Український цуг-цванг

Четвер, 30 березня 2006, 14:06
Парламентські перегони 2006 року, які підійшли до свого логічного завершення, надзвичайно втомили Україну. Втомилися люди, яких раз на кілька років ласкаво обзивають електоратом, втомилися партії і блоки, зрештою, втомилася економіка країни.

Проте досить неочікуваний результат народного волевиявлення дає дуже мало підстав вважати, що час перепочити вже настав.

Боротьба за створення коаліції обіцяє бути дуже жорсткою. З впевненістю можна сказати, що переможцем з неї не вийде ніхто. Термінологією шахістів це можна назвати тотальним цуг-цвангом.

Вирощені дбайливими руками попереднього гаранта Конституції, українські партії завершують свій перший похід за голосами виборців в умовах парламентсько-президентської системи.

Від результатів цих виборів залежатиме склад нового уряду і тривалість його роботи. Але виборчі симпатії електорату, на жаль, матимуть не остаточний вплив на майбутній уряд.

Куди серйозніший вплив на склад Кабміну матиме вміння політичних сил домовлятися. Домовлятися в даному випадку означає не прощати одне одному минулі образи і нападки, а погодитися нести спільну відповідальність за розвиток подій в країні.

Нагадаємо, що згідно з положеннями Конституції, що набули сили, президент втрачає свою ключову роль у формуванні і діяльності уряду.

Відтепер ці функції перебирає на себе коаліція депутатських фракцій, порядок формування і діяльність якої чітко виписані в новому регламенті Верховної Ради.

Попри всі попередні заяви окремих представниць українського політичного Олімпу про те, що президентський пост після виборів перетворюється на трон англійської королеви, саме на вулицю Банкову попрямували керівники партій-переможниць 28 березня отримувати "благословення" президента Ющенка.

Однак повністю порозумітися з президентом нікому так і не вдалося. Як справжній об'єднувач країни Віктор Андрійович волів би бачити в парламентській коаліції всі, або майже всі партії, які пройшли до парламенту – в такий спосіб вдалося б об'єднати в єдиному пориві представників волі більш як 70% громадян нашої держави.

Але мрії на те й мрії, щоб ніколи не збуватися. Реалії є такими, що доведеться вибирати між жорстким (навіть жорстоким) прагматизмом і радикально ідеалістичним популізмом.

Почнемо з другого. Відтворення в парламенті помаранчевої коаліції часів президентських виборів 2004 року видається найбільш природним варіантом для тієї частини українських виборців, для яких мораль посідає вагоме місце в житті. БЮТ, СПУ і НСНУ, які за попередніми розрахунками набирають близько 250 депутатських мандатів, є найбільш бажаною парламентською коаліцією на сьогодні.

Такий варіант розвитку ситуації підтримують більше 40% українців.

Проте зауважимо, що формування коаліції згідно з попередніми домовленостями передбачає обрання прем'єра від тієї політичної сили, яка набрала більшість голосів серед партій-учасниць коаліції.

В межах помаранчевої коаліції такою силою є БЮТ, про що неодноразово вже заявила Юлія Володимирівна, звинувачуючи президента у небажанні бачити її прем'єркою вдруге.

Резонів у Віктора Андрійовича для подібних думок є немало. Ні для кого не секрет, що вибори-2006 були для Тимошенко розминкою перед президентськими перегонами в недалекому вже 2009 році. Всі свої наступні кроки вона будуватиме виключно з огляду на президентське крісло.

І коаліція так званих помаранчевих сил цікавить її рівно настільки, наскільки вона гарантує їй посаду глави уряду. Президент прекрасно розуміє, що випхати Тимошенко з влади навіть після повного провалу економіки буде дуже важко.

Адже, як показує практика, сама Юлія Володимирівна є уособленням світової благодаті, а всі прорахунки і невдачі – це провокації оточення президента, погана кон'юнктура на ринках і нерозуміння населення її прогресивних підходів.

На користь створення помаранчевої коаліції називаються переважно емоційні аргументи – так хоче народ, це природно після подій Майдану, спільне бачення майбутнього і т.д. Проте економічних, соціальних та політичних аргументів – майже немає.

Відмова від об'єднання помаранчевих сил – це зрада Майдану, не втомлюється повторювати пані Тимошенко. Не будемо з цим сперечатися, але нагадаємо, що наслідки урядування Юлії Володимирівни країна "розсьорбує" і по цей день.

То ж розмови про зраду - "від лукавого".

Підтверджує це також і той факт, що протягом кількох післявиборчих днів з боку самої Тимошенко та її довірених осіб лунає фактично одна вимога до президента – призначити прем'єра відповідно до народних симпатій, себто пані Тимошенко.

Проте, практика співіснування всіх помаранчевих сил в двох останніх урядах має надто негативний досвід. Можна припустити, що через декілька місяців почнеться розбір польотів – хто з міністрів працює більше і краще, а хто взагалі перебуває в опозиції до уряду.

Проте Тимошенко є надзвичайно небезпечною в опозиції, адже не раз доводила, що будь-яку перемогу влади може змалювати в чорних тонах. Однак, можна припустити, що олігархи, підібрані Юлією Володимирівною з потопленого корабля попереднього президента не витримають п'ять років жорсткої опозиції і це стане серйозним внутрішнім випробуванням для пані Тимошенко.

Інший варіант – так звана "велика коаліція" за участю НСНУ, Партії регіонів та можливо ще когось, хоча і БЮТ і СПУ заперечують навіть можливість ведення переговорів з Регіонами. Таке об'єднання підтримує 4% громадян.

Можна припустити, що більше 50% таке об'єднання вважатимуть злочином проти людства. Якщо відкинути всі емоціональні аргументи, які заперечують таке об'єднання – надзвичайно серйозні взаємні образи на президентських перегонах – то в сухому залишку отримаємо серйозні програмові відмінності.

Зауважимо, що керівництво Партії регіонів неодноразово наголошувало, що готове шукати компроміси у внутрішній і зовнішній політиці з потенційними коаліціянтами (читай – НСНУ). Так, питання статусу російської мови і "м'якої федералізації", за висловом Кушнарьова, врегульовується в межах існуючого правового поля, беручи до уваги аргументи "регіоналів".

Щодо відносин з Росією, то їх ніхто і так не збирався погіршувати, а проблема вступу до НАТО, можливо, буде вирішена після того, як апологети невступу України до цього блоку хоча б ознайомляться з суттю і структурою цієї організації.

Але, безумовно, у випадку блокування НСНУ і Регіонів доведеться забути про кримінальні справи "батьків" Донбасу. А це саме те, чого не зміг пробачити президентові його електорат.

Існує і інша прихована загроза. У разі блокування НСНУ з БЮТ та СПУ ще залишається шанс, скажімо, через рік-півтора відіграти назад і переблокуватися з Регіонами.

Початкове блокування з ПРУ означає тривку коаліцію до наступних виборів або ж розпуск парламенту у разі виникнення проблем. Можливість зблокуватися з БЮТ, кинувши Регіони, для НСНУ виглядає не реальніше, ніж політ на гарматному ядрі на Місяць.

Загалом, може існувати всього два варіанти участі Регіонів у майбутній владі – співучасть у парламентській коаліції або системна опозиція. Опозиційність Партії регіонів не буде вичерпуватися присутністю окремих її членів у закладах пенітенціарної системи України.

Ось окремі аргументи. На виборах "регіонали" святкували перемогу у дев'яти областях і здобули підтримку 31% виборців, що у кількісному вимірі дає майже 8 мільйонів голосів. І це попри те, що у списку цієї партії було найбільше людей, які мали проблеми з законом.

Йдемо далі. Фактично в усіх з цих 9 областей Партія регіонів отримає більшість у місцевих, зокрема обласних, радах. Якщо казати про Донбас, то там Регіони матимуть кваліфіковану більшість голосів.

У перекладі на зрозумілу мову це означає, що там дана політична сила зможе висловлювати вотум недовіри керівнику обласної держадміністрації, що матиме результатом його звільнення з посади.

Тому центральній владі доведеться серйозно домовлятися з "регіоналами" при призначенні кадрів у підконтрольних їм областях.

Хто не пам'ятає, нагадаємо, що лише одна група СКМ володіє промисловими потугами, що виробляють близько 10% ВВП країни. Загалом, ресурси Регіонів є набагато більшими, ніж БЮТівські і, відповідно, гарантують набагато більше шансів поступальному розвиткові країни.

Одним словом, зробити вигляд, що ПРУ не пройшла в парламент і не набрала там 190 місць – небезпечний блеф. Затертий до дірок аргумент про можливість об'єднання країни теж має місце при блокуванні з Партією регіонів, адже за суттєвого підвищення добробуту населення, дотриманні прав і свобод людини через 5 років вже ніхто на згадає про зроблену колись помилку.

Однозначно одне – не лише посади і не лише кількість депутатських місць у парламенті мають визначати майбутню коаліцію, а отже, і уряд. Тож президент має зробити серйозний вибір, адже коаліція за участю БЮТ означатиме самі проблеми, а коаліція з Регіонами - вирішення деяких з них.

Слово за президентом.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді