Якими ми хочемо бачити Донеччину та Луганщину після війни та що необхідно для відновлення українського Сходу

Протягом останніх місяців в інформаційному просторі суттєво активізувалися розмови щодо термінів та сценаріїв завершення війни. Якщо раніше цю тему коментували передусім експерти та представники громадськості, то зараз все більше заяв лунає від політиків найвищого рівня.

Так, на початку жовтня Президент України Володимир Зеленський зробив першу заяву щодо конкретних термінів завершення бойових дій. За його словами, Україна хотіла б завершити війну не пізніше ніж у 2025 році. Водночас, судячи з попередніх заяв глави держави, про повернення всіх українських територій військовим шляхом – не йдеться, адже частина земель може бути повернена пізніше дипломатичним шляхом.

Оскільки завершення війни стає все ближчим, необхідність підготовки комплексної стратегії реінтеграції окупованих територій стає все актуальнішою. Як повідомляла УП, Кабінет Міністрів мав її представити наприкінці літа, а затвердити – до кінця року, однак громадськість документа досі не побачила.

Ця стратегія не лише має містити план повернення деокупованих територій до українського суспільно-політичного простору, але й дати відповідь на ширші питання – яким може бути майбутнє східних областей України та що необхідно для забезпечення розвитку цих регіонів після війни.

Про те, що повинно бути враховано в стратегії реінтеграції ТОТ, чому важливо залучати громадськість та місцеве населення до планування майбутнього Донеччини та Луганщини, а також про роль експертної спільноти в підготовці до повернення східних областей України, розповідає УП.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" на основі дослідження, здійсненого в межах співпраці ВГО "Асоціація сприяння самоорганізації населення", ГО "Центр політико-правових реформ", ГО "Громадська ініціатива Луганщини" та ГО "Асоціація «Відродження та розвиток»" щодо сприяння інституційному відновленню Донеччини та Луганщини.

Реінтеграція Донеччини та Луганщини: яким може бути повоєнне майбутнє регіонів

Реінтеграція Донеччини та Луганщини є вкрай складним процесом, який передбачатиме комплекс заходів, що будуть здійснені протягом перехідного періоду, який розпочнеться після деокупації територій. Це, зокрема, покарання колаборантів, перегляд правочинів, що здійснювалися на окупованих територіях, заходи з повернення українських органів влади, мешканців та представників організацій громадянського суспільства, залучення інвестицій та реалізація проєктів з відбудови.

УП вже писала, що підсумком перехідного періоду на теренах Донеччини та Луганщини має стати готовність до відновлення місцевого самоврядування та проведення виборів, повернення на ці території дії українського законодавства, створення умов для повернення жителів цих територій або ж заселення їх людьми з інших регіонів, а також залучення інвестицій для відновлення інфраструктури.

Яна Літвінова, начальник Старобільської міської військової адміністрації Луганської області

"Всі тимчасово окуповані території мають бути повернені під контроль уряду України. Для цього збережено інституційну спроможність всіх органів влади, які функціонували на окупованих до 2022 року територіях. Наступним етапом стане відновлення органів влади на територіях, що були окуповані з 2014 року. Цей процес буде багатогранним та надзвичайно складним. Головне завдання для кожної військової адміністрації – налагодження функціонування громади, надання допомоги населенню, зокрема медичної та соціальної, впровадження української освіти та введення національної валюти на звільнених територіях", – пояснює деталі перехідного періоду в коментарі УП начальниця Старобільської міської військової адміністрації (Луганська область) Яна Літвінова.

Підготовка реінтеграції та облаштування повоєнного життя в Донецькій та Луганській областях відкриває унікальну можливість перепланувати, визначити, вимріяти, а потім створити нову реальність для українського Сходу. Як зазначає в коментарі УП голова правління Громадської організації "Точка доступу" Світлана Ткаченко, важливо не втратити цю можливість. За її словами, після війни у східних областях можуть статися неочікувані зміни. Зокрема, ймовірно, доведеться переглянути звичний образ регіону як індустріального, оскільки багато підприємств знищено. І чи є економічний сенс відбудовувати все в довоєнному вигляді – це питання, яке потребує економічних досліджень із залученням аналітиків та науковців.

Світлана Ткаченко, голова правління Громадської організації "Точка доступу"

"Важливо врахувати, що наш північний сусід нікуди не зникне і питання безпеки на цих територіях мають бути в пріоритеті. Увесь схід, північ та частково південь України стали прифронтовими територіями, а отже від їх міцності буде залежати й міць всієї країни. Йдеться не лише про безпекові, але й про логістичні виклики, наприклад, для відновлення та розвитку економіки областей. Ще ми маємо значне забруднення територій внаслідок війни, й перед нами постануть значні екологічні виклики. Все це потрібно і можна порахувати, змоделювати, спланувати, навіть спроєктувати та впровадити, коли повернемо території", – зазначає Світлана Ткаченко.

Погоджується з нею і Яна Літвінова. За її словами, під час реінтеграції звільнених територій доведеться першочергово враховувати стан справ у громадах: масштаби руйнувань інфраструктури та чисельність населення.

"Основними маркерами будуть міграційні процеси, чисельність населення, збереження інфраструктурних об’єктів та швидкість відновлення інституційної спроможності органів влади. Після проведення оцінки всіх реальних руйнувань на цих територіях можна буде починати говорити про шляхи формування стратегії розвитку як на рівні окремих громад, так і на рівні регіонів", – додає вона.

Катерина Котеленець, соціологиня

"Відчувається недовіра та непорозуміння між громадськістю та представниками військових адміністрацій. Громадськість вимагає реальних інструментів контролю над діяльністю органів влади, зокрема над розподілом ресурсів на відновлення. Також громадськості бракує інформації щодо роботи влади – що зараз роблять релоковані органи влади, як вони співпрацюють з населенням, чи направлена їх робота на перспективу та як саме вони готуються до повернення територій", – зазначила фахівчиня в коментарі УП.

Водночас опитані УП представники громадськості нагадують, що реінтеграція – це не стільки про території, як про людей. А отже вже зараз слід активно готуватися до повернення внутрішньо переміщених осіб, а також залучення людей, що займатимуться відбудовою. Утім, нерозв’язаних питань поки більше ніж відповідей.

"Нікому не потрібні міста-привиди. Міста будують люди для людей. Хто ці люди, які будуть відновлювати та жити у відновленій Донеччині та Луганщині? Що ми маємо врахувати та зробити, щоб люди в цих містах залишились, повернулись, приїхали, навіть попри нестачу кадрів по країні загалом? На ці питання ми не знайдемо відповідь, якщо не розпочнемо досліджувати, питати у мешканців сходу та інших областей, обговорювати, дивитись досвід інших та враховувати їхні помилки. Без соціології, без публічного діалогу, без спільної праці представників всіх секторів ми ризикуємо втратити можливість відновити наші території, у тому числі й український Схід", – зазначає Світлана Ткаченко.

Держава та реінтеграція: що першочергово має зробити уряд та урядові структури після завершення бойових дій

Попри те, що розмови щодо завершення війни стали все частішими, глобальної стратегії реінтеграції окупованих територій, зокрема Донеччини та Луганщини, досі немає. УП вже писала, що в Міністерстві з питань реінтеграції ТОТ обіцяли представити документ влітку або на початку осені, однак досі цього не відбулось.

Як зазначає в коментарі УП виконавчий директор Коаліції "На лінії зіткнення" Андрій Грудкін, концептуальні та практичні кроки реінтеграції та облаштування життя на деокупованих територіях необхідно готувати вже зараз, щоб стратегічно наблизити момент їх повернення в український суспільно-політичний простір.

Андрій Грудкін, виконавчий директор Коаліції "На лінії зіткнення"

"Ми усвідомлюємо, що сценарії є абсолютно різними – чи відбудеться це через 50 років і чи побачать вихідці з цих регіонів свої рідні землі знову. Проте однозначно вихідці з наших громад мають право на справедливу компенсацію за злочинну агресію Росії, включаючи депортації, зомбування дітей, їхню асиміляцію та заміщення населення. Ймовірно, Путін прагне замінити місцевих жителів привезеними з РФ, щоб згодом заявити, що це «справжнє населення» Донеччини та Луганщини", – зазначає він.

Хоча підготовка до реінтеграції потребує залучення всіх стейкхолдерів – держави, громадськості, ВПО, представників бізнесу та донорських установ – провідну роль у цьому процесі займатиме уряд та урядові установи, передусім профільне міністерство. Наразі представники громадськості висловлюють занепокоєння, оскільки позиція влади не є чіткою.

"Коли ми не чуємо чіткої позиції національної влади щодо реінтеграції, виникає справедливе занепокоєння. Наприклад, ліквідація Міністерства з питань реінтеграції – це серйозний ризик для нас. Це Міністерство створили, щоб готуватися до деокупації та реалізовувати правильні політичні й практичні кроки. Звичайні пояснення про скорочення кількості міністерств чи посадових осіб тут не діють, адже політика реінтеграції стосується передусім людей", – пояснює Андрій Грудкін.

За його словами, доля проєкту державної стратегії повернення влади та реінтеграції окупованих територій невідома, хоча документ розроблений кілька місяців тому і має бути схвалений урядом до кінця року.

"Це дуже важливий проєкт, який передбачає створення екосистеми законодавства для збереження української ідентичності, навіть за межами рідних міст і сіл, підготовку кадрів для роботи на постконфліктних територіях, де люди живуть в іншій реальності. Важливо, щоб вихідці з цих регіонів брали участь у процесі відновлення, щоб повернення України не виглядало як «парашутний десант». Ми не хочемо, щоб посадовці без місцевого коріння ухвалювали ключові рішення в громадах", – каже Андрій Грудкін.

Водночас Яна Літвінова нагадує, що будь-який стратегічний документ потребує регулярного оновлення, тим паче враховуючи нові обставини та руйнування, що відбуваються на окупованих територіях.

Яна Літвінова, начальник Старобільської міської військової адміністрації Луганської області

"Ситуація ускладняється тим, що час грає не на нашу користь: на деяких територіях Луганської області окупаційна влада робить усе, щоб приховати свої злочини, знищуючи критичну інфраструктуру, житловий фонд, природоохоронні зони та інші об’єкти, або взагалі не проводить жодних відновлювальних робіт. Як наслідок, з року в рік певні мікрорайони та райони зазнають ще більших руйнувань. Постає гостре питання: люди хочуть знати, куди вони повернуться й чи матимуть вони після повернення житло, роботу та можливість жити в гідних умовах", – додає начальниця Старобільської МВА.

Інвестиції – наріжний камінь економічного відновлення східних областей

Повернення спроможності громадам Донеччини та Луганщини, яке повинно відбутися після завершення війни, не є можливим без державних та приватних інвестицій у відновлення критичної інфраструктури регіонів, житлового фонду та інших об’єктів, важливих для місцевої економіки. Однак залучення інвесторів та інвестицій – процес, що потребує величезного обсягу підготовчої роботи з боку всіх стейкхолдерів процесу: держави, органів місцевого самоврядування, громадськості та бізнесу.

"Залучити інвесторів – це буде завданням з зірочкою. Будь-які інвестори хочуть гарантій: гарантій в забезпеченні зрозумілих та сталих умов для розвитку, гарантій безпеки для їхніх інвестицій, гарантій прозорого та підзвітного використання ресурсів. І треба розуміти, що, наприклад, західні області для європейських інвесторів можуть бути значно цікавішими з точки зору економічних підходів: простіша логістика, безпечніше", – наголошує Світлана Ткаченко.

Отже, аби залучити інвестиції в Донецьку та Луганську області після їх звільнення, вже зараз потрібно працювати над безпековими гарантіями та економічними перевагами для інвесторів. Однак без сприятливого інвестиційного клімату в цілому в Україні вкладення іноземних донорів у східні області можуть опинитись під загрозою.

"Потрібно працювати над розвитком довіри до України: зниження рівня корупції, підвищення прозорості процесів прийняття рішень, розвиток співпраці влади та громадськості й бізнесу. Чим більше демократичних підходів в управлінні громадами буде використовуватись, тим більш зрозумілими ми будемо нашим зарубіжним партнерам, що сприятиме залученню інвестицій. Прозорість, підзвітність, а також залучення громадськості на всіх етапах реалізації інвестиційних проєктів мають стати гарантіями цілеспрямованого використання коштів інвесторів", – пояснює Світлана Ткаченко.

Водночас Андрій Грудкін переконаний, що території Донеччини та Луганщини після війни не стануть "випаленою землею" або мілітаризованою зоною, що може відштовхнути інвесторів, а навпаки – стануть осередками творчості креаторів і розвитку економіки.

"Після деокупації ці території можуть стати осередками творчості для архітекторів, художників, музикантів і дослідників. Вони захочуть приїхати, вивчати й працювати там, що сприятиме активізації життя та розвитку економіки. Важливо комунікувати з міжнародними партнерами, щоб донести, що ці території мають стати символами поразки авторитарних режимів, зокрема Росії. Інвестиції в ці регіони стануть підтримкою свободи та демократії", – зазначає він.

З конкретних пропозицій Андрій Грудкін називає створення консорціумного фонду із залучення ресурсів міжнародних партнерів, а також внутрішніх коштів. Окрім цього, слід створити фонд страхування ризиків, аби захистити інвесторів, що працюватимуть на Донеччині, Луганщині та в інших деокупованих регіонах. Водночас серед стандартних кроків, які слід вжити в перші роки, – податкові канікули, дерегуляція процедур та дешеві кредити. Він зазначає, що ці заходи не нові, але можуть бути дуже ефективними.

Повернення територій чи повернення людей

Головна мета відновлення Донеччини та Луганщини – повернення місцевих жителів у регіон та створення нормальних умов для їхнього життя. У цьому контексті повернення активних представників організацій громадянського суспільства є ключовим фактором. За умов поліпшення стосунків громадськості та військових адміністрацій, саме активні представники організацій громадянського суспільства можуть стати основною сполучною ланкою між мешканцями та владою і ключовим контролером ефективного та цільового використання коштів.

Значно складнішою є ситуація з поверненням ВПО в громади Донеччини та Луганщини. Переважна їх більшість вже прижилася на нових місцях, знайшла роботу та інтегрувалася в нові громади. А отже, переконати їх повернутися у напівзруйновані громади деокупованих областей – буде складно.

Світлана Ткаченко, голова правління Громадської організації "Точка доступу"

"Чим далі той час, коли ми повернемо території, тим менше шансів повернути людей. Час робить свою справу, люди інтегруються в нові громади, облаштовують своє життя. І навряд чи багато людей захочуть вдруге, а дехто і втретє пройти процес інтеграції на новому місці. Якщо 20% ВПО повернеться, то це буде дуже гарний показник. А отже, слід створювати умови для не лише для повернення переселенців, але й для залучення нових мешканців в громади Сходу", – зазначає Світлана Ткаченко.

Яна Літвінова відзначає, що ставлення людей до військових адміністрацій є діаметрально протилежним. Можна виділити три групи: перша – це люди, які працюють в структурі адміністрацій. Вони розуміють усі процеси, завдання та відповідальність, покладені на них. Вони готові повертатися на деокуповані території незважаючи на ризики, незручності та можливі перешкоди. Друга група – це частина суспільства, яка підтримує наші зусилля і також розуміє нашу діяльність.

"Водночас є й третя група – це люди, які обурені через те, що не можуть знайти вирішення своїх проблем у приймаючих громадах. Вони шукають ці рішення в місцях, де зараз перебувають як внутрішньо переміщені особи, і невизначеність щодо того, коли закінчиться війна та як проходитиме деокупація, викликає у них розчарування і сумніви щодо можливості повернення додому. Їхня агресія, спрямована на військових та військові адміністрації, є зрозумілою з психологічної точки зору", – зазначає начальниця Старобільської міської військової адміністрації.

Після деокупації на територіях Донеччини та Луганщини житимуть мешканці з різним досвідом: ті, хто перебував в окупації, переселенці, що повернулись з-за кордону та з інших регіонів України, а також люди, які вирішили переїхати в Донецьку чи Луганську область. Усі вони матимуть різний досвід війни, і вкрай важливо налагодити дієву комунікацію – щоби проблеми кожної категорії громадян були донесені до органів влади.

"Зараз стосунки між мешканцями громад і військовими адміністраціями Донеччини та Луганщини різні й неоднорідні. В тих громадах, де є співпраця з військовими адміністраціями, мешканці у виграші – громадські організації часто виконують і певну соціальну роботу, і залучають додаткове фінансування на потреби мешканців, і допомагають вибудовувати діалог між мешканцями та владою. А у громадах, де ефективної співпраці немає, частіше зростає соціальна напруга та взаємні непорозуміння. Демократичне майбутнє не може будуватися авторитарними методами за закритими дверима і без комунікацій. Ті громади, які раніше це зрозуміють, будуть більш успішними як зараз, так і по завершенні війни", – пояснює Світлана Ткаченко.

Андрій Грудкін нагадує, що військові адміністрації – органи, які здійснюють тимчасове управління під контролем держави. Вони не є самоврядними, рішення ухвалюються однією особою. В таких умовах важливо забезпечувати конституційне право громадськості на участь у прийнятті рішень місцевого значення.

Андрій Грудкін, виконавчий директор Коаліції "На лінії зіткнення"

"Існування військових адміністрацій на територіях, що є тимчасово окупованими, є політичним сигналом, що Україна ніколи не визнає окупацію. Це також демонструє нашим міжнародним партнерам та суспільству, що ми плануємо звільняти свої території й своїх людей. Тому потрібно, щоб ці органи дійсно були готові здійснювати владу після деокупації. Необхідно також створити нові військові адміністрації, які не були створені у 2014 році, зокрема Донецьку, Луганську, Харцизьку та Сімферопольську", – зазначає він.

Опитані УП представники громадськості відзначають, що наразі військові адміністрації недостатньо застосовують демократичні механізми, зокрема щодо залучення громадськості до ухвалення рішень. Вони зазначають, що іноді громадським організаціям легше спілкуватися з представниками уряду, віцепрем’єрами та народними депутатами, аніж з представниками військових адміністрацій.

"На практиці ці адміністрації не мають військової суті і є абсолютно цивільними органами з аналогічною структурою, як у міських радах. Вони займаються молодіжною політикою, культурою, комунальним господарством, а військової складової немає, окрім форми, яку наділи деякі керівники адміністрацій, що прийшли з силових структур. Наша пропозиція полягає в збереженні кадрів, згуртованості та ефективної структури цих органів. Ми повинні вживати конкретних заходів: готувати кадри, працювати з молоддю на постконфліктних територіях, розробляти політику меморіалізації та ідентичності", – каже Андрій Грудкін.

Він додає, що для цього потрібен системний діалог, який наразі відсутній.

Підготовка до реінтеграції: хто та як може інтенсифікувати цей процес

Отже, пришвидшити підготовку до реінтеграції тимчасово окупованих територій після їх звільнення допоможе насамперед залучення всіх стейкхолдерів цього процесу: уряду та урядових установ, місцевих та обласних військових адміністрацій, громадськості, вихідців з регіону, експертного середовища, міжнародних партнерів та інвесторів. Важливо також, аби процес підготовки тривав безперервно і не залежав від того, хто очолює той чи інший орган влади в цей момент.

"Основним пріоритетом має бути інклюзія – залучення всіх зацікавлених сторін, включаючи медіа, громадськість, бізнес та вихідців. Ми маємо підтримувати зв’язок із тими, хто був евакуйований, адже людський капітал є критично важливим. Якщо ми не будемо працювати над збереженням нашої ідентичності, покоління, які виросли поза домом, можуть втратити зв’язок із рідною землею, що саме і є метою агресора", – наголошує Андрій Грудкін.

Опитані УП представники громадськості, які мали змогу неформально ознайомитись з поточним проєктом державної стратегії реінтеграції, позитивно оцінюють документ. Вони зазначають, що він містить конкретні заходи, які можна реалізовувати вже зараз. Наприклад, це підготовка кадрового резерву, перегляд законодавства для врахування юридичних змін після деокупації, зокрема в питаннях цивільного стану, права власності, документів про народження та смерть. Ці заходи допоможуть підготуватися до дня повернення заздалегідь.

Представники громадськості наголошують, що для пришвидшення підготовки до реінтеграції Донеччини та Луганщини необхідно запроваджувати системний підхід, який включатиме структуровані дискусії, роботу в групах, моніторинг і оцінку збитків, а також аналіз демографічних проблем. Також повинна бути розроблена комунікаційна стратегія щодо громадян, які перебували на окупованих територіях. І ці питання неможливо вирішити за один день.

У цьому контексті роль громадськості в процесі відновлення є надзвичайно важливою. Оскільки громадський сектор в Україні є неоднорідним, участь громадських об’єднань у реінтеграції Донеччини та Луганщини не обмежуватиметься одним напрямом.

"Watchdog організації можуть брати на себе моніторинг процесу відновлення, організації – аналітичні центри, що мають великий досвід, будуть корисним при підготовці аналітики, проведенні досліджень, напрацюванні стратегічних документів, а організації, які надають на якісно-високому рівні соціальні послуги, можуть взяти на себе надання подібних послуг у відновленій громаді", – пояснює Світлана Ткаченко.

Разом з тим, за її словами, громадськість може стати надійним партнером у комунікації реформ та відновлення, у побудові діалогу в громаді, партнером з налагодження зв’язків та залученню інвестицій на відновлення.

"Проте слід пам’ятати, що в партнерстві важлива поведінка двох сторін. Зрозумілість та прозорість і відкритість діяльності підвищує довіру в партнерстві, сприяє його розвитку та отриманню стійких результатів спільної діяльності. Із залученням усіх зацікавлених сторін нам буде значно легше спланувати та впровадити відновлення наших громад і пройти процес реінтеграції", – додає Світлана Ткаченко.

Станом на зараз робота над стратегією реінтеграції окупованих територій фактично ведеться Міністерством з питань реінтеграції ТОТ та експертним середовищем паралельно. Проте якщо урядовці зосереджують свою увагу здебільшого на найбільш нагальних питаннях перших місяців – розмінуванню та відновленні діяльності органів влади – то експертні установи мають на меті поглянути на картину ширше – спланувати майбутнє регіону та визначити, яким буде після завершення війни український Схід.

Утім, стратегія реінтеграції Донеччини та Луганщини матиме успіх лише за умови, якщо її розробка стане спільною справою для експертів, громадськості та урядовців. Тоді є великі шанси, що запропоновані рішення та документи будуть комплексними. Тому дуже важливо вибудувати діалог та ефективну співпрацю між усіма секторами – як в процесі планування реінтеграції, так і в подальшій реалізації напрацьованих стратегій.

Якими ми хочемо бачити Донеччину та Луганщину після війни та що необхідно для відновлення українського Сходу

За підтримки Міжнародного фонду "Відродження"

25 листопада 2024