Про те, що після Кавказу Росія піде на Крим, ще на початку 90-х казав кадровий військовий Джохар Дудаєв, лідер чеченського Руху опору і перший президент Чеченської Республіки Ічкерія (вбитий спецслужбами Росії).

Поки спецслужби Росії працювали над планом розколу України, на державному рівні системних спроб посилити українську ідентичність у Криму, де є не лише статус автономної республіки, а й ворожий країні Чорноморський флот, не було.

Але одні з перших, з ким треба було співпрацювати для стабілізації ситуації в Криму — це кримські татари, які пережили депортацію і знають, що несе з собою шовіністична Росія. Якщо у США кінематограф, ЗМІ, держапарат працюють над тим, щоб у мультикультурному суспільстві сформувати єдину американську ідентичність, то в Україні були лише доволі поодинокі прояви в цьому напрямку, які не мали в основі державної інформаційної політики.

Єдиним політиком, який на початку незалежності розумів, що треба вести потужну співпрацю саме із кримськими татарами, був В'ячеслав Чорновіл. Він наголошував на тому, що автономію, яку дають Криму, отримають не кримські татари, а проросійські сили. І акцентував увагу Мустафи Джемілєва на тому, що представник кримських татар має бути в Верховній Раді України.

Статус автономії та окремий президент і парламент, які з'явилися в Криму після розпаду СРСР, — це те, що одразу ж закладало метастази сепаратизму і становило загрозу для суверенітету України. Більше того, всупереч законодавству України в Криму з'явилася своя Конституція.

Ще за 20 років до окупації Криму на вулицях півострова можна було почути гасла "Референдум!" та "Свобода Криму!". Саме тоді 73% виборців, чия ідентичність була ще дуже сильно пов'язана зі "всесоюзною", підтримали кандидата від виборчого блоку "Росія".

Виникає питання до спецслужб, як на території України взагалі могла балотуватися людина від виборчого блоку, що мав назву іншої країни і програмну ціль, яка загрожувала територіальній цілісності держави.

Юрій Мєшков одразу ввів у Криму російський час — при тому що материкова частина України перебуває з півостровом в одному часовому поясі. І тоді ж відверто говорили про референдум.

Парламент України зібрався в екстреному порядку, скасував у 1995 році Конституцію Криму, а разом з нею — посаду президента. На півострові з'явився український спецназ, чого не сталося у 2014 році.

У 1995 році Росія була зайнята своїми військовими діями на Кавказі, про що казав Дудаєв, але про Крим не забула.

Мєшков після втечі з півострова зробив спробу повернутися в Україну 2011 року, але спецслужби одразу вислали його за непрямі заклики змінити конституційний лад.

Він повернувся вже в окупований Крим перед референдумом, але через те, що йому не знайшлося місця у новій владі окупантів, почав критикувати команду Сергія Аксьонова і назвав їх "навалою гоблінів". Через таку позицію окупанти навіть запроторили його в СІЗО.

В останній рік президентства Леоніда Кучми Росія спробувала захопити острів Тузла. Справа в тому, що Тузла є стратегічно важливою ділянкою суші для контролю судноплавства. І належність острова до території України, по суті, дає нашій державі контроль над більшою частиною внутрішнього Азовського моря. Саме тому Росія не погоджувала демаркацію кордону з моменту відновлення незалежності України, називаючи Тузлу "косою", а не островом.

Тоді у 2003 році Росія почала зводити дамбу у Керченській протоці до Тузли. Президент України Леонід Кучма екстрено перервав свій візит до Латинської Америки і вирушив на острів.

Будівництво дамби зупинили, коли до наших прикордонників залишилося близько 100 метрів. Але все одно офіційно Росія не визнавала Тузлу територією України. І, як з'ясувалося пізніше, готувалася до захоплення.

Ситуація в російсько-українських стосунках ще більше загострилася після Помаранчевої революції, коли президентом був обраний Віктор Ющенко. У Росії зрозуміли, що український народ свідомо стає на проєвропейський вектор і суспільство ментально віддаляється від РФ. Тоді технології чорного піару і пропаганди включили на повну потужність.

До слова і до ілюстрації недалекоглядності київської політичної еліти, в обмін на політичну підтримку Віктор Ющенко зажадав від Меджлісу кримськотатарського народу скасувати Декларацію про національний суверенітет, прийняту у 1991 році.

Окрім пропагандистської тези про розподіл країни на три сорти, карбувалося словосполучення, яке після окупації східної частини України буде використовувати держава-агресор Росія. І це словосполучення — "громадянська війна".

Рекламу про три сорти України навіть транслювали по телевізору, поглиблюючи розкол суспільства. Знаково, що в агітаційних матеріалах очільниці Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко західна культура і США маркувалися нацистською свастикою.

Через рік після того, як на виборах, по суті, у повторному другому турі переміг Віктор Ющенко, Вітренко разом із лідером "Братства" Дмитром Корчинським організувала пікетування Банкової з антинатівськими гаслами.

І саме Вітренко зі своєю маргінальною партією та комуністи пікетували навчання "Сі Бриз 2008", які проходили у Чорному морі.

Через десять років після Помаранчевої революції у так званий день тиші напередодні псевдореферендуму в Криму були розвішані борди з тими ж символами, які завдяки проросійським політикам працювали на розкол суспільства останні десятиліття. Перебування Криму у складі України ототожнюється з перебуванням у нацистській окупації, натомість окупація Росією подається як світле визволення.

У Криму населення виступало проти окупації.

Люди ставали вздовж доріг під бордами, де йшлося про референдум, і скандували:
"Мир! Крим! Україна!" та привозили плов нашим військовим.

Більше того, результати соціологічних досліджень показують, що частка тих, хто підтримував російський курс у Криму, хоч і була значною, але з часом зменшувалася. І якщо порівнювати 2008 та 2013 роки, підтримка проросійського курсу суттєво впала. Більшість підтримувала проукраїнський курс.

Після відновлення незалежності України наявність військ іншої держави у вигляді Чорноморського флоту Росії на території України завжди викликала чимало питань. Перш за все через те, що такий стан справ суперечить Конституції.

У 2010 році Україна мала шанс позбутися Чорноморського флоту, який у 2017 році, згідно із двосторонньою угодою, мав залишити півострів, але парламент ратифікував нову угоду з питань перебування Чорноморського флоту РФ. Росія отримала право залишити свій флот до 2042 року, а Україна… отримала знижку на газ.

Спікера Володимира Литвина закидували яйцями. Опозиція захищала свої місця для голосування і накрила їх синьо-жовтим стягом. До речі, за таких умов із цих місць депутатів було неможливе кнопкодавство. Підтримка цього питання вже тоді прирівнювалась до державної зради.

Протести проти ратифікації угоди під Верховною Радою України тоді зібрали, як повідомляли ЗМІ, лише від 10 до 15 тисяч чоловік.

Питання протягнули — за проголосувало 236 нардепів. Якби 11 із них не віддали голоси, рішення не було б прийняте. Підтримала вся фракція Партії регіонів, крім одного депутата, КПУ, фракція "Блоку Литвина" і 13 позафракційних. Зокрема, за голосували Рінат Ахметов, Сергій Ківалов, Володимир Литвин, Інна Богословська, Святослав Піскун, Василь Горбаль, Василь Хмельницький, Олександр Омельченко, Віталій Хомутиннік та чинний суддя Конституційного Суду Сергій Головатий.

До речі, на той час ще просто нардеп Арсеній Яценюк звертався до Конституційного Суду, але судді відмовили йому у відкритті провадження.

У чинній каденції Верховної Ради є шестеро народних депутатів, які підтримали ратифікацію.

У 2011 році суд зобов'язав Росію повернути Україні її майно — маяки. Але ніхто не квапився це робити. Українські студенти прорвалися на маяк у Криму, щоб активізувати роботу виконавчих служб. Коли їх затримали російські військові, студенти наголосили, що ті перебувають на маяку їхньої держави незаконно, і заявили, що будуть спілкуватися лише із правоохоронцями України.

Те, що українських студентів затримали російські військові, а українська влада не реагувала належним чином, цілком закономірно. Адже тоді призначення на рівні Міноборони та СБУ викликали чимало питань у журналістів та громадського сектору.

Через рік після протестів студентів Віктор Янукович призначив міністром оборони народного депутата від Партії регіонів Павла Лебедєва, який виграв вибори у Криму.

Після втечі Януковича Лебедєв навіть не чекав на свою відставку, одразу вилетів до Криму, а звідти в Кремль. Як повідомляють ЗМІ, він був присутній на церемонії "прийняття" окупованого Криму державою-агресором Росією.

Наразі ексміністр оборони і сепаратист перебуває в розшуку. До речі, опозиція виявила, що його попередник на посаді в Міноборони Дмитро Саламатін взагалі за кілька років до того, як обійняв посаду в уряду, мав російське громадянство.

Під час голосування за пролонгацію перебування ЧФ і Лебедєв, і Саламатін голосували за, як і колишній міністр оборони Олександр Кузьмук. Тобто загалом це питання підтримали три міністри оборони України.

Що стосується протидії СБУ російській окупації, то тут варто додати, що кадрова політика була тотожна тій, що провадилася в Міноборони. Так, головою СБУ в Севастополі був Олександр Якименко — колишній російський військовий.

За рік до місцевих виборів у Криму була створена партія "Русское единство", яку очолив майбутній кримський сепаратист Сергій Аксьонов.

Місцеві вибори 2010 року мали стати доволі тривожним сигналом. Якщо подивитися на результати виборів до міських рад, то Партія регіонів взяла 77%.

Підсилити рейтинги Партії регіонів у Криму на парламентських виборах Янукович приїхав особисто. Головна риторика — Криму треба "розв'язати руки", щоб він вирішував питання "без участия Киева".

На виборах до парламенту 2012 року з 13 обраних народних депутатів — мажоритарників всі, крім одного, були представниками Партії регіонів. Аксьонов, який балотувався в парламент від Сімферополя, отримав на виборах лише 9% (6,5 тис. голосів).

Таким чином, масової народної підтримки в Криму партія "Русское единство" не мала, але значна кількість виборців підтримувала "регіоналів", які ставили на порядок денний проросійський курс.

Якщо говорити про альтернативних кандидатів-самовисуванців, то доступ до агітації партія влади блокувала.

У Севастополі на парламентських виборах переміг один з ініціаторів так званого мовного закону Ківалова — Колесніченка Вадим Колесніченко. Тему мови, до речі, активно експлуатували не лише на Донеччині й Луганщині, але й у Криму.

Під час таких акцій навіть відбувалося публічне спалення державного символу України на тлі російських стягів.

Народний депутат Колесніченко у 2012 році з'явився в парламенті у футболці з написом "За русский язык! За наше единство!", під яким чітко зчитується назва сайту RusCrimea.

Відповідна інформаційна політика проводилася на півострові за повної бездіяльності спецслужб. Ось що виходило друком у місцевих друкарнях 2013 року.

Того ж року у Севастополі Колесніченко з'явився у формі Червоної армії і на українську або прозахідну ідентичність, як і Вітренко у своїх агітках, клеїв у промові нацизм.

Але, для повного розуміння картини, ті, хто був на службі у Кремля, не відрізняються ідейністю і могли за потреби сповідувати діаметрально інший курс.

Так, у програмі кандидата в народні депутати Колесніченка йдеться про те, що Україна стала на шлях євроінтеграції.

І Колесніченко не єдиний колабораціоніст. Лідер ОПЗЖ Віктор Медведчук, кум Путіна, писав докторську роботу про пошуки української національної ідеї і гостро критикував Росію після відновлення незалежності України. А потім, коли стало зрозуміло, що заробити можна на іншій ідеї, перейшов на захист "русского мира".

Депутати від Партії регіонів засівали школи півострова "Щоденником кримського школяра". Це теж формувало відокремлену ідентичність.

Політики не забували нести у школи свою політичну рекламу, що прямо забороняло і забороняє українське законодавство.

На президентських виборах 2014 року у різних кандидатів були тези про швидке припинення війни і повернення Криму.

У першій президентській кампанії кандидат від ще не забороненої на той час Компартії Петро Симоненко використовував проросійське гасло "Крим наш!" поряд із комуністичною символікою.

Дещо пізніше українці трансформували цей слоган, доповнивши його двома символами — тризубом та тамгою, національним символом кримськотатарського народу.

Наразі комуніст Симоненко, який заробляв на розколі країни, пенсіонер. Він живе у розкішному особняку під Києвом і, як і Наталія Вітренко, любить їздити відпочивати в Європу, користуючись безвізом.

Щодо переможця виборів 2014 року Петра Порошенка, то він наголошував, що Крим повернуть якнайшвидше. "Одразу після президентських виборів".

У 2015 році розпочалася блокада Криму, припинили подачу електропостачання та блокували вантажні перевезення.

Через півроку уряд обмежив поставки товарів до Криму.

Під час президентських виборів 2019 року тема звільнення окупованих територій була ключовою у програмах багатьох кандидатів. Зокрема і у програмі чинного президента Володимира Зеленського. У липні 2021 року Зеленський підписав закон "Про корінні народи України", якими визнані кримські татари, караїми та кримчаки.

Другий очільник уряду часів Зеленського Денис Шмигаль відзначився тим, що одразу заявив про подачу води у Крим, чим викликав бурхливу критику у свій бік. Згодом він пояснив, що до деокупації півострова "немає технічної змоги" це зробити.

Наразі на півострові понад 120 громадян України, більшість з яких — кримські татари, є політв'язнями. Проти них окупанти порушили кримінальні справи. І їм загрожує до 20 років позбавлення волі. Як повідомляє "КримSOS", за роки окупації жертвами насильницьких зникнень стали 44 людини. Шестеро з них були знайдені мертвими.

Інформації про долю ще 15 немає.

Наразі у Криму, по суті, немає українських шкіл, нищаться не лише історичні пам'ятки кримськотатарського народу та інших етносів, переіменовуються навіть річки. Наприклад, Кучук-Карасу переіменували на Малую Карасьовку, Біюк-Карасу — на Карасьовку. Нищиться все, що свідчить про неросійське минуле Криму. Для того, щоб асиміляція відбувалася якомога швидше, на територію півострова завезли, за різними підрахунками, від 500 тис. до 1 млн росіян, а 100 тис. мешканців Криму виїхали з окупованих територій.

У довгостроковій перспективі всі ці кроки окупантів можуть мати руйнівні наслідки для корінних народів та української держави. Така політика також означає, що ані в України, ані у кримських татар немає часу чекати — Крим потрібно повертати вже зараз, бо він з півострова-курорту України стрімко перетворюється на депресивну околицю держави-агресора РФ.

Аби нагадати, як проходила підготовка до окупації півострова і які політики до цього долучилися, Рух ЧЕСНО відкрив виставку "Агітація в Криму: проросійська пропаганда, джинса та чорний піар".

Ви можете допомогти і підтримати проект, перерахувавши кошти ↓