"У мене завжди ефект несподіванки". Командир хартійського полку Р.У.Г. Гамлет Авагян про дружбу з "Да Вінчі", колумбійців проти північнокорейців на Курщині та ефект Куп'янська
Капітан Гамлет Авагян – командир штурмового полку Р.У.Г. у складі 2-го корпусу НГУ "Хартія". Цей полк складається переважно з іноземців із різних куточків світу.
На своєму досвіді Гамлет знає, як воно – воювати за іншу державу. У 2015-му він приїхав з Вірменії в Україну, щоб взяти участь в АТО. І спочатку розглядав службу в нашій країні як черговий рядок у своєму нетривіальному резюме. Проте згодом зрозумів, що Україна для нього – дещо більше, ніж просто місце роботи.
Понад 10 років Гамлет продовжує воювати під українським прапором і вже не пам'ятає, коли і як закінчився його контракт. А торік його штурмовий батальйон перейшов до "Хартії". Й одразу включився в Куп'янську операцію, яка врешті стала першою успішною контратакою українських військових за тривалий час.
"Українська правда" розповідає про бойовий шлях Гамлета Авагяна від Донеччини до Курщини, його філософію і методи ведення бою, підводні камені роботи з іноземцями, зростання колись маленької групи штурмовиків до полку в "Хартії", а також про головну мету: повернутися в місто, що стало для нього домом – Маріуполь.
"Путін може і Марс вважати своїм, але Куп'янськ ми повернули"
"Я завтра буду, а от щодо часу мені важко визначитися. Я ж командир штурмового полку – у мене робота така. Як вас записати? Я вам передзвоню, – переривається Гамлет Авагян на дзвінок, тільки-но ми розпочинаємо розмову, та, закінчивши його, пояснює: – Ось у мене так завжди, інакше – ніяк!"
З капітаном Авагяном ми зустрічаємося на КСП його полку Р.У.Г. На стіні від підлоги до стелі – величезна велкропанель, увішана шевронами з Z-ками, написами "Омон" та іншими розпізнавальними знаками окупантів.
"Я їх збираю, – з посмішкою каже комполку. – Ця історія тягнеться з 2022-го. Більшість – це ті, що наші привезли. Є ті, що з полонених. Проте майже всі – з "двохсотих".
Ще в 2023-му Гамлет пообіцяв тодішньому комбригу (нині – командиру корпусу) "Хартії" Ігорю "Корнету" Оболєнському перейти зі своїми людьми до його підрозділу. Хартійці тоді ще базувалися в Лимані й виконували задачі в Серебрянському лісі. Авагян приїхав у гості до них на ППД.
"Там ми і познайомилися з Корнетом", – згадує він. – Ця людина своєю мотивацією, цілеспрямованістю, принциповістю мені подобається. Мені завжди дуже подобається з такими людьми працювати. Я йому пообіцяв, що ми перейдемо".
Тоді Авагян служив у 503-му батальйоні морської піхоти, потім – у 47-ій бригаді "Магура". Перейти із ЗСУ в НГУ завжди проблематично. Процес був тривалим і складним, але Гамлет каже, що був до цього готовий. І врешті дотримав слова й у 2025-му приєднався до "Хартії". Тоді в обстановці інформаційної тиші якраз починалася Куп'янська операція. Р.У.Г. мав лише місяць на підготовку.
"Куп'янськ – це міський масив. Відповідно, бійців треба було підготувати до міських боїв, – пояснює капітан. – Міські бої – найважчі бої у світі. Якщо хтось підготовлений воювати лише у лісі, то ніколи не зможе воювати в місті – за п'ять секунд його вб'ють. До того ж, брати у містах будинки – це лише 20% успіху. Там потрібна різкість, довго думати не можна. Це все ми навчали, відпрацьовували маневри. І чітко знали, як у нас проходитиме штурм, на якій швидкості й куди".
Росіяни, каже Гамлет, були добре підготовлені до оборони. І, щоб її прорвати, довелося провести розвідку боєм. Це дозволило зрозуміти їхню тактику, можливості, прикриття, забезпечення. Відтак – усвідомити, як їх можна перемогти. Врешті дійшли до того, що треба розширити фронт, щоб в обороні ворога з'явилося більше дірок.
"Росія стверджує, що має багато сил – але насправді не так вже й багато, – каже Гамлет. – Вони можуть одну силу концентрувати на одну точку, але не можуть розпорошити її скрізь. Усі зациклилися на Куп'янську, а я знав, що ми вже зачистили Московку (село Мирове на захід від Куп'янська, перейменоване Верховною Радою в 2025 році – УП). А коли вони перейшли на Московку і перекинули туди трохи сили з міста, ми більше просунулися в Куп'янську".
Окупанти не чекали української атаки на тій ділянці. Й не змогли дати відсіч стрімким штурмам бійців Гамлета.
"У мене завжди ефект несподіванки, – описує комполку свою тактику. – Слава богу, що росіяни не чекали цієї операції. У них такий характер, мовляв, "Я пришел сюда, а за мной никто не придет". Нехай так і далі думають. Нас це влаштовує".
Під час штурмових дій небо було всіяно ворожими FPV. Проте його штурмовики, каже капітан, знають, як уникати їх або протидіяти. За весь час, стверджує він, від FPV у нього загинув лише 1% бійців.
"Коли FPV летить, натренована людина швидко робить маневр ліворуч-праворуч. А поки оператор це бачить і в голові прокручує, куди йому треба летіти за ним – минають 5 секунд, – наголошує Авагян. – Якщо натренований боєць має 5 секунд, він уже у виграші – маневр за ним. Звук чуєш і розумієш, що летить дрон і не можна стояти. Або можеш боротися – стріляти, влучати".
Успішна Куп'янська операція пошуково-ударного угруповання "Хартія" стала приниженням для російського військового керівництва та особисто диктатора Владіміра Путіна, який стверджував, що Куп'янськ перейшов під контроль РФ.
"Ефект цієї операції в тому, що наш президент приїхав туди і Путіну зробив шах і мат, – розповідає Гамлет. – Той каже: "Купянск наш", а наш президент із Куп'янська відео знімає. Ти можеш і Марс чи Сатурн вважати своїм, але Куп'янськ ми повернули".
Зараз Куп'янськ повністю перебуває під українським вогневим контролем, хоча, зауважує Гамлет, окупанти не залишають спроб інфільтровуватися до міста, переправляючись малими групами через річку Оскіл. Проте оборонці успішно їх ліквідують.
"Професія геодезиста мені не зайшла, я більше люблю адреналін"
Гамлет Авагян народився в Єревані. Поки він зростав, тривала Перша карабаська війна між Вірменією та Азербайджаном. Це справило неабияке враження на хлопця.
"Ми постійно бачили військових, – згадує комполку. – Мені хотілося провести з ними час, поговорити, цікавила зброя, патрони і все, що стосується війни".
З 2000-го до 2002-го, після навчання у школі, Гамлет відслужив строкову службу – опанував навички мінометника. Проте далі вирушив навчатися на геодезиста.
"У мене тоді було життя, як у будь-якої молоді. Змолоду на що більше звертаєш увагу? На свої гулянки, правда?" – пояснює він.
Після навчання Гамлет проходив практику в будівельній фірмі. Практикантів вивезли працювати просто неба.
"Я три години простояв у полі в спеку під 40 градусів і зрозумів, що це не моє, – розповідає він. – Не зайшла мені ця професія. Я більше люблю адреналін".
Тож за фахом Гамлет не працював ані дня й одразу після практики повернувся до Єревана. Тривалий час працював у батька в меблевому цеху, був керуючим. Якось, згадує він, "дещо неправильно повівся", і батько відрядив його на фарбувальний цех.
"Мої батьки були забезпечені, – розповідає комполку. – Батько був дуже заможною людиною, торік помер. Він допомагав, але коли щось було не так – карав мене, не те щоб бив, за діло: ти зробив – ти й відповідай за свої дії".
Відбувши батьківське покарання, Гамлет вирішив поїхати. Й долучився до військової справи в країнах НАТО, набував досвід в американських військових компаніях.
Пізніше, в 2008-му, Росія розпочала війну проти Грузії – і Авагян, у якого багато рідні в Сакартвело, не зміг залишитися осторонь. Тож взяв приклад із троюрідного брата, з яким змалку добре спілкувався, й разом із ним пішов на війну.
"Сказати, що я там бігав, воював – ні, – пояснює капітан. – Але Ахалгорі, Горі – ділянка, на якій був, у цих бойових діях короткий термін брав участь. Я ще не вмів воювати, тож мені цікаво було все. Більше переймав досвід. А потім уже зрозумів, що хочу бути військовим – мені сподобалися саме штурмові дії".
Після цього Гамлет став шукати, де можна застосувати набутий на практиці досвід бойових дій. І врешті знайшов – брав участь у спецопераціях на Близькому Сході.
"Я був у Багдаді, в Сирії, – каже він. – Там, наприклад, треба було будинок штурмувати, ще щось. Коли у противника в руках лише автомат, а ти – добре підготовлений, ідеш проти нього з цілим арсеналом артилерії будинок забирати – це не війна, а місія. Іграшки порівняно з тим, що тут".
"Українська нація для мене почалася з "Да Вінчі"
У 2015 році Гамлет Авагян приїхав в Україну, де вже тривала АТО. Тож відтепер він брав участь у більш масштабних бойових діях, якщо порівнювати з тими, до яких звик. За три місяці разом з іншими бійцями американської компанії він мав поїхати. Проте склалося інакше.
"В Авдіївці я познайомився з другом Да Вінчі (Дмитром Коцюбайлом – УП), – розповідає комполку. – До цього знайомства для мене це була як робота в будь-якій іншій країні. Але я з ним потоваришував і почав відчувати те, що він, та думати, як він: "Україна – це дім. Росія – це ворог". І коли всі поїхали, я лишився – вирішив, що своїх друзів не залишу".
Тож у 2016-му Гамлет підписав контракт на пів року зі 130-им розвідувальним батальйоном та отримав у підпорядкування групу бійців. Позиції розташовувалися в промзоні. Щодня мобільна група виїжджала працювати на широкій смузі від Маріуполя до Станиці Луганської. Бійці виконували місію за місією та добре потоваришували. А невдовзі утворили бойову одиницю, якій цьогоріч виповнилося 10 років.
"Я був командиром штурмової групи в роті, – згадує Гамлет. – Й ще навчався снайпінгу з гвинтівкою Barrett 12.7. Потім створив таку ж снайперську групу, і вийшла у нас уже снайперсько-штурмова група, а наш комбат у БР-ку (бойове розпорядження – УП) нас вписав як розвідувально-ударну групу. Так з'явився Р.У.Г. Спочатку наша група була маленькою – 12 осіб. Але вже в 2017-му зросла до 40".
Якось вночі, сидячи в окопі, Гамлет запитав побратима – "бійця, брата і друга", – яка емблема, на його думку, пасує новоствореній групі. Той запропонував череп із трояндою в зубах. Гамлету ця ідея прийшлася до душі.
"Запитую: "Чому трояндочка?". А він: "З любов'ю ж вбиваємо", – усміхається комполку. – Наш девіз – "Сподіватися можна лише на смерть". Запитав тоді побратима: "На що в цьому житті можна сподіватися, що ніколи тебе не обдурить?". А він: "Смерть ніколи не обдурить, все одно прийде". Так і написали на шевроні".
У 2016-му Гамлет отримав перше поранення – в районі шахти "Бутівка" між Донецьком і Авдіївкою. Проте поставлене завдання – відвоювати міст – Р.У.Г. виконав. Наступного року Авагян та його люди штурмували "Алмази" – опорний пункт проросійських бойовиків у районі авдіївської промзони, ліворуч від "Бутівки". Далі були бої в районі Світлодарська. Так непомітно пів року його контракту і закінчилося.
"Кажу: "Я їду". А мій комбат, мужик хороший: "Давай ще пів року". І всі мої: "Як це ти, командире, нас кидаєш?" – згадує Авагян. – Кажу: "Давайте ще пів року". І так пів року, потім ще пів – врешті три роки прослужив у 130-му батальйоні".
У 2018-му Гамлет зі своєю групою перейшли до 503-го батальйону морської піхоти під командуванням Вадима Сухаревського. Авагян пояснює, що довго спостерігав за комбатом, який згодом стане командувачем Сил безпілотних систем і заступником командувача оперативного командування "Схід", і загорівся бажанням служити у нього. У морській піхоті, згадує він, "їздили, воювали, стріляли, бомбили".
На той час Гамлет отримав вже дев'ять поранень на різних напрямках: у Світлодарську, Авдіївці, Станиці Луганській. Зокрема, два важких: у живіт та пах. Після другого на допомогу йому прийшов Да Вінчі і, стверджує капітан, врятував йому життя.
"Я подзвонив ротному, рація не працювала. Кажу: "Нас семеро, ми всі поранені". Він: "++", – згадує Авагян. – Тоді набираю Да Вінчі. Він одразу побіг до нас.
Я засунув палець у пах, закрив артерію. Блискітки перед очима, навіть цигарку вже не можу підняти. Раптом чую – Да Вінчі кричить: "Гамлете, швидка!". Відкриваю очі, а вже (медикиня Оксана) Корчинська тампони сує, ще і ляща мені дала: "Прокинься!". Думаю: "Ні хрєна собі!".
Після цього для мене Да Вінчі став символом української нації. Українська нація для мене почалася з Да Вінчі. Я завжди кажу, що всі такі мають бути, як він".
Воюючи пліч-о-пліч з українцями, Гамлет не відчував себе чужинцем в Україні та був впевнений – має продовжувати:
"Ну як це – по мені хєрачать, а я не можу отвєтку дати? Подумав: "Якщо я живий-здоровий – значить, боженька так розпорядився, тож я не можу піти".
Згодом Авагян отримав ще одне важке поранення – цього разу руки. Медики дивом зібрали її наново.
"Я реабілітацію не проходив жодного разу в житті, – запевняє він. – Я маю бути зі своїми людьми. Після того, як мене зашивали, на милицях уже був у строю. Коли ми взимку на "Алмази" заходили, я групу півтора кілометра вів на милицях. За весь час у мене не було перерви від служби. Я не втомився, люблю свою роботу, оточення".
У 2019-му Авагян ухвалив ще одне доленосне рішення – остаточно переїхати до України зі своєю родиною. Й обрав Маріуполь.
"Море, берег. Думаю: "Чому б ні?". І моя сім'я, діти переїхали до Маріуполя. Ми з Вірменії багато чого перевезли туди. Купили там величезний приватний будинок на 870 "квадратів". Плюс батько подарував там готель і ресторан, – розповідає він. – Я своє справжнє життя почав із Маріуполя. Жив, працював, служив. Будинок, бізнес, діти до школи пішли тощо. Але за дуже короткі терміни все втратив".
"Моя колона на "Хаммерах" першою заїхала до Херсона"
24 лютого 2022-го Гамлет з морпіхами перебували у Верхньоторецькому. З початком великої війни Р.У.Г. перекинули до Києва. Тоді він відчував, що характер війни такий, що родину треба евакуювати якнайдалі на захід. Й того ж дня відправив їх до Ужгорода.
Штурмовики працювали в лісах та на інших ділянках в напрямку Бородянки. У квітні, після провалу російського наступу на Київ, їх відрядили на Донбас, у бік Мар'їнки. І майже одразу – на Миколаївщину, де вони служили приблизно рік.
"З Миколаївської області практично всі успішні штурми – це була робота мого підрозділу, – каже Авагян. – І перші "Хаммери", які у штурмах використовували – це був мій підрозділ. Щодня без зупинки у нас були штурмові дії. Ми росіянам не давали змоги навіть відновлюватися".
Колона Гамлета, зауважує він, першою заїхала до звільненого Херсона.
"Ми заїхали через Музиківку і першими зайняли Антонівський міст. Тоді всі мали заїхати, але багато хто не наважувався і чекав. А я дав команду: "Поїхали!", – розповідає Авагян. – У Херсоні люди раділи, обіймали. Успіх завжди радує і мотивує: ти розумієш, що треба продовжувати. Але забрати шматок землі – це для мене не радість, а маленький успіх, який треба збільшувати, поки не дійдеш до свого дому".
Після цього Р.У.Г. знову перекинули на Донеччину. Штурмовики виконували завдання на смузі від Авдіївки до Красногорівки. Бойові дії на вже добре знайомому Гамлету Донбасі відрізнялися від часів АТО/ООС не лише збільшенням масштабу, а й занепадом морального духу противника – замість "мотивованих добровольців, які знали, за що йдуть", Силам оборони тепер протистояли люди, які не знають, за що воюють.
"Ми звільнили понад 80 ворожих позицій, було багато цікавих штурмів, дуже багато полонених взяли, – розповідає комполку. – У мене не було такого, хто б сказав: "Я знав, що йду вбивати". Вони, мовляв, не знали, куди їдуть. Та сама пісня, яку всі співають".
На Донеччині штурмовики воювали понад півтора року – до жовтня 2024-го. Тоді – знову разом – перейшли до 47-ої бригади "Магура". Й одразу долучилися до однієї з найбільш зухвалих операцій Сил оборони за велику війну.
"Чи міг хтось подумати, що в Курській області колумбійці воюватимуть із північнокорейцями?"
У серпні 2024-го українські військові раптово прорвали кордон із Росією та захопили низку населених пунктів у Курській області. Р.У.Г. увійшов в операцію, коли вона вже тривала. Й майже рік брав участь у запеклих боях у Суджі, Новоіванівці тощо.
"Завдання ставили лише штурмові – в мене, крім штурмових, завдань не буває, – усміхається Гамлет. – Чи міг хтось колись подумати, що в Курській області колумбійці воюватимуть із північнокорейцями? Але у мене було саме так. Ми собі там дуже добре показали, наші колумбійці їх достатньо перевалили".
Ідея залучати до лав свого підрозділу іноземців спала Гамлету на думку ще в 2022-му. Тоді на Миколаївщині загинув молодий український боєць із позивним "Ромео", який воював у Р.У.Г. з 2016-го.
"Я подумав: "Як мені зробити, щоб мої бійці-українці не воювали, а керували?". І почав збирати іноземців – до 300 людей зібрав, – розповідає комполку. – Вони воювали, але кусалися, лаялися часто, у них були конфлікти через те, що різні менталітети. Мені знадобився час, щоб зрозуміти, як ними керувати. Врешті розділив їх по національностях: бразильці, колумбійці, американці, німці, ізраїльтяни тощо. Кожна група жила окремо, мала свого командира. І на завдання вже їх відправляли окремо".
Проте згодом підхід еволюціонував. Зараз, наголошує Гамлет, будь-який іноземець, який доєднується до Р.У.Г., насамперед воює під українським прапором за Україну.
"У світі всі воїни завжди перемагали завдяки тому, що участь брали різні національності. Але ніколи не говорили, що це той виграв, а це – той, – пояснює капітан. – Після того, як вони заїхали сюди, підписали контракт, вони вважаються українськими бійцями. Й вони це розуміють".
Перша причина, через яку іноземці приїжджають воювати в Україну, каже Авагян, – це гроші, а друга – бажання навчитися на війні чомусь новому.
"Як далі вони сприйматимуть твою країну – вже залежить від тебе і твоєї команди, – каже комполку. – Ми даємо їм тепло і любов, показуємо: "Те, що ти приїхав допомогти – це добре, але ось тобі наше серце". І вони розуміють, що ти сприймаєш їх не як матеріал, а як людей. І вже почуваються частиною України".
Контракт іноземці підписують на рік, при цьому за пів року мають право розірвати його. Проте на практиці, каже Гамлет, цього не відбувається.
"Мало іноземців вирішують повернутися додому, – запевняє він. – Є колумбійці, які вже четвертий рік зі мною, вже сім'ї привезли сюди. Лишаються і продовжують контракт".
Зараз у штурмових діях Р.У.Г. у складі "Хартії" участь беруть виключно іноземці. На стенді на КСП можна побачити шеврони-прапори з десятків країн, звідки вони родом – зокрема, Колумбії, Бразилії, Аргентини, Уругваю, Мексики, Чилі, Британії, США, Франції, Італії, Швейцарії тощо. Українці при цьому виконують задачі на дронах, забезпеченні, в командуванні.
Найбільш численна – "діаспора" з Латинської Америки. В комунікації з іноземними воїнами допомагають перекладачі, а деякі колумбійці, наводить приклад Гамлет, вже дослужилися до сержантів і керують бійцями на КСП.
"Ми маємо великий відбір у Латинській Америці та інших країнах. Веземо сюди людей віком з 18 до 35, вони всі молоді та здорові, – каже Авагян. – Те, як вони працюють, як віддаються – це просто чудово. Як українці воюють, так і вони. Не те, що за гроші – від душі це роблять, як за свою країну. Якби їх не було, цих операцій би не сталося: ані Куп'янська, ані Вовчанська, ані Кіндрашівки та багато іншого".
Іноземці воюють і на боці росіян – Гамлет пригадує в останніх операціях іракця, колумбійця, африканців, яких його бійці ліквідували.
"Все, що потрібно піхотинцям зараз – нормальні українські командири, – резюмує комполку. – Щодо решти справ – як розумілися, так і розуміємося".
"Привезу три мільйони іноземців, але повернуся до Маріуполя"
Після Курської операції Гамлет та Р.У.Г. продовжували виконувати завдання в Юнаківці на Сумщині. Звідти вже штурмовики перейшли до "Хартії" на Харківський напрямок і доєдналися до тієї самої Куп'янської операції, що стала холодним душем для росіян.
У квітні – травні Р.У.Г. також несподівано атакував росіян на Вовчанському напрямку й розгромив передній край оборони окупантів у лісовому масиві поблизу Стариці: штурмовики зачистили ворожі бліндажі та ліквідували живу силу противника.
"Ми провели там суто штурмові дії без закрєпу, щоб не втрачати людей і уникнути проблем з логістикою в подальшому, і практично зачистили весь ліс, – розповідає Авагян – Ми ж теж маємо росіянам зуби показати: що, коли захочемо, можемо зайти та п*здюлей їм дати".
Операція стала першою успішною контратакою на цьому напрямку за тривалий час.
"У нас там лише один боєць потрапив у полон – і то через те, що був непритомний після "прильоту". І загиблих у нас там за всю операцію було п'ятеро – шестеро, – розповідає комполку. – Повірте, де б я не був, завжди цінував своїх людей і цінував кожного. І моє командування також".
Із часів служби у 47-ій бригаді Гамлет не бере фізичної участі в штурмах, а керує боями зі штабу. Проте часом це, зізнається він, психологічно складно.
"Я з ними воюю, на монітори стрибаю, – каже він і на запитання, чи не виникає бажання особисто піти на фронт, коли бачить помилки, киває ствердно. – Але все одно виправляємо помилки. Робимо все можливе і неможливе, щоб був успіх. І він буде".
У березні Р.У.Г. з батальйону виріс до полку. Відтепер майже щомісяця Авагян укомплектовує один новий штурмовий батальйон. Проте з масштабуванням, каже капітан, у нього стало більше не тільки особового складу, але й відповідальності:
"Я звик, що з окопів маю кожного знати, а зараз доводиться їздити, знайомитися з усіма, розмовляти. Доводиться, бо я без цього не уявляю це все".
На запитання, як його змінили понад 10 років служби, Гамлет відповідає: взагалі ніяк.
"Я той самий солдат, яким і був. А що моя робота має змінити стосовно людей? Що я командир полку, а ви ніхто? Я ж із цього "ніхто" і став командиром полку, – каже він. – Єдине що – раніше я міг з машини вискочити, за кимось погнатися, морду набити. Зараз не можу. Бо вже командир полку".
Головна мета Авагяна, яка мотивує його продовжувати боротьбу – повернутися до Маріуполя. І він впевнений, що колись це станеться.
"У моєму будинку в Маріуполі жили якісь ******** (погані люди), які за 450 тис. доларів продали його іншим ********* (поганим людям), – каже він. – Маріуполь для мене залишається серцем України. Якщо буде потрібно – привезу три мільйони іноземців, але повернуся до Маріуполя. У світі сім мільярдів людей, з них два дуже потребують грошей. А хто їх годує – той їхній тато і мама. Однозначно повернемо Маріуполь. Інакше навіщо вся ця війна, якщо я не зможу повернути свій дім?".
Гамлет залишається вірним ідеї, до якої прийшов в Україні ще 10+ років тому – "знищити Росію до останнього". А чим займатися після війни – вирішить вже опісля.
"У мене вже вік буде, що і дружині потрібно приділити час, бо вона все життя чекає, коли я приїду додому, – каже комполку. – Дружина мені сказала: "Якщо ти у цій війні не переможеш, додому не повертайся". Говорю: "Yes, sir". Вона і є моя мотивація".
Востаннє у Вірменії Авагян був десятиріччя тому. Проте там залишається його рідня, а новини звідти він ретельно відстежує – зокрема, й про нещодавні вибори, що завершилися не на користь РФ.
"Росія і там по носі отримує – це дуже добре, – усміхається Гамлет. – Хоча розміри Росії великі, але вона потрохи стає меншою".
Дмитро Кузубов, фотографії – Аліна Андреєва для "Хартії"