Герой України Віталій Литвин: Ворог використає перемир'я на свою користь – це 100%
Коли ти зростаєш у військовому містечку закритого типу, варіантів твого ставлення до армії не так вже й багато.
Переважно їх два. Ти або любиш українську армію з усіма її недоліками – побілкою бордюрів, спілкуванням у форматі "згідно-відповідно" і, донедавна, низькою зарплатою. Або ж ця система викликає в тебе відразу.
31-річний Герой України, майор Віталій Литвин випробував на собі обидва варіанти. І навіть не один раз.
Народившись у містечку Десна на Чернігівщині, де розташований величезний навчальний центр Сухопутних військ, Віталій до п'ятого класу мріяв вступити у Суворовське училище в Донецьку, Академію Сухопутних військ або ж Академію СБУ. І їздити на танку, як тато.
Згодом, побачивши рівень забезпечення військових, продаж військової техніки з навчального центру і, як сам каже Віталій, "зросійшившись", він вирішив стати будь-ким, тільки не військовим.
"А потім у Чернігові стався Майдан, на якому нас закидали газовими гранатами, і я зрозумів, що наша держава в наших руках, ми маємо обирати напрямок руху. І у 2014 році, закінчуючи навчальний заклад, я знав, що піду до лав добровольчих батальйонів", – пригадує він у розмові з УП.
Похід добровольцем обернувся для Віталія десятьма роками служби у Національній гвардії, більшість із яких минули в 4-ій бригаді оперативного призначення НГУ імені Сергія Михальчука (нині має назву "Рубіж").
З 2022-го року Віталій пройшов важкі міські бої за Рубіжне та Сіверськодонецьк, а також оборону на Зайцевому (біля Горлівки), Бахмутському та Сіверському напрямках. У червні 2022-го президент присвоїв Віталію Литвину звання Героя України за оборону Рубіжного.
З початку 2025-го він очолив дивізіон артилерійської розвідки новоствореної окремої артилерійської бригади НГУ. Нині його підрозділ працює по всій лінії фронту.
В інтерв'ю "Українській правді" Віталій коментує обстановку на загрозливих напрямках фронту, розповідає, як еволюціонувала розвідка в українському війську, що має змінити поява проєкту "Лінія дронів", та пригадує, як на лінії бойового зіткнення виглядало перемир'я з Росією до великої війни.
"Затишшя" на Донеччині, можливе загострення на Куп'янську, бої за Рубіжне та Сіверськодонецьк
– У лютому та березні цього року російська армія сповільнила темпи свого наступу, зокрема на Покровському напрямку, який має для неї стратегічне значення. Що це може для нас означати?
– Найперше скажу, що зараз на Покровському напрямку в нас знову 73–80 бойових зіткнень на день, як було на початку року. Тобто вони відновили темп наступу, зокрема з напрямку Селидового. А також підтримують активність з напрямку Воздвиженки та Удачного (потенційні точки для охоплення Покровська росіянами – УП).
Щодо сповільнення. Дивіться, це як закон збереження енергії – нічого нізвідки не береться і нікуди не зникає. Якщо десь чорна енергія окупантів знижується, значить, на якомусь напрямку треба очікувати загострення, збільшення інтенсивності бойових дій.
Поки ворог менше тиснув на Покровському напрямку, відбувалася безпекова операція (виведення Сил оборони з більшої частини Курської області – УП). Інший приклад: у районі відповідальності бригад "Рубіж" та "Хартія" на Харківщині, поки вони спільно виконували завдання, падало 25–30 КАБів за день – потім безпекова операція, і кількість цих КАБів знизилася до 5–7. Це показник того, що у ворога може не вистачати ресурсів на застосування оперативно-тактичної авіації по всій лінії.
– Тобто тимчасове "затишшя" на Донеччині, зокрема на Покровському напрямку, ви пояснюєте тим, що росіяни були зосереджені на витисканні Сил оборони з Курщини?
– Так, зокрема. Наприклад, у командувача тактичної групи "Покровськ" було зниження, а якщо візьмемо главкома, то для нього не було. Цифри ті самі, але в інших напрямках. Якщо взяти всю лінію бойового зіткнення, то зниження не було.
Щоб витіснити нас (з Курщини – УП), ворогу треба було залучити десантно-штурмові війська або спецпризначенців, а також такі підрозділи ударних FPV-дронів, як "Судний день", вони несуть дуже велику шкоду.
– Підрозділ FPV-дронів "Судний день" – це доволі ефективні російські дронщики і вони працюють на Покровському напрямку?
– Так. І коли десь з'являються такі ефективні підрозділи, це свідчить, що цей напрямок може стати стратегічним для ворога. А підрозділи "Судного дня" діють на Покровському напрямку, на Сумському, на безпековій операції на Курщині. І подекуди вони з'являються зараз на Лиманському напрямку.
Ці підрозділи переривають логістику.
– На яких напрямках, за вашими спостереженнями, за вашою інформацією, Силам оборони зараз найскладніше?
– Я розумію, що фізично і морально складно будь-якому військовослужбовцю на будь-якому напрямку. Але якщо відійти від цього і говорити сухо, то це перш за все Курщина, Покровський напрямок, а також, на мою думку, через тактичне становище і положення ворога, зараз може стати дуже тяжко на Куп'янському напрямку.
– Ви про той російський виступ, що північніше від Куп'янська – в районі Дворічної, чи південніше – біля Кругляківки – Колесниківки?
– Я про обидва. Там, звісно, є водна перешкода, а перейти її дуже складно. Я це розумію, тому що мені доводилося форсувати водну перешкоду. Ми одними з останніх, у боях, з втратами в техніці та живій силі, виходили з Сєвєродонецька, перепливаючи на БТРі Сіверський Донець. Але ворога ми там знищили набагато більше.
Якщо ворог вийде на рубіж по річці Оскіл у районі Куп'янська, він зможе вздовж цієї річки просуватися… Так, ми зможемо завдавати йому флангового вогню, але провести штурмові дії нам буде дуже важко. Ворог робить "мішки", охоплюючи населені пункти, а нам у ці "мішки" треба доставляти БК, провізію, людей.
До того ж, росіяни постійно моніторять "Суперкамами", "Орланами" (розвідувальними БПЛА – УП) наші переправи через Оскіл, щоб потім знищувати їх "Ланцетами", FPV-дронами та просто артилерією. Коли ти проїжджаєш, пролітаєш 150 метрів мосту, ти найуразливіший. Один боєприпас, один уламок – це знищена техніка, поранений особовий склад і у першу чергу невиконане бойове завдання. Або не евакуйований поранений. Саме тому ситуація на Куп'янському напрямку може дуже швидко загостритися.
– Коли ви говорите, що росіяни можуть просуватися вздовж водної перешкоди на Куп'янському напрямку, ви маєте на увазі, що вони хочуть не просто перейти на сторону самого Куп'янська, а спуститися по Осколу та Сіверському Дінцю на північ Донеччини?
– Так, це було б дуже логічно.
– Тобто вони ще й з півночі хочуть атакувати Краматорську агломерацію?
– Так, відрізаючи певні засоби… Зараз, коли виникають вогняні "мішки", які ворог може контролювати, наші командири батальйонів частіше приймають рішення про те, що треба зберегти особовий склад і вийти. Тому ці напрямки дуже небезпечні.
– Як на мене, на Куп'янському напрямку більш загрозливо виглядає виступ північніше від Куп'янська, де росіяни змогли закріпитися на нашому березі. На південнішому, біля Колесниківки та Ківшарівки, вони досі стоять по річці.
Чи відомо вам, чому Сили оборони просідають на північному виступі? Чому росіяни змогли перейти там Оскіл і закріпитися?
– Це комплексна проблема: нестача особового складу, нестача артилерійських боєприпасів. І щоб посилити оборону на одних напрямках, нам треба десь її послабити…
Зараз я буду додатково задіювати свої підрозділи на Куп'янському напрямку, бо, як я вже казав, він може перетворитися на стратегічний напрямок для ворога. Для його просування в бік моєї улюбленої Краматорської агломерації, а також паралельно – просування в бік цієї агломерації з напрямку Покровська. Таким чином ворог рухатиметься назустріч один одному, виснажуватиме підрозділи на цих напрямках і утворюватиме великі вогневі мішки.
Хоча я не вірю в те, що ворог зможе закрити таку велику дугу, бо там дуже-дуже великі відстані.
– Ми зараз з вами говоримо про те, що росіяни в найближчі місяці будуть намагатися захопити всю Донеччину?
– Це, знаєте, дуже амбітні плани, але певні населені пункти вони будуть закривати, будуть тиснути. У Часовому Яру зараз теж така (непроста – УП) ситуація… Вони будуть намагатися його охоплювати, обходити. У певний час вони зрозуміли, що бої в урбанізованій місцевості для них більш ресурсозатратні.
– Мені здається, вони змінили свою тактику після Бахмута?
– Я думаю, десь після Авдіївки. Вони навіть Авдіївку штурмували в лоб, а після Авдіївки вони прямо в цьому ствердилися. Для взяття Маріуполя, Рубіжного, Сєверодонецька, Бахмута вони поклали дуже великі ресурси.
Коли ми в Рубіжному взяли в полон командира роти й різних офіцерів, вони нам сказали: "Тут проти вас мінімум дві бригади стоїть!". Я такий: "В смислі?". А він: "У нас втрат за два тижні близько двох батальйонів. А це тисяча загарбників".
– Ви вже кілька разів згадали про Луганщину – Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне. Я вже три роки шукаю, у кого б спитати, чому ці населені пункти, серед яких два 70-тисячних міста, були втрачені настільки швидко? Це сталося впродовж квітня – липня 2022 року.
– Я б не сказав, що вони були втрачені настільки швидко, наскільки їх можна було втратити. Час і простір зараз – дуже відносні поняття. Для когось година – це швидко, а для когось – довга мить. Для мене Рубіжне, Лисичанськ, Сєвєродонецьк – одне ціле. У мене досі не було часу сісти й розібратися в хронометражі, коли і що – дати, втрати, все інше – відбувалося.
На Луганщині до мене були придані інші підрозділи: розвідники 122-го батальйону, 81-а ОАЕМБР, багато груп спецпризначення. І сказати, що ми втратили швидко… я б не сказав. Але якби не певні причини – брак особового складу, просто механізованих батальйонів, ми могли б там тримати трохи більше. І нам провалювали фланги підрозділи наших колег.
– Що сталося в Лисичанську? Я пам'ятаю, що 25 червня 2022 року Сили оборони вийшли з Сіверськодонецька, а вже в перших числах липня – з Лисичанська. А це ж сусідні міста.
– Один із наших генералів (імовірно, йдеться про бригадного генерала Василя Зубанича – УП) почав готувати Лисичанськ до оборони… але було розуміння, що з напрямку Золотого (південніше від Лисичанська – УП) ворог уже йде на трасу Бахмут – Лисичанськ, і Лисичанськ буде в оточенні.
Також з Вовчоярівки росіяни виходили на Верхньокам'янку, на нафтопереробний завод, який зараз робить велику шкоду – там дуже великі підвали, у яких можна переховуватися і накопичуватися. Якраз ця Верхньокам'янка стала каменем усього… бо це пряма дорога на Лисичанськ.
– У Лисичанську взагалі були міські бої?
– У Лисичанську не було міських боїв. Ворог зайшов у Сєвєродонецьк, підтягнув свої артилерійські системи і концентровано бив ними по Лисичанську. Також запускав по Лисичанську "Точки У". А з флангів він хотів нас замкнути і зробити оточення.
Еволюція розвідки, "Лінія дронів" під Покровськом, піхота, яка не відстрілюється
– Коли я розпитую у військових Збройних сил про умови роботи розвідника у 2014–2015 роках, вони переважно відповідають: "Дроном був я". Тобто людина ногами ходила і проводила розвідку з землі. Як це було у вашому випадку, у вашій кар'єрі розвідника в Нацгвардії?
– Усе правильно – дроном був я. Після того, як я навчився літати на БПЛА, то ми ним трохи користувалися, але потім у нас він зазнав авіатрощі, і знову дроном був я.
– У вас був один дрон на…
– На батальйон, це тоді було людей 500. Пам'ятаю, як ми приїхали (у 2014 – УП) в Попасну, то нашими задачами як розвідки були засади, "секрети" (приховані позиції, з яких ведеться спостереження за ворогом – УП), спостережні пости, деякі штурмові дії.
Наприклад, ти з напарником заходиш у "секрет" на 500 метрів у "сіру зону", маскуєшся, лягаєш і спостерігаєш за пересуванням ворога, а потім піхота його знищує. Тобто раніше розвідка працювала з патрулюванням "сірих зон", оповіщенням своїх підрозділів про підхід ворога, іноді – захопленням деяких ділянок. Взимку лежати у "секретах" було дуже холодно. Пам'ятаю, як вночі був мороз 36 градусів, ти хапався до металу голою рукою і примерзав.
Ми буквально ходили ногами, протоптували дороги і дивилися, що там за ситуація.
– У той час пішому розвіднику реально було дійти до Донецька?
– Реально. До Донецька я не ходив, але, коли служив пішим розвідником у "Рубежі", ми ходили в Зайцеве (село на північ від Горлівки, перебувало під контролем Сил оборони до жовтня 2022-го – УП). Проходили всю "сіру зону", проводили там інженерне мінування, дорозвідку і планували проводити там штурмові дії з відновлення нашої території.
На початок повномасштабного вторгнення у мене було три коптери на взвод, їх купили волонтери і мої побратими, з якими я служив у 2014-му, зокрема Петро Урсулович, який загинув. І ми виявляли цими коптерами ворожі групи, але нам треба було працювати на значно довші відстані, тому ми ходили пішки.
Під час Лиманської наступальної операції (осінь 2023-го – УП) ми робили піші нальоти, як 2014-го. А потім, пам'ятаєте, як був величезний брак артилерійських боєприпасів? Тоді нашою відповіддю на це стали FPV-дрони. Потім ворог побачив, і собі почав їх застосовувати. Так піші розвідники, наші групи, опинилися під загрозою.
Зараз розвідники виконують переважно роль професійних штурмовиків. А також, наприклад, йдуть з інженерами знімати загородження для раптового удару по ворогу.
– Коли ви перейшли на масову розвідку дронами?
– На початку повномасштабного вторгнення.
– Тільки тоді?
– Масово-масово – так, бо громадяни почали на це донатити, і це стало простіше купити.
Багато піхотних підрозділів (до 2022-го – УП), які бачили, як я працюю з БПЛА, за свої гроші купували "Мавік 2" і проводили аеророзвідку, контролювали свій передній край. Ми літали "Валькіріями", "Лелеками" (українські розвідувальні дрони літакового типу – УП), але це не було масово.
Зародки трансляцій, наприклад, у батальйонно-тактичній групі 4-ої бригади оперативного призначення імені Сергія Михальчука (нині бригада "Рубіж" – УП), починалися в 2018–2019. Це тільки зараз кожен поважаючий себе командир батальйону має декілька трансляцій з "Мавіків", ешелоновану розвідку і так далі. "Лінія дронів" – це показник масштабування досвіду, роботи з дронами.
– На Покровському напрямку, наприклад, ви бачили, як працює "Лінія дронів"?
– Так, це багато знищеної техніки, зокрема тієї, яку спочатку виявляють засоби мого дивізіону за допомогою БПЛА оперативно-тактичного рівня, а потім вражають підрозділи "Лінії дронів". Це також показник того, наскільки важливий для нас Покровський напрямок.
– Чим робота оператора "Мавіка", який і до запуску "Лінії дронів" літав, вишукував російські міномети, "Гради", САУ, відрізняється від того, що він робить уже в межах цього проєкту?
– "Лінія дронів" – це об'єднання декількох підрозділів, відповідно це ефективніше управління та залучення коштів.
Я не хочу принижувати заслуги піхотних підрозділів, але багато хто (з піхотинців – УП) просто розраховує на "Мавіки", на FPV-дрони, які знищують штурмові групи, аби вони не дійшли до окопів…
Зараз Верес, командир полку "К-2", казав, що він намагається дійти до того, щоб штурмові групи не доходили до піхоти. Батальйон "Свобода" діє так само.
Уся ця "Лінія дронів", створення батальйонів БПЛА – це про більш ефективне використання підрозділів і ресурсів. Можна зробити ешелоновану розвідку: "Мавік" або БПЛА мультироторного типу, потім БПЛА оперативно-тактичного рівня літакового типу і тд.
Ось ми відстежили штурмову групу, яка виїхала за 20 кілометрів (від українських позицій – УП), передали інформацію, по цій групі відпрацювали "Богдани", потім, коли ця група заїхала в зону роботи FPV-дронів "Ахіллесу", К2, "Мадяра" або підрозділів ударних БПЛА бригад оперативного призначення, то по них відпрацювали FPV. Тобто командир може спланувати ешелоноване вогневе ураження та розвідку. Відповідно – ефективніше нищити ворога.
– Чи вдасться Силам оборони в 2025 році дійти до такого рівня роботи "Лінії дронів", до такої щільності цієї "дроновї стіни", що росіяни справді не доходитимуть до українських окопів?
– Усе реально, хоча й дуже складно, бо є велика кількість (російських – УП) засобів радіоелектронної боротьби, оперативно-тактичної авіації, штурмових груп… До того ж США нещодавно на тиждень заморозили надання розвідувальної інформації, а це було для нас дуже критично, критично для нашого життя.
– Це сильно вдарило по вашому дивізіону артилерійської розвідки?
– По моєму дивізіону – ні, а от на стратегічному рівні це може дуже впливати...
– До речі, у який з новостворених корпусів НГУ потрапляє ваша 15-та бригада артилерійської розвідки – до "Азову" чи до "Хартії"?
– І туди, і туди. Ми будемо окремою артилерійською бригадою Національної гвардії України, яка прямо підпорядковується Головному управлінню Національної гвардії.
– Запитаю ще про піхоту, яка не відстрілюється, а чекає на відпрацювання операторів БПЛА. Усе більше командирів різних рівнів починають піднімати це питання. Зокрема, комбриг 93-ої бригади Шаміль Крутков у нещодавньому інтерв'ю "Слідство.інфо" сказав, що треба "робити" героя не з піхотинця, а з пілота "Мавіка". Адже саме оператори БПЛА знищують більше ворогів.
На вашу думку, чи допоможуть мільйонні контракти для молоді 18–24 років побороти проблему того, що частина піхоти не вступає в контакт з ворогом?
– Мільйонні контракти не вирішать цього питання, але покращать його. Якщо ми навчимо людей, дамо їм зброю, екіпіруємо, психологічно підготуємо до бойових дій, забезепечимо РЕБом, артилерійською підтримкою і так далі, то вони підуть захищати нашу територіальну цілісність і знищувати ворога. Тобто цю проблему треба вирішувати комплексно.
Стрілецький бій – це більше психологічна підготовка командиром свого особового складу. А буває таке, що командир роти через інтенсивність бойових дій з тим особовим складом навіть не встигає познайомитися.
Піхотинцю треба сказати, що коли вас в окопі стоїть четверо, і на вас іде четверо ворогів, то ви у більш вигідному положенні – бо ви тримаєте оборону. І ви можете їх знищити, а не бути розстріляними в полоні. Ворог може тебе вбити, якщо ти не будеш вести оборону.
Я от дуже поважаю третій батальйон (бригади "Рубіж" НГУ – УП) "Свобода", у якого хлопці 67 днів тримали оборону на позиції в районі Спірного (Сіверський напрямок на Донеччині – УП). Вони не боялися, вступали в бій і вижили. Так, у них були загиблі, але вони велику кількість днів утримували позицію просто в оточенні ворога. І це показник того, що коли ти ведеш стрілецький бій, знищуєш ворога, ти в першу чергу бережеш своє життя.
Перемир'я до 2022, продаж танків з Десни в Польщу та імперіалізм росіян
– За вісім років АТО-ООС ви застали з десяток перемир'їв на сході: шкільне, різдвяне, всеосяжне припинення вогню. Можете пригадати, що насправді відбувалося на лінії бойового зіткнення, коли ці перемир'я оголошували? І як на них реагували військові?
– Моніторингові групи ОБСЄ стежили за нами кожну ніч. Уже ближче до 2016-го, наскільки я пам'ятаю, літали ці їхні великі коптери, схожі на гелікоптери, і моніторили. Їх було чути, усіх, і ворога теж, оповіщали, що зараз він буде пролітати. Були оборонні бої, локальні перестрілки і, якщо подивитися хронологію, то можна побачити, що наші військовослужбовці і військовослужбовиці гинули.
– Майже кожного дня…
– Так. Але великої інтенсивності бойових дій не було. Ми займалися радіоелектронною розвідкою, БПЛА літав, ворог заступав на зміну, а ми вже знали, чим він буде займатися – стріляти з міномета і так далі. На Світлодарській дузі, пам'ятаю, ми виявили МТ-ЛБ – вона обстріляла наші позиції й поїхала.
– І в такому випадку у вас було право стріляти у відповідь?
– Так, "зброя на зброю", ми відповідали. З боку ворога було багато дрібної диверсійно-розвідувальної діяльності, приїжджали на здачі заліків їхні артилеристи – вони стріляли по наших позиціях з "Д-30". Тобто були якісь перемир'я, але ворог застосовував будь-які системи будь-якого озброєння. Не в такій кількості, як зараз, але застосовував.
Це вже зараз я можу відмотати на період свого дитинства в Десні й сказати, що насправді ворог систематично, через свою агентуру, проросійських керівників, міністрів, президентів, депутатів систематично розпродавав наше військо. З Десни Т-72 продавалися в Польщу, усе постійно кудись продавалося. Знищення складів у Калинівці, Балаклії, Сватовому… Зараз очевидно, що це йшло до повномасштабного вторгнення.
Піду у філософію: через зросійщення наших громадян, через те, що ми не укріплювали своє військо, ми допустили таку велику війну.
– Коли ви зараз бачите в новинах слова "перемир'я", "перемовини", як ви на них реагуєте? Чи є у вас реалістичні варіанти, як це перемир'я взагалі може виглядати?
– Чесно кажучи, я не бачу, як воно може виглядати. Ворог використає його на свою користь, 100%. Загарбники на Покровському напрямку, наприклад, у яких було два тижні на підготовку, матимуть місяць і два тижні на підготовку.
Я навіть не знаю, хто робить ці заяви, які пролітають у телеграм-каналах, але коли РФ каже, щоб нам заборонили мобілізацію й надання озброєння, у той час як їхній військово-промисловий комплекс не буде зупинятися…
Нам треба перестати прив'язуватися до якихось дат. То "2–3 тижні" від Арестовича, то вибори президента США, то його інавгурація, то зустріч в Джиді, що далі – на Великдень щось має статися? Ми живемо від однієї дати до іншої.
Я вже для себе сформулював таку думку: у нас є шлях боротьби, і ми по ньому маємо йти. І ця боротьба не припиниться дуже-дуже багато років. Вона буде переходити в певні періоди: АТО, ООС, повномасштабне вторгнення, потім буде якесь, назвемо це, "перемир'ям" – на воді, на суші, щодо ударів по критичній інфраструктурі. Але ворог все це використає.
Росія нікуди не зникне, вона буде для нас і надалі загрозою і в культурному плані, і в існуванні нашої держави.
Я допитував полонених з 2014 року по теперішній час – їхнє імперіалістичне бачення нікуди не зникло. Вони твердо впевнені, що ми несемо їм загрозу, що ми "малоросія", що наша мова "несправжня", що це діалект.
Ольга Кириленко, УП
