Змова проти Америки

Поганий хлопець перемагає на президентських виборах у США. Він приходить у Білий дім, і демократична Америка перетворюється на власну протилежність.

Донедавна цей сюжет здавався фантастичним і був присутній головним чином на сторінках літературних творів.

Ще в 1930-х, під час Великої депресії, вийшов уславлений роман Сінклера Льюїса "У нас це неможливо", присвячений гіпотетичній перемозі фашизму в США. Поганого хлопця в романі звуть Берцеліус "Базз" Віндріп. Сенатор-популіст, він очолює "Лігу забутих людей", закликає повернутися до традиційних американських цінностей та обіцяє кожному американцеві дохід у розмірі 5000 доларів на рік (приблизно 100 000 на сьогодні). 

Перемігши на президентських виборах, Віндріп ліквідує поділ влади і розправляється з опозицією. Воєнізовані загони "мінітменів", створені новим президентом, придушують будь-які протести громадян. Обмежено права жінок та меншин. Інакомислячих кидають у в'язниці. А замість самостійних штатів країна поділена на нові адміністративні одиниці на чолі з президентськими ставлениками.

Пострадянській публіці буде цікавим роман "Джо Стіл" сучасного американського автора Гаррі Тертлдава. В альтернативній реальності роману сім'я Джугашвілі емігрує до США, і замість Йосипа Сталіна на історичній сцені з'являється американський політик Джо Стіл. 

Напередодні президентських виборів 1932 його підручні ліквідують Рузвельта, інсценувавши нещасний випадок. Стіл приходить до влади і замість рузвельтівського "Нового курсу" реалізується соціалістичний "Чотирирічний план". 

Фермерів заганяють у колективні господарства, банки націоналізують. Судді Верховного суду США, які заявили про неконституційність цих нововведень, заарештовані та розстріляні як іноземні шпигуни. За допомогою директора ФБР Гувера президент Стіл встановлює жорстоку диктатуру, оголошуючи незгодних ворогами американського народу і кинувши їх у трудові табори.

На тлі творів Льюїса і Тертлдава більш реалістичний роман Філіпа Рота "Змова проти Америки", який вийшов 2004-го і екранізований 2020-го. Тут у ролі поганого хлопця виступає справжній історичний персонаж: знаменитий льотчик Чарльз Ліндберг. Національний герой і за сумісництвом – ізоляціоніст, антисеміт та симпатик Третього рейху. 

На виборах 1940 Ліндберг перемагає Рузвельта, пообіцявши утримати Америку від втягування у світову війну. В Ісландії підписано угоду про нейтралітет із нацистською Німеччиною. На Гаваях – аналогічна угода з Японією. Агресори в Європі та Азії діють за повного невтручання США. А демократичні підвалини в Америці президента Ліндберга поступово руйнуються: наприклад, євреїв намагаються розосередити по всій країні в рамках спеціальної програми "американізації"…

Але доки американські літератори витончувалися в похмурій фантазії, спостерігачі в реальному світі зберігали оптимізм. Вважалося, що Америка має надійний засіб проти потенційних Ліндбергів, Віндріпів і Джо Стілів: зразкові демократичні інституції. Стримування та противаги, які вибудовувалися з кінця XVIII століття. Система, яка працює як годинник і здатна нейтралізувати будь-якого поганого хлопця та ворога свободи – навіть якщо волею долі він потрапить у президентське крісло.

Перша каденція Дональда Трампа в 2017–2021 роках начебто підтвердила силу американських інституцій. Епатажного президента вдавалося лиха прикупивши тримати у вузді. А кремлівські політологи, які покладали на Дональда великі надії, з гіркотою констатували, що "істеблішмент переміг" і "на апаратному рівні Білий дім виявився повністю очищеним від впливових прихильників різких змін у зовнішній політиці США та переходу до просування національних інтересів Америки у вузькому егоїстичному розумінні".

Відносно вдалий досвід восьмирічної давнини дозволяв сподіватися, що й у 2025-му системі вдасться перетравити президента Трампа без катастрофічних наслідків. Проте цього разу історія розпорядилася інакше. 

Очевидно, Дональд Трамп вивчив уроки зі свого першого президентського строку і відразу ж приступив до агресивної атаки на американські інституції. З моменту його приходу до Білого дому минуло лише півтора місяця, але за цей час обличчя Америки радикально змінилося.

Тут і демонстративний розрив із багаторічними союзниками.

І прагнення зруйнувати міжнародну торговельну систему.

І шокуючі кадрові призначення.

І шалені апаратні чистки.

І культ особистості Дональда Трампа, що сягає абсурду.

І намір забезпечити йому третій президентський строк.

І тиск на журналістів, які критикують Трампа.

І погрози студентам, які беруть участь у протестних акціях.

І, зрозуміло, спроби нової американської адміністрації домовитися з диктатором та військовим злочинцем Путіним за рахунок України та українців.

Простоо зараз втілюється в життя справжня змова проти Америки – перехід Сполучених Штатів на бік світового зла. А еталонні стримування та противаги не рятують США від крутого цивілізаційного розвороту.

Таким чином, бурхлива діяльність Трампа та Ко б'є не лише по репутації Вашингтона за кордоном: а й по самій ідеї рятівних інституцій. 

Якщо погані хлопці змогли зламати зразкову американську демократію, то що казати про країни зі слабкими інституціями, для яких США багато років виступали недосяжним орієнтиром?.. Причому до таких країн належала й Україна.

Інституційні стримування та противаги ніколи не були нашою сильною стороною. Досить згадати, що в 2010 році президент Янукович здійснив конституційний переворот і розширив власні повноваження, взагалі не зустрівши якогось серйозного опору. Повстання на Майдані було лише за три роки після фактичної узурпації влади Януковичем – і поштовхом до нього стала зовсім інша подія.

Сьогоднішня Україна номінально залишається парламентсько-президентською республікою. Проте недосвідчені в політиці люди можуть і не підозрювати про це. 

Ще до повномасштабного вторгнення роль українського парламенту була значною мірою нівельована. Ще до повномасштабного вторгнення головним органом влади став Офіс президента. І ще до повномасштабного вторгнення було знайдено інструмент, який дає змогу президентській команді підміняти суд: санкції РНБО проти громадян України.

Велика війна, що вимагала сконцентрувати всю владу в одному центрі ухвалення рішень, лише завершила ломку вітчизняних стримувань і противаг. 

У розпал екзистенційного протистояння з безжальним ворогом ручне управління країною виглядає цілком виправданим. Проте багаторічне кредо прогресивної громадськості – "Україні треба будувати сильні інституції! Такі ж сильні інституції, як і в Америці!" – дискредитується на наших очах.

Спостерігаючи за нинішньою Америкою, легко дійти висновку, ніби сильні інституції не приносять користі й не рятують нікого. Сьогоднішня Америка підштовхує навколишній світ до думки, що жодні стримування та противаги не здатні стримати й нейтралізувати по-справжньому поганого хлопця. А якщо так, то яка від них користь? Краще зосередитися на тому, щоб усю повноту влади отримували хороші хлопці – чи хлопці, які виглядають хорошими.

Сполученим Штатам нелегко буде пережити нове президентство Трампа. А надто Україні та українцям у розпал великої війни. Але навіть якщо зрештою з Вашингтоном вдасться про щось домовитися, американські метаморфози за Дональда Трампа все одно залишать незабутній слід у нашій колективній свідомості.

Найімовірніше, післявоєнна Україна віритиме в силу інституцій ще менше, ніж раніше, а в силу харизматичних особистостей – ще більше. Вітчизняний попит на лідера-месію виявиться високим як ніколи. А чи залишиться таким лідером чинний президент Зеленський, чи оголосять месією колишнього головкома Залужного, або ж ця роль дістанеться комусь ще – покаже час.

Михайло Дубинянський