– Зараз є якесь таке розуміння, що керівництво держави в лютому 2022-го вважало можливою ескалацію лише на Донбасі. А ви вірили в те, що буде реально повномасштабна війна?
– Я – військовий. Я повинен готуватися до найгірших сценаріїв, це моя робота. Противник до початку повномасштабної агресії створив повноцінне угруповання десантних сил, зібравши десантні кораблі з усіх флотів, набув спроможності щодо десантування повноцінної бригади морської піхоти одночасно на декількох напрямках.
Тому, звісно, я розумів, що війна не буде тільки на Донбасі. Ми це розуміли чудово і до цього готувалися.
– А як саме? Наприклад, Повітряні сили виводили вертольоти в поля, готували запасні аеродроми. А як виглядала підготовка Військово-морських сил?
– У ВМС було створено певне угруповання за наказом головнокомандувача Збройних сил. Це угруповання було розосереджено, частина кораблів була в морі, частина знаходилася в інших пунктах базування, нештатних, як кажуть: на цивільних причалах або інших об'єктах. Але більшість кораблів знаходилася в морі.
Тому в перші дні війни жоден військовий корабель не постраждав після масованих ударів противника, всі вони були розосереджені. Морська авіація також була піднята з аеродромів. У нас немає суттєвих ушкоджень морської авіації на початок повномасштабної агресії.
– Єдина наша чутлива втрата – це фрегат "Гетьман Сагайдачний". Можете розказати про те, як ухвалювалось рішення про його затоплення?
– На "Гетьмані Сагайдачному" на момент повномасштабного вторгнення почалися ремонтно-модернізаційні роботи. На ньому не було взагалі енергетики, всі дизельгенератори підлягали повній заміні, ішов ремонт турбін, все озброєння так само було не в ладу.
Як військовий корабель, який міг би брати участь у відбитті агресії, він на той момент не був спроможний взагалі.
Тому командиром корабля було прийняте розумне рішення, на мій погляд. Це прописано в положенні "Про корабельну службу": корабель не повинен дістатися ворогу. А на той момент ворог дуже швидко просувався через Херсонську область, вже обійшов Херсон, був на підступах до Миколаєва.
– А пам'ятаєте ранок 24 лютого? Як ви дізнались про початок вторгнення?
– Почув усе сам. Я був на своєму робочому місці в кабінеті і почув проліт крилатої ракети. А потім, як кажуть тепер, "прихід" по аеродрому "Шкільний" (в Одесі – УП). Ми це відчули прям. Тому зразу все зрозуміли. Потім оперативний черговий доповів, але уже і так я розумів, що це початок повномасштабної агресії. Потім, звісно, доповідь головнокомандувачу, і всі військові організми почали працювати.
– Ви сказали, що на початок повномасштабного вторгнення росіяни зібрали повноцінні підрозділи, здатні здійснювати великі десантні операції. Але жодних десантних операцій не було. Як цього вдалося уникнути?
– Щоб ви розуміли, десантна операція – одна з найскладніших морських операцій взагалі. При її проведенні задіяні всі роди військ флоту. Перші, звісно, це десантні кораблі, безпосередньо морська піхота. Але це і кораблі вогневої підтримки, це авіація.
Для десантування треба панування і в повітрі, і на морі. На той момент противник мав таке панування. Але все ж таки морська десантна операція, як правило, проводиться в напрямку основного удару противника. Вона починається при створенні відповідних умов на суходолі.
Після повномасштабного вторгнення противник просунувся до Миколаєва, потім пішов на північний захід в обхід Миколаєва в напрямку Вознесенська, щоб увійти в тил Одеської області. Якби тоді наша 80- та бригада Десантно-штурмових військ не зупинила ворога під Вознесенськом, тоді були б створені умови для того, щоб русня почала десантну операцію в Чорноморській операційній зоні.
Але Військово-морські сили не стояли на місці. Ми здійснювали мінне оборонне загородження на доступних для десанту ділянках. З перших днів підрозділ артилерії морської піхоти й інших бригад, які дислокувалися на той час на Одещині, були заведені в район вогневих позицій. Посилили радіотехнічну, радіолокаційну розвідку як із залученням радіотехнічних постів, так і безпілотних комплексів "Байрактар", щоб виявляти десант противника.
Тобто ми готувалися теж до таких дій противника. Так, десантування не відбулися, тому що не було на той час створено умов на суходолі, в першу чергу. По-друге, ви знаєте цю історію, коли ми перший раз ударили ракетами "Нептун" по фрегату "Адмірал Ессен". А потім був той же крейсер "Москва". І противник зрозумів, що просто так зайти до наших берегів, не втонувши, буде дуже важко. Тому, звісно, він відмовився від морської десантної операції.
– Ви згадали про "Нептуни". Пам'ятаєте перший пуск "Нептуна"?
– Звісно, пам'ятаю.
– Можна уже розказувати про це?
– Перше застосування "Нептуна" було, коли фрегат "Адмірал Ессен" підійшов дуже близько до нашого берега. І за ним ішли ще десантні кораблі вздовж Тендрівської коси.
– А вони в який район ішли?
– В напрямку порту "Південний", між "Південним" і Очаковим, десь посередині, в район Рибаківки (курортне село в Миколаївській області – УП).
Вони здійснювали так звані демонстраційні дії. Для чого це було зроблено? Щоб підрозділи морської піхоти та інші, які на той момент стояли на березі, постійно готувалися до десанту, щоб не дати можливості ці бригади перекинути на Миколаївський напрямок або на бік Вознесенська на допомогу. Ворог хотів тримати нас у постійній напрузі, що от-от готується висадка десанту.
Тоді ж ходили їхні кораблі під Одесою, виконували просто по місту з палубних гармат постріли, обстрілювали цивільні об'єкти. Зрозуміло було, що прямо зараз не буде ніякої висадки десанту, тому що умови не створені. Але вони постійно це повторювали, десантні загони вишиковувалися у стрій, рухалися в сторону Одеси з кораблями вогневої підтримки – все по класиці, як книжка пише. Але ми розуміли, що це чисто демонстраційні дії.
А коли "Ессен" підійшов, ми вирішили спробувати, що ж може наш "Нептун". Перші пуски не були настільки вдалі, як по крейсеру "Москва", але тоді вперше був пошкоджений цей фрегат "Ессен". Було там декілька "двохсотих" у них на борту, наскільки мені відомо. Корабель терміново повернувся в Севастополь на ремонт, ракета не попала прямо в борт, я так розумію. Був підрив безпосередньо біля корабля, пошкодило систему озброєння на цьому фрегаті.
І саме цікаве, що вони навіть збили свій власний літак прямо біля берега, який здійснював прикриття кораблів з повітря.
Отаке було перше застосування.
– А ті десантні кораблі, які йшли з "Адміралом Ессеном", теж розвернулися?
– Так. Але, я так розумію, що вони не зрозуміли, що ми маємо потужну ракетну зброю, і продовжили далі займатися майже тим самим.
Були підходи до наших берегів. Було багато дивних епізодів. Наприклад, фрегат "Адмірал Макаров" ганявся за маленьким водолазним судном, яке йшло вздовж берега, наносив вогневий удар, поруч із цим судном відбувались такі великі сплески води, як у фільмах.
Але екіпаж не розгубився, підійшов під захист берегової артилерії, яка нанесла ураження по "Макарову". Той зрозумів, що там йому робити більше немає чого, і швиденько-швиденько повернувся до Севастополя.
Таких прикладів було дуже багато. Тому така невеличка війна на морі в цей час продовжувалася.
– В перший день вторгнення був захоплений острів Зміїний. Чи були якісь хоч теоретичні можливості в гарнізону, що охороняв острів, протистояти тим силам противника, які на нього наступали?
– Як вам сказати… Гарнізон мав на озброєнні певну стрілкову зброю та протитанкові засоби, але не було повноцінного прикриття з повітря чи з моря – бо у нас немає кораблів-носіїв крилатих ракет. Цей гарнізон при повномасштабній агресії не міг протистояти такій армаді Російської Федерації.
Він був виставлений для того, щоб у першу чергу запобігти так званим асиметричним діям, які могли бути у випадку розгортання якогось "кримського сценарію". Якби відбувалось захоплення силами спеціальних операцій РФ, то для відбиття таких дій був розміщений наш гарнізон на острові.
Повномасштабній агресії він на той момент не міг протистояти. У нас іще не були побудовані берегові ракетні війська, які могли би, як зараз, здійснити ураження кораблів противника, не було засобів ППО середньої дальності, щоб знищити літаки противника на підході.
Гарнізон опинився в дуже складній ситуації. Я запросив дозволу головнокомандувача ЗСУ Залужного щодо евакуації цього гарнізону. Отримав дозвіл. Але у зв'язку з погодними умовами ми не встигли це зробити, на жаль.
– Як змінилася розстановка сил на морі після захоплення Зміїного?
– Зміїний став плацдармом Російської Федерації для контролю судноплавства по Дунаю і на підходах до портів так званої Великої Одеси: Чорноморськ, Південний і Одеса безпосередньо. З цього острова здійснювалися рейдові дії катерами противника до Дунаю. Вони намагалися мінувати підходи до гирла. Були навіть вогневі зіткнення між цими катерами і катерами ВМС України безпосередньо в самому Дунаї.
І з цього острова забезпечувалась також ізоляція району. Ви знаєте, що противник з початком повномасштабної агресії створив угруповання у складі десантних кораблів, кораблів вогневої підтримки, протимінних кораблів, кораблів, які застосовували "Калібри" по всій території України, і загону кораблів ізоляції району.
Останніми керував крейсер "Москва". На цьому крейсері зробили командний пункт ізоляції району і контролю повітряного простору в зоні бойових дій. Ці кораблі здійснили повну ізоляцію від Криму до Дунаю, щоб не допустити, як вони вважали, кораблі партнерів або цивільні судна в район ведення бойових дій.