Технологія перезавантаження
Стародавні мудреці вчили: "Найкращий спосіб обирати державних людей – це висувати тих, що самі усуваються, і усувати тих, що самі висуваються".
Політична система, система політичних партій, – це спосіб формування влади. Тобто, інститут політичних партій, або політична система, створений суспільством саме як засіб, як системний інструментарій формування влади.
Завдання партій (в світовому, цивілізованому розумінні) полягає в тому, щоб віднайти у суспільстві людей, які за своїми особистими якостями здатні керувати цим суспільством, тобто працювати у владі.
В світовій практиці партія – це полігон для здобуття досвіду взаємовідносин у громадських та публічних справах, психологічної "притирки" особистостей, навчання терпимості до іншої думки, зрештою, школа демократії, по-перше.
По-друге, партія це джерело політичного досвіду управління багаторівневими вертикально інтегрованими системами, школа системного політичного і публічного менеджменту, а відтак, школа державного управління По-третє, шлях до усвідомлення сприйняття партії кожним громадянином як інструменту формування влади.
По-четверте, інструмент підбору і підготовки політичних кадрів для державного управління.
В сьогоднішній Україні партії створюються, існують та діють в спотвореному вигляді. Тож маємо партійну анархію, ба навіть партійну вакханалію.
Стихійне зростання кількості партій в Україні можна пояснити прагненням нових бізнес-політиків задовольнити власні амбіції. Вони хочуть негайно досягнути вершин політичної діяльності, ставши партійними князьками, не проходячи шлях становлення – від рядового члена партії до її лідера в уже сформованій партії.
Крім того, в існуючих партіях людину з претензіями на впливовість, чи борони боже, на лідерство, і близько не допустять до бодай якогось статусу, не говорячи вже про керівні посади.
В партіях, тих, що при владі, і у теоретично перспективних, зверху вже все схоплено, і, в кращому випадку, розподілено, а в гіршому – даровано з щедрого плеча власника партії.
Тому нові амбітні потенційні політики, як кандидати у "власники" партій, так і реальні порядні і достойні претенденти на партійне і політичне лідерство, вимушені створювати нові партії, у більшості з яких немає майбутнього.
Адже за існуючої політичної системи такі дрібні партії конкурують між собою та через власну слабкість і малочисельність не можуть мати реального впливу на політичні процеси. Відтак і вони не здатні конкурувати на виборах з "партіями влади" і адмінресурсом.
Натомість своєю наявністю в політичному просторі і участю у виборчому процесі підривають довіру суспільства до партій, як ключового інституту формування влади в громадянському суспільстві, і, розтягуючи голоси, зводять до нуля шанси тих поодиноких справжніх за суттю і задумами партій, які були, є, або з'являться в Україні в майбутньому.
Все це на руку і закордонним "запеклим друзям", і владі, що разом з впливовими олігархами підтримують, а нерідко й самі ініціюють дроблення існуючих партій, або створення нових. В тому числі партій-близнюків, цілеспрямовано вишукуючи нових амбітних "лідерів", або "новоявлених" лідерів із середовища існуючих партій для створення партпроектів.
Самостійно і добровільно об’єднатися дрібні партії не хочуть, або не здатні. Багатьом цього не дозволять господарі чи "хресні батьки", бо створювалися такі партії або як приватні партії, або як диверсійні, або ж взагалі як політичні бізнес-проекти.
Горезвісна українська ментальність – "де два українці – там три гетьмани" – сприяє махровому всевладдю за принципом "розділяй і владарюй".
Та найсумнішим, а відтак і суспільно найшкідливішим є те, що ці псевдо партії і партійні бізнес-проекти "всмоктали" в себе безліч політично активних громадян, серед яких є багато розумних, порядних, умілих, чесних та перспективних потенційних державних діячів, які хотіли б і могли б працювати у владі, і кого варто було б делегувати для такої роботи.
А це вже не тільки їхня проблема, а й проблема суспільства, що відчуває великий дефіцит таких кадрів.
Ще одним негативним наслідком цієї ситуації є те, що більшість громадян України взагалі не вступають (і, напевно, правильно роблять), у будь-які партії.
Хоча саме безпартійні громадяни складають більшість населення, і саме вони, за великим рахунком, приймають рішення на виборах, віддаючи свій голос. Не партіям. Вождям. В яких рано чи пізно, але невідворотно, розчаровуються.
Політичним партіям, за даними різних соціологічних досліджень, довіряють близько 1%. Це значить, що політична (партійна) система України сьогодні фактично втратила довіру народу. Вона перестала бути системою, а самою своєю наявністю не дозволяє виборцям формувати владу безпосередньо прямими виборами і контролювати її.
Ясна річ, що в умовах демократичного суспільства, ВЛАДА, так і політично-партійна система (система формування влади), повинні бути найперше такими, щоб ніхто не мав можливості їх "приватизувати".
Бо ці два атрибути демократичного суспільства повинні, за визначенням, бути у "загальнонародній власності", оскільки, тільки завдяки їм НАРОД може мати надію почати реально формувати владу, впливати на неї, контролювати її, а відтак, і сподіватися на покращення ситуації.
Чи не означає що приватне фінансування партій є їхньою приватизацією? Чи не здійснюються спроби через приватизовані партії приватизувати державну владу?
Для вирішення даного питання необхідно виробити конституційний спосіб реформування, а, по суті, створення в Україні нової політичної системи формування влади, яка здатна призвести до покращення політичної ситуації шляхом запровадження в суспільстві чіткої, прозорої, дієвої і зрозумілої всім, як системи формування влади, так і системи контролю за її діями з боку суспільства.
Йдеться про безпосередній контроль виборців, а також простий механізм ініціювання відкликання з усіх гілок і рівнів влади тих депутатів та працівників виконавчої влади, які не виконують своїх обіцянок, обов’язків,чи порушують Закон. За наявності підстав, і відкликання президента.
У деяких племенах вождь племені обирався всенародним голосуванням і отримував необмежені повноваження, аж до права смертної кари своїх підданих. Але він мав один обов’язок – забезпечувати постійне покращення життя племені.
Якщо ж життя племені погіршувалося, то вождя привселюдно страчували. І на його місце обирали іншого, поки не був знайдений такий вождь, який забезпечував постійне зростання добробуту племені.
В такий спосіб "виборці" зменшували кількість кандидатів на посаду вождя, і збільшували ступінь відповідальності за взяті на себе обов’язки.
Українці повинні усвідомити, що ефективна, дієва, незалежна і самодостатня партійна політична система в Україні – це не мета, а засіб досягнення мети. А метою є ефективна державна влада, яка здатна забезпечити можливість цивілізовано жити в державі, а не блудити світами в пошуках роботи, як раби новітньої ери.
За сьогоднішніх умов в Україні зміниодної тільки системи влади буде недостатньо. У першу чергу необхідна зміна, ба, навіть створення "з нуля" системи формування влади.
Адже державної і державницької, конституційно закріпленої чітко діючої і демократичної політичної системи, тобто системи формування влади (як, до речі, і виборчої системи), в Україні не існує.
В більшості демократичних країн світу діє прозора і зрозуміла кожному громадянину, як політична система (система політичних партій), так і "без фальсифікаційна" виборча система.
В деяких країнах є історично складена діюча дво-, трьох - партійна система (принаймні існує зрозуміла кількість партій), здійснюється пряме державне фінансування діяльності партій.
Як показує світовий досвід, реально ефективною і дієвою партійною системою є політична система, яка складається не більше, ніж із п’яти партій.
Тому, враховуючи міжнародний досвід і сучасні реалії України, пропоную обговорити можливість і технологію створення в Україні ефективної державної партійної системи, тобто системи формування влади, шляхом всенародного референдуму.
Пропонується провести референдум з питання розпуску, за рішенням референдуму, всіх існуючих в Україні партій і створення нової державної партійно-політичної системи, з аргументовано достатньою для держави кількістю партій, наприклад, 5.
З метою ліквідації залежності таких партій від приватного та закордонного капіталу, передбачити законом прозорий і чітко контрольований, однаковий для всіх партій механізм підтримки та фінансування у вигляді членських внесків в сумі 1% від зарплати кожного члена партії із перерахуванням цих внесків на рахунки партій від роботодавців через податкову інспекцію.
Питання референдуму могло б бути сформульоване так:
Чи згідні ви з тим, що більшість із зареєстрованих сьогодні в Україні політичних партій фактично не виконують своїх функцій, не мають впливу на формування влади, тому доцільно розпустити їх за результатами цього референдуму та створити нову державну партійно-політичну систему з п’яти партій, що діють на ідеологічній основі:
Ліва:комуністична ідеологія; лівоцентристська: ідеологія європейських соціалістів (соціал-демократів);центристська: демократична (народна) ідеологія; правоцентристська: ліберальна, консервативна ідеологія; права: націоналістична (національно-патріотична) ідеологія.
При цьому керівництво партій обов’язково обирається знизу вверх.
Якщо припустити, що референдум відбувся з позитивним результатом і продовжити міркування про технологію створення цих п’яти партій знизу, народом, а не зверху партійними вождями, то така технологія могла би бути наступною.
Після розпуску за результатами референдуму всіх існуючих партій всі бувші партійці автоматично стають вільними від всіх партійних зобов’язань і відповідно можуть вступити до будь-якої з нових партій, отримавши в такий спосіб реальний шанс та перспективу політичної діяльності.
Після цього на загальнодержавному рівні Міністерством юстиції оголошується порядок створення партій, який міг би бути таким:
Одночасно для всіх п’яти партій, призначаються дати і місця проведення зборів, конференцій всіх рівнів і з’їздів по створенню партійних осередків, регіональних парторганізацій і партій.
До обрання керівників партійних організацій всіх рівнів головуючими на зборах, конференціях, з’їздах є найстарші за віком члени партії (делегати), які приймають участь у цих заходах.
Кожен громадянин сам приймає рішення про своє членство і вибір партії.
Прийнявши таке рішення, громадянин прямує до податкової інспекції, в якій він стоїть на обліку, і отримує посвідчення про реєстрацію його членом конкретної партії. Через податкову інспекцію в подальшому може бути забезпечене підконтрольне і прозоре перерахування членських внесків в сумі 1% із зарплати кожного члена партії від роботодавця на розрахункові рахунки партій.
На всіх конференціях і з’їздах забезпечується присутність представників органів юстиції або, за їх відсутності, представників рад відповідного рівня, які засвідчують проведення цих заходів у відповідності з чинним законодавством, легалізують та реєструють відповідні партійні осередки та організації.
Після проведення з’їздів та державної реєстрації створені партії починають діяти відповідно до закону, а Мінюст, чи інша установа, оголошує дату проведення виборів у всі рівні рад уже за участю п’яти нових партій.
Думається, такий крок дав би шанс Україні мирно, еволюційно отримати дійсно демократичну і незалежну державну і державницьку політичну систему, реально і надовго. Ліквідувати політичну кризу, об’єднати не тільки схід і захід, а і все суспільство, всю Україну, як політичну, так і аполітичну.
А якщо влада цього не робитиме, тоді можливий інший шлях – створення ініціативних груп знизу і збір підписів за проведення референдуму.
В даному матеріалі запропонована до обговорення сама ідея створення партійно-політичної системи формування влади, так би мовити її "одержавлення" чи "націоналізація".
Але тільки за умови, що ця ідея буде сприйнята і підтримана суспільством, варто буде працювати над її конкретною формою, змістом і шляхами здійснення.
P.S. Якщо виникне бажання обговорити тему, пишіть.
 |
Олексій Пристая, для УП
