Конституція (констатація) державної зради?

Отже, на Трійцю "хунта", як почали назвати союз ПРіБЮТ, зникла, "як роса на сонці".

Але осад лишився. Країні дуже потрібно нічого не забути і зрозуміти, з якого масштабу загрозами вона зіштовхнулася, в чому (і в кому) причина, і що треба зробити, щоб вони більше не виникали.

Очевидно, на рішення Віктора Януковича поховати ПРіБЮТ вплинув не один чинник.

Явною видавалася невідповідність винагороди ризикам. Януковичу пропонували стати "невиїзним" за кордон президентом, обраним у парламенті.

При цьому за проектом Конституції зберігалася оперативна можливість усунення Януковича з посади президента в порядку суттєво спрощеного імпічменту і посадження на цю посаду будь-якої іншої, можливо, найодіознішої людини.

Янукович, якого вже давно деякі діячі в Партії регіонів порівнювали з "валізою без ручки", яку "важко нести, але жаль кинути", міг остерігатися що в період між виборами або за умов їхнього відтермінування декому стане уже "не жаль".

В обмін на таке "невиїзне" президентство Янукович мав ризикнути усім – своїм здобутим у політичних баталіях рейтингом, нині реально найвищим в країні, а також, можливо, і більшим. Адже президент Віктор Ющенко заявив, що "як президент" (читалося – як Верховний Головнокомандувач) "зупинить путч".

Численні "експерти" і паперові одноразові "інститути" на замовлення штабів ПР і БЮТ намагалися доводити, що парламентська республіка, скасування прямих виборів глави держави, продовження повноважень парламенту – це саме те, чого потрібно народові.

Але остаточну інформаційну монополію встановити не вдалося. Стихійний голос громадськості, яка відчула (інтуїтивно і когнітивно) більш ніж реальну загрозу позбавлення себе і прав, і країни, виявився сильнішим за голос проплачених "експертів", що не мали ані енергії, ані впевненості, ані аргументів.

Натомість навіть далекі від політики люди у відповідь на повідомлення про намір БЮТ і ПР позбавити їх виборчих прав робили "круглі очі" й питали "Що це?".

Висновок: в Україні проявило себе психічно здорове суспільство, здатне адекватно розуміти зміст своїх прав. Слід відзначити – це хороше підґрунтя для виборів, а не для позбавлення їх суспільства.

Значно гірша ситуація з більшістю так званої "еліти". "Еліта" мала обов’язок зовсім по-іншому відреагувати на ті колосальні загрози, що чекали на Україну в разі ухвалення конституції Тимошенко-Януковича (Медведчука).

Конституція, як правило, дуже сухий документ. Але проект Конституції Тимошенко-Януковича (Медведчука) до останньої літери пронизаний нелюбов’ю до країни.

Практично в кожній статті цього законопроекту закладено реалізацію основної мети – підрив життєздатності країни.

Вдумливо прочитавши конституційні пропозиції ПРіБЮТ, не важко зрозуміти, що Янукович – президент із нинішньою Конституцією – значно менша загроза для існування України, ніж проект конституції Тимошенко-Януковича (Медведчука).

Проектом Конституції Тимошенко-Януковича (Медведчука) штучно ускладнювалося, а подекуди й паралізувалася діяльність держави у сфері протидії загрозам воєнного та іншого характерів.

Проект передбачав, що у випадку агресії війська не відбиватимуть агресора, а чекатимуть, поки Верховна Рада ухвалить рішення, яке перед тим має бути подано президентом за рішенням РНБО.

Така затримка в часі створює прямі загрози для катастрофи держави. По суті, така норма є заохоченням до агресії проти країни й прямою загрозою незалежності та територіальної цілісності України, що теж мав би врахувати Конституційний Суд.

Крім того, проект "підривав" принцип "єдиноначалія", який єдиний довів свою ефективність і існує в усіх арміях світу.

За проектом Тимошенко-Януковича, призначення керівництва в Генеральному штабі, Сухопутних військах, Повітряних Силах, Військово-Морських Силах мав би здійснюватися президентом за поданням Міністра оборони, який з початку діяльності Верховної Ради VIII скликання навіть не був би внесений президентом.

Таким чином, інституційно склалася б вкрай небезпечна ситуація, за якої не можна оперативно звільнити або призначити командира, що в умовах сучасної армії є фактично прямою передумовою її розвалу.

Підрив принципу єдиноначалія означає підрив оборонних можливостей країни, та, як наслідок, спрямований на ліквідацію незалежності та територіальної цілісності.

Сьогодні в Україні, як і практично в усіх країнах світу, оголошувати стан війни має право глава держави, із необхідним затвердженням цього рішення парламентом. Це – звична практика, де є одночасно і одноосібне рішення глави держави, і контроль з боку парламенту.

Проект пропонував надати це право колективному органу – Раді національної безпеки та оборони, склад якої фіксований і є, по-суті, зібранням представників політичних партій, що входять до коаліції.

При цьому рішення РНБО приймаються 2/3 від її складу і вводяться в дію за наявності підписів усіх членів. А що як на Україну напали, а когось нема, або в когось із членів РНБО нежить, або пронос, або ручку забув? Ставити оборону країни в залежність від обставин такого порядку – пряма загроза незалежності й територіальній цілісності України.

Водночас, чомусь за проектом конституції Тимошенко-Януковича, президентові, обраному в парламенті, надано непропорційно великі повноваження у сфері безпеки.

Він, зокрема, є верховним головнокомандувачем (формальним, оскільки реального головнокомандувача, в силу процедури призначень військового керівництва, практично не існує), призначає та звільняє з посад голову СБУ, його заступників та керівників підрозділів і обласних управлінь, голову Служби зовнішньої розвідки та його заступників, голову Державної прикордонної служби та його заступників.

Віддавати такі критичні повноваження у сфері, від якої залежить існування держави, особі, обраній у результаті коаліційних торгів, а не загальнонародного волевиявлення, було украй загрозливо.

Таким чином, проект Конституції Тимошенко-Януковича (Медведчука) більшою мірою був покликаним критично підірвати на інституційному рівні життєздатність української держави, максимально ускладнити захист її незалежності та територіальної цілісності.

З оприлюдненого проекту виразно стирчали вуха іноземних агентів, які намагаються демонтувати і знищити не лише демократію в країні, а й саму Україну.

Між тим, згідно зі статтею 111 Кримінального Кодексу, державна зрада – це "діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України… надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України".

Те, що в політикумі знайшлося лише кілька десятків людей, які виступили проти цього, а решта сиділа з язиками невідомо де, очікуючи розвитку подій, свідчить про крайню гнилість і занепад владних інституцій, людей при владі та системи в цілому.

Сивочолі політики загальнонаціонального масштабу на очах у всієї країни по кілька разів на день змінювали свою позицію, в залежності від кон’юнктури, та ще й ганебно хизувалися своєю "спритністю".

Очевидно, про жодну честь, відповідальність за країну та просто пристойність тут мова не йшла. Не дивно, що така "парость" намагалася законсервувати себе у владі.

Оптимістичних кадрових висновків лише два, натомість досить вагомих, і у прямому, й у переносному сенсі.

Перший – президент. Попри свою особисту відповідальність за провал втілення ідей Помаранчевої революції, у цій критичній ситуації Віктор Ющенко продемонстрував достатню рішучість (принаймні, вербальну – точно) зупинити руйнування країни. Ця рішучість Ющенка, поряд із наростаючою радикалізацією громадськості, стали чинниками, які сприяли зупинці узурпації.

І другий, несподіваний кадровий "позитив" – Віктор Янукович. Цей політик виявився не готовий до ролі 100%-го іноземного "камікадзе". Янукович міг бігти попереду Нікарагуа і Лукашенка визнавати Південну Осетію й Абхазію, але то – далеко.

У теперішньому випадку власні інтереси для нього виявилися важливішими за інтереси російського керівництва, що не може не обнадіювати.

Нарешті, про "лузерів". Наполеон свого часу сказав, що "нічого не втрачено, доки не втрачена честь". Випадок із конституцією ПРіБЮТ – цілком протилежний. Можливо, після цього дехто з політиків – учасників цієї антидержавної авантюри – навіть почне шукати країну, де їх ще не знають.

Олександр Палій, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, кандидат політичних наук, для УП