Україна 2020

Можливо, Янукович - це реванш за 1991 рік, а не за 2004 рік? Можливо, ми стоїмо на порозі реваншистського десятиріччя, на порозі несамовитого притягування проекту "Україна" до московського імперського центру? На порозі "нового СРСР"?

Можна лише здогатуватися про те, як середня ланка спецслужб СРСР, яка чесно йому служила у нелегкій війні проти Заходу та болісно переживала крах 1991 року, вже на початку 90-их дала собі клятву "повернути свою Батьківщину".

Нічого іншого за СРСР вони не знали, нічого іншого, окрім як боротися за нав'язування свого домінування, їх не вчили. Вони почали робити те, що вміють. Росію вже здобули, Україна - в роботі.

Після гучної перемоги проекту "Янукович" Кремль буде діяти з подвійною енергією.

Російський містичний характер так влаштований, що успіх може дарувати таке завзяття, що переходить у фанатичну віру, що можна досягнути будь-якого результату. Чи можемо ми собі уявити, сидячи в тихій Україні, скільки значить ця "перемога" над сепаратиською Україною для ідеологів Моськовської імперії?

Вони посилають своїх громадян на смерть у війні за далекий мусульманський Кавказ, терплять ледь не щомісяця теракти у літаках, вагонах метро та поїздах... Мабуть, заради майбутньої величі.

Але як можна утримати Кавказ, коли мусульмани бачать, що християнська Україна - і та відходить? Відповідь - не пускати Україну.

Про те, що за "успіх Януковича" довелося заплатити втратою авторитету в прогресивної частини України, сьогодні думати не на часі.

Пам'ятаю, як на початку помаранчевої влади хтось з російських діячів надрукував в УП статтю, мовляв, в Кремлі дурні, бо знову замість того, щоб налагодити нормальні стосунки з "помаранчевими" лідерами, підготували план спецоперацій з їх дискредитації, "ламання через коліно" помаранчевої України. Мовляв, все закінчиться так само як і в 2004 - це тільки ще більше відштовхне українців.

Виходить - ні. Все спрацювало. Ющенко та Тимошенко, звичайно, заслужили на поразку - не показавши результату. Проте човну "Україна", який все ніяк не міг почати пливти, допомогли отримати декілька пробоїн.

Згадаймо хоч би те, що було у кожного перед очима - інформаційно-пропогандистська війна проти України починаючи з 2004 року.

Здавалося б, ну яка нормальна людина повірить в таке лайно, як казочка про ляльку Гітлера та те, що кияни ледь не в черги вишуковуються, щоб купити її?

Але "благородна мета" - недопущення входженя України в НАТО - виправдовувала будь-які засоби, навіть таку відверту брехню. Кремль вів холодну війну на знищення проти прозахідних сил в Україні. Думаю, саме так цей період буде визначатися за декілька десятків років в історії.

Але для спецслужб Москви, які ще декілька десятиліть агресивно ляльководили по всьому світу, лише сюжети по ТБ - не той рівень.

Має бути щось цікавіше. Ну, про політиків-агентів в лавах усіх партій - це зрозуміло. Але ж має бути і креатив, наприклад "українські патріоти", які спочатку кричать "хай, бандера!", "повбиваєм москалів", щоб звичайна людина повірила, що ось такі вони "українці". А потім, як, приміром, Дмитро Корчинський, після 2004 року несподівано виринають в Росії в таборі прокремлівського руху "Наші" на озері Селигер, де читають лекції, як протидіяти революціям.

Чи є гарантія, що колись так само в Росії не вирине лідер ВО "Свобода" пан Олег Тягнибок?

Бо за збігом, він так само, як і Корчинський виступає проти НАТО, проти інтеграції в Європу, так само кляне її "загниваючі ліберальні ціності", за нагоди "мочить" Ющенка.

"Та не може бути! Олег Тягнибок же за люстрацію агентів КГБ?" - питають довірливі українці. А хто найбільше волає "тримай злодія"?

Пригадується, як колись один з відомих культурних діячів-свободівців у приватній розмові про "долю України" розійшовся зі мною у поглядах щодо певних моментів та почав емоційно дорікати мені моїм російським походженням, стверджуючи, що я не маю право говорити від імені України.

Отже, якщо хтось хотів створити силу, яка б ділила українців на своїх та чужих, йому це вдалося.

А що ж українці? Все стерпіли. Чи просто нічого не помітили?

Редактор новин "Вікна" на телеканалі СТБ, активний член СДПУ (о) Олексій Мустафін не приховує, що "консультує" ще і "Партію регіонів"? Ну що ж, буває... Зате "націоналіст" Дмитро Корчинський без будь-якої згадки про нього як про професійного провокатора, завжди є зі своїми акціями-провокаціями в "Вікнах".

Канал "Інтер" напередодні виборів-2010 отримує нового керівника новин Іллю Канавіна - журналіста телеканалу "Россия", прокремлівську людину. На каналі масові звільнення - від керівника Гани Безлюдної до журналістів. Але все ок, Янукович - президент! І це, мабуть, лише маленька частка усієї роботи Кремля, яку видно "неозброєним оком".

Отже, Кремль і далі буде діяти силою та брехнею, звичайно своєю "святою брехнею". На етапі 2010 року це дало результат. Народні маси проголосували за проект "Янукович". Прогресивна частина України, через свою зневіру, не змогла ані висунути іншого кандидата, ані забезпечити перемогу більш "проєвропейської" Тимошенко.

А що буде до 2015 року? Янукович, швидше за все, переможе і на майбутніх виборах. Україна буде на відносному економічному підйомі після кризи. І залишиться такою ж корумпованою, як сьогодні, але вже чітко поділеною на сфери доїння - "тихо та стабільно".

Контрольовані Кремлем телеканали та газети будуть розповідати про "національні проекти", нечувану стабільність й успішність України. Народним массам буде спокійніше.

Вже зараз очевидно, що все йде до того, що два найбільших скарби держави Україна - газотранспортна система та єдина державоформуюча мова з загальнодержавним статусом - будуть втрачені. Так чи інакше, рано чи пізно.

Що ж лишається робити тим, хто хоче становлення якісно нової держави?

Насправді, зараз і є момент істини. Атже саме тепер, коли українці будуть під владою "неосовку", фактично під його тиском, вони мають виплавити в своїй спільноті таку якість, яка переведе її на більш високий ступінь.

Ця нова якість, коли настане час - а він неодмінно настане - народить і державу нової якості. Саме зараз кожен громадянин має прийняти рішення стати кращим, сильнішим, дієвишим, ніж він був учора.

До речі, приказка "нет худа без добра" добре пояснюється в концепції англійського філософа та історика Арнольда Тойнбі. Центральною ідеєю своєї всесвітньовідомої роботи "Дослідження історії" він зробив принцип виклику та відповіді.

Він стверджував, що суспільства піднімалися на більш високу сходинку розвитку саме тому, що на них щось суттєво тиснуло - природа, інше суспільство. Коли суспільство могло дати переможну відповідь на цей виклик - воно розквітало.

Первинність духу, який потім переростає у матеріальне - це одна з наріжних ідей його концепції. "Насправді, якщо людина користується своїм психологічним апаратом, це грає в її житті значно більшу роль ніж буд-який матеріальний апарат", - говорить Тойнбі.

Українська спільнота не матиме таких ресурсів, які має Кремль, що тепер контролюватиме і Україну. Але, як це не банально звучить, матеріальне - не головне. Скільки "матеріального" було в СРСР - і де він тепер?

Скільки коштує взаємодовіра в родині? Доброзичливість на вулиці, в ділових стосунках?

Скільки коштують роки життя, які може подарувати вам улюблена людина, якщо вона сьогодні кине курити чи пити, почне обережніше керувати машиною?

А скільки коштує ваше право без страху вільно висловлювати вашу думку, конструктивно критикувати не боячися агресії у відповідь?

Тойнбі стверджує, що навіть втрата частини території чи ворожа окупація лише загартовує суспільство в перспективі, якщо саме суспільство хоч молоде, але має достатньо здорових творчих внутрішніх сил.

Чи це про українську громаду?

Денис Самигін, для УП