Політичний вибір-2006. Між двох коаліцій
Ці тенденції хотілось би проаналізувати стисло й оперативно.
Перше і головне спостереження – українське суспільство підтвердило вірність помаранчевим ідеям та цінностям.
Вибір Майдану був і залишається для України незмінним. 26 березня - громадяни довели тим, хто мав сумнів, що Майдан не був випадковістю, що ті ідеї, які вивели людей на революцію, які вони відстояли в 2004 році – не втратили своєї значущості. Це ідеї – свободи, демократії і європейського вибору.
При цьому більшість виборців сходу та півдня Україна залишилися на старих позиціях, і це складна проблема для країни.
Друге спостереження – потужний стрибок рейтингу БЮТ наприкінці кампанії, який не був зафіксований соціологами. Юлія Володимирівна все ж таки отримала "пальму першості" в помаранчевому таборі.
Успіх Тимошенко – результат її працездатності і ефективності. Навряд чи в Україні знайдеться політик, який настільки чітко розуміє, що політика – це професія.
Другий чинник, який спрацював на БЮТ – це помилки, які зробили його конкуренти, перш за все "Наша Україна", в меншій мірі ПОРА-ПРП (яка також долучилась до кампанії проти БЮТ).
Всупереч тенденціям і соціологічним опитуванням, керівництво штабу "Нашої України" не помітило головного стратегічного контуру кампанії-2006, який в цілому був близький до кампанії-2004.
Це було цілком прогнозовано - виборчий цикл 2002-2006 мав цілісну логіку мотивацій суспільної думки. Тому вважати, що суспільні преференції зміняться настільки ж швидко, наскільки позиції політиків в помаранчевому таборі, було помилкою.
Але помилка була зроблена: замість того, щоб активно атакувати синьо-блакитних, пропрезидентська партія постійно робила наскоки на колишнього союзника - БЮТ, загострюючи лінію помаранчевого розколу.
Був відвертий дисонанс – нагадувати виборцям про Майдан, про спільну боротьбу всіх помаранчевих – "Не зрадь Майдан!", а з іншого боку – постійно атакувати своїх помаранчевих.
Друга стратегічна помилка – спроба "Нашої України", не особливо напружуючись, втретє виграти кампанію на особистому потенціалі Ющенка. Незважаючи на те, що президент відмовився очолити блок, "Наша Україна" будувала кампанію саме як блок Ющенка, не враховуючи контекст, що змінився.
Пропорційна формула більш жорстко, ніж попередня виборча система, вимагала активної партійної кампанії і більшої дистанції від президента.
В складній ситуації політичного розколу України, розколу помаранчевих найкращою позицією для президента було – стояти над сутичкою.
Однак пропрезидентський блок, експлуатуючи потенціал Ющенка, фактично втягнув президента в передвиборчі протистояння, в тому числі проти Тимошенко. В результаті чого третє місце "НУ" вдарило по позиціях не тільки лідерів блоку, але й рикошетом по президенту, ставлячи його в невиграшну позицію.
Не можна сказати, що не робили помилок і в БЮТ – питання газу та голосування за відставку уряду не пішло на користь позиціям команди Тимошенко. Не відрізнялися правдивістю деякі важливі тези кампанії БЮТ, наприклад про ядерні могильники, транзитний сервер, та переговори "Нашої України" з Партією регіонів.
Більш того, БЮТ активно використовував в передвиборчій боротьбі елементи маніпуляцій і нагнітання ситуації.
Однак на відміну від "Нашої України" у БЮТ була одна суттєва перевага – команда Тимошенко була у напів-опозиції. А це, як відомо, важлива перевага для кампанії, що гарантує більш лояльне ставлення виборців.
Крім того, сама особистість Тимошенко тільки посилювала ці переваги – на фоні "міцних чоловіків" з "Нашої України" (Порошенка, Зварича, Жванії) лідерка БЮТ виглядала справжньою "орлеанською дівою", яка боролася за ідеали Майдану.
Послаблювало позицію пропрезидентського блоку і відсутність фігури єдиного лідера, яким до цього був Ющенко. Лідера, який міг би на рівних конкурувати з ЮВТ.
Результати виборів тільки підтвердили стару аксіому: без сильного лідера будь-якій силі важко розраховувати на переможний результат і тим паче на лідерство у кампанії.
За відсутності Ющенка "збірна конструкція" "Нашої України" виглядала достатньо невиразно на тлі БЮТ, зцементованої постаттю Юлії Тимошенко.
І ще один момент, про який необхідно сказати - першість Блоку Юлії Тимошенко. Це також показник змін в настроях виборців. Голосування помаранчевого електорату показує, що у 2006 році закінчилося домінування Ющенка у його впливі на помаранчевий електорат.
Безумовно, Ющенко залишається ключовою фігурою в політиці і найрейтинговішим політиком в країні. Але результат БЮТ – це такий же особистий успіх Тимошенко, як в 2002 році перемога "Нашої України" була, в першу чергу, успіхом особисто Ющенка.
Тобто Тимошенко продемонструвала здатність до електоральної консолідації на рівні Ющенка в 2002 році.
І це вже серйозна заявка на президентський статус. Тому така перемога Тимошенко у 2006 році виглядає як своєрідне повторення шляху до президентства самого Ющенка, як праймеріз майбутніх президентських виборів-2009.
Помаранчева коаліція versus "велика коаліція"
Як буде складатися ситуація?
Сценаріїв два.
Сценарій 1. Помаранчева коаліція. Створення більшості на основі БЮТ, "Нашої України" та СПУ. Тобто політична консолідація за сценарієм виборчого циклу 2002-2006.
З одного боку – це, безумовно, логічно, зрозуміло виборцям і означає стратегічну визначеність - продовження курсу на демократизацію та європейський вибір.
Однак існує й інший бік проблеми.
По-перше, об'єднання помаранчевих означає посилення політичного розколу. Оскільки Партія регіонів в опозиції, це повторний програш для виборців сходу та півдня країни, які в більшості підтримали Регіоналів.
І це - знак того, що в цій частині електорату можуть зростати сепаратистські настрої. Крім того, існує вірогідність того, що Партія регіонів не обмежиться рамками цивілізованої опозиційної діяльності, а буде займатися відвертою деструкцією – тим паче, що нова політична система розширює такі можливості.
Причому головним важелем впливу на діяльність помаранчевого уряду та більшості буде зовнішній – ціни на газ, торгові війни та інше, тобто Росія.
Таким чином, поряд з перевагами помаранчевої коаліції можливий перехід старої проблеми розколотості в хронічну політичну хворобу. Крім того виникають запитання до потенційної стійкості такої помаранчевої коаліції.
Історія відносин БЮТ та "Нашої України" не була і не буде безхмарною. Тому коаліція буде постійно знаходитися у перманентних прихованих, або відкритих конфліктах політичних інтересів і навіть ідей.
За минулий рік позиції БЮТ і пропрезидентських сил значно розійшлися. І в сукупності всі ці нестиковки, конфлікти можуть призвести до розпаду коаліції к 2009 року. Якщо це не станеться раніше, то часом Х стане старт особистої президентської кампанії Тимошенко.
Сценарій 2. Так звана "велика коаліція" – коаліція Партії регіонів та "Нашої України". Системні ризики тут інші. Звичайно, ця конфігурація вирішує проблему розколотості, стягуючи полюси сходу та заходу. Однак така коаліція для Тимошенко означатиме вихід в опозицію.
І всім добре зрозуміло, якої якості і потужності буде ця опозиція, враховуючи майже 23% результат БЮТ на виборах та особливості політичного досвіду Тимошенко.
По-друге, це означає, що "Наша Україна" втратить вплив на помаранчевий електорат, а разом з цим політичні перспективи на майбутнє.
Помаранчеві виборці навряд чи пробачать "Нашій Україні" і президенту угоду з Регіонами. І це основний ризик для президентської раті.
Хоча саме у варіанті "великої коаліції" ключова роль належатиме "Нашій Україні", а незначний результат буде не такий помітний. Це може бути дуже привабливим для деяких політичних лідерів блоку.
Тим більше, що знімається питання необхідності узгодження позицій з Тимошенко та Ко. Оскільки у випадку угоди з Регіонами торг, так би мовити, доцільний. Саме тут відкривається велике поле для гри в інтереси з боку "Нашої України". Однак в цій коаліції є великі ризики для блоку.
"Велика коаліція" не тільки ставить крапку в історії виборчого циклу 2002-2006. Вона означає становлення нової партійної системи - з новими полюсами протистояння Партія регіонів – БЮТ, де перспективи партій Ющенка туманні.
Щодо позиції СПУ, то с точки зору політичної доцільності соціалістам вигідніший помаранчевий сценарій, де їм належить важлива роль у конструкції коаліції, і ціна вища.
Однак у випадку з "великою коаліцією" вони також не програють, оскільки легітимізують вибір "Нашої України" на користь Партії регіонів. СПУ не залишить на одинці "Нашу Україну" з Регіонами і не піде в опозицію. Це вигідний варіант для забезпечення сталості "великої коаліції".
Проте постає питання: якої якості буде ця коаліція з точки зору інтересів, і яку політику вона проводитиме? Поєднати такі різні позиції може лише одне - спільність інтересів лідерів блоків та партій, бізнесових еліт, які мають визначальний вплив на ці партії.
Незважаючи на наявність "високих" мотивацій формування такої коаліції, не можна не відчути "олігархічний" присмак "великої коаліції", і в цьому - головна небезпека для України.
Саме тому сценарій помаранчевої коаліції є більш прийнятним вибором, за який проголосувала більшість українського суспільства. Але потенційно конфліктним і нестійким.
Подгорна Вікторія, Центр соціально-політичного проектування
