Ющенко захистився мотоциклом від питань про любих друзів?

Віктор Ющенко, вперше в статусі президента, віртуалізувався – він пішов на спілкування з інтернет-аудиторією.

Дебют Ющенка в мережі відбувся ще у 2002 році – коли він взяв участь у чаті в "Українській правді".

Потім він тривалий час ігнорував друкований та інтернет-простір. Так, за два роки Ющенко дав одне-єдине інтерв’ю – як не складно здогадатися, газеті свого односельчанина Михайла Дорошенка "Україна молода".

Зараз президент вирішив перехопити ініціативу в інформаційній "гонці озброєнь", влаштованій з прем’єром Віктором Януковичем.

Спілкуванню з медіа Ющенко присвятив весь четвер, коли він провів дві прес-конференції, спочатку для закордонних, а пізніше – вітчизняних журналістів, а під кінець дня запланував одну годину для інтернету.

Спочатку передбачалося, що поставити питання Ющенку зможуть лише журналісти інтернет-ЗМІ – тих самих, яких прес-служба цього самого президента вважає поза законом. Але їм не вистачило часу, щоб вирішити, як розрізнити мережевих журналістів і звичайних користувачів інтернету. Тому право на запитання отримали всі охочі – для цього треба було тільки зайти на сайт президента.

Відбір запитань для Ющенка із загальної маси здійснювали п’ять журналістів інтернет-видань – "Української правди", "Кореспондента", "Обозревателя", "Ліги" та "Главреду". Вони скидали найцікавіші у спеціальну папку, звідки їх вибирала прес-секретар Ющенка Ірина Ванникова. Вона ж і зачитувала запитання президенту. Відповіді за ним по черзі набирали двоє стенографістів.

Ющенко прибув до офісу "Укртелекому", де відбувався чат, у супроводі куратора інформаційного блоку Арсенія Яценюка. Привітавшись із усіма журналістами рукостисканням, Ющенко сів за монітор з виглядом людини, яка прийшла виконати свій борг – і не більше того.

Перше питання стосувалося падіння рейтингу Ющенка, яке він пояснив "процесами у помаранчевому блоці, які не принесли честі нікому".

"Але не я був автором (цих процесів) – і моє завдання полягає в тому, як забезпечити порозуміння між помаранчевими силами", – відповів Ющенко, попутно закликавши вдосконалити Конституцію.

Це та наступні політичні питання Ющенко зустрів із обличчям, позбавленим емоцій, і важковаговими фразами, в яких не було конкретики, зате було багато складнопідрядних речень.

Ситуація розрядилася тільки після прохання 22-річного хлопця взяти його на роботу. Ющенко порадив звернутися до Арсенія Яценюка. Повисла пауза, і один з присутніх журналістів почав випитувати в Ющенка номер мобільного телефону першого заступника глави секретаріату. Ющенко розсміявся.

Однак далі Ющенко знову закрився, аж поки інший спритний читач не попросився у нього на екскурсію до президентського кабінету.

– Так, ми це можемо зробити..., – відповів Ющенко.

– Тож що, можна попроситися на екскурсію до вас в кабінет? – почали запитувати здивовані журналісти.

– Ну, це приватне прохання, і я можу його задовольнити, – відповів їм Ющенко.

– У вас же немає дивану, а то під ним можна було би залишити диктофон...

– Та ні, диван у мене є, – відповів Ющенко.

Наступне запитання поставило Ющенка в тупик:

– Як він ставиться до одностатевих шлюбів?

– Можна, я відповім одним словом? Складно.

Це було запитання-капкан. Будь-яка відповідь Ющенка сприймалася би неоднозначно. Сказав би, що підтримує гомосексуалістів та лесбіянок у їх правах – нарвався б на критику консервативних виборців. Сказав би, що проти – виглядав би не по-європейськи. Тому Ющенко вирішив вийти з ситуації, уникнувши конкретики.

Під час інтернет-конференції Ющенку надходили запитання на межі фолу. Наприклад: "Виктор Андреевич, лично вам не стыдно, что премьер-министром страны является рецидивист-уголовник?"

Ющенко зробив вигляд, що не почув епітет на адресу Януковича. Зі спокійним обличчям він відповів: "Може бути проста відповідь на ваше запитання. Якщо ми віримо у силу вибору, то останні вибори до парламенту України засвідчили, що цим людям свою більшість голосів віддали виборці. Це вибір людей, вибачте, і їх відповідальність".

Арсеній Яценюк душею був з президентом

Коли Ющенка запитали про найбільше розчарування 2006 року, він згадав Універсал національної єдності.

"Складається враження, що багато позицій, навколо яких могло б сформуватися порозуміння – насамперед політичної еліти – багато цих моментів уходять, як вода в пісок...", – тут Ющенко запнувся, секунду подумав і звернувся до стенографістки: "Правильно говорити не "уходять в пісок", а "тікають в пісок". Прошу виправити!"

До цього моменту прес-секретар президента, яка зачитувала запитання, не помічала серед відібраних одне дуже незручне – про інцидент з обстрілом бюджетного комітету та можливою причетністю до цього колишнього зятя Ющенка.

Але Ющенко, перед яким на моніторі була та сама директорія з запитаннями, наткнувся очима на фразу, набрану великими літерами: "И НЕ СТЫДНО ИГНОРИРОВАТЬ ВОПРОСЫ О СТРЕЛЬБЕ? ЦЕНЗУРА".

Ющенко самостійно прочитав репліку, і в цей момент його голос став віддавати металом. "Моя родина не має відношення до цієї людини. Всі люди в Україні повинні бути рівні перед законом. На жаль, і на щастя, більше деталей я не можу сказати", – заявив Ющенко. Здавалося, у цей момент з його плечей зняли стокілограмову штангу.

Після такої напруги запитання, чи бився Ющенко в дитинстві, стало для нього як віддушина. "Так, було...", – Ющенко взявся за щоку і тихо засміявся. "Було багато разів. І багато чого з тих історій я пам'ятаю", – додав він, але не став вдаватися у спогади.

Зате Ющенко не відмовив собі у задоволенні, щоб образити команду, яка працювала на УТ-1 у минулому році та підбурювала президента перетворити цей канал на суспільний.

"Питання непросте, я був і залишаюсь прихильником такого проекту. Але відповідь не є дуже швидкою і однозначною. Я пригадую, як було декілька аматорів, які на базі національного державного каналу хотіли легко зробити цей проект...", – заявив Ющенко і додав, що треба вчергове "створити робочу групу і виробити концепцію".

Виглядало це дивно. Якщо Ющенко мав на увазі Андрія Шевченка, то чомусь не пригадується, щоб він називав його "аматором", коли Шевченко очолював інформаційну службу "5 каналу". Якщо ж Ющенко вважав "аматором" Тараса Стецьківа, який тоді очолював Національну телекомпанію, то чому ж президент нещодавно присвоїв йому звання свого радника?

Далі чат знову ввійшов у нормальне русло, Ющенко відповідав у своєму традиційному стилі. Відчувалося, що йому не сподобалося запитання, підписане як "світська хроніка газети Факти".

"Кто занимается вашим гардеробом? Костюмы каких фирм вы предпочитаете? Какой из них самый дорогой?" Почувши такий неформальний інтерес, Ющенко міг віджартуватися і таким чином вийти з ситуації. Але замість цього президент, здається, насупився: "Це до дружини запитання".

Ситуацію згладив лист від читача, який після приходу до влади Януковича вирішив емігрувати до Канади: "Все це терпіти більше не має сил. Що ви мені порадите? Їхати чи, може, ще почекати?"

Ющенко почав усміхатися. "Я раджу почекати...", – сказав він. Здалося, в цей момент у нього відкрилося друге дихання. "Ще не вечір. Я розумію, що ви молода людина, повна енергії. Цю енергію можна використати на благо нації,... – Ющенко зупинився на долю секунди і додав, – разом зі мною".

Фото Влада Мусієнка

На запитанні про свої негативні риси Ющенко відкинувся у кріслі та прийняв вигляд гуру. "Я вже в такому віці, що треба сприймати себе таким, який є..."

З меланхолійного стану Ющенко не вийшов до самого кінця інтернет-спілкування. Запитання про анекдоти, де головними героями були вулики та бджоли, вимагали якогось жарту з боку президента. Замість цього Ющенко загнув фразу, яку непросто зрозуміти, навіть коли читаєш її на екрані.

"Мені здається, є багато цікавих анекдотів, якщо ми маємо на увазі одні й ті ж самі анекдоти, далекі від політики. З іншого боку, думаю, що ті люди, які мають можливість час від часу займатися цими захопленнями – це люди, яких я вітаю і поділяю їхні захоплення".

Наступне запитання читачів не сподобалося Ющенку: "Чи остаточно ви розпрощалися з любими друзями?"

"Я думаю, що це байка з тих, якими тішаться деякі журналісти. Знаєте, коли я стояв на Майдані, ті, хто стояв за моєю спиною, були мої друзі, моє оточення. Безсмертний, Тимошенко, Мороз, Зінченко – всі вони пройшли від першої до останньої барикади. І тоді я таких питань чогось не чув – вас це оточення влаштовувало, ви їм аплодували", – розпочав Ющенко.

"Я цьому оточенню довіряв і дякував за ту роботу, яку вони проводили перш за все як політичні колеги. І те, що виникли інтриги в цьому оточенні, – я б просив вас звернутися до адресатів цих історій", – додав він.

"Якщо біля мене були корупціонери – давайте запитаємо у тих, хто ініціював це питання, хто ті корупціонери, де їхні кримінальні справи, і чому вони за них не відповідали. Це була брехня, але солодка брехня, яку хотіли слухати", – продовжив Ющенко.

Ситуація виглядала абсурдно. В цей момент він звинуватив Олександра Зінченка в наклепі – але ж цей самий Ющенко фактично реабілітував Зінченка, призначивши іншим своїм радником.

"І я ще раз хочу сказати, що я високо ціную тих людей, яких я можу назвати своми друзями. А ви колись, я думаю, зробите правдиву оцінку того, яке оточення було біля мене", – поставив крапку Ющенко.

Протягом інтернет-спілкування Ющенко час від часу робив нотатки на аркуші. Уже в редакції, переглядаючи фотографії, "Українській правді" вдалося побачити там один цікавий запис. В розпал онлайну Ющенко вивів два загадкові слова: "Харли Девіс".

Президент просто так написав "Харли Девіс"...

Що це таке – зрозуміти неможливо. Жодних запитань, де б фігурувало щось подібне, поставлено Ющенку не було!

Втім, є одна версія про появу цих слів.

Можливо, розгадка криється у мотоциклі, який на новий рік президенту подарувала його дружина? А "Харли Девіс" – це скорочення від американського байка "Харлей Девідсон"?

І Віктор Ющенко, намагаючись відсторонитися від некомфортних запитань, вирішив сконцентруватися на чомусь приємному. Тому президент несвідомо написав на папері прихований об’єкт свого бажання...