Яка конституція потрібна Україні
Президент Ющенко заявив, що однією з найголовніших умов розв’язання кризи проведення всенародного референдуму щодо внесення змін до Конституції: "Суспільство повинно бути учасником врегулювання цієї кризи".
Автор вже неодноразово звертався до аналізу якості нині чинної Конституції.
Сьогодні можемо оцінити вибухову силу бомби, яку "конституційною реформою" було закладено під державність України. В результаті країна отримала цілковито паралізовану правоохоронну систему, апріорі нездатну притягнути до відповідальності найостаннішого мільйонера з владної коаліції.
У разі продовження конституційної реформи за рахунок ліквідації держадмінстрацій, за що виступає Олександр Мороз, українці замість своєї країни отримали б конгломерат феодальних володінь, на яких іноземний вплив був би сильнішим за формальний вплив держави.
Підконтрольність МВС прем'єру й коаліції, а СБУ й армії – президентові, вже створили серйозну загрозу конфлікту в країні. Вочевидь, саме цього й добивалися ініціатори конституційної реформи.
Така "реформа" різко збільшила вразливість України до зовнішнього впливу та створила можливості для узурпації влади через корупцію. В такій узурпації виграють найбагатші.
Тому, без ухвалення нової Конституції не обійтися. Оптимальним стало б затвердження Конституції на всеукраїнському референдумі.
Суттєві конституційні підстави для проведення референдуму щодо нової Конституції дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:
"Положення частини третьої статті 5 Конституції України "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами".
Той факт, що в Україні конституційний лад президентської республіки було змінено на парламентсько-президентський без референдуму, якраз і свідчить, що орган державної влади – Верховна Рада – привласнила собі право змінювати конституційний лад.
Винесення на референдум компромісного для суспільства проекту Конституції дозволило б написати Конституцію для країни, а не для "дірок", через які можна тягати все, що потрібно.
Отже, найголовніше.
Україні конче необхідно створити баланс між гілками влади та домогтися створення максимального числа впливових інституцій, які можуть контролювати дотримання поділу влад та не допустити узурпації.
При цьому слід забезпечити наділення державних інституцій повноваженнями для ефективного взаємного контролю, а також виписати механізми, які задіюються в разі відмови якимось із органів виконувати свої обов'язки.
Оптимальний баланс можна спробувати знайти через запровадження двопалатного парламенту. Він властивий далеко не лише для федеративних держав, а насамперед для унітарних та суперунітарних – таких як Польща, Білорусь, Франція, Італія, Велика Британія, тощо.
Отже, органом законодавчої влади в Україні має бути парламент – Верховна Рада, яка складається з двох палат – умовно назвемо їх Радою Громад і Сенатом.
Конституційний склад Ради Громад – 300 народних депутатів України (членів Ради Громад), які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Конституційний склад Сенату – 79 сенаторів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Рада Громад обирається за пропорційною системою виборів у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.
Сенат обирається за мажоритарною системою абсолютної більшості по 3 сенатора від Автономної Республіки Крим, кожної області, міста Києва, та 1 сенатор від міста Севастополя.
Друга палата потрібна не стільки для законодавчих функцій, скільки для контролюючих, в якості основного і максимально легітимного механізму стримувань і противаг.
Таким чином, загальна кількість парламентарів скоротиться. Про це давно мріє суспільство. Крім того, слід чесно визнати, що в країні немає більше сотні політиків, достойних бути обраними в мажоритарних округах.
Задля того, щоб випробування політиків виборами відбувалося якомога більш періодично, слід встановити різний строк повноважень Ради і Сенату – відповідно 4 і 5 років.
Обидві палати повинні мати реальну, а не декларативну владу.
За Радою Громад варто залишити всі законодавчі та економічні функції нинішньої Верховної Ради:
- визначення засад внутрішньої політики; затвердження держбюджету та внесення змін до нього, контроль за його виконанням та прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
- призначення за поданням президента прем'єр-міністра, призначення членів Кабінету міністрів; вирішення питання про відставку прем'єра, членів КМУ; здійснення призначень у Нацбанку; Рахунковій палаті; обрання суддів, ухвалення рішень про припинення повноважень місцевих рад тощо.
Що стосується Сенату, то він має отримати потужні контролюючі функції у двох основних сферах – дотримання національних інтересів та конституційних прав громадян.
Сенат має отримати право "вибіркового вето" – тобто право вето щодо законів, ухвалених Радою Громад, якщо Сенат більшістю голосів від конституційного складу визнає, що дані закони шкодять інтересам національної безпеки або порушують конституційні права громадян.
Сенат має отримати широкі кадрові повноваження, зокрема призначення за поданням президента та звільнення (не менше як 2/3 від конституційного складу) міністра оборони, міністра закордонних справ, міністра внутрішніх справ, голови Державної прикордонної служби, командуючого Внутрішніх військ, Генпрокурора.
Також Сенатові слід дати право ухвалення не менш як 3/4 від його конституційного складу рішення про дострокове припинення повноважень Ради Громад та призначення позачергових виборів, у разі, якщо діяльність Ради Громад завдала шкоди національній безпеці України або порушила конституційні права громадян.
Таким чином, завдяки чіткому розподілу економічних і контролюючих повноважень між палатами парламенту країна отримає більш якісне і менш корумповане управління державними ресурсами.
Сенат, не отримавши доступу до економічних повноважень, отримує потужні контролюючі механізми.
Обрані в мажоритарних округах, за системою абсолютної більшості (тобто в два тури) сенатори працюватимуть на те, щоб переобратися ще раз, а тому перед власними виборцями доводитимуть свою ефективність в якості контролера.
Президент України залишається гарантом Конституції, очолює здійснення зовнішньої політики та політики у сфері безпеки.
Президент вносить до Сенату подання про призначення міністра оборони, міністра закордонних справ; міністра внутрішніх справ; голови Державної прикордонної служби; командуючого Внутрішніх військ; Генпрокурора; голови СБУ; ухвалює рішення про їхню відставку.
Крім того, президент одноосібно призначає голів місцевих державних адміністрацій, повноваження яких, проте, суттєво звужуються в галузі виконання бюджетів на користь місцевих рад і їхніх виконкомів.
Голови місцевих державних адміністрацій повинні отримати право зупиняти до рішення суду дію актів та рішень виконавчих комітетів рад відповідного рівня, на предмет негативного впливу цих актів та рішень на дотримання національних інтересів України та на реалізацію конституційних прав громадян.
Таким чином, і на низовому рівні слід розвести економічні та контролюючі повноваження в представницьких органах, що, безумовно, сприятиме зменшенню корупції та унеможливить узурпацію влади на місцях.
Також, як показує досвід, слід сформувати запобіжник від невиконання президентом рішення місцевих рад про відставку голів місцевих адміністрацій.
У випадку звільнення голови місцевої державної адміністрації рішенням відповідної ради, до призначення президентом нового голови, його повноваження має виконувати перший заступник.
У випадку непризначення упродовж двох місяців президентом нового голови місцевої державної адміністрації, його повноваження виконують по черзі заступники, кожен упродовж двох місяців, починаючи від найстаршого за віком.
У Конституції варто закласти основні моменти судової реформи.
Слід запровадити порядок, коли судочинство провадиться колегією суддів у складі не менше трьох суддів. Це має збільшити якість рішень та зменшити їхню суб'єктивність.
Також слід надати громадянам право обирати частину суддів. 1/3 складу суддів судів загальної юрисдикції має обиратися населенням відповідних регіонів, 1/3 складу суддів судів загальної юрисдикції призначається президентом, 1/3 складу суддів судів загальної юрисдикції призначається Радою Громад за поданням Пленуму Верховного Суду.
Таким чином, суспільство отримає прямий вплив на здійснення правосуддя.
І, нарешті, як наочно показав сумний досвід, варто раз і назавжди заборонити політикам експериментувати з Конституцією. Необхідно запровадити порядок, відповідно до якого після ухвалення змін до Конституції Рада Громад оголошує про саморозпуск і призначає дострокові вибори.
А зміни до Конституції, щоб бути затвердженими і вступити в дію, мають бути підтверджені голосами 2/3 наступного складу Ради Громад.
У такому випадку серед політиків точно пропаде бажання змінювати Конституцію, кожного року вводячи країну в ступор.
У новій Конституції можна закласти й конкретні терміни виборів, з метою виведення країни з кризи вже зараз. Наприклад, перші вибори до Ради Громад можна провести в останню неділю вересня 2007 року, перші вибори до Сенату України – в останню неділю квітня 2008 року.
А там, у формі компромісу можна достроково провести й чергові вибори президента – в останню неділю січня 2009 року.
Соціологи твердять, що парламент досі ніколи не був популярний в Україні. Слід наголосити – найкраще діє та конституція, яка пасує природі народу. В умовах парламентської республіки Україна програла визвольну війну 1917-1921 років. В умовах парламентської республіки країна нині дійшла до того, до чого дійшла.
Влада в Україні має бути сильною, щоб її не зневажали, але й не деспотичною, щоб її не зненавиділи.
За часів розквіту нашої країни – і тисячу, і чотириста років тому – українці шанували саме таку владу, і країна мала від того відповідний результат.
Політики мають зрозуміти, що народ має право сказати своє слово про конституційний лад в країні на виборчих діяльницях – замість депутатів та суддів. Якщо спробувати це право відняти, то народ скаже своє слово, але в інший спосіб.
Автор
Олександр Палій, кандидат політичних наук, експерт Інституту зовнішньої політики, для УП