Ющенко не зраджував Майдан
Епоха Віктора Ющенка добігає кінця. Порівнюючи гасла, за які у 2004 році громадяни України обрали нового президента і відстояли свій вибір, із реальними результатами президентства Віктора Андрійовича, багато хто стверджує, що Ющенко зрадив цінності, проголошувані на Майдані.
Проте, це не так.
Для того, аби щось зрадити, потрібно в це вірити. Тому угрупування політиків, які доклали зусиль до організації Майдану і від початку розглядали його як інструмент здобуття влади, апріорі не могли його зрадити.
Звинувачувати Віктора Ющенка у зраді Майдану - це все одно, що звинувачувати лікаря у зраді аспірину чи ботаніка у зраді мікроскопа. Майдан для політиків з помаранчевого табору від початку був лише інструментом - для здобуття влади, посад, важелів впливу.
У цій статті я не збираюся розглядати питаня, для чого їм все це було потрібно. Адже політик, якщо в нього є їдеї, до яких більшість суспільства ще не "доросла", має навмисно йти на обман виборців, щоб всупереч їхнім бажанням покращити життя своїх співвітчизників.
До обману виборців можна вдаватися і з абсолютно іншою метою - здобуття влади заради влади.
Майдан могли зрадити лише ті, хто прийшов щиро обстоювати проголошувані там цінности. І вони його зрадили.
Кожен студент, що після Майдану платив викладачу за заліки і екзамени; кожен викладач, який приймав ці гроші; кожен підприємець, що приховував прибутки від податкової; кожен чиновник, що брав хабарі чи в інший спосіб використовував службове становище у приватних інтересах; кожен міліціонер, що займався не розкриттям злочинів, а шахрайством і замилюванням очей начальству; кожен офісний працівник, що більшу частину робочого часу проводив у блуканні по інтернетівських соціальних мережах; кожен двірник, що на свята не прибирав сніг з тротуарів; кожен суддя, що виносив несправедливі вироки; кожен журналіст, що писав замовні статті, продаючи єдиний відчутний здобуток Майдану - свободу слова.
Адже для кожного, хто щиро прийшов на Майдан восени 2004 року, це була спроба суспільства стати вище самого себе. Це була надія на новий стиль життя в Україні, за якого держава і громадянин будуть добровільно повністю виконувати взаємні обовязки, а верховенство права перетвориться з 17 літер у Конституції на базовий принцип суспільного життя.
Тож логічно було би принаймні від половини громадян України очікувати змін у щоденних стосунках з державою та іншими громадянами.
Цього не сталося. Тому що більшість з них зрадила думки і почуття, що виникли в них під час Майдану.
Сьогодні Україна знов перебуває у лихоманці виборів і, можливо, напередодні чергової реінкарнації Майдану. Розчарую прихильників Віктора Федоровича та Юлії Володимирівни тим, що коли їх кликатимуть "відстоювати свій вибір", політики знов будуть думати не про зміст проголошуваних ними гасел, а про посади, владу, інтереси спонсорів тощо.
Зрештою хтось з них одержить перемогу.
Тільки після цього можна буде оцінювати мотиви, якими керується новий преезидент. Критерій оцінки простий. Якщо людина почне справді впроваджувати реформи, навіть непопулярні, споробує налагодити конструктивний діалог з опозицією, сприйматиме свій президентський термін як єдиний у житті, та намагатиметься втілити якомога більше планів за 5 років, матимемо на чолі справжнього державного діяча, за якого не соромно і вдруге проголосувати.
Якщо новий президент повторить справжню помилку Віктора Ющенка - нехтуватиме реальним першим президентським терміном заради потенційного другого, ставитиме палки в колеса власному прем'єру, не зуміє домовитися з опозицією про конструктивну співпрацю, Україна втратить ще 5 років.
А може і не втратити. Якщо кожен з нас припинить зраджувати Майдан. Тому що Україна - це ми.
Сергій Кемський, Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, для УП
