Екскомбриг 110-тки Ігор Губаренко про оточення Великої Новосілки, брак дронщиків і зустрічі комбригів з Єрмаком

У кінці січня цього року російська армія вибила українські підрозділи з невеликого, але важливого селища Велика Новосілка, що розташоване на межі Донецької та Запорізької областей.

Бої всередині самої Великої Новосілки тривали два місяці, один із яких українська армія вела у важких і виснажливих умовах напівоточення. 

Переправи через річку Мокрі Яли, яка розрізає селище на три частини, були зруйновані. Логістика здійснювалася лише важкими дронами. 

Захопивши Велику Новосілку, російська армія остаточно загарбала всі села на Времівському виступі, які Сили оборони відбили влітку 2023-го. 

Времівський виступ був найуспішнішим напрямком українського наступу того періоду. У червні – липні 2023-го корпус морської піхоти разом із 68-ою бригадою просунулися на 10 кілометрів углиб позицій противника.

На тлі величезної кількості подій, що відбувалися як на фронті, так і у світовій політиці в останні кілька місяців, втрата Великої Новосілки та всього Времівського виступу пройшла практично непоміченою. Хоча цей напрямок фронту однозначно вартий уваги. 

Сили оборони вкотре несвоєчасно поповнили підрозділи, що стояли на Великій Новосілці, і втратили важливий оборонний рубіж.

22 січня ключовий оборонний підрозділ Великої Новосілки, 110-та механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, абсолютно прямо, що незвично для підрозділів ЗСУ, виступила в соцмережах з відкритою заявою:

"Якщо в Авдіївці не було снарядів і FPV тільки починали активно розвиватися, то тоді була піхота. Так, тоді люди витягували відсутність артилерії. Зараз же є, чим стріляти та літати, немає кому воювати. Тотальна відсутність особового складу в стрілецьких підрозділах".

Щоби детальніше дослідити ситуацію з втратою Великої Новосілки, "Українська правда" поговорила з полковником Ігорем Губаренком, який на момент оборони цього селища командував 110-ою бригадою. Ця ОМБр зайшла на даний напрямок восени 2024-го й до останнього билася у Великій Новосілці.

Після втрати селища Губаренка зняли з посади.

***

– Пане Ігорю, минуло вже більше ніж місяць після завершення оборони Великої Новосілки й виходу вашої бригади звідти. Думаю, ви вже можете розказати, що там відбувалося? І чому ми втратили цей населений пункт? 

– Я вважаю, що Велика Новосілка була героїчним подвигом тих підрозділів, які її обороняли. Вони мали невелику комплектацію особовим складом, але впродовж двох місяців постійно відбивали наступи противника і стійко стояли до грудневого прориву. 

Тоді росіяни скористалися погодними умовами, увірвалися на техніці в саму Велику Новосілку й захопили деякі ключові позиції. 

Хоча починалося все інакше. Коли ми зайшли на цей напрямок, ми наступали технікою на Благодатне (село південніше від Великої Новосілки – УП) – мали успіх, закріпилися і майже два місяці тримали частину цього села. Хоч логістика до нього була дуже проблематичною. 

Але потім росіяни постійно кидали КАБи, знищували переправи, і все дійшло до того, що довелося пересуватися пішки. 

– Коли ви зрозуміли, що ваші хлопці у Великій Новосілці близькі до оточення? 

– Після того, як ми майже втратили Времівку – це приблизно початок січня 2025-го. Через Времівку проходив основний логістичний шлях до Великої Новосілки. Там була бетонна дорога, а також переправа, по якій можна було максимально близько під'їжджати технікою (до Великої Новосілки – УП), проводити евакуацію, а далі йти в пішому порядку. 

– Як взагалі виглядає оборона в умовах оточення? Як ви доставляли туди людей, боєприпаси?

– Ми зробили та замаскували дві поромні переправи. А потім підлаштовували доставку особового складу та евакуацію поранених під погодні умови, тобто робили це в дощ, туман, сніг. Увесь БК (боєкомплект – УП), особливо після знищення переправ, доставлявся тяжкими дронами. Один дрон ніс 5–10 кілограмів, по дві – три ходки. 

Виходить, що вся Велика Новосілка поділена водними перешкодами на три частини. Північна частина була майже повністю зайнята противником, центральна – на 50%, а південна – з двох боків обрізана водою, а з третьої стоїть противник, який постійно штурмує. Тобто один із наших підрозділів був в оточенні. 

Але хлопці трималися до останнього, до того моменту, поки не був даний наказ. 

– Чи можна було уникнути оточення у Великій Новосілці? І взагалі втрати цього населеного пункту?

– Знаєте, аналізуючи ситуацію, ту тактичну обстановку – так, можна було. Треба було вчасно застосувати резерви, завести нові сили, змінити підрозділи, які втратили свою боєготовність або не спроможні виконувати завдання. Тоді так, тоді можна було. Але це все досвід, аналіз… і, як не ганебно, втрата людських життів і територій.

– Ви зверталися до вищого командування з проханням про поповнення, щоб втримати Велику Новосілку?

– Усі командири бригад, розуміючи стан справ у своєму підрозділі, звертаються (до вищого командування – УП). Але не завжди є вільний особовий склад. Десь є більш загрозливі напрямки, десь менш. Якщо порівнювати Велику Новосілку з Покровським напрямком… 

– Або Курщиною…

– …Або Курщиною, то в пріоритеті буде Курщина, Покровськ, а потім Велика Новосілка. Хоча насправді це досить великий населений пункт, із забудовою.

Нам не вистачило людей, але ми зробили максимум, край наших можливостей.

– Скільки людей вам не вистачило для оборони Великої Новосілки? Про які цифри ми приблизно говоримо: 100–250 чи 500–600? 

– 500–600.

– Як це – воювати на менш пріоритетному напрямку? З меншою кількістю людей, боєприпасів, дронів.

– Скажу від усіх: найбільшою проблемою зараз є недостатня кількість особового складу. 

От візьмемо, наприклад, повернення з СЗЧ: людина, яка залишила позицію, а потім повернулася, уже не воюватиме так, як треба. Поки більш-менш тихо, вона сидітиме, а як тільки почнеться більш активна фаза, вона піде в СЗЧ повторно. Або піде в лікарню шукати в собі купу хвороб. 

Так, є ті, хто повертаються й гідно воюють, але більшість – не воюватимуть. Вони знають, що в них завжди є шанс пропетляти.

Потрібен вмотивований особовий склад, який знає, заради чого він воює. До речі, нещодавно дізнався слово "бусифікація"... 

– Ви не знали, що таке "бусифікація"?

– Скажімо так, я був не в тренді, не слідкував. Так от людина, яку насильно запихнули на вулиці в бусик, не матиме бажання воювати. Треба мотивувати людей йти в армію. І водночас треба жорсткіше покарання за невиконання наказів і самовільне залишення частини. 

– За ці слова в коментарях до попереднього інтерв'ю вас назвали молодим Жуковим?

– Ні, за слова про те, що воювати можуть 18-річні. Скільки часу пройшло з моменту, коли я вам це казав?

– Рік. 

– І що ми зараз бачимо? Особливі контракти для 18–24-річних. Це один із тих факторів, який може змотивувати велику кількість людей. Це може дуже непогано спрацювати.

 – Куди рухаються росіяни після захоплення Великої Новосілки – у бік Запорізької області чи далі по Донецькій? Що їм потрібніше? 

– Я думаю, що вони будуть намагатися закрити Донецьку область. Усю Донецьку область. 

Якщо подивитися на карту, проаналізувати, то вони рухаються з півдня на північ, і зі сходу на захід. Від Курахового вони йдуть до Багатиря, від Великої Новосілки – вверх уздовж річки (Мокрі Яли – УП) до Новопавлівки.

– Нещодавно на цей напрямок, після інтерв'ю "Українській правді", був відправлений Сергій Наєв. Чи може, на вашу думку, таке кадрове рішення поліпшити ситуацію в районі Вугледара та Великої Новосілки?

– Наєв досить потужний генерал, має багато і зв'язків, і досвіду. Можливо, будуть якісь позитивні зміни. 

Але ще раз: яким би гуру військової тактики ти не був, у тебе нічого не вийде без людей, техніки та боєприпасів. Якщо в окопі має сидіти мінімум чотири військовослужбовці, а їх у тебе немає…

– За часів Авдіївської кампанії ви розповідали нам, що відправляли в піхоту кухарів і артилеристів. Кого вам доводилося відправляти в піхоту під час оборони Великої Новосілки?

– Майже нічого не змінилося. Великою частиною особового складу, яка була залучена у Великій Новосілці, були підрозділи забезпечення.

Хлопці йшли на позицію через поромну переправу – це мінімум 40 метрів річки, а потім ще й пішки. Більшість розуміла, що якщо погодиться туди зайти, то вийти буде дуже тяжко, особливо з тяжким пораненням. Але, розуміючи, що там стоять їхні побратими, вони йшли їм на допомогу. Були, звісно, і ті, хто відмовлялися йти в піхоту.

– Хто дає наказ на вихід із населеного пункту – ви як комбриг чи командир вищого рівня? 

– Кожен командир має право прийняти рішення – це може бути командир батальйону, роти, а також бригади, тактичної групи, ОТУ, ОСУВ. Кожен командир має право прийняти таке рішення, але і кожен командир несе за нього відповідальність. 

У випадку Великої Новосілки це рішення ухвалювало вище керівництво. Після виходу ми зайняли наступний рубіж оборони, стали по річці Мокрі Яли і продовжили виконання бойових задач.

– Я правильно розумію, що за втрату Великої Новосілки ви поплатилися своєю посадою командира бригади?

– Тяжко сказати – за втрату чи не за втрату, покарання це було чи не покарання. Усе відносно. Про звільнення мені стало відомо на початку лютого.

(За даними УП, Губаренка зняли з посади комбрига 110-ої бригади саме за втрату Великої Новосілки. 

З грудня 2024-го року, відколи командиром ОТУ "Донецьк" став бригадний генерал Олександр Тарнавський, у зоні відповідальності ОТУ зняли комбригів щонайменше семи бригад. Ідеться про "старі" та відносно досвідчені бригади – 35, 33, 46 і, власне, 110, а також новостворені – 155, 157, 153. У 35-ій бригаді комбрига змінили навіть двічі. 

Щонайменше двоє з цих восьми комбригів, які просили УП не називати свої імена, вважають, що їхнє звільнення ініціював бригадний генерал Тарнавський). 

– Один із ваших побратимів із 110-ої бригади, командир роти, Герой України Ігор Тимощук розповідав в інтерв'ю Юрію Бутусову, що він категорично не згоден із тим, що все командування 110-ої бригади зняли після втрати Великої Новосілки… 

– Життя покаже, чи це було правильне рішення (знімати командування бригади – УП). Зараз мені складно це оцінити. Можливо, справді треба був новий погляд на ситуацію. А можливо, і не варто було цього робити. 

– Кого призначили новим комбригом 110-ої бригади?

– Полковника Захаревича Сергія Анатолійовича, це колишній заступник командира 33-ої бригади. Він уже управляє 110-ою, керує боєм, приймає рішення. Він повністю мене замінив.

– Пане Ігорю, ви не перший рік воюєте на Донечині. Ви бачили, як сипався фронт після виходу наших сил з Авдіївки, як росіяни пройшли 40 кілометрів від Авдіївки і до Покровська. У вас є розуміння, чому це сталося?

– Мені все-таки здається, що всі розуміють це по-різному. Я от вважаю, що потрібно було спочатку зупинити противника, а потім починати відновлювальні дії. З іншого боку, противник не зупиниться, якщо його не контратакувати… не давати йому розуміння, що ми також можемо проводити штурмові якісь дії. 

Також мені здається, що на Донеччині були застосовані сирі (недосвідчені, новосформовані – УП) підрозділи. Треба було дати трохи більше часу цим новоствореним підрозділам, щоб вони обкаталися, обстрілялися.

– Нещодавно Павло Паліса підтвердив, що в Україні зупиняється створення нових бригад – натомість ми будемо комплектувати вже діючі підрозділи. Цьому рішенню передувала регулярна критика новостворених підрозділів, зокрема через те, що вони втрачали західну техніку. Як ви оцінюєте таке рішення? 

– Як у командира бригади в мене на озброєнні були БМП-1, БМП-2 (радянські бойові машини піхоти – УП). У нових бригадах це бронетехніка набагато новіших зразків з кращими системами озброєння: "Бредлі", "Кірпі", "Мардери".

Якщо БМП-1 підривається на міні, на ній можна ставити крапку. І весь екіпаж, десант, який там був, або поранені, або загиблі. А от якщо підривається "Бредлі", фантастична машина, то особовий склад залишається живим. Відповідно, він не боїться в цю машину сідати. 

Тому, на мою думку, краще вже робочі бригади укомплектувати цією технікою й поповнювати особовим складом. 

А щодо тих бригад, які ще мають формуватися: можливо, варто укомплектувати не всю бригаду – 5–6 тисяч людей, а один батальйон, і дати його в резерв уже досвідченій бригаді. Щоб вона його обкатала. 

Таким чином у нас постійно будуть люди на передовій, а не 5000 особового складу в тилу, який комплектується 6–8 місяців. 

– Чи не запізно ми дійшли до цього рішення?

– Це ж все досвід. Звідки ми знали, що так буде? 

– Це був дуже дорогий досвід…

– Дешевого досвіду не буває.

– Наша розмова часто впирається в тему мобілізації, зокрема ми вже згадували про мільйонні контракти для молоді віком 18–24 років. Скільки людей, на вашу думку, прийде на такий контракт? 100 тисяч наберемо? 

– Я думаю, що ні, не наберемо. На 20-річного хлопця, хай навіть вмотивованого, впливає дуже багато зовнішніх чинників, зокрема батьки, які казатимуть: "Сину, не потрібно туди йти". 

Але я вважаю, що ці контракти треба були рік тому, от тоді вони б суттєво вирівняли ситуацію.

– Останнім часом я періодично наштовхуюся на тезу, що частина нашої піхоти не воює. Тобто піхотинець, який стоїть на позиції, відчуває сильний страх, закривається в бліндажі й гине не в стрілковому бою, а від того, що його розстрілює російський піхотинець, який заскакує до нього в окоп. Наскільки це поширена проблема?

– Така проблема є. Але вона впирається у те, що людина, яка опинилася на позиції, не має досвіду. У стресовій ситуації вона не може зрозуміти, що перед нею стоять не термінатори, а такі ж люди з крові та плоті, і якщо в них стріляти, то вони вмиратимуть. І задача нашого піхотинця не вмерти, а вбити за Україну, за своїх побратимів.

Якщо ж на позиції є досвідчена людина, яка каже: "Встань", "Стріляй", "Веди вогонь", "Тебе зараз праворуч будуть обходити", то це підтримує бійця. 

У принципі немає нічого страшного в тому, що противник іде. У нас більша частина втрати територій не за рахунок того, що росіяни йдуть технікою, а за рахунок того, що вони йдуть піхотою. А наш недосвідчений боєць це бачить і боїться вступити в стрілковий бій. 

Тому кожному підрозділу потрібен досвідчений кістяк, який буде мотивувати, підказувати. 

– Ми вже згадували про полковника Павла Палісу, який віднедавна працює заступником керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Якщо чесно, побачивши новину про його переміщення з фронту в тил, у той час, коли в нас є доволі відчутні проблеми з перебігом бойових дій, я була трохи здивована. 

На вашу думку, присутність Паліси в ОП матиме позитивний вплив на перебіг мобілізації або ж бойових дій?

– Я вважаю, що це досить правильне рішення. Поясню чому: Павло знайомий з багатьма комбригами, комбатами, от я, наприклад, можу йому зателефонувати і сказати: "Паша, я не можу достукатися ось до тих, треба допомога з твого боку". 

Ще коли я був командиром бригади, у середині лютого, було спілкування з Павлом, з Єрмаком, там також були інші комбриги. Це була жива пряма мова й озвучування проблем, які є в бригадах. І це було перший раз за всю війну, з того, що я знаю. І це дуже позитивний крок уперед. 

Тобто Офіс президента може працювати напряму з командирами бригад. Хто як не командири бригад, тобто ті люди, які керують підрозділами і знають проблеми зсередини, можуть донести їх керівництву держави? 

– Чи не є це перебиранням частини повноважень Генштабу? Офіс президента – це ж політична інституція. 

– Я вважаю, що ні, це не є перебиранням повноважень. Тому що дуже багато проблем потребують вирішення якраз на політичному рівні – наприклад, Армія+. 

От військовослужбовці подають через Армію+ рапорти на переведення, вони автоматично обробляються, і командиру бригади вже приходить наказ. Після чого командири намагаються з цими наказами боротися і не відпускати людей. Хоча більшість, відсотків 80, усе ж відпускають. 

Але от як я, командир бойової бригади, у якого не вистачає особового складу, маю його відпустити? Це було одне із запитань, яке напряму озвучували Офісу президента. 

– Які ще питання піднімалися? На що найбільше звертали увагу командири бригад?

– Там було досить жваве обговорення. Усі спочатку сприйняли це як щось незрозуміле, переживали, чи не буде якихось наслідків… Питання були про субвенції, грошове забезпечення, Армію+, нагородження, постачання боєприпасів, залучення бізнесу як спонсорів. Різні питання піднімалися і шукалися шляхи їх вирішення.

– Ще один проєкт, який нещодавно з'явився в публічній площині – "Лінія дронів". Його ідея полягає в тому, щоб найсильніші підрозділи БПЛА – "Птахи Мадяра" "К-2", "Рарог" тощо – вибивали російську піхоту до того, як вона дійде до українських окопів. Фактично Сили оборони хочуть зробити таку собі стіну з дронів. Наскільки це реально, на вашу думку? 

– Реально, але на це має бути просто скажений ресурс. Мають працювати як FPV-дрони, так і тяжкі, а також, люди мають не боятися їх втратити. (У Великій Новосілці – УП) був день, коли опустився туман і був мороз, й дрони не могли піднятися. Але в той же час ми розуміли, що противник може підійти. Тому ми працювали і за шість годин втратили 10 нічних дронів – це скажена сума.

– Скільки коштує один нічний Mavic, десь 250 тисяч? Тобто це більше ніж мільйон за ніч?

– За шість годин. 

Щоб цей проєкт ("Лінія дронів" – УП) працював, особовий склад, який працює цими дронами, має взагалі не переживати за їхню втрату. Має бути спрощене завезення, розмитнення, постачання, закупівлі. І це не тільки на рівні бригад, це на рівні держави. 

До того ж, це має працювати в комплексі з наземними роботизованими системами, які всі зараз розвивають, з піхотинцем, у якого значно швидша реакція за дрон. 

– Скільки FPV-дронів на рівні бригади ви могли собі дозволити випустити під час оборони Великої Новосілки?

– Середній розхід FPV-дронів на бригаду у день активних бойових дій був від 100 до 150. Це і державне, і за кошти ПДФО, за субвенції, і волонтерське. У принципі на той момент бригада не мала проблем з FPV-дронами. 

Ми мали проблеми з кількістю екіпажів, які ми можемо застосувати. Не вистачало особового складу. Навіть підрозділам Сил безпілотних систем їх не вистачає.

Противник почав застосовувати тактику, за якої він не працює по передньому краю. Він прицільно працює по другій лінії, де зосереджені наші антени, дрони. Вибив антену – в ясну погоду ти нову серед білого дня не підвезеш. Таким чином у тебе мінус екіпаж, тобто він стає неробочим. Це втрата по розвідці… 

– І по коригуванню артилерії… 

– Вибили одну ланку, посипався весь ланцюжок. Тому треба мати як мінімум ще один – два – три запасних варіанти. 

– Українська армія перейшла від браку дронів до браку дронщиків?

– Так. У часи оборони Великої Новосілки в мене на складі лежали більше 150 Mavic-3Т – у деяких бригадах їх може бути 20, наприклад. Я не роздавав їх наліво-направо, вимагав, щоб їх використовували бережно в контексті погодних умов, РЕБу і т.д., але втратили – отримали, втратили – отримали. Жодних проблем з цим не було.

– Насамкінець – про США. Заяви Дональда Трампа про "4% підтримки Зеленського", потребу у виборах, зруйновані міста у моєму колі спілкування викликали обурення переважно в цивільних людей. Тому хочу поцікавитися, а як на них реагують військові? Є занепокоєння або навпаки надія, що за якийсь час війна припиниться? 

– Військові надіяться лише на себе, на того, хто зліва, справа, і хто в тилу – усе інше військових не цікавить. 

Усі знають, навіщо ми воюємо, чому ми жодного метра цієї землі не віддамо ворогу. 

Усі бачать позитивні зміни, які йдуть з боку керівництва держави, Збройних сил. Не завжди ці зміни дають бажаний результат, але на все потрібен час. 

"4%", не "4%" – неможливо провести вибори у період воєнного стану. Голосуватимуть чи не голосуватимуть окуповані території? Як голосуватимуть військові в окопах? Через Дію? Так не завжди є інтернет. Це дуже складний процес.

Я думаю, що це (заяви Трампа – УП) – вплив ззовні, спрямований на те, щоб розхитати ситуацію всередині країни, зокрема цивільне населення. От згадайте слово "бусифікація", більшість джерел з такими відео – це проросійські канали, які виривають щось із контексту і виставляють це в негативному світлі. 

– Скільки Україна зможе воювати без американської допомоги?

– Зможе. Давайте прорахуємо: за ці три роки ми почали випускати від своїх патронів до безпілотників, які летять на дві тисячі кілометрів. Так, буде певний брак (боєприпасів – УП), буде чогось не вистачати, але ми вже проходили цей період, і тоді ми рівно стояли та воювали. Буде в нас не 100, а 50 снарядів – ну що ж, будемо ще точніше і влучніше стріляти.

– От якщо брати Велику Новосілку: який відсоток у вашій обороні мала американська допомога?

– Чисто американська? Ну от мін американських не було, були українські та європейські. По техніці – були М119 (легка буксована американська гаубиця 105-го калібру – УП), "Паладіни" (американська САУ 155-го калібру). "Паладіни", до речі, чудові машини, але в нас були четверті, а хотілося б п'яті – вони і по дальності, і по модифіцікації різні. Це дуже, дуже непогана система. 

Проблем із 155 калібром у Великій Новосілці не було, я б сказав, що радше не завжди була можливість використати його так, як хотілося б. Бо і погодні умови, і розвідка противника на це впливала. А от радянського калібру хотілося б більше. 

– Як думаєте, чи будемо ми в принципі далі воювати без американської допомоги? Тобто чи ухвалимо ми таке рішення?

– Так ми і будемо далі воювати. Якийсь час буде тяжко, але ми однаково будемо. 

Вони не дали і половини тієї допомоги, яку обіцяли. Але ми ж воюємо? Це наша держава.

Ольга Кириленко, УП