Судовий маневр Тимошенко

Судовий процес із позовом на ЦВК до Вищого адміністративного суду України тривав не надто довго - трішки більше однієї доби і завершився відкликанням позову Тимошенко.

Вихід прем'єр-міністра разом із соратниками з приміщення ВАСУ через чорний хід ще до оголошення рішення суду стосовно її клопотання про відкликання позову, свідчить про фактичне примирення із своєю поразкою, про неспроможність будь-що змінити.

Водночас, подання самого позову, як засвідчили подальші події, стало ще одним доволі вдалим кроком команди Тимошенко. Справа навіть не в кінцевому рішенні ВАСУ, який після більш ніж п'ятигодинного обговорення, залишив справу без розгляду у зв'язку з відкликанням позову.

Безумовно, якщо б суд задовольнив позов, визнав системність фальсифікацій і призначив переголосування, попри всю його початкову малоймовірність, - це було б безсумнівною перемогою прем'єр-міністра та її юристів, "торжеством справедливості", про яку так полюбляє розповідати Юлія Володимирівна.

Навіть на запитання журналістів стосовно того, який результат вона вважатиме справедливим, Тимошенко відповіла: "Якщо будуть повторні вибори, а я вірю, що якщо є справедливість, то вони обов`язково будуть..."

І, незважаючи на те, що перевиборів домогтися не вдалося, Тимошенко таки вдалося досягти для себе певного позитивного ефекту. Не в останню чергу завдяки передчасному залишенню приміщення суду.

Перше, чого домоглася Юлія Володимирівна своїм позовом, - поставила під сумнів легітимність новообраного президента Януковича, чесність й прозорість його обрання.

Вона домоглася винесення рішення про призупинення дії рішення ЦВК щодо встановлення результатів виборів президента, внесла певні сумніви у можливу передчасність привітань Віктора Федоровича із перемогою лідерами провідних держав світу.

Юристи Тимошенко подали до суду дев'ять томів доповнень до справи, в яких наводяться численні докази наявності фальсифікацій під час проведення другого туру президентських виборів.

Той факт, що вони у багатьох випадках стосуються дій, які не є прямим порушенням закону, є не надто важливим.

Тимошенко вдалося накласти тінь на легітимність інституту виборів, засвідчити протиправність певних дій та рішень ЦВК, черговий раз засумніватися в об'єктивності та незаангажованості судової гілки влади в Україні.

За словами Тимошенко, "для історії наш позов з усіма додатками залишиться у Вищому адміністративному суді України, і рано чи пізно чесна прокуратура, чесний суд дадуть оцінку тому, що Янукович не був обраний Президентом України і що волевиявлення людей по суті справи підроблено".

Надання позову до суду певною мірою запобігло швидкому перебіжництву народних депутатів, переорієнтації їх на подальшу взаємодію з Партією регіонів, засвідчило передчасність розмов стосовно формування нової коаліції як доконаного факту.

Дії Тимошенко водночас дисциплінували й депутатів БЮТу, дали їм певні сподівання на те, що не все ще втрачено.

Головний ж наслідок для Тимошенко полягає в тому, що вона знову опинилася в звичному для себе образі мучениці у боротьбі за справедливість

"Я, як проста, пересічна людина, знайшла в собі сили і далі виборювати чесність виборів...Це не легкий шлях, коли оголошуються привітання, коли концентрується система влади у підтримку, з одного боку, все ж таки йти проти течії і заявляти те, що я, власне, зобов'язана заявити, якщо я хочу, щоб і далі ми не сповідували подвійних стандартів", - зауважила Тимошенко.

Вона постала у ролі скривдженої, вона хотіла, прагнула, однак їй не дали можливості, їй вкотре заважали. Заважали судді ВАСУ, їх необ'єктивність, прихильність до Партії регіонів, небажання залучати до розгляду ключові докази щодо фальсифікацій.

Тимошенко вдалося зберегти обличчя перед своїм електоратом, вона не здалась на милість переможця одразу, не визнала поразку.

Тактична грамотність Тимошенко вкотре зіграла їй на руку. Тепер лідер БЮТу буде мати прекрасну нагоду для повсякденної критики Януковича, звинувачення його у нелегітимності обрання.

Вона подала позов, вона його й відкликала, мотивуючи це необ'єктивністю судового процесу. Дорікати Тимошенко також немає за, що, адже звернення до суду відбулося, вона оскаржила результати.

Майбутня діяльність Тимошенко та її команди у подальшому розгортатиметься у напрямку намагання збереження чинної коаліції, продовження перебування на посаді прем'єр-міністра, недопущення до посилення та переходу повноти влади до регіоналів.

Якщо ж Тимошенко таки перейде в опозицію, то їй нічого не залишиться як критикувати за найменші помилки команду Януковича, жити ідеєю реваншу, поступово й цілеспрямовано готуватися як до місцевих, так і до можливих позачергових парламентських виборів.

Ситуація, яка наразі складається, є не надто втішною як для Тимошенко, так і для переважної більшості інших політичних сил, представлених у парламенті. Шанси на те, що їм вдасться зберегти наявну кількість місць, зважаючи на поступове сходження Тігіпка, Тягнибока та Яценюка, є не надто високими.

У суспільстві поступово зростає запит на омолодження політичної еліти, проходження до влади нових людей, зокрема, представників молодого покоління.

Водночас, якщо Тимошенко залишить крісло прем'єра, вона позбудеться й недоторканості. Це, у свою чергу, може суттєво вплинути на її ставлення до ідеї перевиборів до Верховної Ради України.

Візьметься Юлія Тимошенко й за очищення своєї політичної сили, вивільнення від непотрібних, скомпрометованих постатей. Тимошенко матиме прекрасну нагоду пересвідчитися в тому, хто насправді залишається вірним їй, на кого в подальшому вона зможе розраховувати.

Відтермінування дати виборів до місцевих рад дасть змогу Юлії Володимирівні віднайти нові джерела фінансування, врахувати помилки, допущені під час попередніх виборчих кампаній.

Таким чином, перед Юлією Тимошенко розгортаються широкі можливості для подальшої діяльності. Наразі вона має всі шанси опинитися в ситуації, в яку потрапив Янукович на початку 2005.

Різниця лише в тому, що вона, як показує практика, почувається в опозиції набагато комфортніше. Саме опозиційна діяльність витворила сучасну Тимошенко.

Так, Тимошенко програла кампанію. Однак лише час покаже хто виграє війну.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП