Риторика фальсифікації як засіб відволікання уваги

З наближенням дня виборів все більшої поширеності набуває риторика щодо проблеми можливих фальсифікацій результатів голосування шляхом використання різноманітних технологій.

Відверто кажучи, даного питання, в тому чи іншому контексті, торкнулися фактично всі кандидати, причому у висловлюваннях можна простежити певну й цілком закономірну для передвиборчого періоду динаміку.

Якщо раніше всі в один голос заявляли, що не допустять здійснення будь-яких фальсифікацій й докладуть максимум зусиль, щоб провести вибори чесно та прозоро, то вже безпосередньо напередодні дня голосування країна стає свідком того, як кандидати, зокрема головні претенденти на перемогу, вдаються до відвертих образ й звинувачень один одного у запланованих фальсифікаціях.

Так, в останні кілька днів широко обговорюється прийняте ЦВК рішення щодо надання виборцю можливості голосувати поза межами виборчої дільниці у зв'язку з нездатністю самостійно пересуватися.

Дане право забезпечується статтею 77 останньої редакції закону про вибори президента. Зокрема там зазначається: "виборець, який за станом здоров'я не може прибути до приміщення для голосування..., має право звернутися з письмовою заявою до дільничної виборчої комісії з проханням забезпечити йому голосування за межами приміщення для голосування.

Така заява із зазначенням місця перебування виборця може бути подана не пізніш як за дванадцять годин до початку голосування... На підставі заяв, дільнична виборча комісія напередодні дня виборів після закінчення строку подання таких заяв  робить витяг із списку виборців за формою, встановленою Центральною виборчою комісією".

Як бачимо, згідно чинного законодавства, жодних додаткових документів для проведення відповідної процедури не вимагається.

Дане положення цілком об'єктивно створює сприятливу можливість для фальсифікацій. Протягом останнього періоду кількість бажаючих проголосувати вдома значно зросла й у деяких областях сягає вже понад 10%.

Особлива активність спостерігається зокрема в деяких східних та південних областях.

В ситуації ж, коли ймовірність того, що даний відсоток виборців підтримає іншого кандидата, й цілком можливо, що головного конкурента, вартість кожного врятованого голосу зростає у стократ.

Саме цим було зумовлено бажання й поки що безуспішні спроби однієї з політичних сил терміново внести зміни до зазначеного закону, мотивуючи це його недосконалістю й водночас забуваючи, що в свій час він був ними підтриманий й депутати голосували за його прийняття (!).

Безумовно, що пропис механізму реалізації відповідного способу голосування виборцем не є досконалим і його необхідно змінювати..., однак змінювати слід виважено й ретельно.

Зміна ж лише одного фрагмента, нехай і важливого, не виправить загальної картини й не унеможливить фальсифікації, адже подібних прогалин та правових колізій в нашому законодавстві, й не лише виборчому, - безліч.

Навіть якщо б Верховна Рада України в найкоротші терміни прийняла відповідні зміни до закону про вибори президента, ймовірність того, що він б був застосований на практиці до 17 січня практично нульова.

Справа в тому, що перш ніж набути чинності, закон має бути підписаний президентом й офіційно опублікованим. А на це вже немає часу.

Дільничні виборчі комісії, як відомо, напередодні дня виборів, а саме за дванадцять годин до початку голосування, припиняють процедуру внесення змін до списку виборців. Таким чином, у даної категорії виборців залишається менше 24 годин для того, щоб пред'явити необхідну медичну довідку.

У вихідні дні ж, як правило, отримати довідку у медичних установах, зокрема поліклініках, де вони зазвичай й видаються, практично неможливо - у них вихідний.

Малоймовірним є й те, що виборець, який не має можливості пересуватися, звернеться у день виборів до суду щодо порушення його конституційних прав.

Таким чином, доволі значна частка виборців просто буде позбавлена законного права вираження своєї волі. Чи є така практика метою демократії?

Водночас, без належної уваги залишається ще одна й, до речі, не менш важлива правова колізія. Мова йде про можливість здійснення кратного голосування одним й тим ж самим виборцем у день голосування.

Згідно з чинним законодавством, виборець у день голосування може звернутися у відділ ведення Державного реєстру виборців з проханням надати йому дозвіл на здійснення права голосування за місцем фактичного працевлаштування, до прикладу, в іншому населеному пункті.

Якщо дане прохання є вмотивованим та законним, відділ ведення Державного реєстру виборців його задовольнить і виборець матиме право проголосувати. Тим не менше, чинне законодавство не забороняє тому ж самому виборцю здійснити голосування за місцем реєстрації.

Виборець у населеному пункті, де він зареєстрований, має право звернутися до суду й сподіватися, у випадку пред'явлення відповідного документу, на винесення позитивного вердикту.

Хоча взаємодія відділу ведення Державного реєстру виборців з дільничними виборчими комісіями й прописана у законодавстві, однак фактична реалізація її на практиці є доволі ускладненою.

Увага ж на цьому аспекті суб'єктами виборчого процесу практично не акцентується.

Таким чином, зактуалізована на сьогоднішній день тема можливих фальсифікацій наштовхує на доволі різнобарвні висновки.

Справа в тому, що дана тематика, як правило, підноситься політичними силами, що перебувають в опозиції і пов'язана, насамперед, із можливістю використання адмінресурсу суб'єктами, що перебувають при владі.

В Україні ми ж спостерігаємо доволі неоднозначну картину - політичні сили, що перебувають при владі, замість надання гарантій щодо здійснення усіх можливих заходів з метою унеможливлення фальсифікацій, разом із опозиційними кандидатами та їх командами, звинувачуючи один одного, в один голос заявляють про заплановане здійснення фальсифікацій.

Насправді ж тема фальсифікацій перетворилася на ще одну передвиборчу антитехнологію, яка застосовується з метою дискредитації конкурента, позбавлення його певної частки голосів, як серед виборців, що вже попередньо визначились, так і серед тих, хто ще перебуває у стані фрустрації й невизначеності.

Мета у кожного своя: хтось намагається реалізувати своєрідну "ревізію" 2004 року, хтось звинувачує когось у використанні адмінресурсу, а хтось намагається зіграти на чиємусь минулому.

Та головна мета полягає, здається, у буденному відволіканні уваги громадськості від наболілих проблем й у тому, щоб підготувати підґрунтя для можливого визнання виборів недійсними, сфальсифікованими й такими, що підлягають невизнанню та опротестуванню.

Однак, цього разу громада, скоріш за, все не вийде на масові протести.

І пов'язано це із розчаруванням і втомою, втомою від постійних виборів і спекуляцій навколо них, втомою від вічно незмінних кандидатів, від відсутності стратегічних програм розвитку держави, нездатності реалізувати свої обіцянки, які являють собою хаотичний набір популістських лозунгів, а не певну сукупність чітких, зрозумілих й головне - обґрунтованих заходів.

Як наслідок - переконаність в тому, що жоден із наявних кандидатів не здатен щось змінити, покращити. У державі не існує ефективного інституту правової відповідальності.

Політики забули, що влада - це не лише повноваження, це й відповідальність, відповідальність перш за все перед країною. Тому кого б не обрала країна -- реальний рівень легітимності новообраного президента буде надзвичайно малим й доведеться докласти чималих зусиль, щоб його покращити.

Ігор Дебенко,політолог, Івано-Франківськ, для УП