Україна: становлення на путь
Про владу і розмежування. Дивні речі відбуваються в країні. Владці чинять зло, переступаючи норми моралі, вони є, фактично, злочинцями, проте залишаються безкарними.
Формально вони не є порушниками законів, які самі ж для себе і понаписували. Але в українській мові немає слова "прєступнік", є - "зло-чинець".
В українській мові і душі закон і мораль - то одне ціле!
Чужа система влади розірвала ці поняття, приймаючи аморальні, несправедливі закони, яких в Україні не може бути. Проте є. Є легітимізація зло-дії, узаконення зла.
Закони дозволяють рекламу, яка заохочує пияцтво, паління, нав'язує неякісні й просто шкідливі продукти та товари, ЗМІ дозволяють собі спокушувати і розбещувати людей. Недоробки, чи може - якісь помилки?
Ні, все це - наслідки зло-чинства людей влади. А вони при тому не "прєступнікі", бо своїх законів не переступали, хіба що закони моралі, але ж вони в Україні ними не імплементовані.
Євангеліє вчить: "Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом... Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він - Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло". (Рим. 13: 1-5).
Українці прагнуть такої влади, але у них інша. Їхні сьогоднішні начальники страшні не для злих справ. Вони самі їх чинять і інших до них спонукають. Вони слуги людям на привласнення чужого, на не-правду, на зло, а не на добро.
Апостол Павло попереджав: "Мерзота для царів - діло беззаконне, тому що правдою утверджується престол" (Притч.16.12.). Перший закон історії, - каже нам Марк Туллій Цицерон. - боятися будь-якої неправди, а потім - не боятися будь-якої правди.
Правда, якої не слід боятися, є такою: народ і влада протилежні, антиподи в духові. Згадайте дух Майдану. У цих суб'єктів протилежні політичні цілі.
У народу - організація суспільного життя на Богом даній українцям землі за Його ж законами. У його політичного суперника, того хто контролює сьогоднішні владні структури в Україні, мета така сама, як і у тих, хто контролював її до Незалежності - утримання в покорі українського народу, позбавлення цього головного свого конкурента, належних йому природних ресурсів, економічного потенціалу країни та можливості бути самим собою.
Наявна система української політики, яка продукує людське горе, не може бути трансформована в полюс добра. Як не можна крематорій Освенцему трансформувати для добрих справ. Його просто не має бути. Ці лихі для українців "старі міхи" влади не підлягають переробці чи переродженню.
Перед українською нацією стоїть завдання створення іншого, морального полюса політики, "пошиття" нових "міхів" і творення "молодого вина" для їх наповнення.
Це може бути зроблено лише поза існуючою системою влади і всупереч їй, вже нацією: єдністю творчої меншини, яка ще має довести свою дієздатність, ще має пройти в цей перехідний час своєрідну ініціацію - і українського народу, який до такої роботи готовий, що він довів у 2004 році...
Про становлення на путь. Визначальним є розворот політичної свідомості українського суспільства від орієнтацій на особу політика, від Я-спрямованої, до ЦІЛЕ-спрямованої.
В українському суспільстві, можливо, як у ніякому іншому, існує усвідомлена потреба прояснення місії країни, її мети, національної ідеї. Це питання, в суті своїй світоглядне. Хто задає мету існування глечику? - Гончар. А автомобілю? - Його творець.
Мету людини і мету народам задає їх Творець.
Відрив від вульгарного матеріалізму (в історії української філософської думки нема жодного відомого матеріаліста) і повернення до Бога розвертає нас до Джерела життя. Тут варто виглядати, тут з'ясується путь українського суспільства.
Прояснити призначення України - це прояснити її справжню сутність, її ідею.
У Памфіла Юркевича не розум творить ідеї. Навпаки, ідеї визначають усю діяльність і творчість суб'єкта. Ідея України "має буття ідеальна, яка складається лише з її правдивості".
Це зразкова форма дійсності, а не сама дійсність. Вона металогічна. Ідея України є тим, чим наша країна повинна стати. Ідея є "вимога". Як ідеї здійснюються в світі? Між ідеєю і її здійсненням у світі стоїть не тільки творча воля Бога, але й люди.
Вона прояснюється через серце і совість народу позачасово, кращими його представниками, а у свій час іншими творчими особами ініціюється і здійснюється у спільній з народом націотворчій дії.
Один російський політолог українського походження у притаманному йому стилі дав дві версії розуміння національної ідеї: "Це не те, що хочуть "жлоби"; не те що хоче інтелігенція для свого народу; це те, що думає Бог про цей народ".
Є й іншій його варіант: "Національна ідея - це протез, який вставляється в державу замість душі".
І варто було б йому додати: і тоді з'являється суспільство, зображене Орвеллом у його творі "1984".
Українська ж держава потребує совісну душу, що любить Творця і Його творіння, а не "протез", що є творінням голого розуму.
Україна прозріває свого Творця, Його волю, яка задає Україні духовний вектор суспільної дії.
Вона тепер визнає право її Творця вимагати від українського народу і його влади виконання Божих заповідей, а народ і його влада - визнають свій власний обов'язок чинити добро, що є законом для гідних (Лаодзи). Для цього українське суспільство мусить навчитися розрізняти добро і зло, що є вищою мудрістю (Сократ), без якої в наш вік не вижити.
З цим у суспільство повертається початок вищої мудрості - страх порушувати Божі заповіді.
Головним в духовній сфері є повернення і утвердження правди у суспільні відносини, у відносини між людьми. Вигнання правди, шляхом поділу її суспільної тканини на частинки, коли у кожного своя, позбавляє життя небесного, перетворює його на земне пекло.
З'ява правди між людьми, яка лежить в основі всякої чесноти, є першою ознакою оздоровлення суспільства. Адже лише на правді постає довіра як моральна основа спільної діяльності багатьох людей. А саме відсутність довіри геть виснажує Україну.
Про економіку міри - мудрості. Нинішня реальна економіка базується на помилковому постулаті розуму про безмежність природних ресурсів.
Саме тому, таке глупство як "задоволення всезростаючих матеріальних потреб людей" могло бути проголошено метою комуністичного господарства, а сьогоднішній капіталізм все ще обіцяє, що кожне наступне покоління буде більше споживати матеріальних благ ніж попереднє, що має знаходити своє відображення в не менш безглуздому постійному зростанні ВВП.
Цей постулат орієнтував країни на помилкові цілі для їх економічної діяльності. Гонитва за все більшими обсягами виробництва для потреб комуністичної держави, чи капіталістична гонитва за прибутком приводили до вигублення і забруднення природного середовища, не говорячи тут про вигублення людських душ, підсаджених на різні форми матеріальних залежностей.
Якщо ж виходити сьогодні з очевидного вже висновку, що природні ресурси є конечними, що діяльності теперішньої світової економіки природа Землі витримати не здатна, то людство і українці зобов‘язані переосмислити призначення господарської діяльності людини, країни, людства.
Безмежно зростаюче поглинання виробництвом природних ресурсів задля все більшого і більшого суспільного і індивідуального споживання мусить бути замінене на виробництво, що обмежує свої обсяги забезпеченням необхідних матеріальних потреб суспільства і людини, обмежуючи їх обов‘язковою умовою відновлення природного середовища.
Тобто міру споживання визначає усвідомлена суспільством необхідність збереження природного середовища життя кожного народу.
Така мета увиразнюється для України і інших держав світу. І змагатись, конкурувати має смисл в цьому напрямі, змінюючи мету господарювання і так його організовувати, щоб в країні йшов процес відтворення базових відновлюваних ресурсів: землі, води і повітря.
За сучасних технологій і при обмеженні споживання необхідним, що диктує довкілля, таке господарювання стає можливим.
Олександр Сугоняко, для УП
Ця стаття, підготовлена на основі роздумів, що увійдуть до книги "Україна: становлення на путь". Над нею я продовжую працювати. Деякі з висловлених думок потребують обговорення і доопрацювання. Буду щиро вдячний кожному, хто відгукнеться.
