Зробити правильний вибір

Нещодавно у Румунії відзначали 20-річчя антикомуністичної революції, яку згодом назвали "путч". Подія і для нас важлива, бо багато схожого.

З виступів учасників тодішніх румунських змін - істориків, спостерігачів - можна зробити висновок, що румунська комуністична номенклатура, боячись відповідати перед народом, стративши Чаушеску і віддавши на громадський суд його сім'ю, очолила повстання, тобто путч.

Перефарбувавшись у соціал-демократів, румунські комуністи продовжували керувати країною. Правда, на сьогоднішній день у Румунії відбулися зміни і вона є членом НАТО та Європейського Союзу.

А що сталося з нашою, українською, комуністичною номенклатурою? Якось, народний депутат Володимир Стретович сказав, що "в Україні уже 20 років по колу, замінюючи один одного на різних посадах, керують одні і ті самі чиновники".

Петро Симоненко та його соратники, називають політиків демократів колишніми комуністами. Пригадується, як на початку 90-тих років минулого століття перед дисидентами, які очолили українську націонал-демократію, стояла дилема, як відібрати у комуністів владу - еволюційно чи революційно - чи то поступовим наповненням українськими патріотами існуючу владу, чи то перемогти на виборах більшістю голосів.

Поки націонал-патріоти дискутували, комуністична номенклатура розколювала правоцентристські, націонал-демократичні партії НРУ, УРП та інші, і зміцнювала свою владу.

В результаті протистояння між українськими патріотами-демократами та комуністичною номенклатурою стався такий собі компроміс - вам, патріотам, синьо-жовтий прапор, герб тризуб, гімн "Ще не вмерла Україна", а нам, номенклатурникам, - влада.

По Україні ходить така легенда, що буцімто тоді ж на початку дев'яностих, тодішні керівники держави зібралися у вузькому колі щоб обговорити і прийняти рішення - а якою ж має бути Україна. Чи то соціалістичною, чи капіталістичною, економіка має бути планова чи ринкова і таке інше.

Вирішили, що має бути капіталістична, бо соціалістичне уже було не в моді, а капіталістичний Захід був ситий. Економіка, звісно, ринкова, а якщо ринкова, то виникало запитання: а звідки взяти гроші?

Було два шляхи: залучення іноземних інвестицій, так як це зробили країни Прибалтики. Або накопичення власного капіталу. Зрозуміло, що другий варіант для нашої безбожної комуністичної номенклатури виявився більш прийнятним, бо це ж вони можуть стати тепер капіталістами.

Але, щоб стати капіталістом, треба десь узяти перший мільйон. За словами одного із американських мільярдерів, перший мільйон завжди крадений. А де в Україні можна вкрасти? Та, мабуть, із державного бюджету. А хто міг вкрасти? Напевно ті, що були при владі. А при владі була комуністична номенклатура. Коло замкнулося.

А ще і в самій, на той час, громадсько-політичній організації Народний Рух України за перебудову, крім українських патріотів, дисидентів, було багато комуністів-патріотів.

Останніх ділю на дві категорії: ті, які щиро перейнялися державотворчою ідеєю, живуть чесно і не претендують на особливі ролі, правда, багато з них стали хорошими сучасними менеджерами, як політичними, так і в підприємництві.

Інші ті, що, як правило, у вишиванках стають під синьо жовтий прапор, тримають руку на серці і співають, або роблять вигляд що співають "Ще не вмерла ...", але, в душі, внутрішньо залишилися вірними комуністами.

Це видно по їхніх статках, та очолюваних колись сильних, а нині опущених ними партіях. Партії стали для них способом торгівлі для власної кишені. Їхнє ставлення до простих людей залишилося суто комуністичним.

На мітингах, виступах, поважних зібраннях "рвуть сорочку", "б'ють себе в груди", що дбають про народ, а на справді діляться з ним за принципом Попандополи - "це тобі, а це мені, а це знову мені, і ще раз мені ...". Мають простих людей за ніщо.

Як же ж розрізнити простому громадянину, виборцю, де справжній патріот, а де комуністичний номенклатурник, який перефарбується у будь-який колір, але зубами триматиметься за владу.

Напевно, видумувати велосипед не варто - варто провести люстрацію. Офіційно провести люстрацію не вдасться, бо номенклатура в Україні скоріше замордує власний народ, пустить його по світу, але влади не віддасть, бо влада стала їхнім бізнесом і жирним життям. І тут мають бути свої підходи.

На початку 20 століття в Галичині створювалося багато громадських організацій, в тому числі, ОУН. Молоді активісти ходили по селах і говорили, що австрійська чи польська держава це добре, але своя українська набагато краще. Мовляв, "у своїй хаті, своя правда і воля...", "у своїй хаті жити по своєму, не коритися нікому...".

І така позиція свідомих українців призвела до того, що під час другої світової війни, коли дві надпотужні держави її розв'язали, українці створили свою народну армію УПА, (армія прерогатива держави, а УПА створив народ), яка захищала людей спочатку від нацистів, а потім від комуністів.

У наш час, поки що не потрібно створювати народних армій, і навряд чи це дасть позитивний результат, адже СССР розлетілася не в результаті воєнних дій. А те що робилося на початку 20 століття в Галичині сьогодні ми називаємо розвитком громадянського суспільства.

Саме громадянське суспільство може провести люстрацію. Правда у нас залишився лише шлях еволюції, бо революція уже була (помаранчева), в результаті якої маємо демократичного президента Ющенка, завдяки йому свободу слова і ... все, партномеклатура залишилася, те про що говорив Стретович.

Невдовзі будуть президентські вибори, варто прийти і обов'язково проголосувати, щоб моїм бюлетенем ніхто не махлював. Беручи бюлетень, перед тим обов'язково добре подумати за кого проголосувати, хоча б у загальних рисах, не піддаватись емоціям, прислухатись до інтуїції - номенклатурник чи ні, крав чи не крав.

Олігарх (і їхні прислужники), чи порядна людина. Що він пропонує: євроатлантичну інтеграцію, назад в Росію, чи не те, не інше.

Держава для нього цінність, чи спосіб заробляння грошей і таке інше.

Влітку мають відбутися вибори до органів місцевого самоврядування, те саме - обов'язково прийти проголосувати, обов'язково перед тим добре подумати... і так далі. Потім мають бути вибори до Верховної Ради, і знову те саме.

Провести в Україні люстрацію можна тільки через вибори і роз'яснення, яке мають взяти на себе громадянське суспільство, громадські організації, люди, які на даний час більш поінформовані, більш патріотичні, більш віддані справі зміни країну на сучасну, модерну і успішну.

Ті мільйони людей, які поїхали за кордон шукати щастя чи заробити копійку з думкою що за той час, коли вони там будуть, в Україні усе зміниться і вони приїдуть на все готове, помиляються.

Не зміниться, точніше зміниться, але треба буде дуже довго чекати, можна і не дочекатися. Краще приїхати додому в Україну і витіснити з влади комуністичну номенклатуру. Взяти участь у виборах, допомогти стати на ноги середньому класу, почати свій бізнес, допомогти здолати корупцію і так далі.

При потребі вийти на Майдан і домогтися свого. Це набагато краще аніж заробляти за кордоном, висилати гроші родичам в Україну, бо ж частина тих грошей потрапляє через хитрі маніпуляції до рук комуністичної номенклатури...

Давайте будемо оптимістами - візьмемо найкраще із нашого ж українського досвіду, допоможемо один одому розібратися хто є хто в українській політиці, хто заслуговує на те, щоб йому доручити владу. Змінимо ситуацію. Самі проведемо люстрацію в Україні.

Юрій Сидоренко, менеджер по роботі з діаспорою УВКР, для УП