Таємничий Гайдук
Віталій Гайдук завжди був окутаний ореолом таємничості, як і більшість політиків, що прийшли у велику політику з Донецького регіону.
Він не любить знаходитися "під софітами", мало спілкується з пресою і сприяє породженню пліток навколо своєї особи.
Віталій Анатолійович Гайдук народився 19 липня 1957 року в селі Хлібодарівка Волновахського району Донецької області.
"Край у нас багатонаціональний", – згадує Віталій Анатолійович, – "У нашій місцевості було багато греків, українців, німців, євреїв, росіян. І мова була такою, змішаною: основа українська, але в самій мові безліч грецьких, російських слів... У нашому селі стояла синагога, за часів Радянської влади в ній влаштували птахофабрику, на якій працювала моя мама. Я приходив до неї і як зараз пам'ятаю: угорі на стінах блакитні візерунки і єврейські написи – цитати з Тори".
У 1970 році, коли Віталієві було 13 років, він пішов працювати в колгосп на прополку, щоб заробити на супермодні в той час штани-кльош.
Робота починалася з 5 ранку й тривала до самого вечора. На день платили по 1 рублю 75 копійок. За тиждень Віталія очікувало підвищення – він став водовозом і одержував уже 2 карбованці 37 копійок на день.
Невідомо, чи вдалося юному Віталієві Гайдуку в такий спосіб зібрати грошей на кльоші, але з цього почалася його трудова біографія.
У 1975 році Гайдук вступає до Донецького політехнічного інституту, який закінчив у 1980-му – за фахом "Економіка й організація машинобудівної промисловості".
Від дончан вдалося довідатися, що в студентські роки Віталій Гайдук організував одну з перших у Донецьку дискотек і користувався неймовірною популярністю в молодіжному середовищі.
Зі своєю майбутньою дружиною, Оленою Володимирівною, Віталій Гайдук теж познайомився на дискотеці: він тоді вчився на четвертому курсі, а вона – на першому.
Кажуть, у Гайдука дотепер збереглася пристрасть до музики. За деякими даними, він зібрав величезну фонотеку з більш ніж 2000 дисків. Із кожної закордонної поїздки Гайдук привозить компакт-диски, обов'язково купуючи також фольклорну музику й диски маловідомих за межами батьківщини виконавців.
У студентські роки Віталій Гайдук займався спортом – легкою атлетикою і бігом із перешкодами. Із бігу він здав норматив КМС, однак під час студентського чемпіонату України травмував ногу, і спорт довелося покинути.
Після закінчення інституту Віталій Гайдук близько року проробив інженером на рідній кафедрі в Донецькому політесі. У 1981 році переходить на посаду старшого економіста Донецького обласного центру "Автовазтехобслуговування".
Поступово відбувається просування Віталія Гайдука кар'єрними сходами: начальник відділу економіки й організації праці (у 25 років), заступник директора з питань економіки (у 28 років). Для радянських часів така стрімка кар'єра була рідкістю.
У 1988 році, у віці 31 року, Віталій Гайдук став директором Зуєвскього енергомеханічного заводу. Він просто виграв вибори – в ту пору Михайло Горбачов упроваджував новий досвід: виборність керівництва підприємств.
У 1994 році починається тісне співробітництво Гайдука з головою облради Володимиром Щербанем. Саме Щербань запросив Гайдука на посаду заступника голови Донецької облради з виконавчої роботи.
Гайдуку в цей час було лише 37 років. Тому ризикнемо припустити, що на керівні посади в обласній раді Віталій Анатолійович пройшов завдяки саме своїм особистісним якостям, а не тому, що представляв якусь силу або користувався чиєюсь протекцією.
Реально Гайдук став певним втіленням нової політичної сили: на зміну старим "червоним директорам" приходили люди, що будують свою діяльність на нових принципах менеджменту й розуміють закони ринкових відносин.
Він прийшов в обласну владу не для того, щоб лобіювати інтереси електорату, а в першу чергу в якості законодавця мод в економіці.
Варто врахувати той момент, що Гайдук прийшов на керівні посади в області в той період, коли намітилося протистояння між Києвом і Донецьком. Леонід Кучма, прийшовши до влади, намагався розправитися з людьми, близькими до Юхима Звягільського.
Свого часу саме через Звягільського Кучма змушений був піти у відставку з посади прем'єр-міністра. Сам Звягільський змушений був тимчасово емігрувати до Ізраїлю, але люди, що входили в його команду, випробували на собі гнів нового президента.
Завдяки Гайдуку в Донецьку і в області були встановлені нові правила гри на економічному полі. Якщо Юхим Звягільский і його команда намагалися відтворити соціалістичні принципи в економіці та просто застосувати їх до нових, ринкових відносин, то Гайдук почав різко змінювати систему відносин і систему роботи.
У першу чергу ставка була зроблена на приватну ініціативу, що всіляко заохочувалася. Гайдук одним із перших у країні зрозумів бухаринский принцип "Обогащайтесь!".
Більш того, він зрозумів другий принцип: бізнес повинен перетворитися в якусь подобу "священної корови" – він має одержати поле для розвитку і – якщо біснес ведеться чесним шляхом – не може бути об'єктом домагань із боку держави. Держава і бізнес повинні співіснувати як рівні, як партнери, але не в складно-підлеглих формах.
Після того, як Щербань очолив обласну адміністрацію, Гайдук стає його радником, пізніше – заступником із питань роботи промисловості, транспорту й зв'язку.
Саме в цей час починає розвиватися той феномен, що незабаром одержав назву "донецький клан". Як вважають аналітики видання "Україна. Ру", союз двох структур – структур Віталія Гайдука й Ріната Ахметова в результаті став іменуватися "донецьким кланом".
Павло Лазаренко, котрий намагався нав'язати Донбасу свої схеми постачань газу – в першу чергу – через "Єдині енергетичні системи України" – у 1996 році домагається призначення на посаду губернатора Донецької області Сергія Полякова. Поляков не занадто добре розбирався у місцевих проблемах – уперше керівником настільки важливого промислового регіону ставав "чужинець", оскільки він був представником дніпропетровської команди і належав до "павлоградців".
Гайдук став першим заступником голови обласної адміністрації, продовжуючи координувати промислові питання.
У цей час він намагався врятувати від людей Лазаренка те, что можна було врятувати. Саме Гайдук став одним із тих регіональних політиків, хто став культивувати регіональний патріотизм. Саме під час перебування Гайдука, першим замом губернатора, у числі заступників Полякова опинився Віктор Янукович.
У Донецьку багато хто не зрозумів "колабораціонізм" Гайдука з "чужинцями". Але коли небезпека минула – Гайдук пішов у відставку, разом із двома іншими заступниками Полякова.
У серпні 1997 року в Гайдука відбулася бесіда на підвищених тонах із новим прем'єр-міністром Валерієм Пустовойтенком, після чого з'явився указ про відставку Гайдука.
Як своєрідний сигнал до відходу був розцінений інцидент, що відбувся ще в березні 1997 року. У ніч з 9 на 10 березня 1997 року на Макіївському шосе в Донецькій області при спробі в'їхати на міст на перевищеній швидкості перевернувся й упав униз автомобіль марки джип "Черокі". Водій машини загинув. Група автоінспекторів, котра прибула на місце подій, відразу віднесла цей випадок до категорії звичайних ДТП.
Тим часом, ранком ця подія стала однією з головних тем, обговорюваних у багатьох владних кабінетах і коридорах. Справа в тому, що автомобіль використовувався в якості службового відомою у Донецькій області людиною – Віталієм Гайдуком.
Багато хто, не вдаючись у деталі самого ДТП, відразу ж спробував поставити його в один ряд із загадковим "сальто" місячної давності, зробленим "Мерседесом" генерального директора "Азовсталі" Олександра Булянди – останній у результаті опинився в лікарні.
Справа в тому, що з деякого часу назви "Азовсталь" та "Індустріальний союз Донбасу", всупереч бажанню декого в Києві і конкурентів на газотрейдерном ринку, знову зазвучали в одному контексті. У 1997 році між ними знову був укладений контракт на постачання газу...
Коли нового губернатора області Віктора Януковича запитали про причини відставки Гайдука, він відповів: "Причина така: у даний час наша область має дуже серйозні борги за газ, електроенергію. Працювали над проблемою ми й раніше, але, здається, недостатньо".
У той же час Юлія Тимошенко заявила: "Віталій Гайдук – один із небагатьох професіоналів, який дійсно розуміє, що потрібно робити. І те, що країна відмовляється від таких людей, це злочин".
Справедливості заради варто згадати, що Гайдук, пішовши з посади, не втратив впливу в обладміністрації – він стає радником Віктора Януковича.
"Янукович запропонував мені: "Йди до мене в радники". Я відповів: "Піду, тільки за умови, якщо це буде посада радника з надзвичайними повноваженнями. Я не хочу бігати з папірцями і робити тобі каву", – згадував Гайдук.
Але офіційно – для всіх – Гайдук пішов із політики. Якщо не враховувати посади радника Януковича й мандата депутата обласної ради. Віталій Гайдук пішов у бізнес.
Після відходу Гайдука з посади віце-губернатора заявляє про себе компанія "Візаві". Структура капіталу фірми не розголошується. Однак, за деякими даними, 51% акцій фірми належать Віталієві Гайдуку. Власниками 49% одні джерела називають дружину Гайдука, інші – генерального директора АТ Анатолія Лубенця, треті говорили про причетність до "Візаві" Сергія Льовочкіна.
Фактично ЗАТ "Візаві" стало стрижнем, набільшим акціонером і направляючим Індустріального союзу Донбасу.
ІСД був створений наприкінці 1995 року для постачань природного газу підприємствам Донецької області. "Контекст" говорить про те, що ІСД був створений структурами Євгенія Щербаня й Ахата Брагіна. Однак реально між цими бізнесменами в 1995 році відзначався конфлікт.
У жовтні 1995 року Ахат Брагін був убитий. На той час він уже відійшов від енергетичного бізнесу і займався переважно футболом (ФК "Шахтар"). Близькі до нього люди просувались на фінансовому, вугільному й металургійному ринках.
Євгеній Щербань і його фірма "АТОН" намагалися грати на енергетичному ринку, але їм не вистачало системності. ІСД продемонстрував саме системний підхід до бізнесу.
Однак цілком ототожнювати Віталія Гайдука та ІСД не варто. Гайдук завжди був ідеологом ІСД, але не його безпосереднім керівником.
За словами нинішнього керівника ІСД Сергія Тарути, "Віталій Гайдук ніколи не очолював і не працював у корпорації ІСД. У свій час, працюючи в Донецькій облдержадміністрації заступником з питань промисловості, він виступив у ролі ідеолога створення регіональної структури, що поставляла б газ як ліквідним, так і неліквідним підприємствам і забезпечувала сплату за паливо. Таким трейдером і став "Індустріальний союз Донбасу". Не більше того..."
Іншими співзасновниками ІСД стали Донецьке регіональне відділення Академії технологічних наук України, Академія економічних наук України, Донецька торгово-промислова палата, ТОВ Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" (Маріуполь).
За результатами діяльності українських підприємств у 2001 році, "ІСД" зайняв четверте місце в Україні за обсягами отриманого валового прибутку, що склал 7 млрд. грн. При цьому корпорація поступилася тільки трьом державним структурам: "Нафтогазу України", "Енергоринку" і "Газу України".
Крім того, дочірнє підприємство "ІСД" "Донецький Індустріальний Союз" у цьому списку зайняло 16-і місце. У рейтингу експортерів з 500 млн. доларів "ИСД" зайняв 3-і місце, поступившися лише "Криворіжсталі" (754 млн.) і ММК ім. Ілліча (659 млн).
Отже, Віталій Гайдук створив структуру, що могла продемонструвати бізнес вищого класу.
На початку 1998 року Віталієві Гайдуку пропонували очолити новостворений НАК "Нафтогаз України", однак Гайдук вирішив відмовитися – і практично добровільно поступився цим місцем Ігореві Бакаю.
З кінця 1998 року починається нове посилення Віталія Гайдука.
У листопаді 1998 року новим генеральним директором "Азовсталі" – замість Олександра Булянди – стає Валерій Сахно. Якщо Булянду розглядали як союзника Гайдука, то Сахно вважався ставлеником Гайдука.
У першій половині 90-х металургійне лобі не належало до числа затятих прихильників Кучми. Кучма це розумів, тому завжди побоювався "аксакалів" типу Булянди, Бойко, Сацького. І побоювався кола осіб, наближених до "аксакалів". Саме тому Гайдуку було непросто розвивати свій бізнес: за ним стежило невсипуще око Кучми.
У 1999 році випала нагода довести потребність і вірність Кучмі. Напередодні президентських виборів у Донецькій області створилося об'єднання політичних сил з голосною назвою "ЗЕВС" – "За единство, возрождение и согласие".
До об'єднання увійшов ряд політичних партій, що стоять на правоцентристській платформі, а також профспілкова, молодіжні й громадські організації – всього 74 суспільно-політичні сили. Очолив це об'єднання Віктор Янукович.
Його першим заступником був обраний Віталій Гайдук. Об'єднання підтримало кандидатуру Леоніда Кучми на президентських виборах. При цьому донецький досвід не міг не сподобатися Кучмі – на всеукраїнському рівні був створений аналог "Зевса" - політичне об'єднання "Злагода".
З цього часу починається підвищення дончан і поступовий перехід їх у фавор до Кучми. На зміну "тимчасовим правителям" типу Волкова й Бакая приходять представники системного, структурного бізнесу, що вміють лобіювати свої інтереси і підходити до рішення питань комплексно.
ІСД став однією з основ, на які міг спертися "новий Кучма" після виборів 1999 року. Час одинаків проходив. Приходив час сильних команд.
Паралельно в Донецьку розвивав свій системний бізнес Ринат Ахметов. На певному етапі він став конкурентом ІСД і Гайдука. Однак до кінця 90-х років у регіоні установилися чіткі правила гри, і конкуренти переважно уникали взаємних обвинувачень і публічних сварок.
На київському рівні вони взагалі часто виступали як одна команда, намагаючись підкреслювати загальні пріоритети. Приватні розбіжності залишалися на донецькому рівні, на всеукраїнському або міжнародному рівні донецька команда виступала як єдиний "клан". Саме Гайдук і Ахметов стояли на витоках міфу про єдність "донецького клану".
Відразу ж після президентських виборів Віталієві Гайдуку надійшла пропозиція попрацювати в Києві. Президент гідно оцінив старання дончан і їхній внесок у його перемогу на президентських виборах: традиційно "червоний" регіон проголосував не за Петра Симоненко, а за Леоніда Кучму!
Такі "подарунки" не забуваються. Віктор Янукович у ті дні сказав: "Якби Петро Симоненко переміг у нашому регіоні хоча б з перевагою в 1%, наша команда не мала б морального права продовжувати керівництво областю".
До речі, Донецьк був першим регіоном, який відвідав після переобрання на посаду президента Леонід Кучма.
1 січня 2000 року Віталій Гайдук був призначений заступником міністра палива й енергетики – в уряді Віктора Ющенко. "Инвестгазета" повідомляє, що в уряд Гайдука запросив особисто Ющенко.
Далі буде
 |
Автор
Кость Бондаренко, директор Інституту проблем управління ім. Горшеніна
