Короткий курс Трампології
2014 року найпопулярнішою українською професією стало прикладне путінознавство. Безліч експертів аналізували особистість російського диктатора, намагаючись зрозуміти, що зробить Кремль у найближчій перспективі, і як здобути перемогу над путінським режимом.
А 2025 року в наше життя увійшла нова специфічна дисципліна: трампологія. Наразі українці вивчають внутрішній світ 47-го президента США, його життєвий шлях, його звички та слабкості, його публічні заяви і навіть жестикуляцію.
Експертом з Дональда Трампа стає чи не кожен активний користувач соцмереж. Щодня тисячі коментаторів розмірковують про те, чого можна чекати від американського лідера, і як необхідно поводитися з Трампом, щоб Україна залишилася у виграші.
Перелічити всі озвучені думки просто нереально, але спробуємо класифікувати хоча б основні школи української трампології.
"Віруючі"
Для цієї частини інтернет-експертів Дональд Трамп був і залишається великим діячем сучасності – героїчним борцем із лівою тиранією та захисником справжньої свободи.
Будь-якому неоднозначному вчинку 47-го президента "віруючі" знаходять пристойне пояснення та виправдання. При цьому вони схильні бачити в діяльності Трампа реалізацію певних хитромудрих планів і складних багатоходівок, які не здатен оцінити традиційний спостерігач.
В уяві "віруючих" політика Трампа оптимальна для України та українців. А вина за будь-які зіткнення між Києвом та Вашингтоном – на кшталт лютневого скандалу в Овальному кабінеті – покладається винятково на українське керівництво.
Ще кілька місяців тому віра в нового американського президента та його чудові здібності була широко поширена серед наших співгромадян. 54% українців вважали прихід Трампа благом. Зараз "віруючі" зі зрозумілих причин перетворюються на нечисленну секту.
Проте невеликий фан-клуб Дональда Трампа збережеться в Україні в будь-якому разі: хай що робить американський лідер, і хай як його рішення впливають на нашу країну.
На відміну від "віруючих" інші групи трампологів не схильні ідеалізувати нинішнього президента США. Але кожна з них має своє бачення Дональда Трампа – і власний рецепт взаємодії з господарем Білого дому.
"Маніпулятори"
Вони приділяють особливу увагу негативним психологічним особливостям президента Трампа: його нарцисизму, егоцентризму, емоційній нестійкості. "Маніпулятори" переконані, що грамотно зігравши на цих рисах, можна отримати користь для України та української справи.
Заповітна мрія "маніпуляторів" – зіштовхнути непомірне его Дональда Трампа з таким самим непомірним его Володимира Путіна. Наприкінці минулого року ця стратегія видавалася оптимальною для Києва. "Маніпулятори" пропонували лестити новому господареві Білого дому, розпалювати його самолюбство та підвести 47-го президента до думки, що, пішовши на поступки Кремлю, він перестане виглядати сильним лідером.
На жаль, перші місяці президентства Дональда Трампа продемонстрували, що поки росіянам вдається маніпулювати його емоціями успішніше, ніж українцям. Історія з путінською молитвою за Трампа – яскраве тому свідчення. До того ж є підозра, що на емоційному рівні Трамп досі відчуває неприязнь до нашої країни: через українську допомогу демократам під час виборів 2016-го та скандальний "Українагейт" 2019-го.
Це суттєво ускладнює завдання, яке стоїть перед вітчизняними "маніпуляторами". Хоча вони, як і раніше, не опускають рук і не втрачають надії на успіх.
"Ділки"
Подібно до "маніпуляторів", вони вважають, що особистісні характеристики Дональда Трампа можна і потрібно поставити на службу Україні. Але на відміну від "маніпуляторів" пропонують експлуатувати не емоції американського лідера, а його раціо.
Для "ділків" Трамп – це насамперед бізнесмен, який прагне вигоди. І з ним потрібно комунікувати, як із бізнесменом: пропонувати привабливі угоди, які будуть вигідні і Вашингтону, і Києву. Тоді Україна зможе розраховувати на підтримку нової американської адміністрації у протистоянні з РФ.
Саме серед вітчизняних "ділків" народилася ідея угоди про рідкісноземельні метали – в обмін на продовження американської військової допомоги.
Але, спробувавши реалізувати цей підхід на практиці, українці зіткнулися щонайменше з двома серйозними перешкодами. Як апелювати до взаємної вигоди, якщо Трамп-бізнесмен вважає вигідним для себе порозумітися з путінською Росією? І як говорити про взаємну вигоду, якщо Трамп-бізнесмен воліє гру з нульовою сумою і бачить власну вигоду в пограбуванні та закабаленні України?
Відповіді на ці запитання у Києві поки що не знайшли.
"Приборкувачі"
На відміну від "маніпуляторів" та "ділків" вони не бачать можливості підібрати ключик до самого Дональда Трампа. З погляду "приборкувачів", наша країна виграє лише в тому разі, якщо волюнтаризм Трампа вдасться обмежити. Отже, необхідно шукати підходи не до 47-го президента США, а до тих, хто потенційно здатний на нього вплинути.
Американські еліти. Американські медіа. Американське громадянське суспільство. Симпатики України та послідовні противники Росії у лавах Республіканської партії. Інші можливі лобісти, з чиєю думкою Трамп буде змушений рахуватися.
Стратегія приборкання Дональда Трампа досить успішно спрацювала в 2017–2021 роках під час його першої каденції; коли Київ отримав "Джавеліни", а Москва – санкції проти "Північного потоку-2".
Однак 2025-го президент Трамп виявився менш залежним від республіканського істеблішменту і вільнішим у своїх діях.
Під його тиском тріщать багаторічні американські традиції, а в президентському оточенні переважають люди на кшталт Стіва Уіткоффа. Для вітчизняних "приборкувачів" це величезний мінус. Спроби втихомирити Трампа за допомогою іншої Америки, звичайно, здійснюють, однак бажаних результатів поки що вони не приносять.
"Скептики"
Зі всіх груп вітчизняних трампологів вони налаштовані найбільш песимістично. "Скептики" не вірять, що Україні вдасться ефективно зіграти на емоціях Дональда Трампа чи його раціональних спонуканнях.
Вони не вірять, що американському істеблішменту, американському громадянському суспільству чи комусь ще вдасться приборкати 47-го президента США.
На думку "скептиків", треба виходити з того, що в найближчій перспективі Америка Трампа буде втрачена для Києва як стратегічний партнер.
Відповідно "скептики" закликають зосередити зусилля не на збереженні американської підтримки, а на прискореному пошуку можливих альтернатив. Не на спробах порозумітися з новою Америкою:, а на форсованому діалозі зі старою Європою. Надто що поточна політика Дональда Трампа несе загрози не лише Україні, але й європейській безпеці.
Щоправда, навіть найпослідовніші зі "скептиків" визнають, що зараз військові можливості Європи не порівняти з американськими. І що Києву без заокеанської допомоги буде дуже нелегко.
Ймовірно, ще до кінця 2025 року стане зрозумілим, які з перерахованих методик себе виправдали, а які – ні. Але поки що кожен із нас вільний обрати ту школу трампології, яка імпонує особисто йому.
Михайло Дубинянський
