Як ви можете допомогти українському кінематографу
Суб'єкти ринку кінопрокату і урядовці підписали Меморандум про взаємодію у сфері дублювання іноземних фільмів українською мовою. Але противники українського дублювання можуть знову розпочати піар-кампанію проти нього, в той час як тема – важлива і актуальна.
Від українського дублювання і прокату залежить і розвиток вітчизняного кіновиробнитва. Про те, як працює ринок, наскільки він прибутковий і як на нього вплинути – читайте нижче.
Історія питання
В процесі формування легального ринку кінопрокату в Україні іноземні фільми, за інерцією пострадянських часів, дублювалися російською. Дистриб'ютори користувалися лазівкою закону про кінематографію, яка вимагала дублювати фільми "державною мовою або мовою однієї за національних меншин".
Питання дублювання українською мовою регулярно піднімалося громадськістю і окремими дистриб'юторами, і так само регулярно спускалося на гальмах. Чомусь вважалося, що це економічно невигідно.
У січні минулого року Кабмін видав постанову - за прізвищем тодішнього віце-прем'єра з гуманітарних питань її називають "постановою Кириленка", яка встановлювала квоту обов'язкового дублювання фільмів для прокату, демонстрування і домашнього відео українською мовою.
З 1 вересня 2006 року дистриб'ютори повинні були дублювати не менше 20 відсотків продукції, з 1 січня 2007-го – 50, а з 1 липня 2007 – не менше 70 відсотків.
Після цього дистриб'ютори, які були незадоволені квотуванням, почали чинити опір.
Внаслідок піар-діяльності цих дистриб'юторів і їхніх лобістів складалося враження, що перекладати – справді невигідно.
Мовляв, основні збори дають міста сходу – Харків, Дніпропетровськ і Донецьк – які в жодному випадку не підуть на кіно, дубльоване українською.
Потім "постанову Кириленка" оскаржили в суді.
Одним із найактивніших суб'єктів цього процесу був президент Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні Михайло Соколов - на той час - депутат Дніпропетровської міськради від "Блоку Тимошенко", керівник Дніпропетровського товариства сліпих і, за даними "Кіно-Перекладу", близький до локальної демонстраторської мережі "Кіносистема".
Пікантний і водночас цинічний момент – позов на урядове рішення був поданий саме від... товариства сліпих.
В процесі судового розгляду справа дійшла до Апеляційного суду, який відмінив "постанову Кириленка".
Касаційну скаргу, яку уряд мав подати у відповідь на апеляцію, чиновники відкликали в останні дні терміну подання.
За даними джерел у Кабміні, тут не обійшлося без відомого українофіла і колекціонера вітчизняного живопису, віце-прем'єр-міністра з гуманітраних питань Дмитра Табачника.
Отже, в листопаді 2006 року у кіноглядачів склалося враження, що все втрачено.
Українську мову з кінотеатрів знову вигнано. Не дивно, що з відчаю дехто вдався до радикальних заходів.
Громадянська дія
23 листопада на сайті Pledgebank з'явився крик душі пересічного українського громадянина Івана Помідорова – "Обіцяю не ходити на фільми з російським перекладом".
Ресурс Pledgebank ("Банк обіцянок"), створений британськими громадськими активістами, є своєрідним аналогом збору підписів на підтримку чи проти. Він передбачає, що людина виконуватиме свою обіцянку, якщо до неї приєднається певна кількість інших громадян.
Бойкот продукції, виготовленої не в Україні – економічний метод, який немає нічого спільного з політикою.
Варто підкреслити, що дехто з активних учасників – російськомовний – і, як і абсолютна більшість учасників акції, приєднався до неї не з націоналістичних, а з культурних міркувань.
Мета акції – отримати вибір і можливість у будь-який час у будь-якому кінотеатрі подивитися фільм з українським дублюванням.
Розрахунок був простий. За словами лобістів російського дублювання, переклад одного фільму коштує від 20 до 40 тисяч доларів. Середня ціна квитка – 5 доларів. 5 тисяч людей, які один раз на місяць проігнорують один фільм з російським перекладом, завдадуть лобістам збитків на 25 тисяч доларів. Щоб був економічний стимул перекладати.
За перший тиждень обіцянки до неї приєдналося більше тисячі людей. На даний момент їх уже більше 4,5 тисяч. Підкреслимо – залучення людей відбувалося без участі існуючих партій, учасників ринку, будь-яких інших фінансових та інформаційних ресурсів.
Така масова реакція - це найуспішніша обіцянка за всю історію існування "Пледжбанку" - означала одне: ідея українського дублювання затребувана суспільством і глядачами. Довкола обіцянки бойкотувати російське дублювання швидко створилася група з 40 активістів, яка зараз вже розрослася до майже 200.
Група вирішила самотужки розібратися в ситуації на ринку, адже бойкот був економічним – вивчити суми, механізми їх проходження, юридичний аспект питання тощо. Це було легко зробити, оскільки багато хто із активістів мав знайомих у середній менеджерській ланці компаній, які працюють на ринку.
Для координації своєї діяльності активісти створили сайт "Кіно-Переклад" і оголосили про початок однойменної масової ініціативи.
На противагу асоціаціям, які сприяють розвитку кінематографу "в Україні", "Кіно-Переклад" було названо "громадянською ініціативою сприяння розвитку УКРАЇНСЬКОГО кінематографу".
Група провела безліч співбесід, вивчала відкриті джерела, збирала дані про сеанси з українським дублюванням, познайомилася з працівниками профільних відомств, які надали доступну для розповсюдження статистичну інформацію.
Стан ринку
Перші ж цифри привели учасників акції у стан шоку!
Виявляється, ті, хто розповідав про невигідність українського дублювання через те, що схід дає більшу частину зборів, обманювали.
Найбільшу частину касових зборів – 50-60% - дає Київ. Наступною іде Одеса (15-25%) і тільки потім – Дніпропетровськ (7-8%), Харків (5-6%), Донецьк і Львів - по 3-4%.
І це ще не все. Прокат перших якісно перекладених і продубльованих стрічок ("Тачки", "Пірати Карибського моря") показав, що україномовні стрічки збирають більше, ніж російськомовні, навіть на сході.
Справи виявилися набагато кращими, ніж намагалася переконати інша сторона! "Кіно-Переклад" звернувся до тих тисяч, які пообіцяли не ходити на російське дублювання, ходити на фільми, дубльовані українською.
Зараз ситуація ще більш показова – українська версія (55 відсотків від загальної кількості фільмокопій) романтичної комедії "Відпустка за обміном" зібрала 1.6 млн. грн, а російська (45 відсотків від загальної кількості фільмокопій) – 553,8 тисяч грн.
Українське дублювання мультфільму "Роги та копита" принесло 1,03 млн. грн. а російське – 308,8 тисяч грн.
Якщо противники українського дублювання казали неправду про причини, які змушують відмовлятися від дублювання українського – отже, у них є інші підстави.
Активісти "Кіно-Перекладу" почали розслідування. І виявили, що противники українського дублювання... взагалі не перекладають фільми! Вони просто завозять готові фільмокопії з Росії.
Ситуація наступна. На ринку вітчизняного кінопрокату працюють дистриб'ютори, які отримують фільми безпосередньо від голлівудських мейджорів.
"Це приблизно 2/3 від загальної кількості дистриб'юторів, - говорить голова Держкіно Ганна Чміль. - Прокатники, які працюють напряму з голівудськими та іншими студіями-виробниками, виконують встановлену урядом квоту і збираються дублювати половину фільмокопій в Україні українською. Річ у тім, що іноземні виробники і їхні дистриб'ютори дуже законослухняні і виконують усі правила".
Інша група дистриб'юторів – компанії, які працюють як посередники з російськими дистриб'юторськими компаніями.
Їхня бізнес-схема дуже проста – вони просто беруть готові фільмокопії і привозять їх в Україну. Дублювання і всі супровідні процеси за них виконують російські компанії, які отримують фільми безпосередньо від мейджорів.
До існуючих 200-300 фільмокопій одного фільму, призначених для російського ринку, додруковують ще 30-50 для України. Або взагалі привозять фільмокопії, які вже тиждень-два прокатувалися у Росії.
Ось що намагалися приховати противники українського дублювання! Деякі з компаній-посередників просто не мають достатньо обігових коштів, щоб здійснювати дублювання і друк фільмокопій українською, тому й придумали піар-казочку про неготовність глядачів до українського перекладу.
За рік в український прокат виходить близько 120 якісних голлівудських фільмів. Дублювання кожного коштує 30-50 тисяч доларів. Щороку через таку практику українська кіноіндустрія втрачає мінімум 2 мільйони доларів, які залишаються у Росії.
Обсяг ринку кінопрокату в Україні за 2005 рік, за даними компанії "Кіносвіт", склав 37,5 мільйонів доларів. Тенденції і попередні дані "Кіно-Перекладу" показують, що у 2006 році вітчизняний кінопрокат зібрав близько 60 мільйонів доларів.
Ринок зростатиме і надалі, тим більше, що опитані експерти відзначають нехватку кінозалів.
Наразі в Україні більше 200 сучасних кінозалів - нових або відреставрованих. За даними тижневика "Контракти", для повноцінного та ефективного охоплення потенційних споживачів не вистачає ще близько 800 кінозалів.
Такий величезний ринок – ласий шматок. Вже зараз міжнародні показники касових зборів виносять збори в Україні окремою таблицею.
Український ринок цілком здатен окупити виробництво картин в Україні і українською. І питання дублювання іноземних фільмів має безпосереднє відношення до питання кіновиробництва.
Крім уже згаданих 2 мільйонів доларів щороку, які галузь (перекладачі, актори, звукотехніки, інженери тощо) і бюджет поки що втрачають, дублювання сприятиме і виробництву українських фільмів.
"Якщо щороку 120 найкращих голлівудських стрічок виходить у російському перекладі, то україномовний фільм, зроблений в Україні, буде підсвідомо відторгатися глядачем, випадати з загального контексту, - говорить керівник компанії "B&H Distrib" Богдан Батрух. – Глядач оцінюватиме не художні якості стрічки, а незвичну мову. А якщо іноземні фільми дублюватимуться українською, то й своє кіно сприйматиметься абсолютно нормально і природньо".
Наразі ж українське кіновиробництво тільки повернулося у широкий прокат.
У 2006 році голівудська продукція на ринку кінопрокату склала близько 90 відсотків ринку, російське кіно - 5 відсотків, європейська 3, а вітчизняне – 2 відсотки.
Окремо варто рахувати арт-хаусну і фестивальну продукцію, яка складає менше відсотка від загальної кількості представлених на ринку фільмокопій.
Меморандум: ризики і позитиви
Суд, який відмінив "постанову Кириленка", підклав добрячу свиню противникам українського дублювання. Постанову було відмінено, оскільки, на думку суду, додаткових нормативно-правових актів не потрібно – закон "Про кінематографію" і Конституція і без того визначають, що дублювання і демонстрація фільмів має відбуватися українською.
Після того, як до справи долучилася ще й громадськість, чиновники і суб'єкти ринку остаточно розуміли – замість сипати взаємними звинуваченнями краще домовлятися.
22 грудня в Мінкульті був підписаний Меморандум про взаємодію у справі дублювання іноземних фільмів між урядом, дистриб'юторами і демонстраторами.
Дистриб'ютори домовилися до кінця року довести частку дубльованих українською фільмів до 50 відсотків (дитячого кіно – до 100 відсотків), а кінотеатри обіцяли це все показувати.
Власники прав на домашнє відео теж пообіцяли записувати звукові доріжки з українським дублюванням на 100 відсотків своєї продукції.
Під Меморандумом підписалися абсолютна більшість учасників ринку. І в цьому й полягає головний позитив – нарешті сторони спробували домовитися. Дуже добре також, що учасники ринку і чиновники чітко задекларували – фільми з українським дублюванням мають демонструватися в усіх без винятку областях країни.
Мінкульт зобов'язався сприяти створенню в Україні власних студій для фінальної стадії дублювання – міксу. Наразі технологічної бази Dolby Digital немає (хоча всі можливості наявні) і мікс здійснюється у Празі, Варшаві або Санкт-Петербурзі.
Основний негатив - в меморандумі не визначено квоти на максимальну кількість фільмокопій одного фільму, яка не підлягає обов'язковому дублюванню.
Мінкульт пропонував встановити цю квоту на рівні 5 фільмокопій – для фестивальних і артхаусних стрічок, які завозяться тиражем у 1-3 фільмокопії. Дистриб'юторські компанії-посередники, які перепродують в Україні товар з російського ринку дублювання, вимагали 20.
Відсутність чітко визначеної квоти означає, що компанії-посередники і далі матимуть можливість не дублювати фільми в Україні, а масово завозитимуть їх з Росії.
Щороку внаслідок такої діяльності дистриб'юторів-посередників українська кіноіндустрія втрачає мінімум 2 мільйони доларів.
Ще один ризик - у меморандумі пропонується дублювати АБО озвучувати чи субтитрувати фільми.
Якщо субтитрування артхаусних стрічок (особливо мовою оригіналу) – прекрасний вихід для невеликих суб'єктів ринку, то для фільмів з великим тиражем ми ризикуємо отримати "телевізійний" варіант.
Замість повноцінного і якісного дублювання – погана українська двоголоса озвучка або субтитри поверх російського дублювання.
Що робити далі?
Меморандум – це пошук компромісу перед законодавчими змінами, декларація про наміри. Для того, щоб ця декларація виконувалася, учасників ринку треба мотивувати.
"Кіно-Переклад" пропонує низку заходів, які допоможуть українському кіно.
1. Підтримка українського дублювання.
Давайте ходити на фільми з українським перекладом, обмінюватися інформацією про розклади і якість, заохочувати своїх друзів і знайомих. Чим більше нас буде, тим серйозніше ставитимуться учасники ринку до української кіноіндустрії.
2. Продовження бойкоту іноземних фільмів - ідеться про масову голлівудську продукцію, а не про фестивальні стрічки, дубльованих не в Україні.
Щоб кінотеатри відчули, скільки вони можуть втратити від того, що не будуть дублювати і показувати фільми українською, зайдіть сюди. Якщо ваш кінотеатр не хоче українського дублювання, що ж - його легко буде знайти на DVD.
3. Жорсткий моніторинг виконання Меморандуму.
Активісти "Кіно-Перекладу" відслідковуватимуть всі дії прокатників і кінотеатрів на предмет відповідності проголошеним деклараціям. Кожен охочий може висловити будь-які думки з цього приводу на цьому сайті.
Хто, якщо не ми – глядачі – допоможе українському кінопрокату і галузі загалом?
