Вони все ще бояться Майдану...
Після "коаліційного" блефу, перетасувань, перепереговорів, обіцянок-цяцянок люди почуваються обманутими.
Яка спокуса розчаруватися, сказати: а, не ту країну Гондурасом назвали! А, нічого доброго тут бути не може! А, ці політики всі однакові - і тому в політиці не треба нічого робити! Нас обманули, як маленьких дітей!
Розчарування в Україні - це зняття з себе відповідальності за свою долю. Майдан - уособлення такої відповідальності кожного з нас за свою державу. Ми не маємо права розчаровуватися - або, в іншому випадку, признаймо за іншими право вершити нашу долю.
Цінності Майдану
а)"Разом нас багато - нас не подолати"
Відчуття самотності і безсилля перед режимом пережив практично кожен, хто кинув свій виклик Системі.
Через єдність ми відчули свою силу. І правда стала основою нашої єдності - правда про злочини кучмізму.
Спільне добро, задля котрого кожен жертвував чимось - часом, грошима, квадратним метром жилплощі, а десь - здоров'ям чи життям, тут стало очевидним - і кожен шукав можливості допомогти. Наша держава є такою самою спільною справою, для якої на різних рівнях - хто де як може - ми будемо долучатися, як і до Майдану.
І результат буде!
б)"Фальсифікаціям - ні, понятіям - ні, махінаціям - ні, ні - брехні"
Майдан був по своїй суті антикримінальним. Погрози, насильство, підробка результатів, телезомбування - все це було настільки нахабним, що вилізло з-під сукна чиновника, з-за стін міліцейського відділку, з кабінету червоного директора, з телевізора, оформившись в кримінальні обличчя, що діяли в спайці з міліцейськими підрозділами.
"Ні" так і не було сказано: старі махінатори, розкольники України (Ківалов-Клюєв-Янукович-Піскун-Кушнарьов-Колесников) - усі в політиці (на відміну від революціонерів). Місцеві еліти якісно не змінилися - більш того, багато тих, хто купив собі місця в списках - якраз з отого товариства, що в 2004 хотіло чи й не навіки закріпитися при владі.
Є велика потреба пам'яті - щоб не забувалися злочинства осені 2004 року, щоб з часом не було місця цим людям в українській політиці. Треба, щоб такі злочини не повторилося знову.
в)"Ми - не бидло, ми - не козли, ми - України доньки і сини"
ЩЕ НА ЦЮ ТЕМУ |
Переддень дня народження Януковича Смерть коаліції у Морозний вечір Олександр Мороз: від механізатора-комуніста до соратника Януковича |
Зараз люди часто і далі відчувають себе ніким, коли стикаються з державною машиною. Несправедливість і далі живе поруч.
Забезпечені права людини, дотримана її гідність і повага до неї - ось цілі Майдану.
г)"Зараз чи ніколи - годі чекати"
Нерішучість і боязнь дії більшості, її пасивність привела до поразки руху "України без Кучми" та акції "Повстань, Україно". Проте сильний тиск 2004 року торкнувся кожного і дав людям зрозуміти: або ми виходимо на Майдан і відстоюємо свої права, або вирішать за нас.
Зараз спокуса відкладати на потім нашу дію - це тільки додатковий час на утвердження тих, кому Майдан тхне. Тому існує потреба дії тут і тепер – протесту, акцій підримки, побудови організацій і мереж, - потреба брати відповідальність за свою долю на себе.
Майдан як те, що було
1. На Майдан ми вийшли, і на Майдані ми стояли не за політиків, а за нас – за громадян України - за рідних, друзів, близьких, за наших дітей - за демократичний шлях розвитку, за права особи, за право вибору, за справедливу державу, базовану на законі, кінець кінців - за право не бути рабами бандитів на своїй землі.
Ми стояли не за гроші, харчі або майбутні прибутки, а за свободу.
2. Майдан – не абстрактна політтехнологія, а наші змерзлі ноги, наша готовність лягати під танки, наше стояння ночами під Кабміном і адміністрацією президента, гарячий чай і пиріжки наших бабусь, наша готовність брати незнайомих людей додому, наша віра і надія.
3. Помаранчева коаліція – група політиків, які випадково опинилися на гребені народного відчаю і гніву. Нездатні домовлятися між собою, повні амбіцій, вони дали воскреснути уже похороненим фальсифікаторам виборів, злочинцям з бізнес-масками, корумпованим бюрократам. На їх совісті - втрата історичного шансу, а також удар по надіях і довірі людей.
4. Майдан переміг тоді: незважаючи на силу і наглість, на повний медійний і силовий контроль кучмістів – саме ми добилися перегляду результатів виборів, вистояли перед силовим і психічним тиском.
5. Перемога Майдану відчувається і зараз: тиск на ЗМІ різко впав, зникли темники, є різні точки зору. Нікого не садять в тюрму і не виганяють з роботи за інакші погляди. Останні вибори відбулися без фальсифікацій і провокацій.
6. Майдан повернув словам зміст. До того слова "демократія","законність" чи "незалежність" сприймалися, як дешеві штампи. Саме Майдан дав нам можливість зрозуміти справжню ціну цих слів, і це – перемога Майдану.
7. Гасла "Ющенко", "Юля", "Мороз" та інші - це сукупності цінностей, а не реальні люди. Ми повинні пам'ятати ці цінності, а не викидати їх у смітник разом з довірою до цих людей. Політики псуються, а ідеї залишаються.
8. Майдан – не спроба порвати Україну на дві частини, нав'язати одній з них якусь владу. Майдан – це декларація цінностей, спільних демократичних правил, це пошук правди, це – заклик звільнення від криміналу. Використання політиками Майдану на свою користь тільки дискредитувало його – разом з купіллю вихлюпнули і дитину.
Чому зараз Майдан в такому стані?
Перше: революційний гімн "Разом нас багато" поставили в ситуацію попсової пісеньки, потрошки піддавши його інфляції. Зараз його співати... гм... ну як - трошки встидно? Ніяково?
Друге: сварки, винесені назовні з "помаранчевого" табору, принизили авторитет політиків. Сепаратні переговори щодо нового кабміну воскресили партію Януковича, яка відверто збиралася на політичну пенсію.
Третє: не було покарано верховних фальсифікаторів - обмежилися лише символічними термінами виконавцям. Не було також покарано місцевих фальсифікаторів - багато з них зайняли місця в лавах "помаранчевих" партій, або перетворилося на «опозицію» - а репресії проти «опозиції» - це ж «недемократично!» і т.д...
Четверте: продаж місць у списках поставив "спонсорів" на чільні місця, і вони підмінили ідею цинічним розрахунком, а авторитет - грішми. У багатьох регіонах людей Майдану просто витіснили з партій.
П'яте: нова влада виявилася некомпетентною, а також немонолітною і беззахисною - на противагу нахабним і монолітним "регіонам".
Анти-Майданівці
Наші вороги чекають, що ми проклянемо Майдан, зречемося його як найбільшої нашої помилки, самі своїми руками його похоронимо - розчаруємося в ньому.
Наші вороги – це спайка корумпованих бюрократів, напівкримінальних бізнесменів і продажних політтехнологів – незалежно від партійності. У них спільне минуле і метод дії, і Майдан для них – як антимоль для молі.
Вони бояться Майдану.
Вони бояться вільної інформації - тому, що те, що вони роблять, стає видимим, бо темнота і тиша - найкращий фон для злочину.
Вони бояться людської небайдужості і активності - бо тоді не можна тихцем просувати свої темні справи.
Вони бояться відповідальності - бо тоді безкарність закінчиться, і треба буде відповідати за минуле зло.
Вони бояться цінностей - їм легко робити свої шури-мури там, де ніхто не скаже, що добре, а що - зло.
І те, що вони бояться - це вже половина перемоги.
Майданодефіцит, або що далі?
Можна сказати так: тактично Майдан - у програші: політичні сили, що владували по революції – посварилися, пішли на сепаратні переговори з фальсифікаторами і кримінальниками.
Проте стратегічно ми перемогли. Вони не можуть діяти так активно і нахабно, як раніше. Правила гри змінилися. Наша перемога - і у тому, що разом нас, тих, хто хоче демократичної України, таки багато.
І нас не подолати - якщо ми віримо у нашу перемогу і діємо заради неї.
Найкращий приклад Майдану, що відбувся на місцевому рівні - події в Ірпіні, де у безпрецедентній боротьбі вдалося відстояти волю громади.
Цей досвід необхідно переймати, і, не особливо сподіваючись на парламентських "наперсточників" (термін Віталія Портникова), будувати Україну знизу - від дитячих садочків, доріг і водопостачання, через культуру - до міцної громади; через єдність міцних громад - до успішної держави.
Остап Кривдик, політолог, активіст