Віктор Ющенко: "Я не виключаю прем'єрства Тимошенко"
Перед візитом до Польщі президент України Віктор Ющенко дав інтерв'ю провідному польському тижневику "Газета виборча". Окрім питань україно-польських стосунків, ставлення до СНД тощо, Ющенко дав відповіді і на гарячі питання для українського політикуму.
Розмова з Віктором Ющенком
– Менше року тому Ви разом із Президентом Александром Кваснєвським відкривали відреставрований Цвинтар Орлят у Львові. Тепер із Президентом Лехом Качинським відкриєте пам’ятник 360 українцям, убитим в 1945 році поляками у Павлокомі. Чим для Вас і для українців є це місце?
– Історія може допомагати або заважати у взаєминах між народами. Наша спільна історія вже написана. Було в ній все – багато і доброго, і злого.
Тому хотілося би з чимось попрощатися, перегорнути сторінку. Тому іноді треба подивитися одне одному в очі, сісти за стіл, до кінця висловити все те, що замовчувалося.
Цього достатньо, щоби частину історії залишити позаду, щоб вона не відбирала у нас сьогоднішніх можливостей і взаємної довіри.
– Ви говорите про політику. Однак ті складні події з нашої не так далекої історії знову і знову викликають у людей емоції.
–За кожною з тих подій стоять люди, які пропустили історію через своє серце. 9 травня ми святкували чергову річницю закінчення Другої світової війни. Для українців, ветеранів Червоної Армії, – це спогади перемоги. Для ветеранів Української Повстанської Армії – щось зовсім інше.
Однак, із року в рік зростає бажання зрозуміти правду, бажання вибачити. Як між самими українцями, так само і між українцями й поляками. У кожній історії настає момент, коли ми починаємо розуміти, що треба одне одному подати руки.
Польський і український народи від 1990 року проходять процес єднання. Я дуже високо ціную те, що нам удається це робити, взаємно вибачати, подавати одне одному руку дружби у тяжких і чутливих справах.
– Курс України на інтеграцію з ЄС надалі залишається відкритим питанням? Чи може він стати предметом політичних торгів?
– У цьому питанні торгів уже нема. 30% нашого експорту йде сьогодні на ринки ЄС, 5 років тому було це ледве 18%. Український бізнес уже проголосував ногами за європейський курс країни. Ми переконані, що великий європейський ринок для нас відкривається, але розуміємо, що для нас це також виклик.
Україна повинна пристосуватися до засад, які панують у Європі. Ми повинні виконати умови, які дозволять нам вступити до Світової організації торгівлі, ми повинні оновити 350 економічних і соціальних законів. Це для нас важливе домашнє завдання.
Ми не стоїмо перед вибором, куди нам іти — на Схід чи на Захід — а перед завданням виконання умов, необхідних для інтеграції.
– Що станеться із Союзом незалежних держав? Росія провадить торгові війни з Україною за газ, з Грузією й Молдавією за імпорт вина і мінеральної води...
– Союз незалежних держав – це передовсім політичний клуб, члени якого зустрічаються, взагалі-то, регулярно, але ефективність його економічної діяльності є дуже низькою. І всі члени цього клубу це визнають.
Україна підтримує всі способи гармонізування співпраці членів Союзу. Найкраще було б, якби той ринок став сферою вільної торгівлі, але відповідні угоди, ратифіковані українським парламентом, не реалізовані, тому що їх не ратифікувала російська Дума.
Надалі існують прикордонні й митні бар’єри між країнами СНД, немає єдиної тарифної політики. Протягом багатьох років тут нічого не міняється.
– Україна вийде з СНД?
– Україна в цьому питанні керуватиметься державними інтересами. Ми будемо підтримувати те, що для нас в СНД вигідне. Сьогодні ми вважаємо, що діалог у справі СНД усе ще можливий. Співдружності потрібна нова політика, але для запровадження змін необхідне політичне бажання. А його немає.
На серпневій зустрічі керівників СНД в Казані ми зробили партнерам пропозицію щодо верифікації кордонів між Україною і Росією та між Україною й Білоруссю. До сьогодні відповіді ще немає.
– Європа рішуче засуджує білоруську владу за спосіб проведення останніх президентських виборів, намагається ізолювати Александра Лукашенку й діячів його режиму. Позиція України в цьому питанні стриманіша. Чому?
– Наше відношення до подій у Білорусі зрозуміле. Ми оцінюємо їх так само, як Брюссель. І тут не потрібні жодні додаткові коментарі.
Україна, так як зараз Білорусь, пережила довгі роки, коли влада ігнорувала опозицію, коли ми у Варшаві шукали круглих столів для українського діалогу. Ми знаходили їх там, і це дуже добре. Однак, ми робили висновок, що набагато кращим розв’язанням політичної кризи був би круглий стіл у Києві. На жаль, політичне керівництво України не відважилося на його проведення.
– Лукашенко ще менш схильний вести діалог з опозицією, ніж свого часу Леонід Кучма.
– Я можу лише шкодувати, що з тих подій, які трапилися в Україні, не всі зробили висновки. Білоруська влада повинна розмовляти з опозицією. Україна могла б зробити свій внесок у цей діалог як посередник.
– Від парламентських виборів в Україні минуло вже майже два місяці. Чому досі не вдається сформувати помаранчевої коаліції у парламенті, чому немає нового уряду?
– Тривають нормальні в такій ситуації переговори. Помаранчевий блок за останні вісім місяців пережив не одну драму. З’ясувалося, що люди, які на київському Майдані прекрасно себе зарекомендували, прекрасно співпрацювали між собою. Коли ж вони опинилися у владних кабінетах, не зуміли між собою порозумітися.
Крім того, лише 27 квітня, після остаточного завершення судових процедур, пов’язаних із виборчими протестами, можна було офіційно розпочати приготування до першого засідання нової Верховної Ради і розпочати офіційні розмови про коаліцію.
– Але ж тихі розмови про коаліцію розпочалися відразу після березневих виборів, а результатів не видно.
– Ми повинні пройти необхідні формальності. Перше засідання Верховної Ради відбудеться 24 травня. Після цього Конституція дає ще місяць на створення уряду. Формально кажучи, на створення коаліції ми маємо ще час до 24 червня, а уряду — до 24 липня.
Основні рішення у справі створення коаліції будуть прийняті до 24 травня. Потім достатньо буде ще десяти днів, щоби владнати всі деталі стосовно формування уряду. Тому ми будемо мати кабінет у першій половині червня.
– Найскладнішим питанням у переговорах є роль, яку відіграватиме Юлія Тимошенко. У вересні минулого року Ви звільнили її з посади Прем’єр-міністра. Тепер Тимошенко знову хоче бути керівником уряду. Ви погодитеся на це?
– Результати найновіших опитувань показують, що Віктора Януковича, голову Партії Регіонів, хотіли би бачити на чолі уряду 35% українців, Тимошенко – 31,6%. А на питання, яку парламентську коаліцію вони хотіли би бачити у Верховній Раді, 47% опитаних відповіли, що союз Нашої України, Блоку Юлії Тимошенко і Соціалістичної Партії України, тобто союз помаранчевих.
– Який висновок Ви з цього робите?
– Найкращий варіант – це помаранчева коаліція. Народ чекає власне такого союзу. Однак у сумі в парламенті він матиме лише 243 мандати, тобто всього на 17% більше, ніж опозиція, утворена Партією Регіонів і комуністами. В українських реаліях це дуже хитка перевага.
– У Польщі говорять про можливе формування не помаранчевої коаліції, а помаранчево-блакитної, яка складатиметься з Вашої партії і Партії Регіонів Януковича.
– Можливо, Партія Регіонів у певних ситуаціях нас підтримуватиме. Однак помаранчево-блакитна коаліція на сьогодні виключена.
– Отож, Ви погоджуєтеся на те, щоб Тимошенко зайняла посаду Прем’єр-міністра?
– Не виключаю цього. Але сьогодні найважливішим завданням є віднайти формулу стабільності коаліції.
Я спеціально не дозволяю розмов про розподіл посад. Тому що без визначення мети, дискусія про портфелі поховає помаранчеву коаліцію. Краще заздалегідь знайти порозуміння в цих питаннях, ніж потім ризикувати тим, що створений поспіхом союз розлетиться. Наприклад, ми повинні мати спільний погляд на те, що станеться з приватизованим в останні роки майном.
– Погляди Ваші і Юлії Тимошенко на цю справу дуже різняться. На посаді Прем’єр-міністра вона вимагала тотального перегляду приватизації. Ви ж цього не хотіли.
– Тепер я хотів би, щоби помаранчевий блок виробив спільну стратегію в цій справі. Так само щодо питання ветеранських прав воїнів УПА, статусу російської мови чи євроінтеграції. Ми повинні ввічливо порозумітися в усіх цих питаннях до створення коаліції.
Павлокома 1945
Протягом 1-3 травня 1945 року польські партизанські формування під проводом Юзефа Бісса, псевдонім «Вацлав», при допомозі мешканців навколишніх сіл замордували там близько 360 жителів Польщі української національності, серед них жінок і дітей. Акція була помстою за вбитих підрозділами УПА 11 поляків. У 2001 році ІПН (Інститут Пам’яті Народу) розпочав слідство у справі вбивства. До цього часу заслухано 60 свідків.
