Українці, пильнуйте!
Аще кто речет, яко люблю бога, а брата свого ненавидит, лож єсть.
Соборноє посланіє Іоанна. Глава 4
Минули 75 роковини страшної трагедії для української нації – Голодомору 1932-1933. Після такої дати не завадило б і підбити підсумки. Чи зроблено щось? Так, начебто чимало, взяти хоча б славнозвісний меморіал.
Однак саме його можна сміливо назвати блюзнірством над однією з найболючіших кровоточивих ран нашого народу – над жертвами Голодомору.
Пам’ятний комплекс на честь сотень тисяч убитих голодом комуністичним режимом на чолі з Троцьким та Сталіним та їхніми доморощеними посіпаками безпосередньо у Дніпропетровську та за його межами, як "дань немеркнучій минувшині" про пращурів наших, про їхнє виборене право жити у власній, незалежній державі – не відомо з яких міркувань спорудили аж на 9-ому кілометрі Запорізького шосе?!
Та ще й назвали: "Меморіал жертвам політичних репресій та Голодомору"?
Яка концептуальна ідея меморіалу? Політичні репресії? Які? 1921, 1927, 1939 року або 1941-1947 років? Якщо Голодомору, то якого? Адже в Україні було три штучно спланованих: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. Отже, по черзі.
Наскільки відомо, то на місці зведення меморіалу був розташований спеціальний об'єкт підрозділу НКВС, що приводив у виконання виключну міру покарання (розстріл) політично репресованих, засуджених до смертної кари.
За архівними даними, у цей період у Дніпропетровській області загалом було страчено понад 5,2 тисячі осіб каїновою рукою радянської комуністичної влади. Однак ці репресії мали зовсім іншу мотивацію, чого душею кривити, було серед страчених чимало і колишніх справжніх ворогів нашого народу – поплічників і підручних катів із НКВС.
Виникає логічне запитання, який зв’язок між подіями Голодомору 1932-1933 років, коли були виморені майже усі села області, що тепер вже входять до меж міста, а тоді були заселені хліборобами-українцями і політичними репресіями 1941-1947 років?
Хіба це одне й те саме? Авжеж ні! Cui bono? (Кому вигідно?) Можна припустити, що автор меморіалу навмисно не вивчив матеріал, але ж у нього є замовник – облдержадміністрація, яка чітко окреслила технічне завдання та повинна була здійснювати нагляд, від початку до завершення проекту, тому ця версія відкидається.
Де ж були профільні управління облдержадміністрації, коли розроблялась ідея проекту? Адже саме вони, за законом, повинні втілювати у життя програми обласної ради, укази президента…
Чому не здійснювали належний контроль профільні комісії Дніпропетровської обласної ради, а також голова та заступники, на яких покладено функцію спостереження за виконанням цих програм?
Так у чому ж суть проблеми? Причина, на мій погляд, криється в наступному. Схоже на те, що очільники області не бажають обтяжувати себе вивчанням історії цих трагедій, та ще й на заваді цього стало захоплення процесом освоєння бюджетних коштів, які були виділені на зведення меморіалу.
Тільки недолугі невігласи можуть плутати жертв репресій та жертв Голодомору. Чомусь у псевдопатріотів не виникло бажання зліпити пам’ятник Леніну, Сталіну, Косіору, Петровському в одну кам’яну чи металеву брилу та встановити серед сміттєзвалища.
Ця ганьба відбувається у вічному місті, колисці козацтва, джерелі військової доблесті, місті на Дніпрі, а з вуст місцевих керманичів навіть і натяку не пролунало, що з його назви планують вилучити прізвище одного з катів української нації (Петровського).
Прямою образою для українців стало зведення меморіалу та виселення його у степ, подалі від людських очей, місце якому, насправді, в центрі найбільш велелюдного майдану міста, з метою постійно нагадувати про трагічні сторінки історії української нації.
А от пам’ятник холую комуністичного режиму та відповідальному за план деукраїнізації тотальним голодом і досі височить над привокзальним майданом, де багатолюдно і вдень, і вночі, кожного дня зустрічаючи та проводжаючи нащадків закатованих голодом Українців.
Вчинене те святотатство, здебільшого, із причин відсутності розуму та, найшкідливіше, генетичної пам’яті.
Втрачаючи і без того низький рейтинг, президент України опікується відродженням національної пам’яті, гідним вшануванням жертв рукотворного Голоду, проте, чомусь не надає значення тому, хто, за його дорученням, буде встановлювати пам’ятник отим жертвам…
Хто буде, користуючись нагодою, продовжувати дискредитувати українців в очах самих українців. Зіштовхувати росіян з українцями. Підсилювати конфронтацію між українським селом та українським містом.
Наче це пам’ятник не українській нації, а якимось незнаним нам селянам, і що в містах голоду не було, тому мешканців міст це не обходить. А те, що в українських містах живуть 85% вихідців із села, саме українців, навмисно замовчується.
Факти беззаперечні, бо саме завдяки українським селам живуть і приростають такі потужні мегаполіси як наше місто і йому подібні. Саме завдяки українському селу нація зберегла свою автентичність, завдяки мові – самобутність культури, державний суверенітет.
По-перше, українці, отямтеся! Невже ми не здатні збагнути, що нас зумисне не тільки розшаровують, створенням отаких монументів на висілках, а ще й нацьковують одне на одного. Українців із села протиставляють українцям із міста.
Мешканці українських міст, пригадайте, з якого це часу ви стали містянами? Запитайте у себе: звідки ваші батьки та як давно вони полишили село? Є відповідь?
Так чию історію нищать таким чином?
По-друге, стосовно ворогування українців та росіян у площині трагедії подій Голодомору 1932-1933, цей міф спростовується наступними аргументами. Українці ніколи не були проти росіян, вони виступали проти комуністів і окупантів України, а також тих найманих покидьків та злочинців, які представляли комуністичну владу більшовиків.
З 1917 до 1932 із Росії в Україну їхали наводити лад від радянської влади тільки "швондєри", ті у кого на той час не було ні двору, ні тину. Пригадайте розповіді літніх розкуркулених селян:
"Бачиш, онучок, засцяний п’яниця під тином лежить, його дід був більшовиком-комуністом, у шкірянці казенній з револьвером відбирав майно, морив голодом українців, так от він теж завжди був загидженим нехлюєм".
Тільки з часом, набувши досвіду, починаєш розуміти правдивість цих слів! Дійсно, ніколи нормальна, влаштована, психічно здорова людина не залишила б у Новосибірську або Свердловську дім, родину та поїхала в Україну займатися злочинним мародерством.
Переважною більшістю, то був людський непотріб, визнаний суспільством непридатним, та викинутий ним же, який, натомість, більшовики якісно закамуфлювали під росіян з тією ж самою метою – класової та національної ворожнечі. Міф цей комуністи не гребують підживлювати і досі у свідомості політично безграмотних людей.
Існування подібних речей, яскраве свідчення того, на якому місці у керівництва Дніпропетровської обласної ради і обласної держадміністрації, відповідних профільних комісій та управлінь стоїть питання про відновлення історичної правди, дослідження Голодомору 1932-1933, національної трагедії, історії крові приблизно 12 000 000 родин, жертв 10 000 000 українців!
З 2005 до 2008 року навіть цільової програми по дослідженню цієї трагедії не спромоглися написати та затвердити. А 65 000 тисяч, живих свідків злочину, неопитаними відійшли у вічність…
Скоморохи та перевертні продовжують знущатися над українцями, над пам’яттю, історією.
Пригадайте, як вони на випередження, пацаючи ніжками, рапортували нації про те, як вони опікувалися питаннями вшануванням жертв Голодомору. Як старанно квапилися вписували свої прізвища до складу редакційних колегій та повставляли свої писки у фотозвіти, насправді, цинічно крадучи на трагічній долі української нації, хто гроші, а хто пам’ять.
Оцінку їхнім діям фінансовим чи ідеологічним надасть час. Нація не забуде цих прізвищ.
Хто в цьому винен? Ми, українці. Провина лежить на нас самих. Нація мусить визначитися та зняти полуду з очей, шукати і збільшувати лави провідників, здатних об’єднувати націю, а кількість безхребетних холуїв зменшувати.
Не варто чекати чарівних перетворень, у результаті яких, вороги нації безслідно розтануть, …"як роса на сонці", та почнуть піклуватися про українців.
Ми мусимо відновити справедливість, віддячити належним чином нашим пращурам. Усунути від влади невігласів, перевертнів, приходьків. Поки що, на жаль, все відбувається навпаки.
Якщо політик, держслужбовець, викладач будь-якого рівня, незалежно від етнічного походження, політичного забарвлення, не ототожнює себе з нацією, якщо йому соромно, невигідно, огидно ділити з Україною всі негаразди та перемоги – стережіться це перевертень.
Русичі-українці, не чекайте користі від ворогів нації! Геть ката-відморозка Петровського з Привокзальної площі! Селяни, містяни – ми одна кров!
Пам’ять про братів наших, які свого часу померли нескореними від штучного Голоду в 1932-1933, влаштованим комуністичним режимом, буде майоріти та возвеличуватися на Привокзальній площі, щоб український народ бачив, на якому місці серед пріоритетів стоїть пам'ять нації.
 |
Вадим Джума, депутат Дніпропетровської обласної ради, для УП
