Ми і Крути

Скептик спитає: що, від того, що ми пам'ятатимемо про Крути, пиво дешевшим стане? Картопля краще ростиме? KDE2 під FreeBSD краще пропатчиться?

Сьогодні тези про героїчний чин крутянців видаються далекою абстракцією, забавкою націоналістичних фанатів-реконструкторів.

Спробуймо відчути, як воно було тоді. Напіванархія, проте все ще працюють старі імперські інфраструктури - пошта, міліція, залізниця. Ще не було реальної війни, масштабних погромів, масових розстрілів.

Політикани граються словами про автономію, загальний мир, роззброєння - такий собі аналог сучасної "позаблоковості", "СНГ".

І вони, студенти, стояли на цьому полі. Була відлига, болото під ногами, сирість в їхніх землянках, брак патронів і вміння. Була неоголошена війна, брак політичної волі і брак доброго командування.

Вони були добровольцями - тим і цінна їхня пожертва. Вони вистояли два дні, а 27 з них там же востаннє співали "ще не вмерла Україна", чекаючи на розстрільні кулі.

Бій під Крутами - це "абстракція", за котрою пішли дуже конкретні розстріли армією Муравйова, в тому числі - 200 гімназистів-школярів з української гімназії на кручі за Маріїнським палацом.

Екстремальні ситуації чітко показують різницю між ціною і вартістю. Ціна коробки сірників - 25 копійок, дешевших за неї товарів немає. Вартість такої одної-єдиної коробки сірників на морозі, коли навкруги на кілометри немає житла - одне людське життя.

Крути - це поразка армії, але - перемога духу. Скільки з нас дивилося в очі смерті? В 2002 році в театрі оперети в часі "Концерту для Ангелів", присвяченого крутянцям, хтось з виступаючих запитав: "а чи є тут ті, хто при потребі міг би зробити, як вони?" Піднялося декілька рук.

Чи готовий хтось сьогодні померти за Україну, за яку гинули вони? Українська армія, котра часто живе за принципом "вони думають, що нам платять - нехай думають, що ми їх будемо захищати"?

А чи є за що помирати? Чи, може, краще переїхати туди, де чисто на вулицях, де усміхнені міліціонери, де в тамбурах поїздів не смердить сечею, де якісна медицина і зарплата в кілька кілоєвро в місяць?

Чи сьогодні такі вже відмінні часи? Огульне скорочення армії, відсутність реальних гарантій безпеки і байдужість світових гігантів до нашої долі, агресивний сусід, котрий вже витер свої ноги об суверенітет дружньої держави - не надто велика різниця.

Дешеве пиво, краща картопелька чи новіший дистрибутив FreeBSD - це реальні речі. Але якщо знехтувати минулим, то їх може в якийсь момент НЕ СТАТИ. Так само, як не стало реальних речей для священиків в 20-х, для селян - в 1933-му, для письменників - в 1937-му.

Навіщо народу герої? Вони дратують - абсурдністю своєї поведінки, тим, що ставлять інший стандарт, базований на словах "честь" і "обов'язок". Аякже, обов'язком кашу не помастиш, а честь сотню баксів до зарплати не додасть.

Чи освячує їхня кров нашу сьогоднішню свободу? Вона принаймні показує її ціну. Вона - це слово проти тих, хто вважає, що наша незалежність нам "звалилася на голову", дісталася задарма.

Та чи треба втратити, щоб зрозуміти?

Поїдьмо в Крути на це поле, огляньмо фотографії в музеї. Там - хороше місце, щоб засвоїти урок 1918 року.

Остап Кривдик, політолог, активіст