Передчуття державного перевороту

Коли 8 вересня президент Віктор Ющенко відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко, багато експертів (як вітчизняні, так і міжнародні) заговорили про масштабну політичну кризу, здатну дощенту потрясти основи молодої й тендітної української державності.

Насправді, тоді ніякої кризи ще не було. Законно обраний президент у повній відповідності до Конституції звільнив підлеглий і підзвітний йому уряд.

І головна причина цього звільнення, на мій погляд, цілком очевидна: провал економічної політики Юлії Тимошенко. Дивно, що команда президента, захопившись перепалкою з екс-прем'єром з питань третьорядної важливості, так і не зуміла пояснити настільки просту річ власному народу й усьому світу.

А причини відставки, власне, очевидні:

1. Економічний ріст в Україні скоротився в порівнянні з 2004 роком у 6 разів: з 12 до 2%. Відповідаючи на запитання про причини стагнації, екс-прем'єр лише безуспішно намагається довести, що показники росту за минулий рік були у свій час фальсифіковані кабінетом Віктора Януковича.

2. Спроби Юлії Тимошенко "заморозити" ціни на бензин в умовах ринкової економіки (травень 2005 року) призвели до того, що вперше з 1992 року в країні виник реальний дефіцит автомобільного палива. Криза була вирішена тільки завдяки втручанню президента, що Юлія Володимирівна назвала "низькопоклонством перед олігархами".

3. Ціни на товари пріоритетного попиту - від м'яса і цукру до бензину - виросли за час роботи кабінету Тимошенко на 60-100%. При цьому зарплати й пенсії в бюджетному секторі - на 15-20%.

Дії екс-прем'єра на м'ясному ринку спричинили дефіцит м'яса, якого Україна не знала останні 15 років.

У липні на рівному місці вибухнула цукрова криза. Дії прем'єра з приводу вирішення цієї кризи підозріло нагадували лобіювання інтересів певних імпортерів цукру.

4. Уряд, незважаючи на кількаразові обіцянки підготувати концепцію легітимації приватизації й відповідний закон, так нічого й не зробив у цьому напрямку.

І хоча група депутатів самостійно розробила й внесла на розгляд законопроект, що припускав цивілізовану процедуру рішення суперечливих моментів, пов'язаних із приватизацією, уряд цей законопроект успішно проігнорував.

Замість цього, Юлія Володимирівна вирішила піти шляхом крапкової реприватизації підприємств, у яких, як складається враження, були зацікавлені її бізнес-партнери. Інвестори, налякані перспективою непрозорої хаотичної реприватизації всього й вся, майже повністю призупинили розгляд нових інвестпроектів в Україні.

Поспішна ж ліквідація особливих економічних зон, представлена, як "перемога" уряду, взагалі призвела до паралічу вже розпочатих великих інвестиційних проектів.

Тимошенко права, коли говорить, що створила в країні унікальний інвестиційний клімат: у цьому кліматі інвестори, яких ще недавно надихнула Помаранчева революція, працювати категорично відмовляються.

5. Кабінет міністрів провалив роботу по підготовці до вступу України до СОТ, представивши в парламент відверто неякісний пакет законопроектів. Коли Верховна Рада України не підтримала "сирі", повні внутрішніх протиріч документи, Тимошенко звинуватила керівництво парламенту в шкідництві й зраді національних інтересів.

І це ще не все. На жаль, успіхи Кабінету міністрів у справі збільшення доходів бюджету й зміцнення бюджетної дисципліни, м'яко кажучи, сильно перебільшені.

Дефіцит бюджету за підсумками першого півріччя перевищив 1 млрд. гривень. Обсяг коштів на рахунках уряду за станом на липень склав лише 7,5 млрд. гривень - у порівнянні з 18 млрд. у липні минулого року. Заборгованість по відшкодуванню ПДВ досягла рекордного показника в 3 млрд. гривень. Надходження від приватизації за перше півріччя склали лише 10% від плану.

Подібних фактів можна навести ще десятки. Чому все це відбувалося? У можливість "штучно спланованої кризи" вірити, якщо чесно, не хочеться.

Але що очевидно - Юлії Володимирівні так і не вдалося пересісти з танку на трактор для ведення мирних робіт. Уроджений потяг екс-прем'єра до воєнних дій в усіх напрямках, плюс повна відсутність в уряду не тільки довгострокової, але й взагалі будь-якої стратегії (літературний твір під назвою "Програма дій... " - не береться до уваги) призвела до обтяжуючих наслідків.

На прикладі найбільшого державного банку - Ощадного, керівником якого я є, можу із упевненістю сказати, що найбільші держпідприємства всі ці 9 місяців діяли скоріше по інерції. Наші спроби запропонувати державі ефективні інструменти фінансово-кредитної й монетарної політики ні до чого не приводили - погоджувати свої дії було просто ні з чим.

Помилки уряду, що намагається йти одразу в усі сторони, президент, безумовно, відзначав уже давно. Відчуття "назрілої відставки" чітко з'явилося ще 29 серпня, після наради в президента по бюджетній резолюції . Тоді стало ясно, що Кабінет міністрів не зумів підготувати бюджет розвитку на 2006-й рік.

Президент не міг приховати розчарування. Ясно, що в 2005-му році новий уряд приймав справи в бойовій обстановці, тому "художня" програма уряду й відсутність чіткої стратегії пояснювалися необхідністю "занурення" у робочий матеріал.

Однак занурення затяглося, і країні усе сильніше й сильніше не вистачало кисню. 29 серпня стало зрозуміло, що уряд і не думає про те, як спливати. На нараді президент говорив, що в новому бюджеті знову не визначені найбільш важливі пріоритети, відсутній сучасний інструментарій, немає хоча б трирічного плану й прогнозу макроекономічних показників.

У відповідь на зауваження президента про те, що другого підряд бюджету "проїдання" країна не витримає, звучали винятково "конструктивні" вигуки про "найкращий уряд у найкращого президента".

Загалом, упевнений, що рішення Ющенка про відставку кабінету було вкрай необхідним для української економіки.

Що ж до політичної кризи - то ми її, дуже імовірно, дочекаємося. Вона може гримнути дуже скоро, із дня на день. Його ідеологом й організатором виступає саме Юлія Тимошенко.

Сьогодні, багато в чому завдяки вільній пресі, недоліки українського президента нам більш-менш відомі. Але відомі і його достоїнства, які дозволили Віктору Андрійовичу стати вождем мільйонного Майдану.

На мій погляд, головне - нинішній український президент - людина моральна. І те, що Ющенко все-таки призначив Тимошенко прем'єром у минулому січні, діючи згідно з досягнутою раніше домовленістю, один з доказів тому. Адже не хотів же, але призначив - тому що обіцяв.

По-друге, він мислить стратегічно, і в нього є довгострокова доктрина розвитку країни.

З іншого боку – Юлія Тимошенко – людина винятково талановита, яскрава, пасіонарна. Безумовно, у Юлії Володимирівни теж є мета - вона сама. Україна, народ, Ющенко, друзі, вороги й все інше - лише сировина для втілення її феєричного проекту під назвою "Юлія Тимошенко".

Моральними категоріями вона не оперує в принципі. Колишній прем'єр і майбутній лідер опозиції - блискучий тактик. Але зовсім не стратег. Вона не в змозі думати навіть на кілька місяців уперед, не кажучи вже про довгострокові перспективи країни й народу.

Події останніх днів прямо та опосередковано вказують на те, що Юлія Тимошенко не хоче чекати парламентських виборів 2006 року. Вона має намір захопити всю повноту влади прямо зараз - шляхом державного перевороту й відмови Віктора Ющенка від посади президента країни.

Маючи деякий досвід щодо "стратегії" Юлії Володимирівни, можна з високим ступенем точності прогнозувати послідовність її дій.

Перший етап. Масштабна дискредитація президента за допомогою "платіжок Березовського" , "доказів" того, що Ющенка насправді не було отруєно, пікантних аудіофайлів із приватних колекцій екс-голови СБУ Турчинова. Цей етап уже почався.

Другий етап. Спроба заблокувати затвердження Юрія Єханурова на посту прем'єр-міністра. За деякими даними, Юлія Володимирівна вже заручилася підтримкою 215 депутатів, які не підтримають Єханурова. Тим, чиїх голосів бракує, пропонуються будь-які гроші й не тільки - аби тільки прокотити Юрія Івановича й тим самим показати, що парламент не підтримує президента, а виходить, у країні має місце справжня криза влади й Україна некерована.

Якщо нового прем'єра не затвердять, БЮТ і "супутники" порушують питання про негайне - вже з 1 жовтня - введення в дію політреформи, що нібито дозволить "підстрахувати" політичну систему країни в умовах часткової недієздатності існуючої виконавчої влади.

Третій етап. "Антиєханурівська" коаліція в парламенті плавно перетвориться на "альянс за імпічмент президента". Тимошенко готова до союзу з нещодавніми ворогами - представниками учорашньої влади - заради досягнення мети: ініціювати формальну процедуру відсторонення президента від влади. Як відомо, для внесення питання про імпічмент до порядку денного потрібно 226 голосів з 450. Екс-прем'єр сподівається одержати підтримку близько 250 депутатів.

Четвертий етап. Не чекаючи завершення процедури імпічменту (який за чинним законодавством провести практично неможливо), Тимошенко звертається прямо до народу. Її прихильники (буде потрібно 20-25 тисяч осіб) збираються на честь річниці Помаранчевої революції й блокують будинок секретаріату президента на Банковій вулиці, Кабінет міністрів і дачу Ющенка.

Далі, відповідно до сценарію екс-прем'єра, Віктор Ющенко, втративши політичну ініціативу, змушений буде погодитися з вимогами Тимошенко. А вимоги, швидше за все, виявляться наступними: "м'який варіант" - негайне повернення її в крісло прем'єра з форсованим проведенням політичної реформи, що припускає перехід багатьох президентських повноважень до глави уряду; "жорсткий варіант" - дострокові президентські вибори наприкінці поточного–початку наступного року.

Не дивно, якщо завтра ми довідаємося, що Юлія Володимирівна хоче спровокувати власний арешт. На дві-три доби, щоб розбудити народне збурювання діями чергової "злочинної влади". Дуже сподіваюся, що нинішня влада не піддасться на провокацію і не спокуситься на волю головної опозиціонерки.

Крім того, з погляду Юлії Володимирівни і її бойових товаришів, зараз ідеальна ситуація для інсценування усіляких замахів на її життя і, знову ж, викликаних цим народних збурень.

Той, хто думає, що подібний сценарій нереалістичний, глибоко помиляється. Не треба забувати, що Юлія Тимошенко вміє йти до самого кінця, оскільки в неї немає ніяких обмежень - ні політичних, ні моральних. А інвестиції в проект "Імпічмент Ющенка" уже зроблені, і чималі.

У даній ситуації змушує задуматися позиція вчорашніх, які програли – політичних сил, які сьогодні спонукає одне невичерпне прагнення: помститися Ющенку, делегітимітизувати Майдан, скасувати поразку 2004 року.

Може, варто визнати, що подібні миттєві емоції здатні згубити державу Україна? Країну, у якій живуть люди дуже різних культур і ментальностей, характерів і традицій... Склеїти таку державу, змусити її дихати як єдиний організм, за такий короткий строк було дуже непросто.

І процес державного творення ще далекий від завершення. А щоб розбити, зруйнувати Україну, - досить декількох тижнів, протягом яких амбіції одних і образи інших будуть превалювати над стратегічним мисленням і національною відповідальністю.

Якщо описаний сценарій вдасться - центральна влада України може втратити свою легітимність. І в цей момент фактичний розпад країни стане неминучим.

Еліта України повинна зараз стати вище економічних й особистих протиріч й усвідомити колективну відповідальність за тендітну долю держави й за демократичний шлях його розвитку. Народ України, що завжди прагнув жити тільки в демократичній країні, у залізних долоньках Юлії Тимошенко може перетворитися на скалки.

Нехай комусь не подобається Ющенко. Що ж, це особиста справа кожного. Але кожний з нас повинен мати невід'ємне право спокійно жити й працювати на Батьківщині, незалежно від того чи подобається тобі влада, або чи подобаєшся ти владі.

Політична боротьба ніколи не повинна переходити в розряд фізичної. Десь далеко, на захід від нас, це колись назвали Демократією. Не впевнений, що значення цього терміну до кінця розуміє Юлія Володимирівна.

Україна не може дозволити собі державного перевороту за сценарієм Тимошенко. З історичних паралелей спливає одна, але вже дуже схожа: Помаранчева революція листопада-грудня 2004 року - це лютнева буржуазна революція в Росії 1917 року, а переворот Тимошенко - переворот більшовиків, навіть риторика ЮВТ-2005 і ВКП(б)-1917 останнім часом дуже схожа.

Політична еліта країни не вправі допустити перевороту, оскільки наслідки його цілком передбачувані.

Автор: Олександр Морозов, член президії партії "Народний союз "Наша Україна"