– Київська оборонна операція почалася за тиждень до нападу. Ми вже мали інформацію про напад? Як і коли почалася підготовка?

– Фактично вона розпочалася  за тиждень до 24 лютого, коли ми отримали відповідне розпорядження від Генерального штабу і коли було прийнято рішення про створення штабу з оборони Києва. 

Коли нам стало зрозуміло, що ті сили й засоби РФ, які були перекинуті на навчання в Білорусь, з них створили ударне угруповання, воно було досить потужне, воно мало значну кількість зброї, техніки, особового складу, було прийняте рішення і ми почали готуватися. 

Час був обмежений. На той час ніхто не хотів вірити, або хотів вірити, що все ж таки вторгнення не буде. Але ж механізм був запущений, і ми розпочинати підготовку: визначили елементи замислу, провели підготовчі заходи, визначились з військами, провели рекогносцирування. 

І за день до вторгнення я зібрав всіх керівників сектору безпеки, хто мав сили й засоби, і за планом були включені в оборону Києва. Ми зібрали керівництво міста, був доведений замисел цієї оборонної операції, організована взаємодія, відрекомендовані всі керівники секторів, що були створені. Ми на тій нараді проговорили основний порядок проведення операції, що було вкрай позитивно і позитивно відіграло свою роль вже безпосередньо під час вторгнення. 

Тому що фактично з того моменти був визначений склад ради оборони Києва, куди надалі включили область. І з першого дня оборони Києва ця рада оборони почала працювати і після цього працює й зараз. 

– Наскільки це була масштабна задача? Були Афганістан, Сербія інші конфлікти кінця ХХ сторіччя. Наскільки це за масштабом можна порівнювати?

В останні дні в нас була визначена 72 бригада, за нашими пропозиціями, яка склала основу угрупування по обороні Києва. Водночас цієї бригади було недостатньо, вона покривала лише одну четверту наших мінімальних потреб по обороні. Тому мною було прийняте рішення створення стрілецьких батальйонів на базі вищих навчальних закладів, створення зведених підрозділів артилерійських на базі навчальних центрів. 

Знову ж таки були залучені зведені підрозділи Національної академії Сухопутних військ України імені гетьмана Петра Сагайдачного, був залучених також Житомирський інститут, який сформував два батальйони. І вже ми почали залучати і Національну гвардію, яка дислокувалася безпосередньо в Києві, і підрозділи поліції, і територіальну оборону, яка формувалася і яка мала забезпечити формування внутрішнього кільця оборони. 

– Зараз вже є термін "мобільна оборона", його зараз використовують. Це можна сказати новий якийсь винахід. Чи можна сказати, що саме така оборона врятувала Київ?  В чому її принцип? 

– Ми прийшли до цього вимушено, тому що ми не мали достатньо сил і засобів. Розуміючи що буде декілька напрямів наступу противника на Київ,  всі сили й засоби, які були побудовані на основі штатних або зведених механізованих підрозділів, або штатних чи зведених підрозділів артилерії, ми спланували маневр на той чи інший напрямок залежно від ситуації. 

Тому фактично то "мобільна оборона" вона реально була, тому що коли почався цей наступ, і коли противник почав активно використовувати свої десантно-штурмові підрозділи, сили спеціальних операцій, підрозділи морської піхоти, які переміщувалися і зосереджувалися на різних напрямках. 

Ми також повинні були маневрувати силами й засобами, щоб створити певну щільність артилерії та механізованих підрозділів на напрямках. Тому ця "мобільна оборона" із теорії була вже фактично реалізована на практиці й показала свою ефективність.

– Ми зараз кажемо, що "росіяни дураки рухалися колонами". Але в них все було грамотно прораховано. Чому їм вдалося? Де вдалося їх обхитрить і за рахунок чого?

– Я з вами погоджуюсь. Звичайно вони все робили продумано. Але вони прорахувалися в головному — у них вся кампанія була розрахована на стрімкий прохід сил спеціальних операцій і найбільш підготовлених частин і підрозділів мобільними групами до центру Києва, до урядового кварталу, і там далі вже вирішення проблем цієї війни силовим шляхом, безпосередньо в урядовому кварталі.

– …як в Афганістані палац Аміна чи в Празі..

– Абсолютно правильно. Далі всі дії їхні: захід величезної маси військ відбувся вже ніби-то після успішно реалізованого сценарію. Але ми знаємо, що та відсіч, яку вони отримали в перші години та дні війни вона зірвала їхні плани. Але це величезна машина, величезний бюрократичний механізм був запущений, який вони не могли зупинити. 

Тому оці маси військ вони заходили по завчасно пропрацьованим маршрутам, які були визначені. Вони заходили без чіткої організації взаємодії. Вони заходили з розрахунку того, що не буде ніякого спротиву. 

Вони думали, що за три доби це питання буде вирішене, вони були у цьому впевнені, і далі буде здійснюватися просто заведення військ і техніки. Йшли без прикриття колони по 50-70 до 100 одиниць техніки. Вони заводились і керувалися обмеженою кількістю екіпажів та розрахунків, вони йшли без прикриття з повітря. 

Ми бачили як наші "Байрактари" знищували "Буки". Спочатку нам було дивно, чому цей "Байрактар" фактично зависав над колоною і знищував "Бук", який мав знищити безпілотники за 20 км від колон. А ситуація була така тому, що вони були без розрахунків, фактично були тільки командири і механіки, які вели цю техніку.  В цьому був їх головний прорахунок.

В чому був головний успіх: у тому що ми за такий неймовірно короткий термін змогли створити свої підрозділи і їх застосовувати. Якщо говорити про артилерію, виключаючи артилерію 72 бригади, то вона складалася зі зведених розрахунків, до складу яких входили й курсанти, й інструктори, й офіцери навчальних закладів. 

Тобто вони зустрілися за день або на наступний день після початку відкритої агресії й одразу вступили в бій. І в них оце злагодження, яке так потрібне під час підготовки будь-якого з підрозділів, воно проходило безпосередньо в бойових умовах. Звичайно росіяни на це не розраховували, і не здивуватися не змогли. 

Особливо при висадці повітряного десанту на Гостомелі, вони відразу отримали відповідь в районі висадки, потужний вогонь артилерії, в тому числі такої потужної як "Піони". Вони одразу понесли величезні втрати.

– В принципі це зірвало перший задум висадитись в тили… 

– Так, фактично масована висадка десантів в тили у них була зірвана, тому що не вдалося подавити нашу протиповітряну оборону. По-друге, вони не змогли захопити аеродроми за виключенням Гостомеля, це у них була єдине успішна операція.

– А були ще інші спроби?

– Звичайно, була забазована велика кількість диверсійних груп, які намагалися вийти, але наші аеродроми були надійно захищені, були перекриті злітно-посадкові смуги: технікою, автомобілями, загородженнями — їх використовувати неможливо було. Крім того, там були зосереджені засоби протиповітряної оборони в достатній кількості. Тобто всі спроби були зірвані. Була спроба захоплення аеродрому авіаційної бригади у Василькові, вона також зазнала невдачі. 

– 24 лютого як у вас почалося?

– Розпочалося із дзвінка в районі 4 ранку від Головнокомандувача, який сказав: "Все почалось. Все, діємо. Вони почали". Я звичайно одягнувся швиденько, під'їхав автомобіль, я прибув, заслухав на місці — викликав на зв'язок — всіх командувачів оперативних командувань. Кожен доповів про те, що вступив у бій, розпочав відбиття вторгнення противника. Заслухав начальник протиповітряної оборони сухопутних військ про ту інформацію, що відома була: про повітряні напади й проведення наступальної повітряної операції противником, що йому вдалось і що на даний час відомо. 

Віддав всі вказівки по організації оборони. В принципі вони в мене були відпрацьовані в плані того, що я чітко розумів, що треба зробити. Зібрали Раду оборони Києва, оцінювали ситуацію і визначили першочергові завдання, які треба було зробити. 

Напередодні на свою відповідальність частину сил і засобів Сил оборони Києва я вивів на позиції, саме на ті напрямки, з яких ми очікували що противник почне діяти в першу чергу: північно-східний і північно-західний напрямок. Тобто з району Чорнобиля і з Чернігівського напрямку.  

Тому на той час підрозділи 72 бригади й зведені підрозділи 169 Навчального Центру там вже зайняли свої позиції й приступили їх інженерно обладнувати. 

Артилерія теж вийшла в район вогневих позицій. І фактично отримала завдання в готовності при надходженні даних про появу противника — відкривати вогонь. 

Зв'язався з усіма керівниками силових структур, які теж входили в сили і засоби оборони Києва. Потім нас зібрав на коротку нараду по відеоконференції Головнокомандувач, коротко довів інформацію, що противник розпочав відкрите вторгнення, наносить удари й в принципі визначили завдання проведення оборонної операції й дій по захисту національної території. 

І після цього практично тільки ми віддавали команди, здійснювався контроль за висуванням військ. Практично здійснювався контроль за нарощуванням системи інженерних огороджень, системи укріплень в самому місті, розпочалася мобілізація — і це теж була відповідальна задача для Сухопутних військ, мобілізувати у Збройні Сили, тому що ми знаємо, яку величезну кількість треба було призвати для розгортання і поповнення наших з'єднань, частин, які утримувались у скороченому складі.  

Почався призов та розгортання частин територіальної оборони. Це було у перший день і це треба було організувати, прийняти рішення по всім проблемам. Бо почали діяти диверсійні групи, почали здійснювати напади, противник почав перетин кордону на деяких напрямках, особливо на південному напрямку почав просуватися вперед, почалися бої, ми понесли втрати. По всім тим ситуаціям треба було приймати рішення. 

Звичайно що більшість рішень приймалося безпосередньо на місцях, але глобальні рішення, які стосувалися призову, перевезення людей до місць комплектування з урахуванням того, що наші частини сходу виходили в райони зайняття оборони і тому людей треба було привезти в пункти постійної дислокації, перевдягнути та потім везти в зону бойових дій. 

Все це відбувалося при повному пануванні ворожої авіації. Ми пам'ятаємо, що в перші дні вона літала фактично по всій території України, в усьому повітряному просторі. Противник тоді слав балістичні свої ракети. То був непростий день, який перейшов в наступний день. І закінчився через декілька днів. 

Коли ми зрозуміли, що треба хоча б кілька годин перепочити, тому що люди валилися з ніг. На той момент ситуація стала більш менш зрозумілою: вже висвітлилися ті заходи, які противник проводив, куди наступав, які сили й засоби в нього, якими маршрутами заходили. 

А от перший день був дійсно важким. Хоча я не скажу, що була якась паніка, наприклад, принаймні я розумів, що оце розпочалося, і те що розпочалося, буде тривати як мінімум не один місяць судячи по тому масштабу, по залученню сил і засобів. Я зрозумів, що розпочався новий період мого життя, не тільки мого життя, але й життя Збройних Сил і життя всієї країни, який не передбачуваний, який незрозуміло що може принести, і треба працювати в тих умовах. 

І оскільки війна для нас в тих умовах продовжувалася вже 8 рік, в принципі ми вже звикли до недосипань, відсутності вихідних, відпусток. В мене фактично 3 роки не було відпустки. Для мене був черговий етап більш суттєвих обмежень. 

– Більшість боїв велися в, мабуть, найбільш густонаселеному регіоні. Це була особливість, що бої велися серед мирних жителів, і люди по суті були вдома..

– Звичайно, ми пам'ятаємо перші доповіді, перші відеоматеріали з Ірпеня, з Гостомеля, де бої відбувалися безпосередньо в районі вулиць, у районі майданчиків, поблизу маркетів, де серед машин були ворожі БМД, вони горіли, були трупи ворожих солдат і наших військовослужбовців, які загинули, захищаючи нашу землю. Звичайно це було незвично людям. Незвично і для нас, а для цивільного населення це був просто шок. Ніхто виявився не був готовий до цього. І довелося цю адаптацію проводити в ході бойових дій.

– Основні етапи цієї операції, які б виділили? І коли ви відчули, що стався надлом, що ви навязали свою боротьбу?

– Основні етапи. Звичайно перший етап розпочався вторгненням, і він включав практичну організацію оборони Києва й області, перегрупування сил і засобів, смуг оборони безпосередньо на оборонні рубежі й відбиття нападу противника. Перші дні були найбільш тяжкі для нас. Бо йшло становлення цієї оборони практично в умовах проведення загальнодержавних заходів, в умовах проведення мобілізації, в умовах розгортання територіальної оборони. 

Ми пам'ятаємо скільки було проблем на першому етапі в результаті того, що була призвана велика кількість людей, яка була до цього не готова, і було видано велику кількість зброї, відверто кажучи були з цим проблеми. 

Бо не всі, хто попали до територіальної оборони, мали б туди попасти. Були й випадкові люди, які скористалися моментом для вирішення своїх питань. 

Були масові спроби противника до висадки десантів, в тому числі й річкового десанту, ми пам'ятаємо велика кількість десантних катерів пробувала захопити плацдарм  в районі Лютежа і Петрівців, в районі Київського моря, дамби.

Ми пам'ятаємо масові нальоти авіації противника, і особливо вертольотів. І я пам'ятаю, що в першому нальоті і в першій висадці десанту на Гостомель, там було порядка 76-78 тільки транспортних вертольотів. Це був масовий десант, який мав на меті захоплення плацдарму і використання цього аеродрому як основного майданчика для розгортання агресії, нападу саме на Київському напрямку. 

Ну і кульмінація цього етапу — це бої за Мощун. Коли елітні підрозділи майже захопили Мощун, захопили 3 або 4 плацдарми на нашому правому березі Ірпеня, перекинули туди до роти на кожний плацдарм або морської піхоти, спецпідрозділів, або десантників. Як раз бої за Мощун, вони показали ту силу духу наших військовослужбовців.

Під шаленим вогнем артилерії вони вистояли, завдали втрат ворогу. І ті дії, які сприяли перемозі на цьому напрямку: це було затоплення – підрив шлюзу в районі Гута Межигірська, що дало змогу затопити велику площу пойми Ірпеня,  і в принципі створити такі умови, що противник вимушений був бігти, залишивши свою техніку, озброєння, і переправлятись впав на лівий берег Ірпеня. 

Як раз перемога в районі Ірпеня — це був початок перелому, і початок нашої перемоги в подальшому. Ми пам'ятаємо бої на лівому березі — в районі Броварів — коли 6 танковий полк 90-ї танкової дивізії вишикувався в колону і почав висування на чолі з командиром полку. В результаті чого попав в засідку: до 30 одиниць техніки було знищено або пошкоджено, командир полку загинув — і це призвело до того, що особовий склад цієї дивізії втратив свої наступальні можливості, його морально-психологічний стан був знищений майже до нуля. 

Протягом тижня всі спроби керівництва того угрупування російського, всі намагання примусити наступати знову не мали успіху, тому що особовий склад відмовлявся, шукав інші причини відтермінувати цей наступ. Потім ми мали декілька успішних боїв довкола Броварів. 

І знову ж таки частини і підрозділи цієї дивізії намагалися з різних боків і напрямків просунутись вперед, щоб збити наші підрозділи, подолати нашу систему оборони. Вони теж зазнали втрат, і закінчилось все повною невдачею і поразкою для них. 

В тих умовах виявилось вкрай результативною тактика застосування мобільних підрозділів, тому що в нас не було абсолютно ніякої переваги в силах і засобах, навпаки противник перемагав, але дії окремих гірсько-штурмових підрозділів на бронетехніці, які виходили в тил спільно з іншими військовими формуваннями, які влаштували засідки і здійснювали напади на тилові підрозділи противника, які займалися логістичним забезпеченням, вони показали свою високу ефективність, і ми почали помічати, що противник не такий і сильний, як нам спочатку здавалося. 

Після цього було проведено ряд боїв і ми змогли взяти під контроль окремі ділянки доріг, по яких здійснювалося забезпечення наступального угруповання на лівому березі. Противник почав відступати. 

Важливою була висадка нашого повітряного десанту, щоб взяти під контроль розв'язку доріг. Це було, по-моєму, в Бобровицях, де сходилися всі дороги, якими здійснювалось забезпечення 90-ї дивізії. Тоді командування цього угруповання зрозуміло, що вони попали в такий мішок, майже котел, бо вони були оточені нашими, може і невеличкими силами. Але це було таке фактично кільце. 

І після цього вони понеслище додаткові втрати, коли почали відступати і коли на маршрутах відходу зав’язалися бої. Цей відступ перетворився на панічну втечу. Це був якраз перелом.

А завершення цих боїв за Київ — ми пам'ятаємо, коли відбувся танковий бій в Дмитрівці. Тоді противник втратив близько 18 одиниць танків і БМП. Два наших танкових екіпажи показали свою майстерність, свій вишкіл, де вони знищили близько 14 одиниць бронетехніки противника, фактично впритул розстрілявши цю техніку після попереднього бою. Противник не очікував, що ми зможемо повернутися. 

Це була така нищівна поразка противника. Ми пам'ятаємо всі ті кадри, які були жахливими, обгорілі трупи без кінцівок без голів. Та поруч з цим — це був ворог, який прийшов із загарбницькою метою на нашу землю і отримав жорстку, але справедливу відсіч. Це була кульмінація. 

– Як розбили чеченську колону?

– Як розбили: знову ж таки вогонь артилерії, дії Повітряних Сил, безпілотники і наша артилерія. Вони отримали суттєві втрати як раз в Гостомелі, де під час шикування були накриті вогнем артилерії, і понесли на той час такі величезні втрати в особовому складі. 

– Це можна сказати вирвали жало, яке мало брати президентський квартал?

– Скажемо так, основу наступального угруповання складали сили спецоперацій і ми маємо свідчення того, до нас попали фотодокументи, фотосхеми, на яких було чітко визначені маршрути, які всі проходили центральними дорогами в урядовий квартал, і там у кожної групи була своя ціль цифрова, яка була визначена відповідним цифровим позначенням. У мене документів про дії саме того чеченського підрозділу не було, але я розумію, що вони діяли всі разом. Це був елітний підрозділ, і звичайно всі елітні підрозділи мали на меті захоплення урядового кварталу. 

Повна версія інтерв'ю публікується вперше за погодження авторів фільму "Битва за Київ"

Автор: Тарас Ткаченко