30 ½ тижнів

Ця стаття присвячена річниці призначення Тимошенко прем'єром. Це погляд людини, яка на той час працювала в секретаріаті президента. Звичайно, симпатики екс-прем'єрки інакше дивляться на те, що вона зробила за час перебування на найвищій виконавчій посаді в українській владі. УП готова надати місце пані Тимошенко для викладення її власної позиції з цього приводу.

Рік тому, 4 лютого парламент підтримав кандидатуру Юлії Тимошенко на посаду прем’єра України. За події, які сталися після цього в економіці протягом наступних 7 місяців, за усі економічні поразки й успіхи несуть відповідальність і президент Ющенко, і сама екс-прем’єр Тимошенко, оскільки, згідно з Конституцією, саме уряд є відповідальним за економічну політику української держави.

Утім, працюючи на той час в секретаріаті президента і спостерігаючи кожного дня за діалогом Ющенка і уряду (хоча діалогом це було назвати важко), можна було зробити очевидний висновок, що вже в квітні-травні минулого року уряд Тимошенко почав реалізовувати свою економічну політику незалежно не тільки від президента, але й від парламенту й Нацбанку.

За І півріччя 2005 року зі 112 доручень президента, які стосувалися економіки, уряд виконав лише 36. Тобто 32%. За такої виконавської дисципліни уряд можна було відправляти у відставку не у вересні, а вже в минулому червні.

Документ за документом підписи міністра Кабміну Тимошенко Петра Крупка і його першого заступника Євгена Шаго супроводжувала одна й та сама фраза: "Просимо подовжити строк виконання".

Для прикладу, минулого року президент двічі доручав уряду провести до 1 травня інвентаризацію податкових пільг у спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку, а в разі їх ліквідації розробити компенсуючі заходи для зняття імовірного негативу для інвесторів і населення.

На це уряд Тимошенко, всупереч висновку Національного інституту стратегічних досліджень, відповів, що скасування пільг для СЕЗ і ТПР не призведе до згортання інвестиційних проектів і до негативних соціально-економічних наслідків.

Тому  і до уряду Тимошенко, і до екс-міністра економіки Сергія Терьохіна можна ще й досі звертатися з питанням: чому всупереч прогнозу уряду, вже наприкінці весни пішло згортання виробництва на СЕЗ "Закарпаття"? Чому голландські інвестори з Миколаєва ще й досі закидають президента листами,допитуючись, невже за рік-два Україна втратить суднобудування? Чому вже в перші тижні дії оновленого закону про держбюджет японські інвестори через скасування пільг по СЕЗ вийняли з української економіки $1,4 млн. інвестицій? Чому, врешті, темп інвестування в основний капітал за часів уряду Тимошенко впав в 10 разів (за 9 місяців 2005 року - 3,4%, за 9 місяців 2004 року - 34,5%)?

Багато ініціатив президента – щодо легалізації доходів фізичних осіб, гарантій прав власності, спрощеної системи оподаткування, єдиного соціального внеску – були фактично заблоковані урядом.

Така "незалежність" уряду дуже швидко вилилася не тільки у напружені стосунки з секретаріатом, але й у затяжний конфлікт із Верховною Радою, пік якого прийшовся на голосування по законопроектах із питань вступу України до СОТ.

Стиль управління країною й зведення рахунків через телеефір стали підміняти "чорнову роботу" уряду. Діяльність міністра економіки Терьохіна перетворилася на "сеанс одночасної гри" з головою Нацбанку Стельмахом, міністром аграрної політики Баранівським і першим віце-прем’єром Кінахом. Міністр економіки не гребував вести експертний діалог про основи державної валютної, аграрної і промислової політики через засоби масової інформації.

Відповідно, бізнес-середовищу довелося отримувати суперечливі, навіть абсолютно протилежні за змістом сигнали від виконавчої влади. В економіці посилювалося відчуття непередбачуваності й нестабільності.

Багато хаосу і нічого

Але основна проблема економічної політики уряду Тимошенко була не стільки в її "незалежності", скільки в її хаотичності. В безсистемних, не узгоджених між собою і не прорахованих за своїми наслідками діях і заявах протягом першої половини 2005 р.

Лише кілька прикладів.

Спочатку уряд Тимошенко скасовував пільги для вільних економічних зон, потім думав, як не втратити інвестора.

Спочатку уряд Тимошенко робив гучні заяви про реприватизацію (згадаймо фразу прем’єра про "папку" з 3000 підприємств-кандидатів на реприватизацію), потім брав свої слова назад.

Спочатку уряд Тимошенко закладав у держбюджет план зростання ВВП в 8,2%, потім заявляв про неможливість виконання цього плану.

Спочатку уряд Тимошенко через зміни до держбюджету погіршував умови оподаткування і податкового адміністрування малого бізнесу (згадаймо вимогу сплачувати ПДВ для підприємств із річним доходом більше 300 тис. грн.), потім долав проблеми, які сам же й створив.

Перша причина таких хитань полягає в тому, що в уряду Тимошенко не було єдиної, чіткої, системної і стабільної стратегії економічного розвитку країни. Не було цілісної логіки, підкріпленої реалістичними розрахунками й прогнозами, яким можна довіряти.

Друга причина в тому, що погляди на економіку в президента Ющенка і в екс-прем’єра Тимошенко різняться дуже сильно. І це є однією з найбільш серйозних і об’єктивних причин, чому Тимошенко не можна робити прем’єром удруге.

Найкраще різницю в поглядах Тимошенко і Ющенка показав конфлікт із нафтотрейдерами. Ліберально-ринкова позиція президента і соціально-адміністративна позиція Тимошенко призвели до першого публічного конфлікту в помаранчевій команді.

Безумовно, в уряду Тимошенко були і значні позитивні досягнення: зростання соціальних виплат, збільшення доходів держбюджету в 1,5 рази порівняно з 2004 роком, посилення боротьби з контрабандою, кроки на покращення регуляторної політики (скасування більше 4 тисяч зайвих регуляторних актів, створення "єдиних вікон" реєстрації).

Звичайно, що не все в тій ситуації залежало від уряду Тимошенко.

По-перше, ще з вересня 2004 р. намітилося уповільнення зростання ВВП (за 9 місяців 2004 року рівень зростання ВВП склав 13,4%, за весь 2004 – тільки 12%).

По-друге, високим був "інфляційний навіс" - зростання цін виробників в 2004 році майже вдвічі перевищувало зростання споживчих цін.

По-третє, почала стрімко погіршуватися світова кон’юнктура на ринку металу.

По-четверте, продовжували зростати світові ціни на енергоносії: середня світова ціна на російську нафту зросла з $199 за тонну в січні минулого року, та до $419 за тонну у вересні.

По-п’яте, почало уповільнюватися економічне зростання основних торговельних партнерів України – Російської Федерації та Європейського Союзу. Ріст ВВП Росії у першому півріччі 2005 року склав 5,6% проти 7,7% за перше півріччя 2004.

Утім, врахувавши усі вищезазначені непродумані дії в інвестиційній, тарифній, податковій, бюджетній політиці можна погодитися з висновком радника президента Бориса Нємцова: "Якщо б навіть уряд Тимошенко взагалі нічого не робив в економіці, ситуація сьогодні була б кращою".

Утім проблема не тільки в тому, що було зроблено. Але й у тому, чого зроблено не було.

Уряд Тимошенко отримав майже унікальний скарб – абсолютно слухняний парламент. Тимошенко може, звичайно, пишатися, що отримала 375 голосів на свою підтримку – найбільшу кількість за історію України – але за тих обставин, при тому парламенті можна було б і Павла Лазаренка провести в прем’єр-міністри України.

Цей "парламентський скарб" можна було конвертувати у конкретні економічні закони, передусім щодо зниження податкового тиску - цей напрямок у 2005-му повністю провалено, - стимулювання інвестиційної діяльності. У стабільний реалістичний бюджет. У зрозумілу програму приватизації й реприватизації. У створення нормального механізму виявлення і запобігання ціновим кризам на ринках найбільш споживаних товарів - бензину, цукру, хлібу, м’яса.

Але час втрачено, парламент втрачено, потужну підтримку населенням помаранчевої команди втрачено також. Все це кинуто до ніг нової парламентської кампанії, яку екс-прем’єр розпочала рік тому, 4 лютого.