Льосик, Фріді та Бабин Яр
Історія однієї сім'ї, одного вбивці й 33 771 убитого
МИХАЙЛО КРИГЕЛЬ — СЕРЕДА, 29 ВЕРЕСНЯ 2021, 05:30
Льосик народився на початку 20-го
століття в Києві.
Фріді – наприкінці 19-го в німецькому містечку Горнберг.
Льосикові батько й дід були православними священниками. Фрідів дід служив пастором лютеранської церкви.
Льосик проживе 70 років і помре в тому самому місті, де й народився.
Фріді проживе 51 рік і помре на шибениці у відкритому кузові вантажівки на площі Узварас у Ризі.
Вони могли зустрітися в Києві восени 1941-го. Фрідріх Єккельн – Фріді – керував тут розстрілами у Бабиному Яру.
Олексій Глаголєв – або Льосик, як називали його домашні, – і його родина рятували євреїв від розстрілів у Бабиному Яру.
Фріді – наприкінці 19-го в німецькому містечку Горнберг.
Льосикові батько й дід були православними священниками. Фрідів дід служив пастором лютеранської церкви.
Льосик проживе 70 років і помре в тому самому місті, де й народився.
Фріді проживе 51 рік і помре на шибениці у відкритому кузові вантажівки на площі Узварас у Ризі.
Вони могли зустрітися в Києві восени 1941-го. Фрідріх Єккельн – Фріді – керував тут розстрілами у Бабиному Яру.
Олексій Глаголєв – або Льосик, як називали його домашні, – і його родина рятували євреїв від розстрілів у Бабиному Яру.
«Я переконаний, що є лише один рід людський, до якого
належать і ті, хто розстрілює дворічних дітей, і ті, кого вбивають у дворічному віці», – говорив отець Патрік Дебуа, католицький священник, автор книги «Голокост від
куль».
До людського роду належать і ті, хто
рятує, – одних людей від інших.
Його походження було не диявольським, а бюргерським.
Батько помер, коли Фріді було чотири роки, й залишив після себе 25-річну вдову з шістьма дітьми та швейну
фабрику.
Навчання не давалося Фріді з самого початку – він подужав тільки чотири класи школи, після чого вступив до реального училища. Але й тут не довчився. Через багато років в одному з листів він буде згадувати про свою першу травму – двох однокласників-євреїв, які блискуче закінчили училище.
Фріді кидає училище та йде працювати на машинобудівний завод. За два роки його призивають до армії. Ще за рік починається Перша світова.
Фрідріх служить в артилерії, здобуває Залізний хрест і чин лейтенанта. Потім вступає до льотної військової школи і 1917 року стає пілотом. Версальський мир поставив хрест на його мрії про небо – за умовами договору Німеччина не могла мати військову авіацію.
Збитий з пантелику льотчик Фріді демобілізується і намагається знайти себе в сім'ї – 1918 року він одружується. А в проміжках між пошуками роботи весело проводить час з колишніми товаришами по службі.
Навчання не давалося Фріді з самого початку – він подужав тільки чотири класи школи, після чого вступив до реального училища. Але й тут не довчився. Через багато років в одному з листів він буде згадувати про свою першу травму – двох однокласників-євреїв, які блискуче закінчили училище.
Фріді кидає училище та йде працювати на машинобудівний завод. За два роки його призивають до армії. Ще за рік починається Перша світова.
Фрідріх служить в артилерії, здобуває Залізний хрест і чин лейтенанта. Потім вступає до льотної військової школи і 1917 року стає пілотом. Версальський мир поставив хрест на його мрії про небо – за умовами договору Німеччина не могла мати військову авіацію.
Збитий з пантелику льотчик Фріді демобілізується і намагається знайти себе в сім'ї – 1918 року він одружується. А в проміжках між пошуками роботи весело проводить час з колишніми товаришами по службі.
Німеччина – це він
«Людський організм не може одночасно вмістити алкоголізм та
антисемітизм. Варто людині вжити трохи алкоголю – антисемітизм одразу ж пнеться назовні», –
писав Станіслав
Єжи Лец. Сказано ніби про Фрідріха.
Обкладинка роману Артура Дінтера
«Гріх проти крові»
«Гріх проти крові»
Єккельн був проти знищення євреїв в газових камерах, він
вважав розстріли більш перевіреним і гуманним способом «остаточного вирішення єврейського питання»
Дитячі фотографії Фрідріха Єккельна згоріли у листопаді
1944-го разом із його будинком у Брауншвейгу. Але іклів, рогів та інших ознак диявольського походження в
юного Фріді на знімках швидше за все не було.
«Мене часто не було вдома, – згадував Єккельн. –
У колі друзів я забував про численні внутрішні конфлікти та, маю сказати, що останні два роки суттєво
віддавався вживанню алкоголю».
Як завжди у скрутні часи, дитяча травма дала про себе знати. Об'єктом для ненависті він вибрав тестя – Пауля Хірша, бо чомусь вирішив, що той єврей.
Як завжди у скрутні часи, дитяча травма дала про себе знати. Об'єктом для ненависті він вибрав тестя – Пауля Хірша, бо чомусь вирішив, що той єврей.
«Я сумнівався в єврейському походженні Хірша. В
обличчі нічого єврейського. Швидше навпаки. Але книга переконала мене. Вона внесла ясність. Хірш був
євреєм», – писав Єккельн. А отже і троє його дітей були «расово брудними».
Тепер він напевно знає, що джерело всіх його проблем, а заразом і бід Німеччини, – євреї. Тому що він, Фрідріх, і є Німеччина.
Фрідріх розлучається. А за рік знаходить нову дружину – «расово чисту». Одне за одним народжуються ще п'ятеро дітей.
Далі все йде як по маслу.
У 1929-му він вступає до націонал-соціалістичної робочої партії, у 1931-му – до СС. Після приходу до влади Гітлера в 1933-му ставка на коричневе зіграє. За п'ять років Фрідріх дослужиться до звання обергрупенфюрера – другого за значущістю в ієрархії СС.
А 5 травня 1941 року Єккельна викличуть до Гіммлера. Від рейхсфюрера він дізнається про план нападу на Радянський Союз і задачу зробити завойовані території вільними від євреїв.
Хто тепер посміє вважати Фрідріха Єккельна неуком і невдахою? Його хобі і покликання – ненависть до євреїв – стає улюбленою роботою. Життя вдалося.
Тепер він напевно знає, що джерело всіх його проблем, а заразом і бід Німеччини, – євреї. Тому що він, Фрідріх, і є Німеччина.
Фрідріх розлучається. А за рік знаходить нову дружину – «расово чисту». Одне за одним народжуються ще п'ятеро дітей.
Далі все йде як по маслу.
У 1929-му він вступає до націонал-соціалістичної робочої партії, у 1931-му – до СС. Після приходу до влади Гітлера в 1933-му ставка на коричневе зіграє. За п'ять років Фрідріх дослужиться до звання обергрупенфюрера – другого за значущістю в ієрархії СС.
А 5 травня 1941 року Єккельна викличуть до Гіммлера. Від рейхсфюрера він дізнається про план нападу на Радянський Союз і задачу зробити завойовані території вільними від євреїв.
Хто тепер посміє вважати Фрідріха Єккельна неуком і невдахою? Його хобі і покликання – ненависть до євреїв – стає улюбленою роботою. Життя вдалося.
У 1921-му прийшла біда звідки не чекали. Фріді прочитав
книгу. Це був роман Артура Дінтера «Гріх проти крові». Автор стверджував, що Ісус Христос – арієць, а
також запевняв, що після шлюбу з євреєм арійська жінка навіть у наступному заміжжі народжуватиме
дітей-євреїв.
Визначення кольору волосся для перевірки «расової
чистоти»
Німеччина, середина 1930-х
Німеччина, середина 1930-х
Плакат: «Німці! Обережно! Не купуйте у євреїв!». Берлін,
1933 рік
Олександр породив Олексія, Варвару та Сергія.
Олексій породив Магдалину, Марію та Миколу.
Сергій породив Зою. Зоя народила Михайла.
Михайло Шуранов малює на аркуші А4 генеалогічне дерево своєї родини. Плодів із цього дерева вистачило б на десяток романів. Чого варта тільки історія його прадіда – Івана Єгоричева, мужика з села Строгіно, який став управителем київського мільйонера Герца Балаховського, породив сімох дітей, заробив сто тисяч золотих карбованців на посаг дочкам, усе втратив після перевороту 1917-го й закінчив життя радянським бухгалтером у 1935-му.
Поряд із деякими іменами Михайло ставить позначку «пр» – праведник. Таких позначок дев'ять – стільки його родичів рятували євреїв під час Другої світової війни та визнані Праведниками народів світу.
Олексій породив Магдалину, Марію та Миколу.
Сергій породив Зою. Зоя народила Михайла.
Михайло Шуранов малює на аркуші А4 генеалогічне дерево своєї родини. Плодів із цього дерева вистачило б на десяток романів. Чого варта тільки історія його прадіда – Івана Єгоричева, мужика з села Строгіно, який став управителем київського мільйонера Герца Балаховського, породив сімох дітей, заробив сто тисяч золотих карбованців на посаг дочкам, усе втратив після перевороту 1917-го й закінчив життя радянським бухгалтером у 1935-му.
Поряд із деякими іменами Михайло ставить позначку «пр» – праведник. Таких позначок дев'ять – стільки його родичів рятували євреїв під час Другої світової війни та визнані Праведниками народів світу.
Справа Бейліса, хатинка для видри та Ноїв ковчег
на Подолі
У 1899 році кандидат богослов'я Олександр Глаголєв
одружився із Зінаїдою Слєсаревською, донькою завідуючого бібліотекою Київської духовної академії
Невідомо, що сказав погромникам цей невеликий на зріст,
трохи згорблений священник. Але після цього чорносотенці розійшлись по домівках.
У 1913-му історія повториться. Судять прикажчика цегляного заводу Менделя Бейліса. Його звинувачують у ритуальному вбивстві 12-річного Андрія Ющинського.
«Якби юрба розперезалась, трощили б усіх і все. Були злидні, убозтво, забобони. І от знайшли винуватих», − згадує Марія Єгоричева-Глаголєва.
Отець Олександр, професор кафедри біблійної археології та давньоєврейської мови Київської духовної академії, знов на шляху юрби. Він виявиться єдиним православним священником, який дасть суду висновок про те, що ритуальні вбивства суперечать самій суті юдаїзму. Юдеї не вживають у їжу будь-яку кров, тим більше людську.
Суд виправдав Бейліса.
…У 1923 році Олексій закінчує Київську духовну академію, яку на той час перейменували в богословську. Але країні переможної юрби не потрібні були богослови. Вона потребувала робочих і службовців.
У 1913-му історія повториться. Судять прикажчика цегляного заводу Менделя Бейліса. Його звинувачують у ритуальному вбивстві 12-річного Андрія Ющинського.
«Якби юрба розперезалась, трощили б усіх і все. Були злидні, убозтво, забобони. І от знайшли винуватих», − згадує Марія Єгоричева-Глаголєва.
Отець Олександр, професор кафедри біблійної археології та давньоєврейської мови Київської духовної академії, знов на шляху юрби. Він виявиться єдиним православним священником, який дасть суду висновок про те, що ритуальні вбивства суперечать самій суті юдаїзму. Юдеї не вживають у їжу будь-яку кров, тим більше людську.
Суд виправдав Бейліса.
…У 1923 році Олексій закінчує Київську духовну академію, яку на той час перейменували в богословську. Але країні переможної юрби не потрібні були богослови. Вона потребувала робочих і службовців.
Олександр Глаголєв став прототипом отця Олександра з
роману Михайла Булгакова «Біла гвардія»
Під час дитячих ігор Льосик приміряв на себе роль
священника і «хрестив» однолітків, 1909 рік
Михайло під'єднує ноутбук до офісної плазми. На екрані
його бабуся – 95-річна Марія Єгоричева-Глаголєва, професорка вокалу Київської консерваторії, невістка
Олексія Глаголєва. Багатогодинне інтерв'ю записували для одного з проєктів Стівена Спілберга, присвячених
Голокосту.
Вона розповідає історію родини. Читай – всю історію 20-го століття, яка бульдозером пройшлася по її родині.
− На початку 20-го століття на Подолі всі – українці, росіяни – говорили з єврейським акцентом. «Цéпочка» замість «цепóчка». «Мéховая шуба» замість «меховáя». І «таки да», і «чтоб я так жил». І «ой, мой Боря такой умный мальчик. Не потому что я его мать, а потому что он действительно умный».
Коли восени 1905 року Києвом прокотиться хвиля єврейських погромів, Олександр Глаголєв – батько чотирирічного Льосика вийде назустріч юрбі, що прямує «бити жидів».
Вона розповідає історію родини. Читай – всю історію 20-го століття, яка бульдозером пройшлася по її родині.
− На початку 20-го століття на Подолі всі – українці, росіяни – говорили з єврейським акцентом. «Цéпочка» замість «цепóчка». «Мéховая шуба» замість «меховáя». І «таки да», і «чтоб я так жил». І «ой, мой Боря такой умный мальчик. Не потому что я его мать, а потому что он действительно умный».
Коли восени 1905 року Києвом прокотиться хвиля єврейських погромів, Олександр Глаголєв – батько чотирирічного Льосика вийде назустріч юрбі, що прямує «бити жидів».
Обкладинка антисемітської брошури, що вийшла друком в
Санкт-Петербурзі. 1914 рік
Зліва направо: Олександр Глаголєв, його онуки – Микола і
Магдалина, Олексій Глаголєв і його дружина Тетяна. 1930 рік
Льосик працює чорноробом на заводі, бетонярем на
будівництві, сторожем в дитячому садочку, вагарем на фруктоварильному заводі, рахівником. У проміжках
займається репетиторством, мостить вулиці та будує хатинку для видри в зоопарку.
У 1932-му його як сина священника арештовують. Але за вісім днів відпускають. Тоді ще були можливі такі формулювання: «У процесі слідства не зібрано достатньо матеріалів».
Його батька арештовували двічі. Вдруге у жовтні 1937-го – «за активну участь в антирадянській фашистській організації церковників».
Слідчий скаржився, що з Олександром Глаголєвим, який володів вісімнадцятьма мовами, неможливо вести справу. Замість того, щоб відповідати на питання по суті, він без кінця повторює: «Господи, помилуй!»
У довідці, виданій родичам лише у 1944 році, сказано, що «О. О. Глаголєв помер 25.11.37 року від уремії та серцевої недостатності».
«Я мушу з сумом сказати. Слідство вів єврей на прізвище Гольдфарб. Отець Олександр запобіг кривавому місиву, а коли він потрапив у халепу, жоден єврей його не захистив», – говорить Марія Єгоричева-Глаголєва на відео, записаному в 1998-му.
Рік потому її не стане.
Померлим складно заперечувати. Можна хіба що почути їхню правду. Однак правда буває і такою, почувши яку деякий час чомусь важко дихати.
...У листопаді 1937-го Олексій Глаголєв буде ночами ходити на Лук'янівське кладовище. Казали, що тут ховають в'язнів Лук'янівської тюрми. Він побачить, як на вантажівках привозять тіла загиблих і скидають до спільної могили, але впізнати батька не зможе.
А 1940 року Олексій продасть одну з уцілілих сімейних цінностей – багатотомне видання Брема «Світ тварин» і поїде до Грузії, щоб потай від влади прийняти сан священника. Не вдалося – грузинський католикос сказав йому: «У вас скоро будуть свої єпископи».
Рясу священника він одягне лише через рік – вже в окупованій Україні. І тоді ж стане настоятелем Покровської церкви на Подолі.
Це місце послужить сховком для десятків людей: когось рятували від смерті, когось – від висилання до Німеччини.
«У нашому маленькому й бідному храмі опинилася така величезна кількість співців, псаломників, сторожів, прибиральниць, проскурниць та двірників, що їх вистачило б на п'ять кафедральних соборів. На щастя, німці мало зналися на цьому, інакше мені б так не минулося, та й моєму "штату" скрутно прийшлося б», – згодом напише отець Олексій.
У 1932-му його як сина священника арештовують. Але за вісім днів відпускають. Тоді ще були можливі такі формулювання: «У процесі слідства не зібрано достатньо матеріалів».
Його батька арештовували двічі. Вдруге у жовтні 1937-го – «за активну участь в антирадянській фашистській організації церковників».
Слідчий скаржився, що з Олександром Глаголєвим, який володів вісімнадцятьма мовами, неможливо вести справу. Замість того, щоб відповідати на питання по суті, він без кінця повторює: «Господи, помилуй!»
У довідці, виданій родичам лише у 1944 році, сказано, що «О. О. Глаголєв помер 25.11.37 року від уремії та серцевої недостатності».
«Я мушу з сумом сказати. Слідство вів єврей на прізвище Гольдфарб. Отець Олександр запобіг кривавому місиву, а коли він потрапив у халепу, жоден єврей його не захистив», – говорить Марія Єгоричева-Глаголєва на відео, записаному в 1998-му.
Рік потому її не стане.
Померлим складно заперечувати. Можна хіба що почути їхню правду. Однак правда буває і такою, почувши яку деякий час чомусь важко дихати.
...У листопаді 1937-го Олексій Глаголєв буде ночами ходити на Лук'янівське кладовище. Казали, що тут ховають в'язнів Лук'янівської тюрми. Він побачить, як на вантажівках привозять тіла загиблих і скидають до спільної могили, але впізнати батька не зможе.
А 1940 року Олексій продасть одну з уцілілих сімейних цінностей – багатотомне видання Брема «Світ тварин» і поїде до Грузії, щоб потай від влади прийняти сан священника. Не вдалося – грузинський католикос сказав йому: «У вас скоро будуть свої єпископи».
Рясу священника він одягне лише через рік – вже в окупованій Україні. І тоді ж стане настоятелем Покровської церкви на Подолі.
Це місце послужить сховком для десятків людей: когось рятували від смерті, когось – від висилання до Німеччини.
«У нашому маленькому й бідному храмі опинилася така величезна кількість співців, псаломників, сторожів, прибиральниць, проскурниць та двірників, що їх вистачило б на п'ять кафедральних соборів. На щастя, німці мало зналися на цьому, інакше мені б так не минулося, та й моєму "штату" скрутно прийшлося б», – згодом напише отець Олексій.
Німецькі війська входять в Київ.
Вересень 1941 року
Вересень 1941 року
Кінець літа 1941 року. У центрі Києва риють окопи,
зводять барикади й палять документи держустанов.
Всі, хто зміг, евакуювалися на схід. Найпильніші продовжують ловити зрадників, диверсантів і шпигунів. Цього разу переважно німецьких. Два місяці потому ці самі люди будуть шукати євреїв по підвалах і горищах, щоб здати їх новим господарям міста.
19 вересня до Києва входять німці. Багато киян пам'ятають їх у 1918-му. Після хаосу, більшовицьких погромів, грабежів і розстрілів тоді вдалося ненадовго перевести дух. Культурна нація, німецький порядок.
Всі, хто зміг, евакуювалися на схід. Найпильніші продовжують ловити зрадників, диверсантів і шпигунів. Цього разу переважно німецьких. Два місяці потому ці самі люди будуть шукати євреїв по підвалах і горищах, щоб здати їх новим господарям міста.
19 вересня до Києва входять німці. Багато киян пам'ятають їх у 1918-му. Після хаосу, більшовицьких погромів, грабежів і розстрілів тоді вдалося ненадовго перевести дух. Культурна нація, німецький порядок.
Приречені на смерть вітають тебе
...Відомому київському стоматологу і протезисту Науму Ізраїлевичу
Міркіну у вересні 1941-го було що втрачати й окрім життя.
Михайло Шуранов, онук Марії Єгоричевої-Глаголєвої
і Сергія Глаголєва: Доходний дім Балаховського на Десятинній, 8 на початку ХХ століття будував
мій прадід. В цьому будинку бабуся з сім'єю укривала Ізабеллу Міркіну і її дочку Іринку восени 1941-го
Дитячий лікар Марія Міркіна загинула у Бабиному Яру разом
із своїм батьком
Звідси сюрреалістичні сцени в розповідях очевидців
другого пришестя німців у 1941-му.
«Вони їхали на велосипедах, хто – на мотоциклах, хто – на машинах. Але що дивно, знаєте, раптом група євреїв. Чоловік шість, мабуть, вдягнуті у фраки. Циліндри в них, з квітами вони зустрічали німців… Причому якби німці їх змусили, привели якось туди. А тут вони самі, старі, з отакими пейсами, з квітами зустрічали», – згадувала киянка Віра Ізмайлова.
За дев'ять днів з'явиться оголошення: «Наказується всім жидам міста Києва та його околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській (коло кладовища)». З документами, грошима, цінними речами й теплим одягом.
«Вони їхали на велосипедах, хто – на мотоциклах, хто – на машинах. Але що дивно, знаєте, раптом група євреїв. Чоловік шість, мабуть, вдягнуті у фраки. Циліндри в них, з квітами вони зустрічали німців… Причому якби німці їх змусили, привели якось туди. А тут вони самі, старі, з отакими пейсами, з квітами зустрічали», – згадувала киянка Віра Ізмайлова.
За дев'ять днів з'явиться оголошення: «Наказується всім жидам міста Києва та його околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській (коло кладовища)». З документами, грошима, цінними речами й теплим одягом.
У нього була репутація хорошого лікаря, квартира на
Софіївській та стоматологічний кабінет з постійними клієнтами. Він точно знав, що зуби в людей не
перестануть боліти за будь-якої влади.
– Зуби все одно мусить хтось лікувати. Не будуть же всіх
убивати, – говорив він своїй дружині Софії Ісааківні, дочкам – Марії та Беллі, й онучці Ірочці.
– Німці подадуть потяги, на яких нас відвезуть кудись із міста. Вислання – не найстрашніше, – говорив він.
Наступного ранку Наум Ізраїлевич, його дружина і дочка Марія, яка розуміла, що їх чекає, але вирішила залишитися з батьком до кінця, йдуть у Бабин Яр. Дорогою батько і сестра вмовлять Беллу, чоловік якої не був євреєм, уточнити в когось із нової влади, чи підлягають «напівкровки» переселенню. А вони дочекаються її повернення.
Белла прийде в умовлене місце, але рідних там уже не буде. Якась жінка гукне їй: «Куди ви?! Не йдіть туди, бо не повернетеся!»
Пізно ввечері вона постукає до квартири на Десятинній вулиці, де зі своєю родиною жила сестра її чоловіка – Марія Єгоричева-Глаголєва. На цю мить там уже ховалася дочка Белли – Іра.
– Німці подадуть потяги, на яких нас відвезуть кудись із міста. Вислання – не найстрашніше, – говорив він.
Наступного ранку Наум Ізраїлевич, його дружина і дочка Марія, яка розуміла, що їх чекає, але вирішила залишитися з батьком до кінця, йдуть у Бабин Яр. Дорогою батько і сестра вмовлять Беллу, чоловік якої не був євреєм, уточнити в когось із нової влади, чи підлягають «напівкровки» переселенню. А вони дочекаються її повернення.
Белла прийде в умовлене місце, але рідних там уже не буде. Якась жінка гукне їй: «Куди ви?! Не йдіть туди, бо не повернетеся!»
Пізно ввечері вона постукає до квартири на Десятинній вулиці, де зі своєю родиною жила сестра її чоловіка – Марія Єгоричева-Глаголєва. На цю мить там уже ховалася дочка Белли – Іра.
«Родичі Ізабелли Наумівни звернулися до нас, благаючи
врятувати її, – згадував Олексій Глаголєв. – Дружині моїй спала на думку
відчайдушна ідея – віддати Ізабеллі Наумівні свій паспорт і метрику про хрещення. І з цими
документами відправити її в село до знайомих.
На щастя, паспорт моєї дружини під час пожежі, яка трапилася в нашому будинку, був залитий водою і зробився таким, що печатка на ньому розпливлася і стала зовсім нерозбірливою. Це й дало можливість, підмочивши фотографію Ізабелли Наумівни, наклеїти її на місце попередньої.
Рано вранці дружина побігла розшукувати Ізабеллу Наумівну, яку ми ніколи в житті ще не бачили.
Вона знайшла її в коморі під сходами, замасковану дровами... Увечері вона вирушила до Злодіївки (колишня назва Українки – УП), де й прожила у селян два місяці».
На щастя, паспорт моєї дружини під час пожежі, яка трапилася в нашому будинку, був залитий водою і зробився таким, що печатка на ньому розпливлася і стала зовсім нерозбірливою. Це й дало можливість, підмочивши фотографію Ізабелли Наумівни, наклеїти її на місце попередньої.
Рано вранці дружина побігла розшукувати Ізабеллу Наумівну, яку ми ніколи в житті ще не бачили.
Вона знайшла її в коморі під сходами, замасковану дровами... Увечері вона вирушила до Злодіївки (колишня назва Українки – УП), де й прожила у селян два місяці».
Німецькі танки на вулицях Києва.
Вересень 1941 року
Вересень 1941 року
За два місяці Белла знов постукає у двері до Глаголєвих.
Вона втекла до Києва після того, як сільська влада почала довідуватися про неї. Після цього вона два роки
переховувалась в отця Олексія – то в квартирі, то на церковній дзвіниці.
«Гарного запису в Книзі життя й міцної печатки», – щороку бажають юдеї одне одному перед днем спокути – Йом Кіпур.
Восени 1941-го цю печатку можна було побачити в руках отця Олексія. Він скріплював нею бланки церковних метрик про хрещення. Так Євгенія Абрамівна Шевелєва стала Євгенією Акимівною, а її дочка Поліна Давидівна – Поліною Данилівною.
Вчинки цього чоловіка межували з безумством. Авжеж, якщо вважати за норму інстинкт самозбереження. У квітні 1942-го отець Олексій, єдиний з київських священників, відмовиться служити урочистий молебень у день народження Гітлера. Після цього німці його схопили й побили прикладами – відбили селезінку і нирку.
«Гарного запису в Книзі життя й міцної печатки», – щороку бажають юдеї одне одному перед днем спокути – Йом Кіпур.
Восени 1941-го цю печатку можна було побачити в руках отця Олексія. Він скріплював нею бланки церковних метрик про хрещення. Так Євгенія Абрамівна Шевелєва стала Євгенією Акимівною, а її дочка Поліна Давидівна – Поліною Данилівною.
Вчинки цього чоловіка межували з безумством. Авжеж, якщо вважати за норму інстинкт самозбереження. У квітні 1942-го отець Олексій, єдиний з київських священників, відмовиться служити урочистий молебень у день народження Гітлера. Після цього німці його схопили й побили прикладами – відбили селезінку і нирку.
«Страшно було від першої до останньої хвилини. Це був
страх до трясовиці. Але якби ми тоді відштовхнули цих нещасних, потім не змогли б спокійно жити», –
згадувала Марія Єгоричева-Глаголєва.
– Свій вибір вони зробили не в 1941-му, а ще в 1920-х, – говорить її онук Михайло Шуранов. – Вони боялися смерті як дверей, проте не боялися смерті як кінця. Це були віруючі люди, а у Бога всі живі.
У 1999-му бабуся помирала після другого інсульту, сидячи в кріслі. Останні два-три місяці згасання їй було зовсім тяжко, але коли я заходив до неї в кімнату, вона завжди говорила мені: Ave, Caesar, morituri te salutant – приречені на смерть вітають тебе. І це теж про їхнє ставлення до життя і смерті.
– Свій вибір вони зробили не в 1941-му, а ще в 1920-х, – говорить її онук Михайло Шуранов. – Вони боялися смерті як дверей, проте не боялися смерті як кінця. Це були віруючі люди, а у Бога всі живі.
У 1999-му бабуся помирала після другого інсульту, сидячи в кріслі. Останні два-три місяці згасання їй було зовсім тяжко, але коли я заходив до неї в кімнату, вона завжди говорила мені: Ave, Caesar, morituri te salutant – приречені на смерть вітають тебе. І це теж про їхнє ставлення до життя і смерті.
Михайло Шуранов:
Улюблений вираз бабусі – savoir-vivre. В перекладі з французької – вміння жити.
Стиль життя, при якому ти робиш правильні речі
Стиль життя, при якому ти робиш правильні речі
Ізабелла Міркіна, її дочка Ірина та чоловік Павло
Єгоричев
Люди з підірваних будинків зібралися біля фонтану на
площі Калініна (сьогодні – майдан Незалежності).
Вересень 1941 року, Київ
Вересень 1941 року, Київ
...І померли в один день
«Виконую свої обов'язки з таким завзяттям, що ні на мить
не впадаю у відчай», – писав Єккельн в 1944 році
Понад усе на світі обергрупенфюрер СС Фрідріх Август
Єккельн любив порядок і ненавидів євреїв.
Із цих двох головних його пристрастей народився метод «укладання сардин» – Sardinenpackung.
Нову технологію обкатали під час розстрілів у Кам'янець-Подільському, де 27 серпня 1941-го знищили 11 тисяч євреїв.
Тіла падали в ями безладно, риття нових ям потребувало зусиль і часу. Метод Sardinenpackung вирішував цю проблему. Жертви роздягались і самі лягали на дно могили, їм стріляли у потилицю, тіла покривали тонким шаром землі, на них лягала наступна група. Коли накопичувалося п'ять-шість рядів, яму засипали.
Із цих двох головних його пристрастей народився метод «укладання сардин» – Sardinenpackung.
Нову технологію обкатали під час розстрілів у Кам'янець-Подільському, де 27 серпня 1941-го знищили 11 тисяч євреїв.
Тіла падали в ями безладно, риття нових ям потребувало зусиль і часу. Метод Sardinenpackung вирішував цю проблему. Жертви роздягались і самі лягали на дно могили, їм стріляли у потилицю, тіла покривали тонким шаром землі, на них лягала наступна група. Коли накопичувалося п'ять-шість рядів, яму засипали.
Коли 24 вересня в Києві почали злітати в повітря
заміновані будинки – останній привіт окупантам від радянської влади – це було кричуще порушення порядку. І
винні в цьому були, звісно, євреї.
За словами генерала Ебергарда, коменданта Києва, на нараді Єккельн дрижав від страху і кричав, що їм відірвуть голови за вибухи в Києві.
Оголошення з «запрошенням на страту» надрукували накладом 2000 примірників і розклеїли по всьому місту. Паралельно запустили слух, що євреїв збираються переселяти.
Двірники прочісували будинок за будинком і складали списки мешканців для «переселення».
Вулиця Червоноармійська. Номери будинків: 3, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 23, 24, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 53, 54, 55, 56, 58, 62, 63, 64, 65, 72, 74, 78, 80, 84, 89, 91, 92, 94, 97, 100, 105, 107, 109, 117, 118, 119, 120, 128, 132, 139, 142, 148, 150, 164, 170, 172, 182. Всього: 554 євреї.
Вулиця Саксаганського, 1, 2, 4, 5, 6, 7, 7б, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 20, 22, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31, 32, 33, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 54, 55, 56, 58, 59, 60, 61, 65/67, 68, 71, 73, 74, 75, 78, 79, 87, 89, 91, 94, 98, 102, 103, 104, 105, 106, 107, 111, 112, 113, 114, 115, 118, 123, 127, 133, 137, 143, 149. Всього: 528 євреїв.
Вулиця Хорева, 1, 2, 4, 5, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 15, 16, 18, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 35, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49. Всього: 405 євреїв.
«Хоча спочатку можна було розраховувати на явку приблизно 5 000 – 6 000 євреїв, прибуло більш ніж 30 000 з причини надзвичайно кваліфікованої організації, тим більше вони вірили в те, що їх перевезуть в інше місце до моменту страти...», – доповідав у Берлін командир айнзатцгрупи «С» Макс Томас.
А потім настав день грос-акції в Бабиному Яру.
За словами генерала Ебергарда, коменданта Києва, на нараді Єккельн дрижав від страху і кричав, що їм відірвуть голови за вибухи в Києві.
Оголошення з «запрошенням на страту» надрукували накладом 2000 примірників і розклеїли по всьому місту. Паралельно запустили слух, що євреїв збираються переселяти.
Двірники прочісували будинок за будинком і складали списки мешканців для «переселення».
Вулиця Червоноармійська. Номери будинків: 3, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 23, 24, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 53, 54, 55, 56, 58, 62, 63, 64, 65, 72, 74, 78, 80, 84, 89, 91, 92, 94, 97, 100, 105, 107, 109, 117, 118, 119, 120, 128, 132, 139, 142, 148, 150, 164, 170, 172, 182. Всього: 554 євреї.
Вулиця Саксаганського, 1, 2, 4, 5, 6, 7, 7б, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 20, 22, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31, 32, 33, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 54, 55, 56, 58, 59, 60, 61, 65/67, 68, 71, 73, 74, 75, 78, 79, 87, 89, 91, 94, 98, 102, 103, 104, 105, 106, 107, 111, 112, 113, 114, 115, 118, 123, 127, 133, 137, 143, 149. Всього: 528 євреїв.
Вулиця Хорева, 1, 2, 4, 5, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 15, 16, 18, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 35, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49. Всього: 405 євреїв.
«Хоча спочатку можна було розраховувати на явку приблизно 5 000 – 6 000 євреїв, прибуло більш ніж 30 000 з причини надзвичайно кваліфікованої організації, тим більше вони вірили в те, що їх перевезуть в інше місце до моменту страти...», – доповідав у Берлін командир айнзатцгрупи «С» Макс Томас.
А потім настав день грос-акції в Бабиному Яру.
29 вересня розстріляли 22 тисячі. Наступного дня
продовжили.
Якби не закопані живцем немовлята, на яких економили набої, можна було б сказати: вони жили довго і щасливо та померли в один день. А так – просто: і померли в один день.
До і після тут вбивали душевнохворих, військовополонених, партизанів, матросів, священиків, українських націоналістів, ромів, випадкових свідків.
29 і 30 вересня вбивали тільки євреїв і тільки за те, що вони євреї.
На тих, хто порушив наказ і не дійшов до Бабиного Яру, полювали ентузіасти з-поміж місцевих. Один із них – Єгор Устинов – дасть свідчення в 1943-му:
«Увечері я ніс відро вина до себе на квартиру... Дорогою я почув шум у садку і звернув туди. Коли підійшов ближче, побачив, що люди закопують спійманих євреїв. Особливо активно розпоряджався маляр Сергій. Цей Сергій потім забрав собі теплу ковдру і продукти цих євреїв. Побачивши це, я залишив відро з вином своєму синові Миколі, а сам збігав за лопатою і став допомагати закопувати. Всього ми закопали 6-7 чоловік, деякі з них були ще живі...»
Єккельн особисто був присутній, хоча міг би цього не робити. На питання «навіщо?» відповідав: «Завдання важке... Щоб показати приклад, довелося бути в перших лавах».
Чи йшов він проти совісті і переконань? У жодному разі. Просто його совість і його переконання були саме такими. Щоб тисячолітній Рейх існував, вороги повинні піти в землю – шар за шаром.
Чи снилися вбивцям страшні сни? Про це матеріали судових процесів мовчать. Сни вбивць – останнє, що цікавить суддів військових трибуналів.
«У нас загинуло не так багато людей, – згадував Віктор Трілл, шофер у зондеркоманді «4а», що брала участь у розстрілах у Бабиному Яру. – Я знаю тільки двох чиновників шупо (Schutzpolizei – охоронна поліція – УП), які уві сні були застрелені одним колегою, бо в нього через розстріл здали нерви… Тоді в усіх нас нерви були не в порядку – в одних більше, у других – менше. Я після розстрілу не міг їсти три дні».
Суд Дармштадта 27 років потому виправдає Віктора Трілла. Мабуть, візьме до уваги чутливість його травної системи.
Не уникне нервового виснаження ще один підлеглий Єккельна – штандартенфюрер СС Пауль Блобель.
Альберт Хартль, який служив у штабі айнзатцгрупи «С», після війни повідомить слідчим про епізод, що трапився у березні 1942-го.
«Ми їхали на дачу до бригадефюрера СС Макса Томаса, куди нас запросили на вечерю. Починало сутеніти, і коли ми проїжджали повз Бабин Яр, я помітив дивні порухи землі: груди землі літали в повітрі серед тиші. Це було ніби на вулкані, начебто на поверхні землі горіла лава.
Якби не закопані живцем немовлята, на яких економили набої, можна було б сказати: вони жили довго і щасливо та померли в один день. А так – просто: і померли в один день.
До і після тут вбивали душевнохворих, військовополонених, партизанів, матросів, священиків, українських націоналістів, ромів, випадкових свідків.
29 і 30 вересня вбивали тільки євреїв і тільки за те, що вони євреї.
На тих, хто порушив наказ і не дійшов до Бабиного Яру, полювали ентузіасти з-поміж місцевих. Один із них – Єгор Устинов – дасть свідчення в 1943-му:
«Увечері я ніс відро вина до себе на квартиру... Дорогою я почув шум у садку і звернув туди. Коли підійшов ближче, побачив, що люди закопують спійманих євреїв. Особливо активно розпоряджався маляр Сергій. Цей Сергій потім забрав собі теплу ковдру і продукти цих євреїв. Побачивши це, я залишив відро з вином своєму синові Миколі, а сам збігав за лопатою і став допомагати закопувати. Всього ми закопали 6-7 чоловік, деякі з них були ще живі...»
Єккельн особисто був присутній, хоча міг би цього не робити. На питання «навіщо?» відповідав: «Завдання важке... Щоб показати приклад, довелося бути в перших лавах».
Чи йшов він проти совісті і переконань? У жодному разі. Просто його совість і його переконання були саме такими. Щоб тисячолітній Рейх існував, вороги повинні піти в землю – шар за шаром.
Чи снилися вбивцям страшні сни? Про це матеріали судових процесів мовчать. Сни вбивць – останнє, що цікавить суддів військових трибуналів.
«У нас загинуло не так багато людей, – згадував Віктор Трілл, шофер у зондеркоманді «4а», що брала участь у розстрілах у Бабиному Яру. – Я знаю тільки двох чиновників шупо (Schutzpolizei – охоронна поліція – УП), які уві сні були застрелені одним колегою, бо в нього через розстріл здали нерви… Тоді в усіх нас нерви були не в порядку – в одних більше, у других – менше. Я після розстрілу не міг їсти три дні».
Суд Дармштадта 27 років потому виправдає Віктора Трілла. Мабуть, візьме до уваги чутливість його травної системи.
Не уникне нервового виснаження ще один підлеглий Єккельна – штандартенфюрер СС Пауль Блобель.
Альберт Хартль, який служив у штабі айнзатцгрупи «С», після війни повідомить слідчим про епізод, що трапився у березні 1942-го.
«Ми їхали на дачу до бригадефюрера СС Макса Томаса, куди нас запросили на вечерю. Починало сутеніти, і коли ми проїжджали повз Бабин Яр, я помітив дивні порухи землі: груди землі літали в повітрі серед тиші. Це було ніби на вулкані, начебто на поверхні землі горіла лава.
Після вибухів на Хрещатику.
Вересень-жовтень 1941 року
Вересень-жовтень 1941 року
Вибухи будинків на Хрещатику.
Вересень 1941 року
Вересень 1941 року
Блобель сміявся і, вказуючи рукою на Бабин Яр,
говорив: "Тут лежать мої тридцять тисяч євреїв"…»
єврея розстріляли в Бабиному Яру 29 та 30 вересня 1941
року
33 771
Єккельн (в центрі на другому плані) – тінь Гіммлера
(праворуч)
Після Бабиного Яру Єккельн затримається в Києві
ненадовго. Він не порозумівся з гауляйтером України Еріхом Кохом і наприкінці жовтня 1941 року його
перевели у Ригу на посаду вищого фюрера СС і поліції.
На новому місці служби він негайно ліквідує 25 000 євреїв із ризького гетто. Серед убитих опинилася і тисяча переселених із Берліна, наказу на знищення яких у той момент не було. Ініціативність Єккельна збентежила навіть Гіммлера. Рейхсфюрер попередить його, що порядок є порядок, а самоуправство буде каратися.
Утім, це не вплине на їхні товариські стосунки.
У травні 1944-го Єккельн пише Гіммлеру:
«…Син Клаус від першого шлюбу, ймовірно, знайшов геройську смерть. Молодший син Дітер помер під час рентгенограми мозку. Моя дружина в потрясінні».
І отримує відповідь:
«Мій дорогий Єккельн!.. Погано, коли трагедія стається раптово. Я знаю, що Ви втратили двох синів, один з яких загинув смертю хоробрих, а інший, ще дитина, став жертвою долі… Я тисну Вашу руку, і, будь ласка, передайте мій сердечний привіт Вашій дружині».
На новому місці служби він негайно ліквідує 25 000 євреїв із ризького гетто. Серед убитих опинилася і тисяча переселених із Берліна, наказу на знищення яких у той момент не було. Ініціативність Єккельна збентежила навіть Гіммлера. Рейхсфюрер попередить його, що порядок є порядок, а самоуправство буде каратися.
Утім, це не вплине на їхні товариські стосунки.
У травні 1944-го Єккельн пише Гіммлеру:
«…Син Клаус від першого шлюбу, ймовірно, знайшов геройську смерть. Молодший син Дітер помер під час рентгенограми мозку. Моя дружина в потрясінні».
І отримує відповідь:
«Мій дорогий Єккельн!.. Погано, коли трагедія стається раптово. Я знаю, що Ви втратили двох синів, один з яких загинув смертю хоробрих, а інший, ще дитина, став жертвою долі… Я тисну Вашу руку, і, будь ласка, передайте мій сердечний привіт Вашій дружині».
За вироком військового трибуналу Прибалтійського
військового округу 3 лютого 1946 року повісять сімох осіб. Серед них буде і Єккельн.
У двадцяти томах цієї кримінальної справи Бабин Яр не згадають. А «знищення євреїв» замінять ідеологічно витриманим «винищенням радянських, партійних і профспілкових активістів, діячів науки й мистецтва, мирних радянських громадян».
Тяжче і страшніше брехні про Бабин Яр тільки правда про Бабин Яр. Вона в тому, як легко можна втратити все людське і при цьому продовжувати належати до людського роду.
У двадцяти томах цієї кримінальної справи Бабин Яр не згадають. А «знищення євреїв» замінять ідеологічно витриманим «винищенням радянських, партійних і профспілкових активістів, діячів науки й мистецтва, мирних радянських громадян».
Тяжче і страшніше брехні про Бабин Яр тільки правда про Бабин Яр. Вона в тому, як легко можна втратити все людське і при цьому продовжувати належати до людського роду.
Суд над нацистами в Ризі, крайній зліва – Єккельн. 1946
рік
Ювілей апокаліпсису – вдалий момент поговорити про
духовний подвиг та незгасний світильник віри.
Напередодні 80-річчя розстрілів у Бабиному Яру в онуки отця Олексія – Зінаїди Пальян розривається телефон.
Священники, представники єврейських організацій, журналісти поспішають почути до нагоди розповідь про подвиг праведника.
Окрім подвигу, в цій розповіді є ще й інша правда.
Після звільнення Києва всі, хто знаходився «під німцем», стали людьми другого ґатунку для радянської влади. Від отця Олексія вимагали доказів того, що він не співпрацював з окупантами. Як і від його невістки – Марії Єгоричевої-Глаголєвої.
Збереглися довідки, надруковані на машинці врятованими нею людьми. «Гр. Єгоричева дійсно є нашою радянською людиною, яка з усіх сил старалася зробити будь-що на користь нашої Батьківщини, що й підтверджую своїм підписом».
Напередодні 80-річчя розстрілів у Бабиному Яру в онуки отця Олексія – Зінаїди Пальян розривається телефон.
Священники, представники єврейських організацій, журналісти поспішають почути до нагоди розповідь про подвиг праведника.
Окрім подвигу, в цій розповіді є ще й інша правда.
Після звільнення Києва всі, хто знаходився «під німцем», стали людьми другого ґатунку для радянської влади. Від отця Олексія вимагали доказів того, що він не співпрацював з окупантами. Як і від його невістки – Марії Єгоричевої-Глаголєвої.
Збереглися довідки, надруковані на машинці врятованими нею людьми. «Гр. Єгоричева дійсно є нашою радянською людиною, яка з усіх сил старалася зробити будь-що на користь нашої Батьківщини, що й підтверджую своїм підписом».
Свій хрест
Зінаїда Пальян, онучка Олексія
Глаголєва: Я б, напевно, зараз хотіла запитати дідуся, чи був він щасливий
Олексій Глаголєв був чужим і для церковної номенклатури.
Син «ворога народу», неблагонадійний, під рясою не криються погони співробітника держбезпеки. Коли в 1947
році в Києві відкрили духовну семінарію, Глаголєва не допустили викладати в ній.
В останні роки він часто повторював: «Я не в шанобі в екзархів».
Покровську церкву, де він служив після війни, закриють у 1960-му. Незадовго до цього він відремонтував її разом із парафіянами.
– Нових парафій йому не давали, – розповідає Зінаїда Пальян. – Служив на підміні, якщо захворіє хтось зі священників – у Пущі-Водиці, в Чорнобилі. Останнім його пристановищем стала церква на Солом'янці, де він був другим священником. Пам'ятаю, казала йому: «Який у вас хороший староста в церкві, такий симпатичний». «Так, – відповідав дідусь, – такий акуратненький». Потім я дізналася, що «симпатичний» і «акуратненький» доносив. І дідусь це розумів.
В останні роки він часто повторював: «Я не в шанобі в екзархів».
Покровську церкву, де він служив після війни, закриють у 1960-му. Незадовго до цього він відремонтував її разом із парафіянами.
– Нових парафій йому не давали, – розповідає Зінаїда Пальян. – Служив на підміні, якщо захворіє хтось зі священників – у Пущі-Водиці, в Чорнобилі. Останнім його пристановищем стала церква на Солом'янці, де він був другим священником. Пам'ятаю, казала йому: «Який у вас хороший староста в церкві, такий симпатичний». «Так, – відповідав дідусь, – такий акуратненький». Потім я дізналася, що «симпатичний» і «акуратненький» доносив. І дідусь це розумів.
Наприкінці 60-х – початку 70-х він виглядав екзотично на
київських вулицях. Невисокий, з довгим волоссям до плечей, у сорочці навипуск, підперезаній шкіряним
ременем, навіть влітку у довгому плащі й крислатому капелюсі.
На нього озиралися перехожі. Як озиралися і в 1935-му, коли він подільськими вулицями ніс на собі додому хрест, скинутий зі зруйнованого купола церкви Миколи Доброго.
На нього озиралися перехожі. Як озиралися і в 1935-му, коли він подільськими вулицями ніс на собі додому хрест, скинутий зі зруйнованого купола церкви Миколи Доброго.
Він помер 23 січня 1972-го. До цього переніс вісім
складних операцій – наслідки побоїв під час окупації.
– При всій м'якості та інтелігентності на таких людей неможливо вплинути, – говорить Михайло Шуранов. – Їх навіть убити неможливо. Бо вбивць забудуть, а їхні імена залишаться.
– При всій м'якості та інтелігентності на таких людей неможливо вплинути, – говорить Михайло Шуранов. – Їх навіть убити неможливо. Бо вбивць забудуть, а їхні імена залишаться.
Отець Олексій на даху Покровської церкви на Подолі.
Середина 1950-х
Меморіал Яд Вашем визнав Праведниками народів світу
Олексія і Тетяну Глаголєвих, а також їхню дочку Магдалину і сина Миколу
Олексій Глаголєв в останні роки життя. Пуща-Водиця,
початок 1970-х
праведника з України отримали це звання від ізраїльського
меморіалу Яд Вашем на 1 січня 2021 року
2673
Тут
могли бути висновки. Щось про невідворотність долі, про інстинкти юрби, дитячі травми та користь
освіти, про віру та безвір'я.
Але висновків не буде.
Тому що поряд із неуком Єккельном у Бабиному Яру знаходився командир айнзатцгрупи «С» Отто Раш, людина з двома докторськими ступенями – з політичної економії та філософії.
Тому що, поки одні священники сиділи в нацистських концтаборах і ГУЛАГу, інші доносили на своїх парафіян.
Але висновків не буде.
Тому що поряд із неуком Єккельном у Бабиному Яру знаходився командир айнзатцгрупи «С» Отто Раш, людина з двома докторськими ступенями – з політичної економії та філософії.
Тому що, поки одні священники сиділи в нацистських концтаборах і ГУЛАГу, інші доносили на своїх парафіян.
«Табірне життя дало
можливість зазирнути в глибини людської душі, – писав Віктор
Франкл, психіатр і філософ, який пройшов концтабори Аушвіц і Дахау. – То що ж таке людина? Це
істота, яка завжди вирішує, хто вона».
Напевно, так і є. Зрештою все це про вибір, який робить кожен.
Вибору не було тільки в 33 771 людини на дні Бабиного Яру перед розстрілом. За них його зробили інші.
Текст: Михайло Кригель, УП
Фото: Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"; Yad Vashem; із особистих архівів Зінаїди Пальян і Михайла Шуранова; Дмитро Ларін, Назарій Мазилюк, УП
Вибору не було тільки в 33 771 людини на дні Бабиного Яру перед розстрілом. За них його зробили інші.
Текст: Михайло Кригель, УП
Фото: Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"; Yad Vashem; із особистих архівів Зінаїди Пальян і Михайла Шуранова; Дмитро Ларін, Назарій Мазилюк, УП