Кому потрібна європейська Україна
Для себе Україну, що є країною Європи, я визначаю як країну зі встановленими однозначними і чіткими взаємними правами.
Це надзвичайно важливо, бо Україна пройшла через трансформаційні процеси зміни форм власності, а це викликало появу абсолютно нового поля прав, які потребують постійного догляду і впорядкування.
Відтак, спробуємо визначити, а кому потрібна така європейська Україна?
Якщо розглянути виконавчу владу, то, для професіонала, чіткі і визначені права - це його робочий інструмент. Але для того кадрового складу, який ми маємо - це "смерть".
Чітко встановлені взаємні права автоматично формують чіткі і зрозумілі обов'язки. В полі повних і однозначних посадових інструкцій непрофесіоналізм виявляється миттєво. Та як же в таких умовах бути нашим виконавцям, для яких вищою ознакою володіння фахом є догоджання керівництву?
А ситуація достеменно така, бо її сформувала саме система невстановлених взаємних прав, де обов'язки розмиті і можуть тлумачитись довільним чином, і тлумачем є керівник. Висновок з цього простий: виконавчій владі не потрібна Європа в Україні.
Якщо розглянути законодавчу гілку влади, то встановлення взаємних прав для них означає, що вони повинні працювати, як галерні раби. Це їх - законодавців - прерогатива і обов'язок знищити всі "поля безгосподарності", встановити чіткі зони відповідальності, визначити об'єкти піклування і догляду та встановити відповідальних і виконавців.
Та нашим законодавцям до цього не стає не тільки снаги, але і фаху. Та менш за тим, можна "запрягти" відповідні інститути, галузеві установи, які покликані цим займатися. Вони можуть підготувати необхідні проекти рішень. Але тоді виникає питання, як бути з тим, що досі, "в ручному режимі", наші можновладці цим займались в індивідуальному порядку?
Питання риторичне, але воно підказує відповідь: законодавчій владі не потрібна Європа в Україні.
Для судової гілки влади нерозподілені взаємні права - це "хліб" ("засів"). Я завжди наполягав і наполягатиму: до Суду ставлення має бути лише високоповажне. Але, в даному випадку, я не про Суд, я веду мову про систему невстановлених взаємних прав, яка генерує непереборні корупційні спокуси.
І причини слід шукати не в Суді, а в тих кричущих невизначеностях та неоднозначностях, колізіях, які залишив законодавець без догляду. Воістину: держава (суспільство) готує злочин, "злочинець" лише його виконує.
Чи потрібна Європа в Україні для судової гілки влади? Відповідь у мене неоднозначна: в судовій гілці влади, я переконаний, є професіонали, яких менш за все цікавить Європа, а от залишена без реформування система невстановлених прав щиро турбує.
Для бізнесу європейське інституційне поле є мрією, мрією щирою і близькою до відвертого прагнення. Але бізнес прагматичний, він повинен вирішувати щоденні поточні питання. В полі невизначених взаємних прав способи вирішення цих питань не тільки не європейські, а здебільшого позазаконні, і ми їх визначаємо делікатно, як "тіньові".
Його настрої подібні до настроїв водіїв на дорозі: вони проти хабарів в принципі, але це єдиний спосіб без тяганини залагодити питання. Відтак, бізнес прихильник європейськості в Україні, він може виступити союзником того, хто почне реформи, але, ситуативно, він є заручником обставин.
З цих обставин його потрібно вивести і тільки тоді можна буде стверджувати: бізнесу потрібна Європа в Україні. Поки що це не так.
Для місцевого самоврядування нерозподілені права - це вже давно спосіб існування. Навіщо їм змінювати ситуацію, в якій вони "вирішують питання". Європа самоврядуванню найбільше підходить, але лише як прекрасний привід для відряджень.
Наука та освіта щодо європейськості України найкраще говорить, вона навіть вірить в те, що бажає Україні європейські перспективи. Але це бажання нагадує мені театр абсурду.
В Європі половина наших вишів перестала б існувати через день. А більше половини викладачів, наступного дня шукали б собі роботу. Потрібна їм Європа в Україні? - На словах - "так", а щиро - "ні".
Питання про бажання європейськості щодо нашої "еліти" риторичне. При перших же ознаках присутності Європи в Україні ця "еліта" піде на смітник історії. То чи потрібна їй така Європа? Звичайно, що ні, тому "багатовекторність" мета її сподівань.
Що цікаво, то це те, що "багатовекторність" можна розглядати зовнішньополітичним апофеозом розхристаності внутрішніх правових взаємин.
Про європейськість наших партій і їх бажання побудувати європейську Україну можна буде говорити тоді, коли вони насправді стануть партіями. Ні, ознаки партій у них є. У деяких, навіть, виразні, але в переважній більшості наші партії нагадують клієнтели. А це те, чого потрібно позбутися, якщо говорити щиро про Європу.
Поліклініка, школа, ЖЕК (начальник!), будь-яка бюджетна установа тощо; як ви гадаєте, яке враження у виконавців викличуть нові посадові інструкції сформовані на чітких обов'язках і фахових вимогах? Вірно - Європа їм не потрібна.
Про сільське господарство я навіть не хочу говорити, бо надзвичайно поважаю цих людей, які займаються конче необхідною країні роботою. Але їх роботу інакше, як самоексплуатацією не назвеш. А Європа не знає і не розуміє що це.
Можна на селі встановити взаємні права? Відповідь: можна і вкрай потрібно. А хто це буде робити? Відповідь: на селі - ніхто. Та, якщо точніше, то цим займаються окремі люди, але до самоексплуатації на землі вони жодного стосунку не мають. Питання: потрібна цим людям Європа в Україні? Відповідь: Боже збав.
Про журналістів я писати не буду. Їм мої підказки не потрібні, вони самі можуть зробити і постійно роблять вибір між "Засадничими принципами "Вашингтон Пост" і "редакційними засадами".
Виникає узагальнююче запитання: "Так кому ж потрібна Європа в Україні?".
Як це не дивно виглядає у намальованій картині, відповідь гранично чітка - дітям. Нашим дітям! Немає жодного сумніву, що прикриваючись розмовами про"«особливий шлях", "багатовекторність" (відчуваєте мотиви?) наша самоназвана кабінетна і посадова еліта побудує собі в Україні "європейські офшори".
В крайньому випадку вона побудує вертольотні майданчики, з яких легко перебереться в ту ж Стару Європу. А наші діти залишаться тут у "багатовекторній" Україні, де їх будуть навчати вчителі, які не вміють вчити, де їх будуть лікувати лікарі, які не вміють лікувати, де їздити вони будуть у транспорті, в якому шофер вважає допустимим "забуханим" сісти за кермо, бо на дорозі стоїть інспектор, з яким можна вирішити питання не по-європейськи.
Завдання майбутнього президента, відповідальних політиків і справжньої еліти - звернути увагу на ті страшенні тотальні розриви між правами і відповідальністю, які виникли внаслідок трансформації власності, усунути їх, а отже створити умови для формування нової практики дій - нового суспільного договору, про який можна буде сказати, що він європейський.
Валентин Ткач, Чернівці, для УП
