Герой УП
Люди 2021-го. Історії трьох переможців премії року від "Української правди"
19 вересня 2024
За підтримки Mercedes-Benz
Щорічно, починаючи з 2020-го, "Українська правда" у різних номінаціях відзначає героїв, які так чи інакше зробили свій внесок в українське суспільство.
Перед церемонією нагородження, яка відбудеться вже в грудні цього року, у межах нового спецпроєкту з Mercedes-Benz – "Кожна історія – світло на шляху країни" – ми розповімо історії лауреатів попередніх премій, чиї імена не зникають в інформаційному просторі, а навпаки, звучать гучніше в умовах повномасштабної війни.
Перед церемонією нагородження, яка відбудеться вже в грудні цього року, у межах нового спецпроєкту з Mercedes-Benz – "Кожна історія – світло на шляху країни" – ми розповімо історії лауреатів попередніх премій, чиї імена не зникають в інформаційному просторі, а навпаки, звучать гучніше в умовах повномасштабної війни.
Хто отримав премію "Української правди" у 2021 році
"Цей рік був важким і виснажливим для кожного з нас". Ми чуємо ці слова щороку, але за ними приховані незліченні деталі, які наповнюють кожен з 365 днів, – радісні й трагічні.
2021-й не став винятком. Команда "Української правди" разом із читачами прожила цей рік, відкриваючи правду про владу, підтримуючи військових, медиків, освітян та волонтерів. У 2021 році ми відзначили тих, хто став символом мужності, справедливості та сили.
Далі – історії трьох переможців.
Артур Пройдаков, відомий вчитель української мови та літератури, який у 2023 році став лауреатом Global Teacher Prize, сьогодні продовжує свою місію у сфері освіти. Тепер він не лише викладає, а є виконавчим директором Освітньої Фундації MriyDiy.
"Я продовжую працювати в освіті. Але тепер я також є виконавчим директором школи, що дозволяє мені впроваджувати освітні проєкти й в інших школах, зокрема, на Сумщині та Харківщині", – розповідає Пройдаков.
Чоловік завжди прагнув виходити за межі стандартного підходу до навчання. Його методи викладання стали відомими завдяки використанню мемів, кліпів і навіть тіктоку, що зробило його улюбленцем не лише серед учнів, але й широкого загалу. Щоправда, сьогодні його місія стала ще масштабнішою.
"Мені подобається спілкуватися з освітянами з різних куточків України, ділитися досвідом та знаннями. Це інвестиція в наше майбутнє, особливо в умовах війни", – зазначає він.
Важливий аспект діяльності Артура Пройдакова – розуміння сучасних підлітків. За його словами, молодь змінюється дуже швидко, і для того, щоб бути ефективним вчителем, потрібно адаптувати підхід.
Попри всі зміни, мовне питання залишається одним із головних для Артура. Ще у 2021 році він звертав увагу на те, що діти спілкувалися російською мовою на перервах, хоча вчили українську на уроках. Сьогодні, після початку повномасштабної війни, ситуація дещо змінилася.
"Найкраща ситуація була весною та восени 2022 року, коли багато дітей і батьків перейшли на українську. Але зараз я знову чую російську мову на перервах і навіть у спілкуванні батьків з дітьми", – розповідає Артур Пройдаков.
Однак в питаннях контенту ситуація покращилася – діти стали більше цікавитися українськими шоу та музикою.
Щодо глобальної освітньої реформи в Україні, Пройдаков впевнений, що перехід на старшу профільну школу є важливим кроком: "Це дозволить учням обирати напрями, які їм цікаві. Наприклад, гуманітарні або точні науки".
У майбутньому Пройдаков прагне продовжувати працювати в освіті, впроваджувати нові проєкти та підсилювати роль української мови в житті молоді. Проте на горизонті – ще одна мрія – перемога України у війні.
"Після перемоги доведеться ще більше працювати, особливо на деокупованих територіях, де відновлення освіти стане критично важливим завданням. Я готовий до цієї роботи, і, звісно, хочу бути хорошим батьком і прикладом для свого сина", – резюмує Артур Пройдаков.
Кожна історія — світло на шляху країни
Волонтерка року
Катя Ножевнікова
Катя Ножевнікова, засновниця фонду "Корпорація монстрів", вже багато років очолює одну з найважливіших благодійних ініціатив в Україні. Ще з початку війни у 2014 році її волонтерська група займалася допомогою переселенцям, а у 2017 році фонд був офіційно зареєстрований.
"Ми працюємо з 2014 року, але тоді це була волонтерська група", – пригадує вона. Вже тоді група під її керівництвом опікувалася над понад 500 сиротами, яких евакуювали з Луганська.
З роками змінився і формат роботи. Спочатку волонтерів було більше, але згодом команда волонтерів стала справжньою організацією з бухгалтером та юристом.
"Основну роботу виконували троє людей, включно зі мною. Під час пандемії COVID-19 ситуація стала ще складнішою, і команду довелося збільшити, адже робота тривала по 12-14 годин на день", – ділиться Катя.
З початком повномасштабної війни у 2022 році пріоритети фонду змінилися. Приблизно 80% допомоги йде на потреби військових. Фонд допомагає забезпечувати військових медичним обладнанням, дронами, зарядними станціями та навіть зброєю, отримавши ліцензію у 2023 році.
Попри величезні обсяги роботи, Катя стикається з викликами, пов’язаними з фінансуванням: "Перші три місяці після початку війни був великий потік донатів, але потім суми стабілізувалися".
Фонд зібрав величезні кошти завдяки її сторінці у фейсбуці, проте іноді процес збору стає складнішим через втому людей від постійних запитів. Однак Катя не збирається відступати. Вона обирає пріоритетні напрями, щоб максимально ефективно використовувати ресурси.
"Я не збираю на всі запити, бо розумію, що є межі можливостей", – пояснює волонтерка.
У 2021 році Катя потрапила до рейтингу найвпливовіших жінок України за версією журналу "Фокус", того ж року отримала премію "Української правди" в номінації "Волонтер року", а також була нагороджена Орденом Княгині Ольги II та III ступенів. Це не весь перелік заслуг волонтерки, втім до державних нагород Катя ставиться скептично.
"Я не вважаю, що держава має нагороджувати нас за те, що ми виконуємо її функції. Мені приємно отримувати відзнаки від військових, вони дійсно «теплі»", – пояснює волонтерка.
Катя Ножевнікова продовжує свій шлях, допомагаючи тим, хто потребує найбільше, і, попри всі виклики, залишається символом незламності та відданості своїй справі.
Кожна історія — світло на шляху країни
Митець року
Олександр Ройтбурд (посмертно)
Той, хто хоч раз бачив картини Олександра Ройтбурда, запам’ятає їх назавжди. Його стиль – відвертий, яскравий і часом провокативний – важко сплутати з будь-ким іншим. Його полотна, створені мастихіном, сміливо грають з класичними сюжетами, оживляючи героїв і переплітаючи міфологію з еротикою та політичною сатирою. Ройтбурд не боявся виводити мистецтво за рамки традиційного, часто використовуючи образи, що викликали неоднозначні реакції.
Його творчість давно перетнула межі України – роботи митця можна знайти як у вітчизняних, так і в іноземних музеях, зокрема в США. Його картини високо цінуються на аукціонах: у 2009 році робота "Прощай, Караваджо" встановила рекорд – її продали за 97 тисяч доларів.
У 2017 році він очолив Одеський художній музей, наважившись взяти на себе відповідальність за інституцію, яка потребувала суттєвого оновлення. Його завданням було не лише реставрувати музей, а й залучити нову аудиторію.
Попри політичний опір і судову тяганину з місцевою владою, Ройтбурд перетворив музей на живу й актуальну культурну платформу, де кожен відвідувач міг знайти щось цікаве. Музей почав активно залучати меценатів, запустив краудфандингові кампанії та створив стильний мерч. Візити до Одеського художнього музею стали модними, а окремі екскурсії навіть проводив сам Ройтбурд.
Його боротьба за музей тривала до останніх днів життя – у 2021 році він виграв судову справу щодо повернення на посаду директора. Проте вже в серпні того ж року Олександр Ройтбурд помер після довготривалої хвороби на тлі Covid-19.
Його смерть стала важкою втратою для мистецької спільноти України. Однак його спадок продовжує жити: у жовтні 2021 року, за кілька місяців після його смерті, Одеський художній музей отримав статус національного від президента Володимира Зеленського.
Сьогодні роботи Ройтбурда продовжують надихати нові покоління художників і мистецтвознавців. Його ім’я стало символом боротьби за модернізацію національної культури та свободу творчого вираження.
До слова, у березні 2024 року в PinchukArtCentre відкрилася виставка під назвою "Олександр Ройтбурд. Теорема влади". На виставці були представлені роботи, документи та артефакти з приватних колекцій, а також з колекції родини митця. За словами організаторів, цей вибір робіт розкриває Олександра Ройтбурда через його бачення взаємодії між культурою, суспільством і владою.
Ройтбурд вважав, що митець має природну силу впливати на світ. Він прагнув змінити роль мистецтва, надавши йому можливість впливати на суспільство та державу, підтримуючи цінності свободи, за які сьогодні бореться Україна.
Нагадаємо, раніше в межах спецпроєкту з Mercedes-Benz – "Кожна історія – світло на шляху країни" – ми розповідали історії трьох переможців премії УП 2020 року.
Кожна історія — світло на шляху країни