Про термінологію та професійну репутацію
Перед журналістською спільнотою сьогодні чимало викликів щодо вживання коректної термінології. Тому що вона нерідко змінюється, доповнюється або й узагалі прибирається з ужитку з огляду на суспільні зміни. І те, що було нормою 10 років тому, сьогодні може виявитись застарілим терміном, через який можна потрапити в "некоректний кейс".
Добре, коли тільки на лекціях студентство розбиратиме, як правильно чи неправильно, гірше – коли некоректна комунікація впливатиме на професійну репутацію.
Та найголовніше – необережне слово чи звернення може відштовхнути людину від спілкування, образити її, а то й дискримінувати.
Тож як писати, говорити, запитувати так, щоб не звертатися щоразу до
"Довідника безбар’єрності", розробленого ГО "Безбар’єрність" з експертами й експертками з інклюзії та гендерної рівності, який, можливо, ви вже сумлінно переглянули?
Нижче – 8 секретів чутливої комунікації, які прокачають вашу фаховість та сприятимуть збільшенню вашої читацької аудиторії та журналістського гонорару.
секрет 1
Поважайте гідність людини та вмикайте здоровий глузд
Нещодавно Володимир Висоцький, експерт з доступності, на своїй сторінці у фейсбуці звернув увагу на вивіску "Центру життєстійкості", яка була розміщена на висоті десь 2,5 метра над входом. Усе б нічого, але цей напис був продубльований шрифтом Брайля з символами висотою не менше 20 сантиметрів.
Абсурдність цього рішення полягала в тому, що ця вивіска, яка мала б інформувати користувачів шрифту Брайля про установу, була для них… абсолютно недоступна.
Це той випадок, коли хотіли зробити якнайкраще (і вивіску пофарбували в рекомендований жовтий колір, і шрифт Брайля застосували), але, дотримуючись формально вимог, було втрачено здоровий глузд.
Гарна новина в тому, що після інформування про цей недогляд, вийшов на звʼязок менеджер простору і повідомив, що цю вивіску замінили, а іншу зі шрифтом Брайля пообіцяли розмістити як слід.
З погляду комунікації – це гарний кейс, який показує, що кожен та кожна може помилитися, а з огляду на ті стресові умови, в яких ми живемо останні два з половиною роки, й поготів.
І тут важливо вчитися і бути відкритими до нового.
До прикладу, в
новому освітньому серіалі "Гендерна рівність та соціальна інклюзія в комунікаціях" (GESI) на платформі Дія.Освіта можна дізнатися про принципи інклюзивні та безбар’єрні комунікації. Курс містить 12 відеосерій і відеосимулятор. Кожна серія присвячена окремій темі, зокрема інклюзивності, гендерній рівності, комунікації з ветеранами та їхніми сім’ями тощо. Кожен з епізодів надає практичні поради щодо інтеграції гендерної рівності та соціальної інклюзії в комунікації для урядових організацій, медіа, рекламних агенцій.
Серіал підготовлено Міністерством культури та стратегічних комунікацій.
"Питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є на часі. Це частина нашого євроінтеграційного курсу. Цінності прав людини, гендерної рівності, свободи та демократії – це ці цінності, за які ми протягом багатьох років боремося проти ворога", – каже Ганна Красноступ, директорка департаменту інформаційної політики та інформаційної безпеки.
І детектором того, що ви все робите правильно, є повага до людської гідності.
Так на цьому зауважує Яна Гончаренко, директорка з комунікацій та сталого розвитку української медіакомпанії Starlight Media: "Головний принцип чутливої комунікації – повага до гідності іншої людини. Звісно, чутливі теми вимагають чутливого підходу: уникання стереотипів та узагальнень, дискримінаційних висловлювань і зверхніх суджень".
Експертка наголошує, що мета матеріалів на чутливі теми – проінформувати про складні соціальні проблеми та допомогти зрозуміти, як ці проблеми впливають на різні групи людей, допомогти зробити групи населення видимим, а їх голос – почутим.
"Чутливий" – значить з урахуванням принципів гендерної рівності та соціальної інклюзії (GESI-підхід), що допомагає усувати бар’єри між різними групами населення. Про це каже Тимур Левчук, радник з гендерної рівності та соціальної інклюзії проєкту USAID Transformation Communications Activity.
Тимур Левчук пояснює, що, в першу чергу, йдеться про "так звані" вразливі групи населення: жінок, людей старшого віку, людей з інвалідністю та інших.
("Так званий" у значенні, що кожен та кожна з нас у той чи інший період життя може опинитися у вразливій ситуації – ред.).
Також важливо розуміти: кожна із цих соціальних груп не існує сама собою, а отже, це стосується значно ширшого кола – родичів і близьких, друзів і подруг, колег, бізнесу, органів державної влади, а відтак – всіх нас.
За визначенням ООН, GESI – це концепція, яка допомагає покращити доступ до продуктів та послуг для всіх і кожного та кожної.
"Коли ми виключаємо з комунікації когось, наприклад, інформуємо про урядову ініціативу або розповідаємо про захід, формуємо рекламну кампанію тощо, ми втрачаємо потенційну аудиторію. Не буває теми, яка цікавить одну чи дві групи населення, не буває ініціативи, яка стосується лише чоловіків або лише жінок, або лише молодь, – наголошує Тимур Левчук і додає: – Якщо на нашу тему реагує лише одна група людей, наше завдання подумати, як донести цю тему іншим групам населення, як врахувати й комунікувати її цінність для інших категорій? У фокусі GESI-підходу – завжди людина, не її вік, не її стать чи національність".
Навіщо це потрібно та як це працює
Один з найвідоміших прикладів – "ефект Скаллі". Так називають потужний вплив головної героїні серіалу "Секретні матеріали" – агентки ФБР, науковиці, медикині Дани Скаллі – на збільшення кількості жінок у STEM-професіях, пов’язаних математикою, інженерією, технологією тощо.
"Дані опитування показали, що Скаллі надихала 63% опитаних жінок, що працюють у STEM-професії, вони також відзначили, що вони, як і Скаллі, можуть бути успішними у світі, де більшість ресурсів належить чоловікам", – каже Яна Гончаренко.
Комунікація, що орієнтована на гендерну рівність і соціальну інклюзію, або ж по-простому – чутлива комунікація – це про справедливість, про важливість різних груп населення бути видимими та цінними.
секрет 2
Залучайте самих людей, про чий досвід ви хочете розповісти
Яна Гончаренко закликає залучати самих людей, про чий досвід ви хочете розповісти. Причому не тільки як героїв та героїнь матеріалу. А і як авторів та авторок, консультантів чи керівниць напрямів, проводити фокус-групи тощо. Це допоможе зрозуміти реальні виклики та потреби, з якими вони зіштовхуються.
І в жодному разі це не про пошук сенсацій та клікабельності.
секрет 3
Люди з інвалідністю – це не тільки ті, хто користується кріслом колісним
Консультантка з питань інклюзії та безбар’єрності Уляна Пчолкіна підкреслює, що люди з інвалідністю є споживачами й споживачками таких самих послуг, як і люди без інвалідності: "Найперше – необхідно бачити людину, а не її інвалідність чи будь-яку іншу ознаку".
Людей з інвалідністю в умовах війни стає більше, і тому слід почути їхні потреби й навчитися правильної комунікації.
"Це сприяє до повернення їх в соціальне життя та якісної адаптації, уникнути ретравматизації. І це не тільки про людей, які користуються кріслом колісним", – коментує Уляна Пчолкіна і додає, що інвалідність – це соціальне явище, а не персональна проблема людини.
У сучасному розумінні, інвалідність настає внаслідок тих бар’єрів, з якими зіштовхуються такі люди, і ці бар’єри заважають їм брати активну участь у житті суспільства.
Бар’єри дуже різні: стереотипне ставлення, інформаційні бар’єри, архітектурні, економічні та інші. Це те, що виключає людей з інвалідністю із соціуму та ставить їх у становище, що принижує гідність.
"Вживайте коректну термінологію. Сюди також належить не використовувати у своїй мові поширену в Радянському Союзі лайку й образи, засновані на діагнозі людини. Також не слід узагальнювати. Фраза «усі люди з інвалідністю» не має сенсу, бо ми всі з вами – неповторні. Якщо ви не знаєте, як звернутися, запитайте в людини, як їй було б зручно, щоб до неї зверталися. Перепитати – не соромно, це прояв поваги й тактовності", – каже експертка.
секрет 4
Не переносьте невдалий досвід спілкування з однією людиною на всю соціальну групу
Особливістю складу українського населення є його багатонаціональність. Як кримські татари, так і ромська спільнота й решта національних громад є невіддільною частиною українців як політичної нації.
"Наша мультикультурність – це наша сила. І це важливо підкреслювати", – переконаний Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, автор проєкту "Кримський інжир".
Та попри те, що на законодавчому рівні не існує обмеження на розвиток національних громад, проте і недостатньо стимулів для цього. А за браком ресурсів – і поготів частина національних громад лишається маловідомою для решти населення.
Тим більш відповідально в публічній комунікації треба ставитись до розвінчання стереотипів, фейків щодо різних національних громад, переконана Анжеліка Бєлова, засновниця ГО ромських жінок "Голос Ромні". "Окрема проблема – стереотипізація, коли дії однієї людини проєктують на цілу групу. Та одна людина не може відповідати за всю спільноту", – каже Анжеліка.
секрет 5
Невидимий – не значить не існує
З подібним стереотипним ставленням зіштовхується й інша велика соціальна група – люди старшого віку. Але те, що їх не видно в медійному просторі, ще не значить, що їх не існує, каже засновниця культурного фонду "Життєлюб" Тіна Ніколова.
Ця "невидимість" найчастіше пов’язана з упередженням щодо пізнавальних здібностей та актуальності професійного досвіду людей старшого віку.
"Та слід собі дати відповідь: «Ким я хочу стати, коли виросту?». І стане зрозумілим, як можна залучати людей старшого віку у своє життя. Бо це і буде саме те майбутнє, яке ми збудуємо для себе", – пояснює Тіна Ніколова.
До слова про коректну комунікацію. "Пенсіонер" не дорівнює "людина старшого віку", бо це та особа, яка отримує пенсію, і це може бути молодий хлопець чи дівчина.
Водночас, за дослідженням Центру Разумкова, війна та міграція призвели до нестачі робочої сили, а відтак працівники й працівниці віку 60+ стали мати попит серед роботодавців.
секрет 6
Забудьте про формулу "mad, sad, bad", коли розповідаєте про ветеранів та ветеранок
За даними Міністерства у справах ветеранів, кількість ветеранів і ветеранок, членів їхніх сімей і сімей полеглих воїнів та воїнок складає від 3 до 5 мільйонів українців.
Тож важливо не повторити помилку з медіапростору західних ЗМІ, коли тривалий час ветеранів зображували виключно за формулою "mad, sad, bad" (з англ. – лютий, сумний, поганий – ред.), забуваючи про гідність та повагу до ветеранського досвіду, нагадує Яна Гончаренко.
"В Україні, на щастя, ми маємо протилежно інші приклади – залучення ветеранів та ветеранок у гарні соціальні й комерційні продукти. Водночас не слід зводити все до суто одного образу – людини з протезом".
Також експертка звертає увагу на те, що у війні очікувано залучено до 90% чоловіків, і тому часто про потреби жінок не згадуються, і жінки з бойовим досвідом зіштовхуються зі стереотипами.
І такий підхід – помилковий.
Так, станом на січень цього року загальна чисельність жінок у Збройних силах України складає майже 67 тисяч осіб, із них трохи більше ніж 47 тисяч – військовослужбовиці. Водночас 6,5 тисяч очолюють керівні посади, а близько 4 тисяч – перебувають на лінії зіткнення.
Тож, готуючи матеріали, слід пам’ятати:
Нічого про ветеранів і ветеранок без самих ветеранів і ветеранок
Немає двох однакових героїв і героїнь, їхні історії – унікальні
Використання та підсилення стереотипів – це шлях до поглиблення проблем, з якими зіштовхується українське суспільство
"Уникайте помилкового уявлення, що всі ветерани мають посттравматичний розлад (ПТСР). Це діагноз, який діагностує лікар, він не визначається коментарями в соцмережах. ПТСР можуть також мати й цивільні, – зауважує Яна Гончаренко і пояснює далі: – Якщо ви хочете подякувати – зустріньтеся поглядом, подаруйте усмішку, прикладіть руку до серця. А от спроба фізичного контакту вдячності, наприклад, обіймів – не завжди буде доречною.
Не варто запитувати, що людина відчувала та бачила на війні, як зіштовхнулася з втратою побратимів та посестр. Але якщо людина сама захоче поділитися – не перебивайте, готуйтеся до активного слухання, зосередьтеся на її історії, а не власній рефлексії та емоціях. Суспільство має знати, як гідно зустрічати ветеранів та ветеранок".
секрет 7
ЛГБТК+ спільнота є рівноправною частиною нашого суспільства
Серед тих, хто служить у Збройних силах України й захищають права українських громадян і громадянок, є і люди з ЛГБТК+ спільноти. Але їхні права залишаються незахищеними в Україні. На цьому наголошує народна депутатка України, авторка проєкту Закону про інститут реєстрованих партнерств Інна Совсун:
"Двоє людей, які мешкають разом, які кохають, ведуть спільний побут, водночас не визнаються українським законодавством як сім’я. Це призводить до порушення базових прав. Але найгірше, якщо поранений солдат із ЛГБТК+ спільноти потрапить у лікарню, то лікарі будуть консультуватися з членами чи його, чи її родини, а партнера чи партнерки в тому переліку не буде. Є трагічніші історії, коли людина гине на фронті, а кохану людину не допускають до впізнання тіла. І, на жаль, такі історії в нас теж були. Це неправильно, і це потрібно виправити".
Здорова комунікація про ЛГБТК+ спільноту має базуватися на тому, що людину не визначає її стать чи гендерна ідентичність.
За словами Інни Совсун, згідно із соціологічними опитуваннями, 56% українців вважають, що ЛГБТК+ мають мати можливість реєструвати свої стосунки.
"Коли ж запитували в українських громадян, чи варто дати ЛГБТК+ військовим реєструвати свої стосунки, то рівень підтримки цієї ідеї був понад 70 %.
Такий рівень підтримки створює більш безпечний простір. І чим більш толерантне суспільство, тим більше представників і представниць ЛГБТК+ готові бути видимими, говорити про свої виклики та спільно вирішувати свої питання", – переконана народна депутатка.
секрет 8
Озвучувати табуйовані теми – означає проявляти сміливість
Однією з табуйованих, але не менш важливою до висвітлення є тема сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом (СНПК). Це не зводиться до суто зґвалтування, перелік злочинів значно ширший, пояснює юристка Лариса Денисенко і наголошує: "Потрібно мати велику сміливість говорити про це вголос".
Лариса Денисенко пояснює, що для людини, яка уціліла після такого злочину, важливо повернути контроль над своїм життям. Тому й комунікація має бути особливо чутлива.
При спілкуванні з людьми, які пережили окупацію і перетин блокпостів, будьте готові до того, що вони можуть у якийсь момент розказати, що пережили сексуальне насильство. Але не варто одразу говорити людині: "Ви зазнали сексуального насильства". Це може налякати. Постраждала особа може бути не готовою чути це тут і зараз. Бо це злочин проти гідності людини.
Слід уникати будь-яких фраз, що зачіпають гідність людини
Не говоріть: "Я вас розумію". Бо це неправдиво, з вами цього в даних обставин не сталося
Не стигматизуйте, запитуючи: "Ви відбивалися? А чому ви не втекли? Можливо, ви сказали щось не те? Чого ви звернулися до нас так пізно?"
Уникайте надмірної екзальтації на кшталт: "Господи, як ви пережили цей біль, бідна"
Слід уникати слова "жертва", дотримуватися конфіденційності, поважати та убезпечувати приватність людини, не травмувати, не ретравмувати недовірою, недбалим ставленням, обвинуваченням, витягуванням з неї подробиць злочину.
"А ще важливо пам’ятати: ці злочини не мають строку давності. Це значить, що людина може повідомити про це, коли буде готова і почуватиметься в безпеці про це говорити", – наголошує юристка.
Короткі підсумки, як бонус:
Використовуйте коректну лексику та уникайте мови ворожнечі
Будьте точним, аргументовано викладайте факти, отримані чесним шляхом
Аналізуйте, як вплине матеріал на долю героїв і героїнь зараз і через кілька років і зважайте на це під час підготовки матеріалу
Показуйте окрему людину, а не спільноту, доносьте її персональний образ і життєвий досвід
Пам’ятайте про принцип "Нічого для нас без нас"
Будьте вільними від стереотипів, упереджень, акцентуйте на правах людини відповідно до міжнародної антидискримінаційної практики
