Втім, він був найкращим учасником цього наукового семінару й у віці 26 років молодий дослідник відбуває в закордонне турне й працює в університетах Бухареста, Загреба, Белграда й Будапешта. Повернувшись, пише низку досліджень і стає професором останнього університету УНР у Кам’янці-Подільському. Працює в українській Академії наук, разом з Агатангелом Кримським, а потім також підпадає під арешти й гине в Соловецькому таборі смерті.
Драй-Хмара є найкращим дослідником Лесі Українки у своєму часі, він так само – першорядний компаративіст, чому суттєво допомагає його добра мовна підготовка: він знає 19 мов і легко орієнтується у фольклорі та літературі всіх слов’янських культур. Драй-Хмара є найкращим дослідником-славістом не лише з-поміж неокласиків, а взагалі в усіх українських 20-х.
Окремо слід наголосити, що як науковець гуманітарної сфери Драй-Хмара був найбільш обізнаним із новітніми методологіями – тобто різними підходами до вивчення літератури. Традиційно впродовж ХІХ та на початку XX ст. застосовували культурно-історичний метод, який передбачав вивчення художнього твору в широкому контексті подій даного часу, біографічний підхід, в межах якого цікавилися впливом життя автора на його творчість, і вже згадану літературну компаративістику – порівняння певного тексту з іншими, тогочасними чи попередніми. Драй-Хмара починає в Україні формалістичний підхід – фактично, є першим структуралістом, тобто звертає увагу не лише на зміст, але й на форму художнього тексту. Аналогічні процеси, до слова, паралельно відбувалися в чеському, англійському та американському літературознавстві.
Як поет Михайло Драй-Хмара більшою мірою символіст, ніж неокласик – принаймні це засвідчує його єдина видана збірка "Проростень" (1926). Утім, уже з назви бачимо, що автор має прагнення до вживання витонченої, архаїчної лексики, певного інтелектуального ускладнення тексту. Класицистичні тенденції наростають у його пізнішій творчості, зокрема в збірці "Сонячні марші", що так і не з’явилася, через арешт автора. Проте вже й ранні вірші Драй-Хмари достатньо майстерні та експресивні.
Шехерезада
І
Я п’ю прив’ялу тишу саду,
Як стигне пізній холодок,
І слухаю Шехерезаду,
Що знає тисячу казок.
До мене простягла долоні:
"Я жду давно тебе, – прийди!"
А на блакитній оболоні
Зринає срібний молодик.
За садом царина і поле.
Гей, скільки йде туди стежок!
Не переслухаю ніколи
Шехерезадиних казок!
ІІ
Стогнала ніч. Вже гострі глиці
Проколювали більма дня,
І синьо-золоті грімниці
Дражнили відгульня-коня.
Розбурхалася хмар армада, –
А ти, опалена, в огні,
Ти, вся любов і вічна зрада,
Летіла охляп на коні.
Під копитом тріщали ребра,
Впинались очі в образи, –
А ти розпліскувала цебра
Передсвітанної грози.
Із бур, о молода гонице,
Ти пролила своє дання –
І світом гомін і стрілиці
Дзвінкокопитого коня.
Симфонія
Мідними громами розцвіла естрада,
ніжнотонним током облила каштан
і плеснула дзвінко в зоряне свічадо –
заіскрив скрипками голубий кришталь...
Жалять і цілують флейт жагучі оси,
лащаться гобоїв золоті джмелі...
Серце молодече п’є медові роси,
хоче жить, творити на своїй землі..
А скрипки шаліють, і гримлять фанфари,
летячи на плеса темного Дніпра, –
та Дніпра немає ... Може, хтось обмарив.
Чи це струнних звуків чародійна гра.
Море, тьмяне море – тільки мол у крейді
(десь у хмарках місяць кажаном летів)
– і стоять високі кораблі на рейді,
а на реях – зорі, зорі золоті..
1934