Гроші і мораль: уроки кризи

Для розуміння фундаментальних основ кризи надзвичайно показовою є полеміка американських економістів Пола Кругмана з Джоном Кохрейном, яку охрестили як "битва професорів".

Хоча свою аргументацію вони будують з різних позицій – позицій кейнсіанської (Кохрейн) і монетаристської (Кругман) теорій, предметом їх дослідження є єдине запитання: що є гроші? – лише зручність, інструмент, чи вони вже смисловий учасник обміну.

Для себе я придумав певну модель. Уявімо велосипед, відтак, у нас є водій, який створює зусилля, є колесо, яке перетворює його в поступальний рух, і є ланцюг (аналог грошей), який здійснює передачу зусилля від водія до колеса.

В припущеннях, що всі учасники поїздки функціонують оптимально, ми маємо ідеальну картину: водій вибирає мету поїздки, створює зусилля і велосипед доправляє його до мети. При цьому сам водій довільним чином визначає маршрут.

Що ж відбудеться, якщо раптом ланцюг почне проявляти певні вади, наприклад іржавіти? Водію доведеться витрачати додаткові зусилля, або змастити ланцюг.

У аналогії з фінансовою системою, така ситуація подібна до інфляційних процесів. Але змастивши ланцюг, водій велосипеда, як і раніше, досягне поставленої мети, лише витрати і час на поїздку в нього зростуть.

Гірше ситуація буде виглядати, якщо вади ланцюга почнуть проявлятись у питаннях міцності. Водієві доведеться не просто змащувати ланцюг, здійснювати додаткові витрати, йому доведеться вибирати інший маршрут.

Маршрут, на якому немає підйомів та спусків, на якому не потрібно гальмувати та прискорюватися.

Відтак, дорога до досягнення мети перестає бути оптимальною. Але найголовніше це те, що ланцюг чарівним чином перетворюється у активного учасника руху.

Якщо вади ланцюга не спробувати радикальним чином усунути, то не виключена можливість того, що втомлений водій піде пішки, але ще гірше, коли цей водій, підлаштовуючись під вади ланцюга, почне шукати іншу мету!

Саме це і виявила криза. Суспільство споживання сформувало хибну мету, а вади ланцюга залишило без догляду. Ланцюг почав пробуксовувати.

В цьому сенсі Кругман і Кохрейн наштовхують на інше запитання: а що є економіка? В нашому прикладі це мета поїздки в уяві водія з урахуванням можливостей велосипеда.

Якщо мету формувати у відриві від здатності ланцюга, то не виключена ситуація, що до неї доведеться йти пішки. Що і демонструє криза.

Якщо захопитись вдосконаленням ланцюга, є велика спокуса визначити невірну мету, а, отже, і шлях до її досягнення.

В будь-якому випадку, людство стоїть на порозі цього вибору. Такий вибір повинен бути компромісним, технічно оптимальним, а водій повинен у своїх припущеннях про мету враховувати, що попереду його вже чекають ділянки з повенями, землетрусами і глобальними катаклізмами, від яких просто тепла куртка і міцний ланцюг не врятують.

Ці глобальні виклики потрібно свідомо бачити, а, відтак, мету своєї подорожі і маршрут її досягнення вибирати не лише з врахуванням здатності ланцюга, але й без ілюзій, що лише його – ланцюга – міцність стримує досягнення мети і все можна вирішити "технічними питаннями".

Коментуючи результат "битви професорів", експерти зазначають, що вислідом дискусії є твердження, що гроші нічого не означають, але вони важливі. В цьому, здавалось би парадоксальному висновку, і криється фундаментальний дуалізм економіки.

Гроші нічого не означають в процесі обміну, і на це вказував ще Адам Сміт. Вони важливі, тому що є інструментом економічної формули. Але вони абсолютно шкідливі, коли втручаються у процес формування мети. В моральному світі грошам немає що робити по їх природі.

Це так, тому що гроші в економічній формулі забезпечують формування кількісних оцінок і це їх феномен. Але моральний світ, хоч і може бути фрагментарним, ніколи не буде дискретним.

Кількісні оцінки в моральному законі не працюють, бо його не цікавить величина, його головне завдання – цілісність.

Коли гроші починають формувати мету, що ми і маємо у суспільстві споживання, це приводить лише до розпаду моральної картини світу. Краху зазнає не сама економічна формула, а економіка в цілому, яка і складається з засобів, мети та способів її досягнення.

Економічна формула повинна визначати засоби, моральний закон – мету. А у визначенні способів досягнення мети економічна формула і моральний закон повинні не поборювати одне одного, а доповнювати.

Саме доповнювати, бо абсолютизація морального закону та ігнорування економічної формули призводить до того, що така економіка в цілому зупиняється. Що проілюстрував Радянський Союз.

Навпаки, якщо економічна формула починає сама формувати уявлення про мету, ігноруючи моральні настанови, то ми отримаємо розрив морального світу, що продемонструвала криза. Такі економіки нездатні без протиріч сформувати смисли буття і забезпечити реальні способи їх досягнення.

В сучасному глобальному світі гроші діють як окремий гравець і формують не лише шлях до досягнення мети, але й впливають на формування самої мети.

Успішний посткризовий світ – це світ, який знайде коректний перехід від економіки засобів, до економіки смислів, поставивши поруч з економічною формулою моральний закон.

 

Валентин Ткач, Чернівці, для УП