Погляньмо в дзеркало
Відома нумерологічна формула суспільства √9+9+92+7=100% може сприйматися чи не сприйматися, але переконливих заперечень їй не має і тому можна погодитися, що структура і нашого суспільства близька до неї:
3% - розумних та моральних; 9% - розумних та не дуже моральних; 81% - не дуже розумних та не дуже моральних; 7% - людей, що потребують суспільної опіки.
До речі, така пропорція зберігається для будь-яких країн з будь-яким рівнем соціально-економічного розвитку.
З іншого боку, відповідальною за такий розвиток, його рушійною силою є державна національна еліта. До еліти ми відносимо зазвичай вчених, творчу та технічну інтелігенцію, успішних підприємців, політиків та інших.
І тут абсолютно очевидним є те, що якість еліти, а відтак і рівень соціально-економічного розвитку держави, залежить виключно від її (еліти) складу, згідно згаданій вище формулі суспільства.
Насправді, чи можна уявити сьогоднішній стан України, якби її президенти, академіки, урядовці та політики складалися хоча б в більшій частці з розумних та моральних людей? Звичайно ж ні - уявити таке не можливо!
Більше того, виходячи з реального стану справ, більша їх частка входить до групи 81%. Діапазон же "нерозумності" та "неморальності" в цій групі дуже широкий.
Звичайно, більшості неприємно бачити таке своє відображення в дзеркалі логіки, але давайте поглянемо навколо себе.
Візьмемо промисловість, точніше, її інтелектуально-містку частину: машинобудування та приладобудування, а також суднобудівну, авіаційну та космічну галузі. Де вони? Нас цікавлять не самі галузі з їх нікому не потрібною сьогодні продукцією, а їх потенціал, і перш за все, інтелектуальний.
В районі лишень однієї вулиці Гарматної в Києві було стільки унікальних підприємств, що при розумному та моральному підході ми би сьогодні не знали що таке, наприклад, імпортні мобільні телефони.
Зрозуміло, коли приходить новий багатий власник, скажімо, на комбайновий завод, він перш за все скорочує конструкторське бюро, котре одне тільки і може створити нову конкурентоспроможну продукцію і цим врятувати завод та дати аграрній державі власну збиральну техніку.
Про науку в Україні і згадувати соромно - два десятиліття, маючи в своєму складі повний спектр гуманітарних, технічних, наукових закладів з потужними експериментально-промисловими базами ми не спромоглися не те що наситити промисловий сектор ідеями новітньої інноваційної продукції, ми не спромоглися навіть сформулювати та донести до суспільства "національну ідею".
А крім національної ідеї на додачу і програму розумного переходу від планово-розподільчої моделі економіки до ринкової, спираючись саме на інтелектуальний потенціал країни, котрим ми всі так звикли пишатися.
І взагалі, НАН України, котра включає 250 академіків, залишається однією з уже не багатьох таких собі "оаз" радянської за духом та розподільчої за змістом систем.
Та й чи є такий потенціал у нашої еліти? Судячи з результатів її діяльності - немає. Більше того, немає ніяких підстав очікувати якихось якісних змін найближчим часом.
Тож коли в суспільстві інтелектуальний потенціал є, а у еліти його немає - значить не ефективно працює механізм формування еліти.
Як же діє цей механізм? Головну роль в цьому механізмі відіграють система освіти, зокрема вищої, та система виховання, зокрема сімейного.
Сьогоднішня влада цим питанням приділяє помітно більше уваги, але це лише демонстрація намірів у вірному напрямку.
Якщо мірилами приналежності до національної еліти є розум та моральність, то суспільство має виставити перепони на шляху до елітних позицій. Навіть дуже розумним, але неморальним громадянам там не місце.
Таким чином, проблема навчання та виховання національної еліти має терміново стати головним пріоритетом, навіть коштом будь-яких інших економічних та соціальних програм.
Адже ми тільки тоді зможемо бути спокійними за долю Держави, коли більшість національної еліти розміститься серед 3% розумних та моральних членів суспільства, згідно нумерологічної його формули.
А поки-що, нічого на дзеркало ображатися.
Олександр Гнєдаш, кандидат технічних наук, аналітик, для УП
