Громадянське суспільство проти суспільства споживачів

Продовження. Початок читайте тут

Спробуємо неупереджено глянути на організаційний рівень переважної більшості існуючих у нашому суспільстві структур - партій, громадських організацій, спілок та об'єднань.

Всі вони є структурами простого ієрархічного типу, природа яких та спосіб організації мало змінилися за останні кілька сотень років.

Апофеозом партійного будівництва стала більшовицька партія з її принципом демократичного централізму, що, немов чужорідне тіло, вкоренилася в нашу організаційну культуру на ментальному рівні.

Більш докладно цю тему розкрив український науковець, громадський активіст та правозахисник Білецький у своїй роботі Демократичний централізм проти демократії.

Архаїчний ієрархічний тип, що підсилений принципом демократичного централізму, робить будь-яку суспільну громадську структуру незахищеною від зовнішнього управління та впливу зі сторони існуючих більш організованих структур - корпоративних утворень, криміналітету  чи силових органів.

Очевидно, що основним деструктивним чинником у державі є протиріччя між інтересами бізнесових, фінансових, зовнішніх і внутрішніх корпорацій, та істинними інтересами всього українського суспільства.

Загляньте на полиці будь-якої книгарні чи бібліотеки - ви знайдете там гори книг зі стратегічного менеджменту та супутніх наук, тисячі авторів яких вклали свій інтелект та наснагу у справу створення агресивних економічних структур, здатних виживати у конкурентному, вороже налаштованому середовищі. І не тільки виживати, але й успішно діяти для задоволення матеріальних інтересів своїх власників.

За кілька останніх століть, а особливо десятиліть, економічні корпоративні структури піднялися до такого високого організаційного рівня, що легко змогли підім'яти не тільки державну владу, а й усе суспільство, використовуючи новітні інформаційні технології для перетворення його шляхом маніпулятивного впливу у суспільство споживачів.

Справді, що можуть протиставити партії, які, згідно Конституції, формують владу, чи громадські організації, які мали б контролювати її діяльність, високоорганізованим внутрішнім і зовнішнім корпораціям, інтереси яких далеко не завжди співпадають з загальносуспільними?

Тому не вирішується або вирішується не на користь суспільства основна задача державної влади - ефективно відстоювати загальносуспільні інтереси та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій.

Вона не вирішується перш за все через майже повну беззахисність влади і суспільства перед системним впливом корпоративних структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом.

Причиною цього, на мій погляд, є вроджені вади існуючих партій, що формують владу та нездатність партійних підрозділів ефективно справлятися з наростаючим потоком інформації та приймати адекватні рішення через ієрархічний тип своєї структури.

Простіше кажучи, більш організовані корпоративні структури можуть ефективно впливати на партії та ГО, застосовуючи підкуп, погрози чи шантаж до їх лідерів або впроваджуючи підставних осіб у їх керівні органи.

Не ліквідувавши цю можливість на системному рівні, неможливо побудувати повноцінне громадянське суспільство за умов паралельного існування у ньому високоорганізованих корпоративних утворень.

Ще однією слабкою ланкою ієрархічної будови суспільних структур є принцип підбору, підготовки та просування кадрів, який, природно, побудований на бажанні керівника бачити серед наближених до себе людей, які, щонайменше, не перевищують його у рівні свого інтелектуального потенціалу. Бо в іншому випадку, на його думку, вони знайдуть спосіб посісти найвищу сходинку в організаційній ієрархії.

Це з часом невідворотно приводить до погіршення якості вироблених управлінських рішень, наприклад, партійними структурами, що знаходяться при владі, та, в наслідок цього, до циклічних процесів деградації суспільної моралі та невідворотних економічних криз.

Вони, в свою чергу, викликають до життя бунти, повстання, чорні ради, революції та майдани, організація яких має зовсім іншу природу - вона базується на природних самоорганізаційних процесах, що характеризуються великою кількістю горизонтальних комунікативних зв'язків у протесному середовищі.

Зрідка яскравим спалахом проявляються вражаючі зразки прямої демократії, коли волю загалу неможливо ігнорувати, коли кожен знає, що слід робити, коли Любов до ближнього стає нормою, коли кожен почуває себе рівним серед рівних.

Особливо виразно все це проявилося на Майдані. Нажаль, через нерозуміння більшістю учасників природи процесів, у яких вони беруть участь, та їх схильність піддаватися маніпуляціям зі сторони лідерів, такі спалахи тривають недовго, за ними наступають сірі будні, а велика інерційність суспільної свідомості приводить до болісного кроку назад.

Особливо спотвореного вигляду набувають процеси внутрішнього життя в різноманітних акціонерних товариствах, метою діяльності яких є не досягнення загальносуспільних цілей, а задоволення цілком конкретних матеріальних інтересів.

Ієрархічна будова таких утворень та демократичний централізм у дії приводить до утворення клік та супротивних груп, жорсткого протистояння між ними, нахабних рейдерських захоплень та потворних маски-шоу.

Підсумовуючи сказане, можна виокремити основну задачу, яка стоїть перед українським суспільством та без вирішення якої неможливі кардинальні зміни на краще.

Вона полягає у побудові суспільних структур - партій та громадських організацій якісно нового типу.

Організаційний рівень цих структур має бути вищим за організаційний рівень існуючих зовнішніх та внутрішніх корпоративних утворень, як і повинна бути вищою їх здатність виживати та успішно діяти для захисту загальносуспільних інтересів  у агресивному середовищі.

На мій погляд, одним з можливих варіантів таких суспільних організацій є мережеві структури без керівного ядра, що здатні ефективно реагувати на зовнішні виклики будь-якої природи та генерувати рішення високого інтелектуального рівня.

Особливістю таких структур є гармонійне поєднання колективного та індивідуального заради реалізації загальносуспільних інтересів, коли в одній організації сумуються зусилля великої кількості окремих особистостей - людей, що динамічно підвищують свій рівень знань та зростають духовно.

На мою думку, лише у таких структурах, можна використати у позитивному сенсі характерну рису української ментальності, що означена прислів'ям - "де два українці там три гетьмани", розуміючи під третім синергетичний ефект від поєднання зусиль двох реальних індивідуумів.

Останнє стане можливим лише у випадку формалізації та створення таких внутрішніх правил взаємодії у структурі, які впорядкують і синхронізують роботу великої кількості людей та знімуть причини особистісних і групових конфліктів.

Тобто мова йде про широке застосування принципів динамічної електронної демократії у роботі суспільних структур - партій та громадських організацій - коли рішення ухвалюються усіма членами в режимі реального часу, коли у тому ж режимі визначаються рейтинги та рівень довіри до відповідальних виконавців із невідворотним відстороненням їх у випадку зниження цих показників до певного значення.

Чи не на схожих принципах свого часу будувалася козацька спільнота в Україні?

Хочу звернутися до всіх простих членів партій та громадських організацій - запитайте себе, чи впливаєте особисто ви на прийняття рішень у ваших структурах, у якій мірі враховується ваша думка? Чи відповідає напрямок руху ваших організацій початково задекларованому, чи саме ваші інтереси вони насправді захищають?

Закликаю фахівців з партійного будівництва звернути увагу на підняті проблеми, а фахівців зі стратегічного менеджменту та всіх хто має стосунок до теорії організацій долучитися до розробки теорії і технології розгортання суспільних структур вищого організаційного рівня, ніж існуючі корпоративні утворення для захисту загальносуспільних інтересів та створення в Україні повноцінного громадянського суспільства.

Закликаю усіх, хто збирається створювати чи долучатися до нових (особливо багаточисельних) громадських організацій та партій існуючого ієрархічного типу - спробуйте домогтися, щоб статути та програмні засади ваших організацій складали оргкомітети - свого роду "мікро- Конституційні асамблеї".

Щоб жоден з учасників таких асамблей у наступні 5-10 років не претендував на керівні посади у цій структурі, а залишався у ній рядовим членом, періодично готуючи звіти про відповідність її курсу до декларованого у програмних засадах, її демократичність, ефективність та дієвість на кожному з'їзді чи конференції.

Автор часто чує про утопічність таких принципів формування суспільних структур при теперішньому стані українського суспільства. Проте, у свою чергу, хочу запитати - чи не є утопією очікувати, що умови для побудови повноцінного громадянського суспільства в Україні запровадять зверху, або імпортують ззовні?

Простіше кажучи - чи можна вірити у те, що діюча влада сама запровадить механізми оцінки діяльності та відсторонення від посад тих народних обранців та виконавчих керівників, які втратили суспільну довіру або не справилися з виконанням покладених на них обов'язків? Питання риторичне.

Переконаний, що побудувати повноцінне громадянське суспільство можна лише створивши міцний фундамент у самих його низах.

Тарас Плахтій, член Товариства "Мале коло", для УП