Походив із давнього козацького роду. Середню освіту здобув у Кишинівській гімназії, потім навчався на юридичному і математичному факультетах Київського університету.
Леонід любив подорожувати, мандрував Далеким Сходом і Сибіром, за той час видав свою першу книгу віршів – "Профсоюз сумасшедших". Відбулось це у 1923 році у Владивостоці. Цікаво, що там само, в далекосхідному місті, проходила виставка художніх робіт його дружини Вікторії Бєлаковської, на якій можна було побачити й портрет Леоніда.
У 1924 році Чернов подорожував Індією, потім приїхав до Одеси, а звідти до Харкова. Там він входив до літературної організації "Авангард", друкувався в журналах "Літературний ярмарок" і "Пролітфронт". Тут розпочався період, коли все побачене переходило в написане – з’явилися книги нарисів та оповідань, збірки гумористичних оповідань. У 1931 році написав поему "Фронт". Посмертно вийшла друком збірка поезій "На розі бур" (1933).
Риси авангарду притаманні лише небагатьом його творам. Частіше стрижнем текстів Чернова була мандрівна романтика. Утім, талановитий і темпераментний поет залишив свій слід і в історії авангарду та запам’ятався під характерним для свого часу самоозначенням "кобзар на мотоциклі".
У тридцятих роках у Леоніда Чернова відкрився туберкульоз у важкій формі. Від цієї хвороби він і помер. Майже немає сумнівів, що радянські "правоохоронні" органи планували зайнятися Черновим, і "лише смерть розлучила їх", бо вже покійного поета затаврували як націоналіста, а його творчість зробили недоступною на багато десятиліть.
Біографія взята й адаптована з книги "Українська авангардна поезія"[Українська авангардна поезія (1910 – 1930-ті роки): Антологія / Упор. Олег Коцарев, Юлія Стахівська ; передм. Олега Ільницького. – К. : Смолоскип, 2014. – 816 с.]
Четверта сторінка
Надобраніч, любий.
Скоро в смерть порину.
З друзями сушу останню пляшку. Тільки б знав:
Напевне Вас зустріну –
Навіть помиратьТоді не тяжко.
Не дивуйтесь, любий:
В ніжности моменти,
На сконанні кожен
Трошечки
смішняк. І мені натерли
серце сантименти
Й ця санаторійна Мертва
метушня. Друзі!
Чари вгору.
Книги – читаченкам. Вірш творить людину. Радість п’є вино. Після смерти
встану
Поруч із Шевченком, –
А лежать де буду – Чи не все одно?
Портрет артистки N.N.
Які прекрасні
стегна у бльондинок! – Червоне золото волосся –
спілий колос.
Автосиреною гукає срібний голос. –
І стан могутній –
мов бетонний той будинок.
Схилюсь побожно до жовтавого волосся.
Який шалений і п’янливий пах! –
Так в липні
у розпечених житах
Легенькі вітерці
Шматочки сонця носять,
Родюче материнство ллється по степах,
І граним медом
Дихає колосся.
Які прекрасні очі у бльондинок! –
В криницях синіх у бльондинок
Сяйво білого тіла
Б’ють пороги.
Орлиним льотом
Струнами бринять сліпучі ноги. Стоїш –
– Чи птаха, Чи людина?
Осяйні груди –
мов квітчані чаші.
В устах куриться кров кохальних ран.
Мої вуста–
прудкий аероплан –
Над золотом твоїх степів –
Спіралі
І Віражі.