Гола правда про ЄВРО-2012
Час - ворог, який мститься після своєї загибелі
Україна, яка навіть не мріяла про ЄВРО-2012, тепер, отримавши чемпіонат Європи з футболу, замість того, щоб заздрити сама собі, не припиняє картатися: буде ЄВРО - не буде ЄВРО, встигнемо - не встигнемо.
Між тим за "шкуру" ще не зробленого ЄВРО вже готові посперечатись усі політичні сили. Адже того, хто "витягне" чемпіонат Європи з футболу, країна не забуде ані під час фінального турніру, ані під час голосування на виборах.
Але чи насправді в України є шанси побачити фінал ЄВРО? Це запитання все частіше мені ставлять уже не лише журналісти, а й державні чиновники. І я відповідаю: звичайно буде, але… На жаль, від цих "але" і справді залежить дуже багато, тому, мабуть, говорити про це треба саме зараз.
В семи няньок дитя без ока
Річниця того, як Україна разом з Польщею отримала право на проведення чемпіонату Європи 2012 року - добрий привід обміркувати ситуацію навколо ЄВРО-2012. Перш за все, я хочу, щоб раз і назавжди припинились розмови про те, що ЄВРО в Україні може не відбутись.
Наголошую, ЄВРО-2012 відбудеться в Україні і Польщі. Команда Нацагентства робить усе можливе і неможливе для цього. Але на цьому шляху нам не достатньо лише "карти", потрібно ще й "кермо". Визначивши Агентство нібито єдиним державним органом, відповідальним за процес підготовки, надати йому відповідних повноважень не наважились, не змогли, або просто не захотіли.
І що особливо дивує і дратує, що сумніви у доцільності нашого Агентства висловлюють якраз ті, хто весь цей час для ЄВРО нічого не робив, та й особливо і зараз не робить, використовуючи підготовку до чемпіонату виключно як інформаційний привід для особистого піару.
Звичайно, язиком молоти – не мішки тягати... В Україні всі хочуть займатися ЄВРО, всі хочуть бути причетними, але так, щоб буди причетним до нагородження у разі успіху і в жодному разі не нести відповідальності.
Багаторічний досвід інших країн, інших змагань свідчить, що тільки в тому разі коли за все відповідає одна структура, можливо ефективно реалізувати масштабні проекти.
Недарма, скажімо, Чемпіонатом світу з футболу-2010, змаганнями Формули-1, раллі-рейдами "Париж-Дакар" займається одна організація. Тобто, там, де є персоніфікована відповідальність і сконцентровані всі ресурси – там успіх. В Україні ж склалася кумедна, але класична ситуація: "в семи няньок - дитя без ока".
А умови, в яких сьогодні працює Агентство, взагалі анекдотичні. Ну, просто уявіть собі будь-яке підприємство, де засновники визначили певного менеджера відповідальним за якийсь бізнес-проект. При цьому фінансовий директор каже, що грошей на проект нема. Кредити? Ні, кредити брати не можна – шукай партнерів.
Потенційним партнерам водночас повідомляють, що ви ніхто і звати вас ніяк. І взагалі інвестиції в проект дуже потрібні, але ви, шановні, зобов'язані дати нам гроші і не питати, як ми вам їх будемо повертати і які гарантії.
Усі інші служби відфутболюють вас, кажучи, що по-перше, у них є своє начальство, а по-друге, і без вас роботи вистачає. Завгосп при цьому вимикає телефон, відключає інтернет і каже, що автомобіль вам теж не потрібний. Сидіть з папірцем та олівцем, але щоб проект був реалізований у встановлені терміни! Абсурд? Але Агентство зараз працює саме в таких умовах, працює і у вихідні, і у свято.
А справа в тому, що просто хтось уже бачить ЄВРО інструментом своєї дуже бажаної майбутньої президентської кампанії, комусь дуже кортить, завівши ситуацію в глухий кут, потім зобразити із себе рятівника країни, хтось просто хоче, як то кажуть, "сісти на кеш".
Законне беззаконня
Та не відсутність повноважень у Нацагентства мене турбує сьогодні найбільше. Найбільший головний біль ЄВРО – українське законодавство. Україна хворіє на цілий букет законодавчих проблем, пов'язаних із забезпеченням інвестиційного процесу, дозвільної системи, податкової системи, і системи управління в державі загалом.
Давайте поглянемо, які умови ми сьогодні пропонуємо інвесторам. Фактично перед тим, як почати будівництво, інвестор повинен два-три роки оббивати пороги різних установ, для того, щоб отримати весь пакет документів.
І не для кого не секрет, що у нас переважна більшість великих будівництв починається без повного пакету дозвільної документації.
Але справа у тому, що у питанні ЄВРО ми не можемо собі цього дозволити, бо якщо для наших бізнесменів оформлювати документи заднім числом звична практика, хибна, незаконна, але практика, то іноземний інвестор, поки у нього не буде всього пакету проектно-дозвільної документації, не розпочне жодних робіт.
Тому, замість того, щоб пропонувати інвесторам адаптуватись до жорстоких українських реалій, ми маємо сконцентруватись на тому, що є критично важливим для чемпіонату – на спрощенні процедури отримання дозвільної документації для ключових об'єктів інфраструктури чемпіонату.
Сьогодні вся ця процедура надзвичайно ускладнена і затягнута у часі. Наприклад, існуюче законодавство дозволяє один і той самий документ розглядати як п'ятнадцять днів, так і три місяці.
Непогана підстава "стимулювати" потрібну людину, чи не так?
Інша складність дозвільної системи полягає у тому, що чинне законодавство не дозволяє "запаралелити" процеси погодження проектно-дозвільної документації у різних інстанціях.
Якби документи можна було подавати у декілька контор одночасно, скажімо, в пожежну службу і в санстанцію, це б скоротило час бюрократичних тортур для інвестора та прискорило процес підготовки України до ЄВРО загалом.
Намагаючись привести законодавчу складову ЄВРО до зрозумілого і простого результату, Агентство розробило цілу низку законодавчих ініціатив. Однак, поки що на всі наші ініціативи ми відповіді не отримали, точніше відповідь одна: "ми розглядаємо Ваші пропозиції", що, як свідчить практика, бюрократичною мовою означає: "а пішли ви із своїм ЄВРО!".
Бюрократичні перепони, які існують на сьогодні, суттєво ускладнюють процес прийняття рішень.
Тому я постійно наголошую, що "прапор" ЄВРО потрібно використовувати не тільки і навіть не стільки для підготовки чемпіонату 2012 року, а швидше, як випробувальний полігон нових принципів системи державного управління і залучення інвестицій. ЄВРО – це шанс "обкатати" нові відносини між центральними та місцевими органами влади, між різними міністерствами.
Ми повинні удосконалити ці процеси, щоб не обмінюватися тисячами листів, як це сьогодні робиться, а отримувати конкретний результат у стислі терміни.
Але я можу вас запевнити, що я проламаю і цей мур. Уже сьогодні Агентство координує підготовку пакету законодавчих актів, які найближчим часом будуть подані до Верховної Ради.
І серед цих законопроектів ключові для підготовки до чемпіонату: "Про особливості залучення іноземних інвестицій у процесі підготовки до чемпіонату", зміни до закону "Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні ".
Сподіваюсь, що закони стосовно концесій, у тому числі при будівництві доріг, стосовно інших болючих проблем, які виникають при підготовці до чемпіонату, скоро припинять блукати задушливими міністерськими коридорами і будуть винесені на розгляд парламенту.
Гроші під чесне слово
Але не будемо довго блукати заплутаними коридорами нормативно-правової системи. Давайте поглянемо на ЄВРО з прикладної точки зору.
Якщо зі стадіонами ситуація більш менш зрозуміла, бо, на щастя, у нас є власники футбольних клубів – капітани української економіки, які вкладають у будівництво стадіонів свої гроші, то найбільше непокоїть ситуація з іншими ключовими об'єктами інфраструктури ЄВРО-2012 – аеропортами і дорогами.
Проблема полягає в тому, що сьогодні ми повинні гарантувати інвестору збереження його інвестицій в інфраструктуру.
Натомість уряд, хоче щоб інвестори сьогодні прийшли без жодних гарантій, а ті самі дороги будувались з мінімальним використанням бюджетних коштів.
Але треба розуміти, якщо ми дамо державні гарантії, ми отримаємо мінімальні відсотки за кредити, якщо не дамо ці гарантії – все одно сплачуватимемо кошти з бюджету, просто на бюджет наступних років ляже додаткове навантаження. Це ж ази!
Також, треба враховувати, що сьогодні ціни в будівництві, в тому числі і автобанів, набагато перевищують відсотки за великими кредитами під держгарантії з відстрочкою виплат. Крім того, очікуваний прибуток країни в розмірі 8 мільярдів євро дозволить перекрити і повернути кредити по автобанах.
Тобто якщо ми врешті-решт, усі разом переможемо бюрократів, що живуть одним днем, країні залишаться сучасні дороги. А дорога – це шлях до будівельного майданчику, це шлях для інвестицій. Без іноземних шляхів інвестицій не буде.
Ситуація, яка сьогодні склалась навколо аеропортів, взагалі викликає у мене і гнів, і нерозуміння одночасно.
І це при тому, що по аеропортах у нас всюди червоні картки від УЄФА. Якщо йдеться про те, що треба мінімізувати витрати державного бюджету, то поясніть мені, чому тоді держава хоче націоналізувати аеропорти?
Чому держава, чи, вибачте, окремі її представники, хочуть витрачати шалені державні кошти як на будівництво та реконструкцію смуг, так і на їх подальше утримання?
Враховуючи, що за теперішнього і майбутнього трафіку смуги у нас взагалі збиткові, це абсурдна ситуація. Зрозуміло, що основна мета такого підходу – сісти на мільярдні державні грошові потоки.
Так навіщо це приховувати? Давайте будемо говорити про це вголос! Тому що особи, які лобіюють цей підхід, підставляють міністра, уряд і державу загалом. Зараз на прапор піднімається згода, яку дають місцеві ради на передачу смуг у приватну власність.
Так, звичайно місцеві ради з радістю погоджуються на те, щоб вони залишались державними, бо тоді не треба шукати інвестиції на них.
Інвесторам теж не потрібні зайві капіталовкладення, бо прибуток виключно від терміналів набагато перевищує комплексний прибуток від аеропортів. Тобто інвестори будуть отримувати надприбуток. Дехто з чиновників, як я вже сказав, отримає можливість "освоїти ресурс". Тобто вигідно всім, окрім держави Україна.
Бо саме держава понесе мільярдні витрати на будівництво смуг, саме держава буде нести в подальшому витрати на їх утримання. Я не думаю що уряд, державницький уряд, може підтримувати таку позицію!
І місцевим радам, і інвесторам також треба бути чесними: хочете аеропорти? - беріть їх цілком, і прибуткову, і збиткову частину. Це найбільш ефективне рішення в умовах жорсткого часового обмеження.
Треба ставити крапку у цій дискусії. Уряди інших країн, наприклад Португалії, йшли навіть на об'єднання в один інвестиційний пакет великого прибуткового аеропорту і регіонального збиткового, аби тільки зменшити державні витрати. А у нас знов "український велосипед".
Позиція Агентства в цьому питанні досить проста: якщо є інвестор, готовий взяти аеропорт як цілісний майновий комплекс - а ми бачимо, що такі інвестори є, - то держава має передавати аеропорт як єдиний об'єкт. Це можна зробити різними шляхами: або просто його приватизувати, або передати в довгострокову оренду, або створити якесь спільне підприємство.
Усе це набагато швидше, ніж процес націоналізації з подальшою приватизацією. А тепер порахуйте скільки часу займе процес передачі з комунальної власності до державної. І не забувайте, що при цьому ми забираємо у місцевого самоврядування суттєве джерело коштів.
З нашої точки зору, з точки зору державників, це просто злочин. Не кажучи вже про те, що ми маємо загрозу втратити час і програти ганебні суди уряду проти комунальної громади.
У контексті ЄВРО-2012 доволі модною стала і тема публічно-приватного партнерства (ППП). Ми обома руками за те, щоб розвивати цей дуже ефективний спосіб співпраці влади і бізнесу. Більше того, саме ми стали ініціатором розробки пакету законодавчих актів стосовно ППП.
Але, вивчаючи світовий досвід у впровадженні практики публічно-приватного партнерства, ми побачили, що навіть у розвинених країнах реалізація таких проектів потребує кількох років (як правило 3-4) на виписування всіх процедур, обов'язків сторін, передбачених компенсацій.
Якщо на Заході подібна процедура існує вже майже сторіччя і все одно займає багато часу, що говорити про Україну. Потрібно реально дивитися на речі – ми не можемо собі дозволити розпочинати процедури, які розтягуються на роки.
Я хочу, щоб усі зрозуміли: якщо у 2008-2009 році не буде залучено інвесторів на основні об'єкти та розпочато практичну реалізацію проектів, ми поставимо під загрозу проведення чемпіонату.
Як сказали мені італійські інвестори: з точки зору ЄВРО, чемпіонат буде не через три роки, а вже завтра. А ми відчуваємо, що навіть не завтра, а вже сьогодні ввечері.
Якщо ми будемо витрачати роки на проведення різноманітних процедур, то це означає, що ми не підготуємось до ЄВРО. І це повинні втлумачити собі в голови ті, хто задумав такі прожекти. Бо це інакше, як прожектерством, ніяк не можна назвати.
Я зараз розповідаю про ЄВРО-2012 голу правду. Але я говорю про проблеми не для того, щоб поставити під загрозу проведення ЄВРО, а для того, щоб визначити шляхи вирішення цих проблем. Якщо сьогодні у підготовці до чемпіонату ми маємо проблемні місця, то треба говорити про них сьогодні, а не завтра, коли говорити вже буде пізно.
Я хочу достукатись до чиновників, щоб вони нарешті почали діяти в національних інтересах, а не у своїх власних. Треба зрозуміти, що після ЄВРО-2012 ми маємо шанс отримати зовсім іншу країну.
Чому весь світ б'ється за ЄВРО? Тому, що чемпіонат Європи з футболу – це шанс для кожного громадянина країни наблизити своє життя до європейського рівня або ж підняти цей рівень.
Хай кожен задасть собі питання: "В якій країні мають жити його діти?". Саме у відповіді на це питання ми бачимо рушійну силу ЄВРО. Фактично спроможність України провести ЄВРО 2012 – це останній іспит української влади, навіть більше – українського суспільства, на його відповідність європейським стандартам роботи та життя.
Давайте приберемо політику з ЄВРО і разом зробимо свято для всієї України.
Євген Червоненко, для УП
