Освічена нація та український прорив?

Вівторок, 8 грудня 2009, 15:20

Аналіз освітнього блоку передвиборчої програми одного з фаворитів президентської гонитви - Юлії Тимошенко

Цим матеріалом ми розпочинаємо серію аналітичних публікацій, присвячених осмисленню обіцянок кандидатів у президенти України у галузі вітчизняної освіти та науки, духовного розвитку нації та побудови інноваційної моделі економіки.

Заявлені ними програмні пункти вони збираються втілювати в життя одразу ж після перемоги на виборах-2010, а тому ми впевнені, що над щирістю, доцільністю та здійсненністю їхніх обіцянок нам слід замислитись уже сьогодні.

Починаємо з аналізу передвиборних освітніх ініціатив Юлії Тимошенко тому, що вона - одна з двох офіційних фаворитів передвиборних перегонів, і тому, що вона - жінка.

Наступний матеріал буде присвячено освітньому блоку передвиборчої програми кандидата в президенти України Віктора Януковича.

"Піднесення духовності нації"

На самому початку своєї стислої передвиборчої програми Юлія Тимошенко зізнається в тому, що завжди вірила і вірить в "унікальну, благословенну Богом місію" України.

На її думку, ця місія полягає у тому, аби створити "для себе і світу принципово нову, справедливу систему організації життя". І передумовою виконання настільки непростої місії є, як вважає Тимошенко, "піднесення духовності нації".

Юлія Володимирівна збирається виховувати у зростаючого покоління "тверду віру в Бога", запроваджувати духовну освіту дітей та молоді, надати рівного статусу духовній та світській освіті, відроджувати українську мову, розвивати культуру, відновлювати національні світоглядні традиції та правдиву національну історію.

Шкода, що цей пасаж не було продовжено змалюванням конкретних кроків, завдяки яким можна надати рівного статусу духовній та світській освітам, адже Україна є переважно православною країною, та запекла ворожнеча між різними конфесіями православної церкви не припиняється вже два десятиліття.

То ж духовній освіті від якої саме конфесії новий президент надаватиме перевагу? Якому з патріархатів буде доручено складати підручники для духовних шкіл?

Фундаментальна наука

Шкода також, що Тимошенко не уточнює, як саме вона сприятиме відновленню "правдивої національної історії". Які конкретні кроки може передбачати це поставлене завдання?

Це може бути фінансова допомога держави українським вченим-історикам - на роботу в архівах та бібліотеках іноземних країн, на участь у міжнародних профільних конференціях, на публікації власних робіт у визнаних світом впливових наукових виданнях, на опанування ними англійської мови?

Адже саме цього не вистачає сьогодні українським науковцям, що працюють у галузі фундаментальних наук, зокрема - на користь історичної науки.

Можна впевнено стверджувати, що сьогодні питома вага російських істориків, філософів та політологів, котрі розмірковують над минулим та майбутнім України, є набагато більшою за питому вагу їхніх українських колег.

Причина - у майже 20-тирічній хронічній недофінансованості вітчизняних фундаментальних (не лише гуманітарних) досліджень, а відтак - їхньої відірваності від світових наукових тенденцій.     

А у всьому світі саме фундаментальні дослідження не завжди на 100%, але обов'язково дотуються державою. Здається, що цю аксіому кандидат Юлія Тимошенко розуміє добре.

Принаймні, у блоці власної програми під назвою "Освічена нація" вона обіцяє: у разі виграшу на виборах збільшить обсяг фінансування фундаментальних наукових досліджень, "які забезпечать інтелектуальний стрибок країни". Не уточнює, правда, скільки відсотків ВВП складатиме цей обсяг.  

Наука без податків

Бюджетні кошти, спрямовані на наукові розробки та розвиток галузевої науки, Тимошенко обіцяє звільнити від оподаткування. З одного боку, цей крок видається нині необхідним для відродження української науки. З іншого боку, всім добре відомо, на що перетворилася десятиріччя тому блага ініціатива звільнити імпортне обладнання для виконання інноваційних проектів від сплати ПДВ і митних зборів, а податок на прибуток і ПДВ спрямовувати замість держбюджету до спецфондів. Всі ці пільги було забезпечено створеним наприкінці 90-х технопаркам.

Нині вони є, за висловом соратників Юлії Володимирівни, "дірками в бюджеті" та дуже зручним механізмом для багатомільярдних оборудок, що не мають жодного стосунку до справжніх наукових досліджень і проектів.

Адже більшість працюючих у технопарках компаній використовують ці утворення для вибудовування нелегітимних схем з мінімізації оподаткування. Всім також добре відомо, що державні наукові програми та державні пріоритети розвитку української науки "верстаються" нині під інтереси конкретних, впливових у вітчизняному науковому світі, осіб.

Аби здолати цю багаторічну корупційну практику, коли справжні вчені продовжують масово виїжджати на роботу до закордонних наукових центрів та установ, єдиним виходом для відповідальної влади буде зовсім не збільшення бюджетних вливань у наукові проекти.

Відповідальна влада прагнутиме створення таких умов, за яких наукові проекти  зможуть за кілька років стати прибутковими, а дослідницькі установи зможуть спокійно сплачувати полегшені податки та вкладати власноруч зароблені кошти у подальший розвиток.

І вигадувати велосипед тут не потрібно - ініціативна група українських вчених під назвою "Вчені в Європі" розробила дієвий механізм швидкого розвитку української науки та її виведення на справді міжнародний рівень.

Суть їхніх пропозицій полягає у наступному: Україна має не виділяти мільярди гривень з держбюджету щорічно та розподіляти їх порівну між усіма науковими установами, ефективними та не дуже, а профінансувати кілька конкурентоздатних наукових проектів міжнародного рівня. І нехай у Швейцарії таких проектів запускається, приміром, по 15-20 кожного року, Україна може запускати по 3, але фінансувати їх на тому ж рівні, що й у Швейцарії.

Університетська автономія

Однією з передумов підвищення рівня наукових досліджень у країні є забезпечення реальної автономії її провідним університетам. Видається, що й ця аксіома вже зрозуміла для кандидата Юлії Тимошенко. У власній передвиборчій програмі вона обіцяє надати "повну організаційну та фінансову автономію" не лише університетам, але й середнім учбовим закладам.

Незрозуміло лише, наскільки Тимошенко свідома того, які ще кроки доведеться здійснити українській владі - як виконавчій, так і законодавчій - для того, аби забезпечити провідним вишам справжню незалежність. Ці кроки та рішення не стільки важкі, скільки вимагають усвідомлення того, чим насправді є університетська автономія, а відтак - політичної волі.

Потрібно назавжди відібрати у Міністерства освіти та науки право вимагати узгодження всіх навчальних програм, що викладаються у вишах, на загальнодержавному рівні.

Потрібно надати провідним університетам право видавати лише дипломи власного зразка та скасувати вимогу видавати ще й дипломи державного зразка.

Потрібно на законодавчому рівні закріпити максимальні обсяги навантажень для викладачів українських ВНЗ і запровадити примусову диверсифікацію прав власників-акціонерів кожного вишу та їхніх менеджерів, назавжди відмовившись від вертикального керування університетами.  

Тотальне тестування і рівний доступ до освіти

Середній повній та вищій освіті Юлія Тимошенко обіцяє завершити повну заміну шкільних випускних та вступних іспитів до вищих навчальних закладів зовнішнім незалежним тестуванням. Але у такої безкомпромісної позиції є багато супротивників. Не можна не визнати, що дехто з них має рацію. Справді, що робити людям, які здобули повну середню освіту до 2008 року та отримали на руки атестат, а тепер хочуть вступити до ВНЗ?

Як стверджують експерти у галузі освітніх проектів, наслідком того, що експеримент з впровадження тестування було примусово замінено його тотальним впровадженням без експерименту, є руйнація орієнтирів шкільної освіти. Адже тепер неясно, що і наскільки глибоко обов'язково вивчати у школі, а з яких предметів достатньо пройти "натаскування" для здачі тестів.

Нині, замість відбору університетами найбільш підготовлених абітурієнтів, маємо рекорди абітурієнтських заяв до вишів. А в більшості випадків високі бали на тестуванні не підтверджуються демонстрацією здатності успішно навчатися у ВНЗ.

Кожній дитині, котра лише розпочинає власний освітній шлях, Юлія Тимошенко обіцяє вільний доступ до високоякісної освіти, користування комп'ютером та Інтернетом, незалежно від рівня заможності її родини. Тут нам також потрібно розуміти, звідки кандидат збирається брати на це кошти, які саме державні механізми впроваджувати для забезпечення цієї обіцянки.

Але поки нам цього не пояснили. Підозрюємо, що справа не піде далі збільшення бюджетних асигнувань, зокрема, у розвиток мережі сільських шкіл. Але проблема полягає в тому, що мережу сільських шкіл потрібно не дотувати, а кардинально модернізувати.

Адже у сільських шкіл нині немає грошей не те що на лептопи кожній дитині та вільний вихід до мережі Інтернет - не вистачає на оплату праці логопедів та соціальних працівників, на шкільні автобуси та капітальні ремонти.

"Український прорив"

У блоці своєї передвиборчої програми під назвою "Інноваційна економіка та прогресивні реформи" кандидат Тимошенко обіцяє: за її президентства буде створено ефективну національну систему управління інноваційним розвитком.

Але окрім того, що пріоритетом для влади Тимошенко буде розвиток наукомістких галузей економіки - нанотехнологій, мікроелектроніки, ракетно-космічної, авіабудівної, суднобудівної, машинобудівної, інформаційних технологій, - ми поки не знаємо, яким саме чином кандидат збирається перебудовувати сировинну економіку країни на економіку знань.

Можемо лише стверджувати, що для досягнення цієї мети новій владі доведеться забезпечити справжню організаційну та фінансову автономію університетів, ініціювати примусову лібералізацію та комерціалізацію вітчизняних вишів, демонополізувати український науковий простір та запровадити прозорий механізм потрапляння державних коштів до дослідницьких, інноваційних та наукомістких центрів, установ і компаній.  

Але якщо прагнення Юлії Тимошенко здійснити "український прорив" шляхом розвитку величезного наукового й інноваційного потенціалу країни є щирим, і "світова економічна криза та внутрішньополітична боротьба проти уряду" є не зручними виправданнями, а реальними перепонами на цьому шляху, це не може не тішити.

Марина Бердичевська, для УП та "Європейського освітнього порталу"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді