Зраджена нація
- Я одного тільки не можу збагнути: яким чином судді розуміють, що до чого? Звідки вони знають, що прийняте ними рішення – єдино вірне?
- А вони цього і не знають. Не знають, чи правильний їх вердикт. Їм відомо лише те, що представили у суді.
Обидві сторони гарно виглядають, чемно поводяться. Суддям розповідають історії, які можуть не мати абсолютно жодного стосунку до того, що відбулося насправді. І суддя мусить прийняти рішення, не знаючи чи правильне воно. Знаючи лише, що це рішення кардинально вплине на подальшу долю людей.
Смисловий витяг з роману Джона Краулі "Єгипет"
Цей невеличкий діалог дуже актуальний сьогодні. Як стосовно суду, так і міжнародної спільноти, котрі ухвалили рішення про те, що вибори-2010 пройшли демократично. Чи базувалися їхні рішення на тому, що відбулося насправді?
Мільйони українців скажуть: "ні". Адже ці мільйони не змогли скористатися правом обирати владу. Тож до чого тут демократія?!
Український суд заслуговує окремої уваги (не поваги). Вищий адміністративний суд показав, що нашим служителям Феміди не треба історій, не треба документів, не треба свідків. Рішення вони можуть приймати і без цього.
Нація уже звикла, що вітчизняне правосуддя сліпе, і прозріває лише при погляді на банкноти. Але те, що сліпим виявився весь світ – це стало несподіванкою для українців. Світ побачив демократію в Україні, дарма, що та квола українська демократія от-от загнеться. І, можливо, колись українці відзначатимуть 25 лютого, як річницю її похорону.
Колись. А наразі про явні ознаки смертельної недуги.
Внутрішні ознаки
Це про те, що відбулося всередині України, про те, чого не помітили спостережливі міжнародні спостерігачі, які їздили до нас. Очевидно, для них демократичні вибори – це без бійок на дільницях, без бюлетенів вкинутих пачками… Які ще критерії демократичності?
Фальсифікатори народного волевиявлення (пригадуєте, кого ними визнали у 2004-му?) вже набралися досвіду. Тепер такі очевидні ознаки фальсифікації як 102% явка, "каруселі", вкидання бюлетенів пачками – застарілі технології.
Фальсифікацію організували хитріше, зсередини. І наймасштабнішим пунктом цієї злочинної програми став так званий єдиний реєстр виборців. Саме через його "якість" мільйони людей не змогли проголосувати.
Було багато розмов, що списки виборців 2010 були значно кращими ніж у 2004-му році. Та якщо навіть просто порівняти кількість людей що проголосували, то різниця складає 4 мільйони осіб! Адже у 2004 проголосували 29 мільйонів українців, а через п’ять років – 25 мільйонів!
Де решта? Куди поділися ті 4 мільйони? І що повноліття не досяг жоден українець за ці п’ять років?
Просто організатори зробили усе, щоб люди не змогли взяти участь у волевиявленні. Голосували мертві душі, "двійники", але таке право забрали у мільйонів українців. Ясна річ, що спостерігачі у списки виборців не зазирали. Та й навіщо?!
Формування списків виборців дійшло до повного абсурду. Приміром, у списку була дружина, натомість там не було чоловіка, була одна половина будинку – не було іншої. У Києві до списків виборців не потрапили люди, які по тридцять років живуть на одному місці.
Візити на дільницю ефекту не дали. Якщо у першому турі дехто проголосував, попередньо написавши заяву, то у другому турі ці люди знову не знайшли себе у списках!
З молоддю зовсім біда. В одному з гуртожитків знаного столичного вишу до списків виборців не потрапили до 80% мешканців, хоча вони прописані у Києві. Додаткові списки, до яких внесли обурених студентів, під час другого туру знову зникли. Якщо узагальнити, то сотням тисяч молодих людей, яким завтра жити і працювати в цій країні, не дали права обирати керівника держави.
Натомість змогли проголосувати напівмертві та кволі, до яких понесли скриньки додому за викликом. Демократія "на ліцо" (давайте звикати до другої державної?).
Ось "дещиця", яку не розгледіли спостерігачі. Зрештою, вони не споглядали і за підрахунком голосів, а це теж особлива магія, яка дає несподівані результати.
Нині чинний прем’єр зібрала усі докази фальсифікацій, які не встигли "замести" фальсифікатори. Нашому суду докази виявилися нецікавими При бажанні, світова спільнота могла б вивчити і їх, окрім такої очевидної дрібнички як списки виборців.
Хтось скаже: можна було через суд таки домогтися права проголосувати. Але даруйте, чому люди, які працюють, сплачують податки, мають у день виборів нервувати, годинами простоювати у судах? Може є сенс притягнути до суду тих, хто складав списки?
Передсмертні ознаки української демократії. Зовнішні
Не варто було засилати до України міжнародних спостерігачів, аби зрозуміти, що вибори українського президента зривають. Це міг побачити кожен у своїй країні.
Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова заявила на весь світ, що в усьому світі зневажене виборче право українців. Але цю її заяву не надто крутили по телевізору.
Справа в тім, що за її даними, за межами неньки перебуває до 7 мільйонів українців. Так вже немилосердно розпорядилася історія, що ці люди стали заробітчанами. Якщо хтось викачує вкрадені в Україні гроші у якісь там офшори, то ці бідаки все зароблене важкою працею спрямовують в Україну.
Але їх конституційними правами знехтували. Уявіть, за межами України фактично перебуває одна шоста виборців, ЦВК підготувала для закордонних українців всього 400 тисяч бюлетенів. Але це лише півбіди.
Вибори за кордоном організували так, що проголосувати змогли всього 45 тисяч українців. Це значно менше 1% наших співвітчизників, що живуть за межами України! Це практично втричі менше ніж на виборах 2004 року! Ось наскільки розвинулася демократія в Україні!
"Ми неодноразово просили, щоб відкрили бодай кілька дільниць у місцях скупчення українців, усі наші прохання були знехтувані", – пише українка Марта Биць з Італії.
Очільник МЗС Порошенко звітутвав, що його міністерство працювало безупинно 17 днів на добру організацію виборів. Але результатом стало те, що українцям за кордоном ніхто не повідомив як потрапити до списків, коли і куди приїздити на вибори.
В Італії на дільницю в Неаполі, як розповідають численні свідки, до другого туру виборів прибуло кілька тисяч українців, які зуміли зорганізуватися самостійно.
Та на дільницю видали всього 400 бюлетенів. Стараннями консула до вечора підвезли ще трохи. Але люди, які проїхали сотні кілометрів, пливли баржами і тому подібне, так і не змогли проголосувати.
Сьогодні ці українці готові позиватися проти організаторів виборчого процесу і держави загалом. Бо справді Україна знехтувала їхніми правами.
Ситуацію у Неаполі побачила італійська поліція – карабінери виїхали перевірити з якого дива зібрався такий великий натовп людей. Але весь цей безлад залишився поза увагою міжнародних спостерігачів. Вони у цей час спостерігали за примарною демократією в Україні.
Це, на жаль, не історійка для прочитання. Це трагедія, якою усвідомлюю я, і сподіваюся, ще багато людей. Це повний крах розуміння демократичних цінностей, моралі, національної свідомості…
Українська демократія дуже квола, вона практично помирає. Поспішні законодавчі зміни за мить до виборів, розпорядження ЦВК у день виборів, блискавичні підписи Ющенка під змінами до закону про вибори – все це лише прискорює спочинок демократії в Україні.
Можливо колись, українці відзначатимуть 25 лютого, як річницю похорону.
Втім, смерть демократії не означає фіналу для української нації. Нація витримає.
Христа зрадив Іуда. Наш народ теж зраджено "демократичним месією". Та хто знає, може після цього на Україну чекає воскресіння? Можливо, у неї якесь унікальне призначення – витворити власний державний устрій. А не ту "демократію" якою захоплюється міжнародна спільнота.
"Так! Ви вийдете веселі, вас приведуть у мирі. Гори й пагорби гукатимуть веселі перед вами, всі дерева в полі плескатимуть у долоні". (З книги пророка Ісаї). Краще нехай аплодують дерева, аніж фарисеї!
Ігор Свачій, для УП
