Чому Катеринчук не підняв владу, що лежала в нього в ногах?
Ні, Нестор Махно не випадково народився на нашій землі! Не випадково він був українцем. І перед ним були його предтечі, а після нього – славні послідовники...
Усе так гарно складалося перед початком з'їзду Народного союзу "Наша Україна". Перехід в опозицію, відкликання міністрів, створення конфедерації "Європейська Україна". Нарешті, продемонстрували рішучість. Є конструктив, збалансованість, послідовність. Що ще треба для солідних політиків?
І раптом усе полетіло шкереберть: як перелесник, налітає почесний голова, піддає нищівній критиці дії своєї партії, котра досі вірно йшла у фарватері саме його політики й уважно прислухалася до всіх його порад. Віктор Ющенко вщент розносить дії свого дітища й прозоро натякає на необхідності радикального оновлення керівництва.
Все б нічого. Критика потрібна. Звичайно, не така жорстока і не така несправедлива. Адже виконували всі побажання свого справжнього лідера, вірно йшли в руслі його політики.
І це при тому, що він гордував навіть з'являтися на зібраннях політради й брати участь у виробленні рішень. Але їм Роман Безсмертний переказував усі побажання президента, й члени партії неодмінно прислухалися. То за що ж їх викидати? За вірність? За слухняність?
Багатьом кортіло поставити Віктору Андрійовичу запитання по суті, але після своєї розгромної промови пан президент негайно зникає. Мовляв, я вам усе сказав, а ви самі там вирішуйте, що і як робити, кого і як змінити. Не царська це справа, займатися чорновою роботою й дискутувати з вами. Ще критикувати мене почнете.
Вождь свою справу зробив, вождь – пішов. А ви там самі дискутуйте, хто з вас кращий, а хто – гірший. А коли вволю подискутуєте, то я передам, кому нині доручити партійне кермо...
І поїхав.
Отака нині партійна розбудова. Говорити про здивування делегатів не доводиться. Чимало з них були просто в шоці. Не стільки від здивування, як від обурення. Дістав почесний голова, добре дістав. А тут ще й Роман Безсмертний, ні з ким не порадившись, оголосив про перенесення роботи з'їзду на три тижні.
Отут і настала надзвичайно цікава пауза, котра могла б досить радикально змінити вітчизняну політичну мапу. Роман Петрович, розписавшись у своєму безсиллі, створив керівний вакуум у "Нашій Україні".
З'їзд власними очима спостерігав, як влада випала з рук пана Безсмертного й валялася у них під ногами. Хто її підбере? Обранці НУ в німому заціпенінні спостерігали один за одним.
Але ніхто не підійшов і не взяв. Хтось боявся виявляти ініціативу, а хтось чекав, як завжди, сигналу згори. Врешті-решт, знайшлися відчайдушні – й залом покотилося скандування "Ка-те-рин-чук". Ну, мав же хтось хоч якось пояснити людям, котрі приїхали з далеких місць, що тут робиться в Києві, й чому з ними так бездарно вчиняють?
У ці кілька хвилин влада в "Нашій Україні" належала безроздільно Миколі Катеринчуку. У ці кілька хвилин був можливий досить радикальний поворот у політичному житті України, коли всі опозиційні сили могли б об'єднатися і створити могутню демократичну силу.
Саме таку лінію поведінки декларує пан Микола. Проте дива не сталося. Катеринчук ще не визрів до того стану, коли людина в такі несподівані й переломні моменти відчуває в собі силу змінювати хід подій.
Здавалося б, усе так просто: вийди на трибуну на вимогу зали, оголоси продовження з'їзду. Збери погоджувальний орган із представників усіх областей, оголоси після цього перерву на три години для вироблення пропозицій.
За цей час можна виробити кілька принципових пунктів щодо можливих стратегічних дій політичної сили і, що не менш суттєво, запропонувати з'їзду якісно новий список керівних органів, погоджений із представниками всіх областей.
Проте Катеринчук пропустив свій шанс, який дається людині, можливо, один раз у житті. А Україна втратила шанс здобути певну прозорість і зрозумілість у своєму найближчому розвитку. Але втратила цього разу. Кількість колись таки має перейти в якість. І це невідворотний процес.
Ще буде другий етап з'їзду "Нашої України". І за ці три тижні абсолютно нічого не зміниться. Так, делегати трохи заспокояться, буде трохи менше емоцій, але буде можливість, проаналізувавши попередній київський тур, остаточно прийти до думки, що партія потребує нового інтелектуального центру.
І тоді скільки б Роман Петрович не вимикав світло в залі – абсолютно безсилий тоталітарний прийом, спрямований проти власних однодумців – йому не зупинити радикального оновлення керівництва партії. А в результаті – зміни політичної ситуації в країні.
Чи стане Катеринчук новим лідером "Нашої України" – нині сказати важко. Свій найбільший шанс він уже втратив. Залишається ще один, але все-таки на порядок менший. Юрист Катеринчук забув засадничий постулат римського права, який наголошує, що "право не дають, право беруть". І це безпосередньо – і в першу чергу! – стосується влади.
Чи сподобається все це Вікторові Ющенку, який досі віддавав перевагу співпраці зі слабкими й керованими партнерами, котрі покірно йшли в руслі його маловиразної політики? Рішучі спроби останнім часом оновити власний президентський апарат ніби й дає підстави сподіватися, що він змушений буде з розумінням сприйняти ініціативу знизу. Зрештою, в нього й виходу іншого не буде.
Ні, можна ще стати почесним головою Партії регіонів. Щоб остаточно об'єднати "два береги Дніпра".
Вітчизняна історія знає чимало випадків міграції українських лідерів у різні ідеологічні табори. Врешті, й згадуваний уже Нестор Іванович Махно теж воював і за "білих", і за "червоних". Аж доки не опинився в Парижі. А Україна – в СРСР.
Віктор Мороз, журнал "Політика", спеціально для УП
