Європейська ідентичність: синтетика в моді
Історія є такою якою є, трохи іронії, трохи абсурду і досить незначна частина правди. Всі нашарування історичних епох, які навіяні часом на генетичну пам'ять народів світу, роблять цей світ колоритним і різноманітним. Мабуть саме тому жодна ідея, яка територіально чужа тій чи іншій спільноті, не властива їй до сприйняття. Без постійної культивації вона просто не приживається.
Європа - це умовно-аморфне поняття яке останнім часом у реальності чітко "вбите" в рамки Європейського Союзу, не зважаючи на те, що публічно є "багатогранним та широким".
Сумнівна ратифікація Лісабонського договору всіма країнами-членами ЄС, де поляки та чехи найдовше тримали оборону свого суверенітету, навіть зважаючи на умови важкого вибору між Лісабоном та Москвою, знаменує початок нової ери. Союз став політичним і ознаменував нову еру для населення цих країн. Тепер намагатимуться викувати громадянина Європи - європейця.
В Брюсселі тепер є нове віяння - писати, що націоналізм був головною проблемою в Європі протягом останніх 150 років, а його подолання - одним з головних питань побудови нової Європи. Поняття "нація" тлумачиться як "уявна спільнота", а поняття "держави-нації" таке, що вже віджило.
В планах побудувати нову спільність, яку все ж вони чомусь називають "національною спільнотою", де відмінності між людьми будуть тільки в рамках їх інтересів.
Історія не терпить синтетичності, всі понаднародні державні утворення розпадалися і будуть розпадатися, питання лише у часі.
У Брюсселі це починають розуміти, одне з останніх опитувань Євробарометра, яке курує європейська комісія, вказало на те, що тільки близько 5% жителів ЄС уявляють себе європейцями.
Творці "Сполучених Штатів Європи" використовують три основних підходи на шляху до формування європейської ідентичності:
По-перше, побудова за принципами творення національної ідентичності. Історичний принцип - через історичні міфи про спільне християнське коріння, як основу творення в сучасності єдиного життєвого простору.
Ідеологічний принцип - Європейський Союз, як демократичний і модерний проект, євровибори та євросимволізм (прапор, гімн, паспорт). Все використовується для підкреслення спільної культурної ідентичності.
По-друге, впровадження наднаціональних систем права, які мов би гарантують мешканцям ЄС рівні громадянські права.
По-третє, утворення нової форми громадянства - "громадянин ЄС", яке підтверджує право на вільне пересування по території держав-членів, право звертатися до Європарламенту та до європейського омбудсмена.
(Подано за класифікацією Дірка Якобса та Роберта Мейера, професорів Утрехтського університету в дослідженні: "Європейська ідентичність: факти і вимисли").
Все це має забезпечувати досягнення мети шляхом активної пропаганди через УНІВЕРСИТЕТИ. Так, найбільші сподівання творці "нової людини" покладають на мобільність молоді серед країн-членів та сусідів ЄС.
Роль, яка відводиться європейським освітнім інституціям, це формування європейської ідентичності у молоді на основі освітніх, академічних та політичних кіл. Все елементарно тому, що це вже написано: "Долю народів вирішать університети, а не партії, уряди чи парламенти".
В просторі країн-членів ЄС багато хто з громадян розглядає поняття "європейської ідентичності" як тимчасове явище, спричинене геополітичними реаліями розташування сил у світі.
Політика наддержав стимулює ЄС трансформуватись для того, щоб захистити свої економічні інтереси. Але не все так просто як здається.
Ідеї Фоми Аквінського, Карла Великого, Імануїла Канта, Наполеона Бонапарта, Віктора Гюго, Адама Міцкевича, Володимира Леніна та багатьох інших, синтезовані та сполучені в образі сучасного Європейського Союзу.
Один із провідних геополітиків Росії Дугін пише, що характер створеного залежить найперше від його національності його творця.
І знову синтез, а кінцевий продукт - європейський громадянин, без батьківщини, без традицій та народної культури.
Людина без самоідентифікації з конкретною територією, мовою, культурою і традицією втрачає себе, або просто не знаходить. Погодьтеся, людське "Я" має конкретні межі, в яких існує та функціонує.
Вихід за межі чи їх розширення спричинює повну дестабілізацію та руйнування. Тепер уявіть, що це "Я", яке живе у своїх межах (мова, культура, традиції), починають виводити за межі: єдині стандарти цінностей та благ, єдина їжа, єдина демократія.
Євроскептики та єврореалісти б'ють на сполох - вони проти намагання стерти межі національної ідентичності. Дослідник європейської культури-ідентичності, доктор Зекіч (боснієць, який живе у Польщі) вважає, що Європейський Союз може бути тільки економічним союзом з елементами політичної співпраці, але аж ніяк не спільним будинком для народів Європи.
Він вказує на те, що символ і предмет, як от історичне місце чи особа, є сигналом який несе зашифроване значення суто до представника тієї національної спільноти, з якою генетично пов'язаний.
І тільки цей представник здатен правильно розкодувати той сигнал. Життєвість такої синтетичної спільноти, на думку Зекіча, зупиняється там, де починається серйозний інтерес національної спільноти, а, отже під час першого ж непорозуміння серед представників різних національностей.
Так, глобалізаційні тенденції в сучасному світі породжують проблему сполучення універсального і національного, де і виникає протистояння традиційних засобів життєдіяльності народів. Не зважаючи на це, можна констатувати, що ми стоїмо на порозі великих перетворень, а не реформ, які вже у минулому.
Світова економічна криза відкинула держави-нації від повної реалізації своєї державності та суверенітету, які приближували глобалізацію. Загальновідома теорія спіралі історії знову повертається навколо себе і змушує свідомо оглядатися на пройдені кроки.
Не люблю посилатись у таких випадках на біблійні мудрості, та все ж тут найпоказовішим є те, що Вавилонська вежа була зруйнована Богом із за того, що йому не була цікава одноманітність (вигідна чи близька).
В писанні сказано, що люди будували цю вежу для того, щоб не розсіятись по Землі, а Бог їх покарав за пихатість. Дивно, так?
Єдність у різноманітті. Часто чую цей вислів. Глибина суті цього короткого речення вражає мене своєю простотою і ясністю.
Навіщо творити те, за що були покарані? Краще зробити так, щоб будівля Європарламенту в Страсбурзі, яка, до речі, спроектована у вигляді Вавилонської вежі, для майбутніх поколінь була символом великого успіху народів, а не символом людських помилок для археологів.
Олександр Оськін, українець, для УП
