Новорічна фантазія
Під час навчання на першому-другому курсах КПІ автор відчував ірраціональне почуття заздрості до тих однокурсників, які отримавши протягом однієї сесії три двійки, автоматично виключалися з інституту. Вони миттєво позбавлялися клопотів зі складання іспитів та заліків і отримували безліч вільного часу, а головне - могли просто виспатися.
Думаю, що в понеділок вісімнадцятого січня двійко з кандидатів у президенти також трохи заздритимуть тим, кого виборці та ті, хто підраховуватиме їхні голоси, залишать на узбіччі виборчої кампанії.
У цих найбеззмістовніших та найбезідейніших за всю історію сучасної України виборчих перегонах взяли участь усі без винятку українські політики першого ешелону. Їхні мотиви є далеко не однаковими.
Так, для Ющенка це просто збереження способу існування, до якого він звик за останню п'ятирічку. Для Тимошенко - чергова спроба концентрації ще більшої влади та водночас спосіб уникнути відповідальності за наслідки її роботи на посаді прем'єра.
Для Януковича - остання можливість посісти найвищу посаду з усіма преференціями, які вона забезпечує.
Ірраціональною виглядає участь у кампанії Литвина, бо офіційно зафіксований ЦВК рівень його суспільної підтримки може серйозно підірвати інтерес до нього з боку виборців, а головне - спонсорів його політичної діяльності.
Володимир Михайлович досягне цілком протилежного результату, ніж той, на який очікує - замість підвищення вартості власного політичного бренду, він її зменшить. Таку самісіньку наругу, але з іще більшим цинізмом, навіщось вчинив над собою Арсеній Яценюк.
Третє або четверте місце, яке посяде Тігіпко, хоча і може бути поданим як невелика сенсація, але самому Сергієві Леонідовичу принесе мало користі, бо коли навіть буде ухвалено рішення про дострокові парламентські вибори цього року, то йому буде дуже складно донести й не розляпати дійницю із надоєними взимку електоральними відсотками до фінішу виборів у Верховну, а також у місцеві ради.
Вже не кажучи про те, щоб із того молока раптом ще й збилося б вершкове масло золотої акції для формування правлячої коаліції і, відповідно, високі посади для Тігіпка та членів його команди. Зовсім інша річ, коли б він раптом вийшов до другого туру...
Перебіг та цілі парламентської виборчої кампанії значно відрізнятимуться від президентської. Зрозуміло, що все те базікання про зміну виборчого законодавства і перехід до голосування за відкритими виборчими списками є пустопорожніми балачками.
Власникам - носіям політичних брендів - значно вигідніше і зручніше з власної ласки подавати пошукачам депутатських мандатів порядкові номери у партійному виборчому списку, ніж мати справу зі справжніми громадськими лідерами у регіонах.
Не проміняють вони можливість залучати гроші для проведення виборчої кампаній та інших цілей шляхом дрібнооптової торгівлі мандатами народних та місцевих депутатів на клопоти з самодостатніми місцевими політиками, які мають власні інтереси, а ще - не доведи Боже - переконання з принципами.
Тому, всі партійні проекти в Україні: і ті, які вже створено; і ті, що зараз перебувають у стадії проектування та будівництва - являють собою партії лідерського типу. З огляду на це, інвестування саме у президентську виборчу кампанію може принести непоганий зиск, але, як і будь-які сумнівні оборудки, інвестиції у політику мають підвищений ступінь ризикованості.
Ілюстрацією цього слугуватимуть результати виборів для Гриценка, Литвина, Яценюка, які мали у виборчій кампанії власні цілі, але не спромоглися досягнути їх, на відміну від більшості технічних кандидатів. Прикладом проміжного успіху є вже згадувана кампанія Тігіпка.
Втім, після вісімнадцятого січня зроблені ним інвестиції потребуватимуть захисту, інакше його зиск привласнять потужніші гравці політичного ринку, а Сергієві Леонідовичу, у кращому разі, запропонують роль молодшого партнера. Такий статус для політика означає повільний дрейф у політичне небуття.
Після вісімнадцятого січня у Тігіпка, Яценюка та Гриценка тимчасово зникне більша частина підстав для публічного політичного суперництва. Це зручний момент для спроби переходу їх у нову політичну якість. Захистити свої інвестиції у політику вони могли б спільно, створивши консорціум, тобто - об'єднання політичних сил.
Сам факт такого об'єднання може спрацювати як політичний мультиплікатор - у цьому разі кількість прихильників буде значно більшою ніж механічна сума відсотків, отриманих згаданими добродіями у першому турі виборів президента.
Офіційні виборчі платформи цих політиків не містять антагоністичних положень, а щодо їхніх справжніх цілей, то на авторову думку, вони зводяться до одного: бути у політиці, бажано, на якнайбільш високих позиціях.
Так лягає карта, що цієї мети вони можуть ефективно досягти, коли об'єднаються.
Звісно, не йдеться про звичайне механічне об'єднання. Таку відчайдушну спробу наразі здійснює штаб Ющенка, заявляючи про висунення єдиного кандидата від "національно-демократичних" сил. Але, електоральні рейтинги це не капітали - вони не підлягають арифметичному додаванню.
Тому, навіть, коли раптом буде проголошено заяву Гриценка, Костенка, Тягнибока та Яценюка про їхню підтримку кандидатури Ющенка, як про це поширює чутки його штаб, вона мало чим допоможе йому. Раніше слід було дбати.
Створення об'єднання має бути політично обґрунтованим та відповідати суспільним очікуванням. У Тігіпка, Яценюка та Гриценка, з огляду на неатагоністичність їхніх формальних політичних платформ, є можливість переконати своїх та, що важливо, - чужих виборців у доцільності їхнього союзу.
Побічним, але суспільно корисним, продуктом цього об'єднання буде створення другої за вагою політичної сили в Україні. Саме другої, а не третьої, бо незалежно від того, хто переможе у другому турі президентських виборів - Янукович чи Тимошенко - політичне угрупування переможеного підлягатиме поглинанню та самознищенню.
У випадку ж, коли президентські вибори не дадуть результатів, суспільна підтримка угруповань Януковича, Тимошенко та залишків команди Ющенка також значно скоротиться.
За цих обставин об'єднання Тігіпка, Яценюка, та Гриценка може претендувати на значний шмат вивільнених громадських симпатій, а відповідно і ресурсів, зацікавлених у політичній підтримці бізнесменів, чиновників та інших споживачів політичних важелів впливу.
Було б непогано аби, щойно оголосять результати першого туру, ці три чоловіки вийшли б зі спільною заявою, де б запропонували єдину програму суспільного розвитку для країни та створення на рівноправних засадах політичного об'єднання нового типу - не лідерського, а мережевого.
Інші кандидати у президенти разом з усілякими дрібними політичними групами, які виявляться не потрібними ані Януковичу, ані Тимошенко також обов'язково спробують примазатися до такого об'єднання. Не всі з них являють собою цілковитий політнепотріб - у господарстві згодяться.
Втім, такого об'єднання, швидше за усе, не відбудеться. На заваді стануть інтереси оточення цих політиків та їхніх (в кого є) спонсорів, підліткове бажання помірятися рейтингами і на цій підставі вимагати для себе більш рівного становища серед рівних.
Також заважатимуть сподівання на те, що трьохвідсотковий бар'єр вони подолають самотужки і тоді вже можна буде поторгуватися у парламенті за якісь посадові недоїдки зі столу основних їдоків.
Не сподівайтеся, панове, поодинці вас заженуть у становище молодших партнерів, а тоді поглинуть та знищать.
Костянтин Матвієнко, для УП
