Олігарх – це більше ніж партія
У час виборів до галицьких олігархів шикуються черги з політиків, бізнесменів, піартехнологів, журналістів. Відбувається свого роду кастинг, де кожен хоче продати свій товар. Чомусь біжать не до партій, а до мільйонерів.
Спробуємо цей дивний феномен дослідити на прикладі львівського чиновника з 30-річним стажем, який зібрав з десяток партійних квитків.
Попрацював чолов'яга і в міській раді, і в обласній. Ділив квартири, продавав майно, керував інспекціями. Завжди був на плаву. Де гроші, там і Влодко.
У хвилини відвертості чиновник любив заглядати в невеличкий сейф. Витягав звідти з десяток партійних квитків і зі сміхом розповідав за яких обставин і в яку партію вступав.
Ще на зорі юності Влодко засвоїв золоте правило: владу здобувають, щоб нею зловживати. Владною драбиною Влодко рухався з партквитком в кишені.
У комуністи подався, щоб потрапити до університету. Як тільки Союз почав валитися, побіг до демократів. Втримався в міській раді, а потім перейшов в обласну адміністрацію.
Рух почав виходити з моди і наш герой подався до націоналістів. Перерахував кілька десятків тисяч гривень на партійні справи і став своєю людиною.
Несподівано Львівщину окупували есдеки. Не виходячи з рядів націоналістів, Влодко отримує квиток СДПУ(0).
Потім подули інші вітри. Під час помаранчевої революції наш герой, звичайно, в перших рядах "Нашої України".
Нещодавно зустрів нашого Влодка в львівському ресторані. Закушував горілку ікрою з чорним хлібом. Це його коронний номер - в ресторані завжди замовляє шість банок червоної ікри і буханець хліба. Викидає все на тарілку і наминає під оковиту.
Бува після чарчини його охоплюють патріотичні почуття - тоді він гукає офіціанта, дає тому 300 гривень, щоб їхав і поклав вінок до могили одного з національних героїв. (Перебування у лавах націоналістів, напевно, найбільше "зачепило" нашого героя).
Того дня Влодко був у доброму гуморі. Я вже подумав, що обмиває черговий партійний квиток. Скажімо, "Фронту змін".
- Та ти що! Це ненадовго. Шеф казав не висовуватись. Хай все перемелеться, перетреться, а там вже й ми випливемо - повідомив про свої плани на майбутнє Влодко.
Слухаючи Влодка, я згадував біографії десятків львівських чиновників, які за роки незалежності міняли партії як рукавички. В їхньому товаристві це не вважалося зрадою чи пристосуванством. Скоріше навпаки - даром передбачення, нюхом справжнього політика.
Партійний марафон львівської еліти багато в чому нагадував вибрики нашого Влодка-гумориста. Вони починали з Руху і КУНу. Потім НДП і СДПУ(0). Далі - УНП. І так далі.
Коли губернатором стає аграрій Михайло Гладій, всі біжать піднімати село. Керівники районів, начальники управлінь масово стають членами Аграрної партії.
Після 2005 чиновницький апарат міняє колір на "помаранчевий". Та колір не має значення - усе заради влади.
Рік тому Арсеній Яценюк кинув клич, що у "Фронт змін" він набере справжніх героїв, Україна побачить нові обличчя. Проходить час, а нових все не видно. Не то що нових, навіть "старі" не поспішають на барикади.
\- Набридло, політики ж нічого не вирішують. Тільки слухають, що скажуть олігархи, - зізнається Влодко. - Чого я маю бути придворним партійним цуциком? Політики не самостійні. Вони немов на прив'язі. Треба полякати владу - спустили з повідка партійного цербера. Не треба, знову вкоротять поводок. Я тепер працює напряму. Оліграх - це більше ніж партія.
Так, в руках олігархів гроші - головний інструмент впливу. Захотів у Львові Петро Димінський - і купив собі канал УТ-ЗАХІД. Тепер сам вирішує, кого пускати в телевізію. Прийде час і він свого губернатора призначить. А володки допомагатимуть йому стверджувати примат грошей над ідеологією. Безвідносно до кольору партійного квитка, чи квитків в кишені.
Богдан Кушнір, Львів, для УП
