Це була мистецька родина: батько Михайло Могилянський – юрист, письменник і літературознавець, автор праць про Драгоманова, Коцюбинського та Куліша; брат Дмитро Тась – поет-неосимволіст; сестра Олена Ісаєва – також письменниця. Серед знайомих і друзів сім’ї: Павло Тичина, Марко Вороний, Віктор Коновал. Останній, до слова, став письменниці чоловіком. Звісно, з такою родиною Ладі було не порятуватися від більшовицького терору.
Почала писати Могилянська ще в гімназії, особливо популярною серед однолітків була її любовна лірика, альбомна поезія – так почався професійний шлях нашої героїні. Вона не пропускала літературних "субот", де виступали Марко Вороний і Павло Тичина, відвідувала і мистецькі "середи" у будинку графіка Михайла Жука. Згодом все стало ще серйозніше: літературне об’єднання "Плуг", журнали ЛНВ, "Всесвіт", "Нова Громада".
Перший арешт припав на 1929 рік. Розстріл "милостиво" замінили на табори у Соловках і будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Ладю звільнили достроково за героїчне гасіння масштабної пожежі – вона ніколи не боялася ризикувати. На жаль, вдруге особиста героїчність Могилянську не врятувала. У 1937-му її заарештували знову, формальний привід – нібито участь у контрреволюційній терористичній організації. Цього разу – найвища міра. Присуд було виконано 6 червня 1937-го.
Ладя Могилянська – одна із найцікавіших, найдосконаліших на рівні форми поеток цього періоду. Її тексти пластичні, символістські, авторка постійно працювала над своїм стилем. Навіть на засланні не впадала у відчай і не припиняла писати. А звільнившись, стала редакторкою табірної газети "За нову людину".
Арештанти закохувалися в поетку, що носила зачіску "фокстрот" і модні спідниці. Попри всі випробування, їй вдалося зберегти юнацький, захоплений погляд на світ, відкритий та щирий. Навіть дитяче прізвисько авторка пронесла через життя як нагадування про овіяну ніжністю минувшину в будинку батьків. Саме такою пам’ятаємо її сьогодні: красивою, сміливою, сповненою вітальності. Безумовно талановитою мисткинею.