Вона походила з українського шляхетського роду Забіл, освіченої родини, в якій захоплювалися малярством та поезією. Закінчивши гімназію, Наталя вчителювала у селі Старий Люботин під Харковом. Втім, там Забілі явно було тісно, тож невдовзі дівчина відправилася у Харків вчитися в Інституті народної освіти. Ще студенткою почала писати. Наприкінці 1920-х зосередилася на текстах для дітей, причому працювала у розмаїтих жанрах: видавала і віршовані оповідання, і прозові збірки, і навіть "Читанки" для другого та третього класів. Була новаторкою в драматургії, зокрема, написала драматичну поему "Троянові діти" про заснування Києва. Переповіла поему "Слово о полку Ігоревім".
Та найцікавіше те, що Забіла лишалася спостережливою літературознавицею, сильною авторкою любовної лірики, "свободолюбною" жінкою, в якої, як пише Юрій Смолич, коханців було без ліку: "Вона сприймала кохання тільки як кохання, і ніколи не будувала з кохання ніяких мук і гризот". Наталя носила сміливу зачіску, сміялася голосно, чоловіків не ідеалізувала, в офіційних шлюбах щаслива не була, а неофіційні стосунки швидко завершувала. Від останніх народжувалися діти, однак не всім судилося дожити до повноліття. Вірш "Дитина вмерла" – один із найсмутніших, найболючіших текстів у доробку Забіли.
На побачення її запрошував навіть Володимир Сосюра – головний лірик у "Слові". В автобіографічній "Третій роті" ніжний зніяковілий поет згадує "тонкі крилаті брови й довгі вії, за якими сіяли карі сонця її чудесних, глибоких, як щастя, очей". Володимир писав їй записки із проханням прийти вночі на цвинтар поруч Артемівки. Вона чомусь так і не прийшла, натомість відправивши туди свого першого чоловіка Саву Божка, "циніка і донжуана". Втім, той теж не прийшов, злякавшись, що в Сосюри із собою може бути зброя.
Сивою бабусею всіх малюків Забілу зробила радянська пропаганда. Насправді ж Наталя була фатальною жінкою, пристрасною натурою, "графською донькою", як її називав Божко. Вона переросла всіх своїх чоловіків, всі ярлики, наліплені на неї владою, всі критичні рецензії із закидами у надмірній увазі до тілесності чи буржуазності. Врешті-решт увійшла в історію літератури та лишилася в каноні. Непорушна, сильна, "струнка, вигиниста пантера".