Партійна охлократія

Та нехай собі як знають
Божеволіють, конають, -
Нам своє робить:
Всіх панів до 'дної ями,
Буржуїв за буржуями
Будем, будем бить!
Будем, будем бить!
Павло Тичина "Партія веде"

Президентські вибори-2010 знову показують розширення політичного простору України. У нас вже існує понад 170 офіційно зареєстрованих політичних партій.

"Черга" на реєстрацію все збільшується і збільшується. Одні хочуть мати свою, як то кажуть кишенькову, партію для зручного моменту, а інші просто готують своє творіння до продажу на "політичному базарі".

Навіщо так багато партій, адже політичних ідеологій раз, два і немає? Власне, це звичайний і природній процес становлення і розвитку громадянського суспільства, адже партія - це теж добровільне об'єднання громадян, яких поєднує певна політична ідея, і вони мають на своїй меті сприяти формуванню і вираженню волі громадян.

Політичні системи західних держав, так само як і ми, "багаті" на політичні партії. У Польщі станом на 1997 рік було зареєстровано понад 300 партій, а у Великій Британії на даний момент - 340 об'єднань громадян такого типу.

Та відмінності між партіями української та західної прописки є.

Мета такого громадянського "союзу" у Західні Європі - це не тільки здобуття влади для реалізації своєї програми, яку вони представляють, а й можливість стати ближче до громадян.

Організації такого типу всю силу спрямовують не на політичну боротьбу та чвари, а на те, щоб кожна людина була почута і захищена. Там де не може впоратися громадська організація, там діє політична партія.

Виконання конкретних завдань приземленого характеру забезпечують партії успіх та підтримку серед громадян. Адже справді краще відремонтувати одну школу, ніж наобіцяти будівництво трьох.

На жаль, українські партії далекі від того, щоб займатися локальними проблеми в період "сплячки" між виборами.

Після виборів всі засинають і крізь сон обіцяють, обіцяють і ще раз обіцяють. Це вже як рефлекс на будь-яку претензію, питання чи зауваження.

Може так і треба? Навіщо бути активними? Можна ж продати партію, чи продатися.

Саме так сталося із багатьма партіями: "Партія соціального захисту" тепер - "За Україну" В'ячеслава Кириленка; "Демократичний фронт" - це "Фронт змін" Арсенія Яценюка...

Ще гірша ситуація з партією "Трудова Україна", яку Дмитро Сирота, син колишнього трагічно загиблого лідера партії Михайла Сироти, передав Сергію Тигіпко у "необмежене користування". Новий лідер, нова назва - "Сильна Україна".

Звичайно, навіщо витрачати купу сил та ресурсів на створення нової партії. Створення осередків та пошук прихильників - довга і кропітка організаційна робота.

Та й не факт, що прихильників на місцях знайдеться вдосталь для діяльності нової партії. А так - все є - і прихильники, і активісти, і печатка. Купив - і до корита.

Як відомо, на місцях партії завжди очолюють та курують місцеві князьки-бізнесмени, яких доля змушує тягнути це ярмо. Не попадеш у міську чи районну раду - не буде спокійного і ситого життя, або взагалі згорить бізнес. Жорсткі закони української конкуренції.

Фінансування місцевих організацій теж більшою мірою на плечах бізнесу. Часто і потреби виборчого бюджету, в особі голови обласної організації, тягне руку за тугим конвертиком.

Про партійні внески, партійне майно чи щось інше з галузі цивілізованого процесу організації партії, не доводиться говорити.

На жаль, у партіях немає свідомих бухгалтерів, які б просвітили партійних гуру, що якщо реально збирати з кожного члена партії по кількадесят гривень щомісяця, можна позбутися головного болю під час виборів, як відбрехатися за виборчий фонд.

Втім, ЖОДНА українська партія не має чіткої та прозорої схеми сплати членських внесків. Бояться втратити своїх членів, які втечуть від факту, що треба платити, а не отримувати.

Слабка ідеологічність українських партій - це ще більший "ляп". Відсутність ідеї у політичній діяльності якраз і призводить до того, що члени партії не готові нічим жертвувати заради партії. Немає за що жертвувати.

До речі, якщо зважити на усталений поділ "сталого і противаги" у системах державного устрою, можна дійти висновку - ми не зовсім вірно ідентифікуємо нашу владу.

Основні форми державного устрою (За Полібієм):

От і виходить, що будували партійну демократію, а отримали тотальну охлократію.

Олександр Оськін, Університет імені Адама Міцкевича в Познані, для УП