– Хотілося б розпочати зі спогадів до 24 лютого. Яким у вас видалося 23 лютого, чи відчували ви тоді, що війна вже насувається?  

– Я дуже добре пам'ятаю, тому що ми були схвильовані щодо цього вторгнення упродовж кількох місяців. Ця вся напруга зростала з грудня, можливо, навіть раніше. Розвідка була абсолютно впевнена, що Путін планує щось безглузде. 

І з настанням 23 лютого ми перехоплювали – я впевнений, що це вже не є секретом – ми перехоплювали багато сигналів, багато розмов, що російські командири явно говорили своїм людям, своїм батальйонно-тактичним групам: "Висувайтеся на позиції". І це було ще до 23-го числа. Тож було очевидно, що насувається щось жахливе.

24-го лютого я прокинувся близько 4-ої години ранку. Я тоді отримав повідомлення від радника з національної безпеки, одного з моїх високопосадовців. І я розмовляв з ним і ще кількома високопоставленими людьми, які незадовго до цього їздили зі мною на зустріч із Володимиром Зеленським у Київ. 

Вони сказали, що Путін напав, почалося вторгнення, усе відбувається прямо зараз. І я, здається, вилаявся тоді англійською, я не буду тут цього дослівно повторювати. Але я дозволив ненормативній лексиці вирватися з моїх вуст.

Згодом я поговорив з президентом Зеленським, і він сказав, що росіяни насуваються з усіх боків. Він мені описав, що відбувається на сході, на півночі. Ви маєте пам'ятати, що на цьому етапі люди дійсно думали, що Україна не протримається дуже довго.

І військові радники, військова розвідка говорили і мені, і нашим друзям у Вашингтоні, що Україна не зможе протриматися дуже довго. Але я хочу сказати вам дещо. Я не думав, що вони мали рацію. Тому що я не розумів, як вони можуть бути праві. Я був в Україні і знав, що це величезна країна, повна українців. Я знав, що українці не захочуть бути завойованими росіянами, тому що я розмовляв з ними. Тому я був налаштований скептично до таких повідомлень. 

Очевидно, що я – не генерал, не тактик, і взагалі не військовий. Але мій інстинкт підказував, що вони припустилися помилки. Тому я дуже відчайдушно намагався переконатися, що ми забезпечимо вас усім необхідним якнайшвидше.

І коли Володимир Зеленський говорив зі мною того ранку, його меседж до мене був: "Зробіть все можливе, щоб нам допомогти". А мій меседж йому: "Ми зробимо все можливе". І Сполучене королівство продовжуватиме це робити. 

Я тоді також сказав: "Послухайте, якщо вам доведеться виїхати, то ми допоможемо і з цим". Але він не хотів їхати, і це було дуже відважно з його боку. І це було дуже важливо. Я думаю, що сміливість української влади в той момент була абсолютно критично важливою.

– Це правда, що ви тоді говорили просто по Whatsapp?

– Я, напевно, з міркувань безпеки, не мав би обговорювати методи спілкування з президентом Зеленським. Але у нас є хороші засоби для швидкого обміну думками, і я думаю, що це стало у нагоді.

– Як президент Зеленський звучав під час тієї розмови? Чи відчувалося, що він був збентежений?

– Він тоді ніби спрямовував на мене всю цю напругу, щоб донести до мене суть справи. Він хотів, щоб я зрозумів, що є певні речі, які ми мали зробити. І це завжди було такою гарною рисою моїх стосунків з президентом Зеленським – ми завжди підходимо до всього дуже практично. І тому я був радий, що ми вже тоді надали Україні NLAW, протитанкові ракетні комплекси, які виробляються у Белфасті, в Північній Ірландії. Україна отримала їх, здається, наприкінці січня, тож вони прийшли якраз вчасно. 

Я вважаю, що вони відіграли досить важливу роль у деяких боях навколо Києва та в інших місцях. І ми робили й інші речі, щоб допомогти Україні, про що я, напевно, не можу вам поки що розповісти. Я просто хотів почути від нього, що ще нам потрібно зробити. І це дійсно була історія підтримки з боку Сполученого Королівства.

Я думаю, що сьогодні ми перебуваємо в дещо іншій позиції. Знаєте, особливо з огляду на те, що відбувається в Ізраїлі, ми повинні переконатися, що міжнародне співтовариство продовжує зосереджувати увагу на Україні. Володимир Зеленський зробив дуже хорошу заяву про Ізраїль. Він сказав правильну річ. Це ще один приклад варварського вторгнення, і нам потрібно боротися проти них обох разом.

– До початку повномасштабного вторгнення розвідки країн Європейського Союзу не вірили, що Росія нападе на Україну. З іншого боку, британська та американська розвідки стверджували, що це станеться… 

– Усі вірили в те, у що хотіли вірити, видавали бажане за дійсне. Наші друзі в Європейському Союзі переживали цілий комплекс складних почуттів з цього приводу. 

Треба пам'ятати, що українське досьє, велося Францією і Німеччиною в рамках так званого Нормандського формату. І, наскільки я знаю, він так і не був відроджений, цей формат. Це була катастрофа. Я маю на увазі, якщо подумати про те, що ми говорили. 

Після 2014 року ми говорили, що в цій драмі є чотири учасники: Франція, Німеччина, а потім Росія та Україна, які розглядалися як рівноправні сторони переговорів, тоді як насправді одна країна вторглася в іншу. Це було абсурдно. Це було абсолютно безглуздо. І це було симптомом слабкості Заходу, на мою думку. І ми ніколи не повинні були використовувати Нормандський формат. 

І я думаю, що ви маєте рацію, наші європейські спецслужби – не Сполучене Королівство, у нас було багато доказів того, що це станеться – вони не хотіли вірити, що це правда. Тому що це був би такий провал. Це була б така поразка європейської політики. 

Але я вам скажу, у чому була складність ситуації. Парадокс полягав у тому, що Володимиру Зеленському потрібно було переконати нас усіх, щоб ми всі повірили, що це дійсно станеться, і йому потрібно було, щоб ми всі допомогли Україні. Незважаючи на це, він не міг бити на сполох у той момент, у ті тижні перед війною. Він не міг панікувати. Він не міг підняти галас на весь світ, хоча, знаєте, він був дуже, дуже стурбований цим. 

Тому що наслідки для української економіки та української валюти були б ще гіршими. І тому Путін тоді дивився, чи зможе він дестабілізувати Україну, просто погрожуючи вторгненням і просто дислокуючи там свої війська. Розумієте, що я маю на увазі? 

Отже, однією з проблем того періоду було те, що українському уряду було важко заявити публічно чи навіть приватно, що була загроза вторгнення, і що воно безумовно відбудеться. Тому деякі наші європейські друзі могли бути цим спантеличені. Путін якийсь час просто блефував. 

– Чи комунікували ви з французьким президентом Еммануелем Макроном та німецьким канцлером Олафом Шольцом у перший день повномасштабного вторгнення? 

– Так, звичайно, у нас було багато розмов. Була зустріч G7, була зустріч НАТО, були всілякі зустрічі. І я думаю, що було б справедливо сказати, що позиції людей поступово, протягом того дня, ставали набагато жорсткішими. Спочатку люди не знали, що думати. І я думаю, що дехто все ще перебував у стані 2014 року, думаючи: "Ну, знаєте, можливо, це неминуче. Можливо, чим швидше це закінчиться – тим краще". 

Але позиція Сполученого Королівства завжди була дуже чіткою і полягала в тому, що це був кричущий напад на суверенну незалежну державу. Що це було те, чого ми не маємо допустити у жодному випадку. Тому на першій зустрічі G7 я сказав: "Путін повинен зазнати поразки, а Україна повинна бути вільною". 

Протягом наступних кількох тижнів були певні розмови про те, що Путін має програти. А французи казали: "Невже ми дійсно повинні це сказати? Чи це дійсно необхідно, щоб Путін був принижений?" Мені байдуже, наскільки Путін буде принижений. Він повинен зазнати поразки.

На тих перших кількох зустрічах, я думаю, ми були досить успішними в тому, щоб зробити це доктриною всього Заходу. І я думаю, що Джо Байден чудово себе проявив. І, я думаю, з часом і Олаф Шольц зробив речі, які ви б ніколи не очікували від німецького уряду. Так само і Еммануель Макрон надав дуже значні обсяги допомоги Україні. Все змінилося.

– Про що Ви думали по закінченню 24-го лютого, який сценарій розвитку подій здавався Вам найбільш вірогідним на той момент? 

– Чесно кажучи, я думав, що Україна переможе. І я досі так вважаю. Я хочу, щоб ви це знали. Я думав про те, що Путін припустився катастрофічної помилки, і що це може стати поворотним моментом в історії. Тому що я був упевнений, що український народ захоче боротися за свою свободу і що він переможе, якщо ми надамо йому достатньо підтримки. Тому я був шокований тим, що вчинив Путін. Але я також був абсолютно впевнений, що він припустився жахливої помилки, і що Україна переможе.

– Чи намагалися Ви говорити безпосередньо з Путіним у перший день повномасштабного вторгнення, чи намагалися переконати його не припускатися цієї помилки до 24-го лютого? 

– Я говорив з ним за пару тижнів до того, здається. У нас була така неприємна розмова, під час якої він вдавав, що не збирається вторгатися. Це була така, знаєте, огидна, брехлива розмова. І він намагався звести все до НАТО і ядерної зброї, що є повною нісенітницею. 

По суті, він робив, бо не міг змиритися, що Україна йде іншим шляхом ніж Росія. Український народ обрав демократію, свободу, вільну пресу, ліберальний підхід до торгівлі, до економіки. І Путін не хотів, щоб ваша велика країна йшла цим шляхом. І тут ще був такий момент, я думаю. Якщо тиран перебуває при владі протягом 20-ти років, він починає шукати ті чи інші авантюри десь за кордоном, щоб утриматися при владі. Ось він це і зробив.