Вкрадена історія. 12 археологічних скарбів, які Росія вивезла з УкраїниДенис Самигін, для УП — 2 червня 2023

Кропив'янський (Полтавський) ритон

Кропив'янський (Полтавський) ритон, 4 ст. до н. е.

Кропив'янський (Полтавський) ритон є чи не першою українською знахідкою, що потрапила до російського музею. 

Ритон – це посудина для споживання напоїв чи ритуальних узливань у формі вигнутого рогу, який завершується зображенням передньої частини коня. Знахідку, разом з іншими речами, виявили в 1746 році на території Кропив'янської сотні Переяславського полку Гетьманщини. 

Сьогодні Кропивна – село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Відповідно до офіційних документів, ритон знайшли пастухи в піску, однак існує версія, що ця знахідка походить з поховання в кургані, де добували селітру. 

Кропив'янський ритон виготовлений зі срібла з позолотою у 4 ст. до н. е., найімовірніше у Фракії, сучасна територія Болгарії, його маса складає 902 грами.

Предмет був вивезений російськими можновладцями до Санкт-Петербурга й потрапив до академічної Кунсткамери. Пізніше знахідка поповнила колекцію імперського Ермітажу, де її зберігають і сьогодні під назвою Полтавський ритон.

Орнітоморфна золота платівка та меч з Литої Могили

Орнітоморфна золота платівка, 7 ст. до н. е.

Залізний меч у піхвах із золотим плакуванням, 7 ст. до н. е.

Привласнення Росією артефактів давньої української історії починається одночасно з першими системними розкопками в степах України – вже від другої половини 18 ст. з розкопок Литої Могили, також відомої як Мельгуновський курган.

Розташований в сучасному Кропивницькому районі Кіровоградської області, це один з найвідоміших курганів. Його дослідження поклало початок цілеспрямованим археологічним розкопкам на теренах Російської імперії та розпочало вивчення старожитностей скіфів.

Орнітоморфна золота платівка, як і золотий меч, були у скарбі, який знаходився у кам'яній скрині під верхівкою насипу. Усього знайдено 17 масивних золотих платівок у вигляді орлів, платівки із зображеннями мавп, золота діадема та інше. 

Припускають, що ці предмети належать до другої половини 7 ст. до н. е. і були військовими трофеями скіфів, добутими під час походів до Малої Азії. Коштовні артефакти виконані в ассиро-урартському стилі.

Золотий гребінь з кургану Солоха

Золотий гребінь із зображенням сцени бою з кургану Солоха, кінець 5 – початок 4 ст. до н. е.

Курган був розташований біля села Велика Знам'янка, нині це Запорізька область, лівий бік Дніпра, на відстані 10 км від Енергодару. Село наразі окуповане. 

Подібний витвір золотарства – своєрідний високий щабель грецького ремесла на замовлення скіфської аристократії. 

Солоха мала грандіозний насип заввишки 18 м та діаметром 110 м. Саме тут знайдено унікальні зразки греко-скіфських художніх виробів з металу.

Однак сьогодні ви не побачите ці речі в українських музеях, бо вони прикрашають колекції Державного Ермітажу. У більшості каталогів авторства російських дослідників місцем його походження вказане "Північне Причорномор'я" або ж "Придніпров'я", без згадок про Україну.

Утім, гребінь – не єдина вражаюча знахідка з кургану Солоха. Тут також знайдений унікальний меч у піхвах, окутих золотом. А також – золота фіала і багато інших неповторних речей.

Золота фіала, кінець 5 – початок 4 ст. до н. е.

Фіала – це давньогрецька пласка жертовна чаша без ручок. На цій – рельєфне зображення нападу хижаків на копитних тварин.

Зооморфна фібула з першого Михалківського скарбу

Зооморфна фібула, VIII—VII ст. до н. е.

Це застібка, яка одночасно виконувала роль прикраси. Вона входить до так званих Михалківських скарбів – коштовностей, які належать до Гальштатської культури. Знайшли фібулу, як і весь скарб, в 1878 році біля села Михалків Борщівського повіту на Тернопільщині. 

Переказується історія, що після сильної зливи дівчатка побачили прикраси. Самі не наважились їх чіпати і покликали свою матір. Здивована жінка-вдова прийшла з доньками до того місця і натрапила у розмитій глині на справжній скарб з золотих речей. Розгрібаючи мокру від дощу глину, вона знаходила все нові і нові речі, все це складала до подолу і зібравши шість речей, пішла до лихваря. 

Дізнавшись про це, мешканці села пішли на місце зсуву шукати золоті речі. Владі вдалося відібрати багато речей зі скарбу, але невідомо, яка частина з них безслідно зникла. За двадцять років в 1897 році біля села Михалків знайшли другий скарб. Сумарна вага двох знахідок склала 7 кг.

Михалківські скарби стали перлиною археологічної колекції Музею Дідушицьких у Львові. У 1940 році, після радянської окупації Львова, "львівську" частину скарбу вивезли до Москви. Сьогодні коштовність зберігається в Росії, найімовірніше, в Москві. 

Золоті сережки з Ольвії

Золоті сережки 6 ст. до н. е. з Миколаївської області

Ольвія – один з найважливіших полісів стародавніх греків у Північному Причорномор'ї. Сьогодні територія з розкопками Ольвії є історико-археологічним заповідником, який розташований у Миколаївській області, на правому березі Бузького лиману.

Систематичні розкопки на території Ольвії проводилися з 1901 року. З того часу і до сьогодні найцінніші ольвійські знахідки зазвичай забирали до музеїв у Москві та Санкт-Петербурзі (Ленінграді). Менш цінні знахідки все ж потрапляли до музеїв в Одесі та Миколаєві. 

Серед безлічі античних предметів з розкопок античних полісів Північного Причорномор'я імперський центр вивіз і золоті сережки 6 ст. до н. е. з Ольвійського некрополя – стародавнього цвинтаря.

Прикраси було виявлено в одній з могил у 1913 році. Імовірно, що поховання належало заможній мешканці поліса. По обидві сторони від її голови знайшли вушні прикраси. Ці парні прикраси одягали поверх вуха так, щоб велика частина знаходилася під ним. 

Щиток має посередині фігурне зображення голови лева у фас з відкритою пащею. Разом з сережками виявили багатий поховальний інвентар – перстень, намисто, кілька бляшок – все з золота, бронзове дзеркало та керамічний посуд.

Зауважимо, що до Ермітажу вивезли як мінімум п'ять подібних парних прикрас одного типу, знайдених на Ольвійському некрополі. Російський музей наразі не експонує ці знахідки, тож найімовірніше, вони перебувають у фондах музею.

Шолом та залізна маска з Київщини

Шолом та залізна маска, 12 – початок 13 ст.

Шолом та залізна маска – це артефакти історії "чорних клобуків", які жили у Пороссі – лісостеповій частині Київщини. Діброви та байрачні ліси тут поєднуються із степовими ділянками. За князівських часів у лісостепову частину Київщини з Великого степу потрапляють різні племена кочівників. Київські літописці називали їх "чорні клобуки" або ж "свої погані", що підкреслювало, що в більшості ці кочівники залишалися язичниками. 

Численні кургани "чорних клобуків" розкидані на Південній Київщині між річками Рось та Стугна. 

Від 1888 року в степовій частині Поросся – Кагарлицькому степку – для потреб Артилерійського історичного Музею в Санкт-Петербурзі військовий та історик Микола Бранденбург "спустошив" близько 300 курганів.

Шолом та маску знайшли в 1892 р. біля села Липовець, на Київщині, зараз це Обухівський район. Розкопки проводив О. Н. Макаревич. 

В 1932 році "колекцію Бранденбурга", до якої входили як зазначені предмети, так і предмети з поховань з території теперішньої Черкащини, передали до Державного Ермітажу, де вона зберігається дотепер.

Від 2017 року залізною маскою з села Липовця Київської області росіяни хизуються у постійній експозиції Ермітажу. Місця знахідок предметів з території України російські музейники й досі підписують: "Россия", "Приднепровье", "Малороссия".

На жаль, в українських музеях археологічних знахідок, що розкривають матеріальну культуру "чорних клобуків" Поросся, майже немає. Як нескладно здогадатися, левову їх частину вивезли до імперських музеїв Росії ще наприкінці 19 ст.

Скарб монет із Хотина

Монети Хотинського скарбу, 11-13 ст.

У 1889 році на території міста Хотина, нині Чернівецька область, під час обробітку орендованої землі міщанин Архип Озарчук знайшов великий скарб срібних монет.

Загалом колекція нараховувала від 1000 до 1600 монет. Понад 900 цілих і фрагментованих екземплярів і зараз перебувають у зібранні Ермітажу.

З-поміж монет ідентифіковано 888 брактеатів. Брактеати – срібні монети, карбовані на тонкому кружку металу лише з одного боку верхнім штемпелем на м'якій поверхні. Через це зображення на аверсі виходило опуклим, а на реверсі – увігнутим. Вони мали діаметр до 40-45 мм і вагу близько 1 г.

Ці монети із німецьких земель через Угорщину, зокрема Трансільванію, потрапили на землі Галицько-Волинського князівства. Вони можуть відображати шлях з Угорщини до Києва й далі до волзьких булгар. 

Припускають, що скарб у 1217-1218 роках заховав один із учасників п'ятого хрестового походу, очолюваного угорським королем Ендре ІІ. Очевидно, Хотинський скарб пов'язаний із перипетіями боротьби короля Данила проти угорців та боярської опозиції у 1230 році. 

Попри офіційні звернення до керівництва Ермітажу, росіяни систематично відмовляли українським науковцям в тому, щоб ознайомитися з колекцією середньовічних монет із Хотина.

"Лев" – гармата гетьмана Мазепи

Бронзова довгоствольна гармата "Лев", 1705 рік

Поява археологічних знахідок у російських музеях зумовлена курганною лихоманкою та пошуком золотих скарбів. А от речі мистецької цінності росіяни здебільшого привласнили на початку 18 століття. Відбувалося це шляхом планомірного варварського грабунку українських міст після поразки повстання гетьмана Івана Мазепи.

Серед речей, що їх вкрали російські "вельможі", особливе місце посідають козацькі гармати. Це видатні зразки українських барокових виробів з мідних сплавів, що були створені на замовлення гетьмана Мазепи та гадяцького полковника Михайла Бороховича. Левова частка цих пам'яток зберігається у музейних установах Москви та Санкт-Петербурга. 

Так російська імперія привласнила і бронзову довгоствольну 16-фунтову гармату "Лев", яка належала до Генеральної Військової Артилерії Гетьманщини.

Карп Балашевич відлив її в 1705 році в Глухові, сьогодні це Сумська область, на замовлення Івана Мазепи й рясно оздобив бароковими орнаментами та геральдичними знаками гетьмана. Як і інші українські гармати та клейноди мазепинської доби, ці вироби росіяни захопили, коли громили українські міста у 1708-1709 роках. 

Після цих подій з України було вивезено артилерію. Частину гармат великого калібру було знищено в Батурині. Всю запорозьку артилерію було конфісковано після штурму Січі 14 травня 1709 року.

"Московський генерал Меншиков приніс Україні всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками і являє скрізь страшну картину варварства переможців", – писав сучасник тих подій, ганноверський дипломат Фрідріх Вебер. 

Меншиков вивіз бібліотеку Мазепи та величезну колекцію творів мистецтва та зброї. Надалі вкрадені у гетьмана та української старшини речі склали основу приватної збірки Меншикова в його резиденції у Санкт-Петербурзі. Згодом вони потрапили до Ермітажу та інших музеїв і стали фундаментом, на якому розвивалася музейна справа Російської імперії.

Вже за радянської влади на хвилі вдаваної боротьби з імперським минулим уряд Української РСР в 1929 році звернувся до Російської РСФР з вимогою повернути в підрадянську Україну низку мистецьких історико-культурних цінностей, вивезених свого часу царськими урядниками у Москву та до Санкт-Петербургу. 

Однак навіть попри домовленості Паритетної комісії у 1930 році чимало старожитностей, пов'язаних з Україною та її історією, росіяни так і не повернули. Це стосується і гармати "Лев" майстрів-людвисарів з Глухова, яка сьогодні зберігається у музеї-заповіднику у Кремлі.  

Срібний глек із зображенням собако-птаха та дерева життя

Срібний глек із зображенням фантастичної істоти Сенмурва і дерева життя, 3-7 ст.

У 1823 році поблизу села Павлівка, нині Старобільського району Луганської області, під час оранки невеликого кургану місцеві селяни знайшли низку речей, серед яких виділявся срібний з позолотою глек для вина із зображенням міфічного божества Сенмурва (собако-птаха), а також дві срібні чаші та дерев'яне сідло.

Срібний вузькогорлий глек для вина має злив у вигляді качиного дзьоба, вишукано вигнуті ручку і ніжку. На тулубі посудини – два овальні медальйони із зображеннями Сенмурва. Вони розділені стилізованим деревом життя.

Це виріб перських майстрів 3-7 ст. часів правління в Ірані династії Сасанідів. Він міг потрапити на землі теперішньої України або внаслідок торговельних операцій, або як власність мігрантів-кочівників. Ці вишукані зразки – дуже рідкісні знахідки для наших теренів.

Місцем знахідок, що й сьогодні перебувають у російському Ермітажі, зазначені населені пункти Старобільського повіту – без жодних вказівок на те, що це територія сучасної України.

Чоловічок із Чорної могили

Чоловічок із Чорної могили, кургану 10 ст.

Славетну Чорну могилу, насип якої до сьогодні височіє у Чернігові, можна без перебільшення назвати найвизначнішим із розкопаних давньоруських курганів. Цей курган чи не єдиний, який можна класифікувати як князівський, датований другою половиною 10 ст. Дослідження 1872-1873 років виявили там складний поховальний обряд за типом кремації на місці і дуже багато знахідок. 

Однією з них була фігурка, на якій через значну кількість окислів, що вкривали поверхню, було складно розгледіти деталізовані риси. Єдине, що тоді зрозуміли – цей чоловічок сидить з підібраними ногами, а руки розташовані перед грудьми.

Фігурку спочатку почистили до такого стану, щоб зрозуміти, що це дійсно чоловічок. З'ясувалося, що він тримає свою довгу бороду у правій руці, а лівою стискає якийсь предмет, який було втрачено. 

На території України така фігурка є єдиною та унікальною знахідкою і має неабияке значення для історії та культури Русі. Такі фігурки – рідкість. Окрім чернігівської, в світі їх відомо лише п'ять. Усі інші аналогічні фігурки походять зі скандинавських країн або ж з регіонів, де скандинави були рясно присутні за доби вікінгів. За однією з версій це фігурки для скандинавської середньовічної настільної гри hnefatafl. 

Привласнюючи артефакти з Чорної могили, росіяни намагаються привласнити й історію князівської доби.

Мозаїки і фрески зі зруйнованого Михайлівського собору

Мозаїчне зображення Димитрія Солунського з Михайлівського Золотоверхого собору, 1108-1113 рр.

Михайлівський монастир у Києві, фото початку 20 ст.

Зал Третьяковської галереї в Москві з мозаїками, вивезеними з Києва зі зруйнованого СРСР Михайлівського собору

Михайлівський собор у Києві збудовано у 1108-1113 роках за часів правління князя Святополка Ізяславича. Один з найбільших у давньому Києві, монастир був княжим й протягом 12 ст. слугував місцем поховання київських правителів.

Радянська влада знищила вибухівкою Михайлівський Золотоверхий собор 14 серпня 1937-го. Навесні того ж року в Державному Українському музеї Києва (нині Національний художній музей України) відкрили виставку пам'яток мистецтва Київської Русі. Зокрема, там експонували мозаїки, фрески та два стародавні шиферні рельєфи з Михайлівського Золотоверхого собору. 

Після того, як директора Українського музею Пимона Рудякова звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та розстріляли в Биківні 22 грудня 1937 року, експозицію музею розформували. Частину експонатів передали до Софійського собору в Києві, що на той час уже був музеєм. А частину мозаїк та фресок відправили до Москви на тимчасову виставку, організовану Державною Третьяковською галереєю. Звідти росіяни їх вже не повернули.

Наприкінці 1990-х Михайлівський собор відтворили у барокових архітектурних формах. Попри те, що частину унікальних мозаїк і фресок збережено в Україні, а на початку 2000-х років кілька пам'яток вдалося повернути до Києва, низку творів монументального мистецтва доби Русі росіяни й не збираються повертати. 

Країна-агресор продовжує хизуватися українською спадщиною князівської доби, безсоромно видаючи її за своє коріння. Зокрема, у Третьяковській галереї фрески, мозаїки й сланцеву плиту з Михайлівського монастиря демонструють у постійній експозиції під назвою "Древнерусское искусство. Домонгольский период".

Стела Леокса з Херсонського музею

Стела Леокса з Херсонського музею, 5 ст. до н. е.

У жовтні 2022 року російська окупаційна влада оголосила про "евакуацію" Херсонського обласного краєзнавчого музею. Росіяни розграбували археологічну й історичну експозиції, викравши різночасові археологічні знахідки, колекцію нумізматики, історичну зброю. І хоча більша частина археологічної колекції музею, яка містилася у фондосховищі, збереглася, деякі знакові і впізнавані предмети звідти зникли. 

Серед поцуплених росіянами артефактів – унікальна стела Леокса (початок 5 ст. до н. е.), знайдена під час розкопок на некрополі Ольвії, сьогодні – Миколаївська область. Її передали до Херсонського музею ще у 1895 році. Сучасне місцезнаходження цього музейного предмета невідоме.

Стела виготовлена з прямокутної мармурової плити, на двох сторонах якої рельєфні зображення, а на бічних гранях нанесено написи. На одній стороні зображено оголеного воїна, який спирається правою рукою на спис, а ліву тримає на талії. На іншій стороні – профільне зображення фігури у скіфському костюмі. 

Верхню і нижню частини плити втрачено, тому зображення голів і нижньої частини ніг обидвох фігур відсутні. Якщо трактовка оголеної фігури сумнівів не викликає (це і є власне Леокс), то щодо іншої фігури дослідники й досі не дійшли згоди. В ній вбачають скіфа, грека, елінізованого варвара або навіть амазонку.

Реконструкція і переклад написів на бічних гранях показали фрази, які там написані. На одній: "Стою я, відваги пам'ятник, й кажу, що за місто загинув далеко, й лежить Леокс, син Мельпагора", на іншій: "Пам'ятником я є Леокса, сина Мельпагора".

***

Будь-яке захоплення або знищення пам'яток під час війни забороняється. Про це говорить стаття 56 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року. 

Україні необхідно створити окрему державну інституцію, яка займатиметься питаннями відновлення прав на вивезені цінності та їх поверненням, вважає голова правління всеукраїнської ГО "Спілка археологів України" Євген Синиця.

Він згодний з тим, що добровільно Росія награбоване не поверне, а усталених механізмів примусу не існує навіть для виконання судових рішень. Проте, на його думку, науково-культурна ізоляція країни-порушниці може бути одним з механізмів такого примусу.

Врешті-решт постане практичне питання про компенсацію Росією збитків, завданих агресією. І крім репараційних виплат, Україна має право вимагати повернення коштовностей, які були вивезені як нещодавно, так і за часів панування імперського центру.

Для цього, на думку Євгена Синиці, внутрішнє законодавство має бути адаптоване до міжнародного права, зокрема Нікосійсьської конвенції 2017 року, яка покликана запобігати незаконному обігу культурних цінностей. 

Денис Самигін, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки